WAS. Популярна Історія

В ізраїльському місті Рамат-Ган під парковкою стадіону археологи розкопали “середньовічний ТРЦ”. Це великий торговельно-виробничий комплекс, найдавніші частини якого датуються VII–VIII століттями. Тут виявили прямі вулиці, приміщення вздовж них, які могли бути крамницями або складами, виробничі споруди та гончарні печі. Комплекс був заздалегідь спланований і розташовувався неподалік дороги, що сполучала Яффу, Рамлу та Єрусалим. Археологи поки точно не знають, що саме це було. За однією версією, тут діяв окремий торговельно-промисловий пункт, за іншою — комплекс був частиною поселення, яке ще не знайдено. Він працював близько 150 років, згодом був покинутий, у X столітті заселений знову, а наприкінці XI століття остаточно спорожнів.

Книжковий ринок «Почайна» був заснований як «Петрівка» і виріс із неформальної торгівлі книжками, що виникла в Києві 1989 року на вулиці Фрунзе, (сучасна Кирилівська). Там збиралися «чорні книготорговці» і київські книголюби, поки 1994 року будівля не перейшла нічному клубу «Голлівуд». Навесні 1995-го продавці перебралися до району залізничного вузла і станції метро Почайна, на вулицю Вербову вздовж колій. Спочатку книжками торгували праворуч від виходу з метро, а після впорядкування ринку продавців перевели на нинішнє місце, тоді як на старій ділянці виник речовий ринок. Офіційне перенесення книжкового ринку відбулося 1 березня 1997 року. Ворог зруйнував ринок ударом в ніч на 16 серпня 2026 року.

17 серпня 1982 року на заводі PolyGram у Лангенгагені поблизу Ганновера виготовили перший серійний комерційний компакт-диск — альбом ABBA The Visitors. Сам альбом уже мав успіх: після виходу на вінілі наприкінці 1981 року він очолив британський чарт і став сьомим поспіль альбомом ABBA, що посів перше місце у Великій Британії. Технологію компакт-диска розробляли Philips і Sony. Philips наприкінці 1970-х працювала над оптичним диском із лазерним зчитуванням, Sony — над цифровим кодуванням звуку. 1979 року компанії об’єднали роботу й узгодили спільний стандарт. Диск діаметром 12 сантиметрів зберігав цифровий аудіозапис, який лазер зчитував без фізичного контакту голки з поверхнею. У момент, коли альбом The Visitors почали штампувати, більшості покупців програвати такі диски було ще ні на чому. Перший серійний побутовий CD-програвач Sony CDP-101 надійшов у продаж у Японії восени 1982 року; разом із програвачами там почали продавати і перший каталог компакт-дисків. До старту продажів PolyGram встигла виготовити близько 150 назв. Європейський і американський масовий запуск формату відбувся 1983 року. Перші програвачі були дорогими, а вибір дисків обмеженим; у наступні роки ціни знижувалися, асортимент зростав, і до кінця 1980-х продажі музики на CD вже перевищили продажі вінілових альбомів у США.

17 серпня 1982 року на заводі PolyGram у Лангенгагені поблизу Ганновера виготовили перший серійний комерційний компакт-диск — альбом ABBA The Visitors. Сам альбом уже мав успіх: після виходу на вінілі наприкінці 1981 року він очолив британський чарт і став сьомим поспіль альбомом ABBA, що посів перше місце у Великій Британії. Технологію компакт-диска розробляли Philips і Sony. Philips наприкінці 1970-х працювала над оптичним диском із лазерним зчитуванням, Sony — над цифровим кодуванням звуку. 1979 року компанії об’єднали роботу й узгодили спільний стандарт. Диск діаметром 12 сантиметрів зберігав цифровий аудіозапис, який лазер зчитував без фізичного контакту голки з поверхнею. У момент, коли альбом The Visitors почали штампувати, більшості покупців програвати такі диски було ще ні на чому. Перший серійний побутовий CD-програвач Sony CDP-101 надійшов у продаж у Японії восени 1982 року; разом із програвачами там почали продавати і перший каталог компакт-дисків. До старту продажів PolyGram встигла виготовити близько 150 назв. Європейський і американський масовий запуск формату відбувся 1983 року. Перші програвачі були дорогими, а вибір дисків обмеженим; у наступні роки ціни знижувалися, асортимент зростав, і до кінця 1980-х продажі музики на CD вже перевищили продажі вінілових альбомів у США.

У 1880-х роках Марк Твен вклав значну частину свого статку в Paige Compositor — автоматичну набірну машину винахідника Джеймса Пейджа, яка мала механізувати одну з найповільніших операцій друкарства. Машина працювала так. Оператор набирав текст на клавіатурі, а складний механізм сам вибирав окремі металеві літери, складав із них рядки, вирівнював їх за шириною колонки і після друку розбирав набір, повертаючи кожен знак у відповідне відділення. Машина складалася приблизно з 18 тисяч деталей і під час вдалих випробувань працювала в кілька разів швидше за ручного складача. Твен добре знав цю професію: в юності він сам працював складачем у друкарнях. У 1880 році він вклав у проєкт перші 2 тисячі доларів, а згодом повірив, що машина витіснить ручний набір і принесе величезні прибутки. За десятиліття його вкладення сягнули приблизно 190 тисяч доларів. Це були гроші з його літературних заробітків, прибутків видавничої справи та сімейного капіталу його дружини Олівії Ленґдон Клеменс, доньки заможного вугільного підприємця. Пейдж постійно переробляв конструкцію і роками відкладав серійне виробництво. Машина залишалася дорогою, складною в налаштуванні та чутливою до несправностей, а на ринку тим часом поширився лінотип Оттмара Мергенталера — простіший і дешевший механізм, який відливав цілі рядки тексту з розплавленого металу. До 1894 року стало зрозуміло, що Paige Compositor не матиме масового виробництва; повністю побудували лише два екземпляри. Втрачені на цьому гроші стали одним із головних чинників фінансової кризи Твена, до якої додалися борги його видавничої компанії Charles L. Webster & Co. У квітні 1894 року письменник оголосив банкрутство, маючи близько 80 тисяч доларів боргів. Згодом він вирушив у тривале міжнародне лекційне турне і добровільно виплатив кредиторам борги, хоча після процедури банкрутства юридично вже не був зобов’язаний погашати їх повністю.

Любите читати на пляжі? Що саме читаєте під шум моря / річки / відвідувачів басейна? Мода на «пляжне читання» виникла у США в другій половині XIX століття разом із поширенням літнього туризму серед людей середнього класу. У 1860–1870-х роках дедалі більше американців їздили на курорти Ньюпорта, Бар-Гарбора, Кейп-Мея та інших приморських місць, а залізниці зробили такі подорожі доступнішими. Видавці побачили в цьому можливість збільшити продажі у традиційно слабкий сезон і почали спеціально просувати легкі романи як книжки для дороги та відпочинку. Дешеві книжки в м’яких обкладинках стали продавати на вокзалах і в поїздах, ці книжки мало важили, легко поміщалися у валізу і підходили для читання в дорозі, на веранді, в гамаку чи на пляжі. Видавці та популярні журнали поступово перетворили літнє читання на частину курортної культури: рекламували книжки як спосіб заповнити вільний час, а сюжети часто розгорталися на морських курортах і описували відпочинок, моду та розваги заможного і середнього класу. Наприкінці XIX століття літній роман уже став окремим сезонним товаром, а сам вислів «beach read» з’явився в американській літературній пресі приблизно 1990 року. Сьогодні щорічні літні добірки публікують видавці, медіа, книжкові клуби і спільноти.