POLITpedia

Скільки завгодно можна жартувати та травити сміхуйочки про «співчуття» Алієва щодо смерті Хаменеї, на що Іран відповів дроновою атакою по азербайджанському Нахічеваню, акцентуючись на відсутності логіки таких дій. Але ця логіка там приблизно така ж, як і у випадку обстрілів інших країн Близького Сходу – застерегти Баку від повноцінного втягування у конфлікт, продемонструвавши, що збитки від подібних дій переважатимуть потенційні бенефіти. Така стратегія Тегерана буквально є уособленням одного мему, який я тут, чисто з етичних міркувань, не вставлятиму (але залишу коментарях). Тому й удари по головному супернику Ірану у Закавказзі, який активно співпрацює з Ізраїлем у військовій сфері та ще й у будь-який момент може заявити територіальні претензії на історичний регіон Азербайджан (мій допис про азербайджанський сепаратизм), більш ніж 90% населення якого складають не перси (72% – азербайджанці та 20% – курди), цілком вкладаються у логіку подібних дій. З іншого боку, мінус цієї іранської стратегії завжди полягає у тому, що ніколи неможливо вгадати, чи правильно сторона, проти якої застосовується подібний інструмент залякування, зчитає його логіку, а не банально розцінить це як акт прямої агресії, на який потрібно відповісти у значно більшому масштабі, тим самим розкрутивши спіраль війни. І якщо Баку, яке вже зараз, за повідомленнями регіональних ЗМІ, проводить розгортання військ (поки що у оборонних цілях) на кордоні з Іраном, так чи інакше втягнеться у конфлікт, Туреччина, яка так само демонстративно була атакована іранською ракетою, навряд чи зможе залишатися осторонь. Це, у свою чергу, може призвести до втягування практично всіх великих близькосхідних гравців у відкритий конфлікт з Тегераном, наслідки чого для останнього навряд чи будуть позитивними. 🦴POLITpedia

До речі, саме Ларіджані був відповідальний за нещодавнє придушення протестів в Ірані та, за наказом Хаменеї, взяв на себе ключову роль у підготовці до війни зі США. Через це ще до початку самої операції він фактично отримав усю повноту влади в Ісламській Республіці з рук аятоли. Наразі він є фактичним лідером Ірану й очолює весь силовий блок. Втім, навіть його ліквідація, яка, ймовірно, вже передбачена іранцями, навряд чи призведе до якихось кардинальних змін.

🇮🇷"Тегеран за три дні" навряд можливий: чому іранський режим може втриматися Незважаючи на те, що американо-ізраїльськими ракетно-бомбовими ударами за перші два дні операції було знищено значну частину іранської військово-політичної  еліти разом із незмінним лідером Ісламської Республіки Хаменеї, можна сказати – режим, який після попереднього епізоду бомбардувань своїх ядерних об'єктів й погроз Трампа втрутитися для допомоги протестувльникам готувався до подібного сценарію розвитку подій, принаймні зберіг можливість більш-менш повноцінно здійснювати військове планування та координацію (що видно по все нових цілях іранських ракетних ударів на Близькому Сході). Це, зокрема, свідчить про те, що Тегерану вдалося доволі непогано диверсифікувати владну й військово-управлінську вертикаль, імовірно надихнувшись прикладом ХАМАС, який так і не був знищений навіть після місяців перебування ізраїльських військ "на землі". І якщо найближчими днями чи тижнями ситуація не почне змінюватися – чи то під впливом ліквідації все нових і нових представників швидко оновлюваної іранської верхівки, чи то завдяки новій хвилі народного невдоволення (чого після нещодавньої різанини наразі логічно не проглядається), – то вся операція, основною метою якої є зміна влади в Тегерані на більш прозахідну, прямо скажемо, провалиться, обернувшись на 180 градусів. Та і сама ставка на те, що ключова роль у поваленні режиму має відійти опозиційно налаштованим громадянам – протестний рух яких менше двох місяців тому був утоплених у крові силовиками КВІР (у руках яких нині, ймовірно, ще більше цементується влада), й наразі не має ані ключових фігур (окрім хіба що наслідного шаха Пахлеві, чию постать і звернення ізраїльтяни так і не додумалися використали у своїх психологічно-інформаційних операціях, натомість запустивши по іранському ТБ промову навряд чи популярного в країні Нетаньягу), ані стійких засобів та інструментів для координації масових антивладних акцій після відключення інтернету по всій країні, і, що цілком логічно, банального бажання знову виходити на вулиці під кулі все ще функціонуючої репресивної машини режиму, – надто сумнівна й ризикована. Крім того, чим довше триватиме сама операція разом із масштабними, хай навіть і ненавмисними, руйнуваннями та жертвами серед цивільних – як-от удар по школі для дівчат у Мінабі чи лікарні Ґанді в центрі Тегерана, – тим логічніше для пересічного іранця виглядатиме "гуртування навколо прапора", а не виступ проти влади, яку бомблять разом із ним. Втім стверджувати щось однозначно зараз – це гадати на кавовій гущі, адже сценаріїв подальшого розвитку подій безліч. Поки що особисто для мене ситуація виглядає так, що повалити майже піввіковий теократичний режим, представники якого прекрасно розуміють: у разі поразки на них чекає лише смерть, – швидко й просто не вийде, а "Тегерану за три дні" ми з вами не побачимо. Втім, як і завжди, сподіваємося на найкраще. 🦴 POLITpedia

🇪🇺Євроармія все ближче (принаймні на словах) Вчора, 11 січня, у шведському гірськолижному містечку Селен відбулася безпекова конференція "Європа під тиском". Найбільш значущим та показовим на ній став виступ єврокомісара з питань оборони та космосу Андрюса Кубілюса, який підняв доволі банальне, але водночас надзвичайно нагальне питання для всього Старого континенту – ЄС має бути готовим замінити американський контингент, якщо США скоротять або виведуть свої війська з Європи. Для цього Кубілюс пропонує реалізувати дві ключові ідеї: ➡️створення постійної європейської армії чисельністю близько 100 тисяч військових (саме такою є чисельність американського контингенту в Європі); ➡️формування Ради європейської безпеки як органу швидкого ухвалення оборонних рішень. Як доказ наявності не лише політичної волі у високих кабінетах, а й чіткого суспільного запиту, Кубілюс наводить результати соціологічних опитувань в Іспанії, Бельгії, Німеччині та інших країнах ЄС. Вони показують, що близько 70% європейців хочуть, аби їхню безпеку забезпечувала саме європейська армія, а не НАТО чи національні збройні сили. ➡️Саме відсутність єдиної європейської армії єврокомісар називає ключовою безпековою проблемою континенту. Нинішні національні армії країн ЄС, які він характеризує як "бонсай-армії", надто малі, фрагментовані й нездатні самостійно закрити оборонні потреби Європи у разі відходу США. Чи були б США сильнішими, якби мали 50 армій на рівні штатів замість єдиної федеральної армії? Або 50 оборонних політик і бюджетів замість єдиної федеральної оборонної політики та бюджету? Відповідь – ні. Тоді чого ми чекаємо? Саме з цієї логіки випливає ідея створення вже зараз Ради європейської безпеки – вузького кола приблизно з 12 країн (частина постійних членів і кілька ротаційних), яке не лише обговорюватиме ключові безпекові питання, а й зможе оперативно ухвалювати рішення у кризових ситуаціях. 🇺🇦Що для нас особливо важливо, першим і головним завданням цієї Ради Кубілюс прямо називає Україну. За його словами, просте продовження підтримки "як є" не змінює сценарію війни, а лише несе ризик подальшого погіршення ситуації, внаслідок чого путін зрештою може виграти. Європа має дати чітку відповідь на питання, як саме вона змінює цей сценарій, а не просто реагує на події. (Максимально проривна для європейців думка, яка нарешті відходить від розмитої та частково шкідливої формули "підтримки стільки, скільки потрібно"). У ширшому сенсі Кубілюс говорить про створення Європейського оборонного союзу (до речі, одного з головних завдань на своїй посаді) з низкою відкритих, але принципових питань: ➡️чи входитимуть до нього Велика Британія та Норвегія; ➡️чи будуть інтегровані ЗСУ, український ОПК та бойовий досвід; ➡️як модернізувати європейську оборонну промисловість, яка роками жила й переважно досі живе в режимі мирної економії; ➡️як ЄС підготуватися до виконання статті 42(7) – взаємної оборони у разі збройної агресії. ➡️Проте все ж наразі головне питання лише одне – чи вистачить Європі політичної волі перестати бути "економічним гігантом і військовим карликом" до того, як США остаточно будуть змушені переключити свою увагу на Китай, а Москва постукає у балтійські ворота. Часу на розгойдування у європейців більше немає і слова Кубілюса доводять, що принаймні частина Брюссельських політиків це чудово розуміє. 🦴 POLITpedia

🛢🇻🇪Чому Венесуела не врятує світ від російської нафти 🗣Меседж про те, що американці зможуть за допомогою венесуельської нафти добити російську економіку, заповнивши ринок дешевою сировиною з країни з найбільшими у світі покладами "чорного золота", у своїй основі є хибним. І не тому, що США не захочуть завдати фатального удару одному зі своїх стратегічних (хоча наразі це й не визнається офіційно) супротивників, а тому, що неможливо конкурувати, пропонуючи продукт, який не є конкурентоспроможним. 🗒Якщо в росії видобувається переважно легка та середня нафта з низьким вмістом сірки, що ідеально підходить для більшості світових НПЗ і, відповідно, для виробництва бензину, дизелю та авіапалива, то у Венесуелі видобувають надважку, високосірчасту нафту (бітум, мазут, кокс), яка придатна переважно для вузькоспеціалізованих галузей хімпрому. Для її переробки потрібні окремі типи НПЗ, західні розчинники та технології сировинних гігантів на кшталт Chevron, Exxon чи Total. ❗️Так, з неї можна виробляти паливо, але це надзвичайно дороговартісний процес (фактично одну нафту потрібно перетворити на іншу), який передбачає триетапний апгрейд, глибоку переробку та очищення до екологічних стандартів. Забезпечити це здатні лише надсучасні НПЗ, яких у десятиліттями стагнуючій без західних інвестицій і технологій нафтовій промисловості Боліварської Республіки просто не існує. Та й економічно доцільним такий процес є лише за умов надвисоких світових цін на нафту. Окрім того, саме відновлення нафтової галузі Венесуели потребує мільярдних інвестицій і, що головне, років й десятиріч політичної та економічної стабільності, чого найближчим часом, імовірно, не станеться. ➡️Тому, як би нам цього не хотілося, повалення режиму Мадуро й повернення Каракаса на світовий нафтовий ринок навряд чи істотно вплине на нафтові ціни та завдасть значного економічного удару по РФ. Ба більше, навіть у перспективі Венесуела швидше стане постачальником напівпродукту, ніж повноцінним паливним гігантом та конкурентом росії на кшталт США чи країн Перської затоки. 🦴 POLITpedia

За три години і дізналися… Вже зараз це можна назвати однією з найшвидших гібридних військових операцій у світі. Раніше рекордом для Штатів була схожа операція в Панамі 1989 року під назвою Just Cause, метою якої було повалення режиму Мануеля Нор’єги. Тоді вона зайняла три дні.

Незважаючи на те, що Сполучені Штати за адміністрації Трампа язик не повернеться назвати нашим союзником, швидкий успіх американської версії "СВО" залишається в інтересах не лише Вашингтона, а й усього ще досі існуючого світопорядку та самої України. Якщо зараз Штатам вдасться буквально за кілька днів, малою кров’ю, повалити режим Мадуро, це стане важливою демонстрацією насамперед для Китаю, який у своїх військових навчаннях уже відпрацьовує бойові дії у Карибському басейні та поблизу узбережжя США. Такий розвиток подій має показати, що американці все ще є силою, з якою варто рахуватися, і що війна проти них може коштувати надто дорого, а отже – потенційно зменшити орієнтацію Пекіна на відкрите глобальне протистояння із Заходом. Проте якщо американські військові повторять "успіх другої армії світу", режим Мадуро вистоїть, а війна затягнеться, це матиме далекосяжні наслідки як для світу, так і для України. Для світу – тому що образ військової могутності "першої армії" може розсипатися вмить, що практично гарантуватиме неминучість початку глобального протистояння за переорієнтацію світового порядку. Для України – тому що оборонні замовлення для неї відійдуть на другий, а можливо й на третій план, поступившись потребам армії США. Втім, існує ще один, але вже менш однозначний мінус швидкого та успішного завершення "SMO" Трампа – і це ймовірний стрибок рейтингів Республіканської партії напередодні проміжних виборів до Конгресу, які відбудуться вже цього року. "Маленька пабєданосна війна" може цьому суттєво посприяти, остаточно зруйнувавши надії значної частини українців на послаблення позицій Трампа та його адміністрації всередині США. У грі, яку затіяла теперішня адміністрація, ставки надто високі, а ціна поразки для позицій Штатів у сучасному світі може виявитися фатальною. А що з цього вийде – побачимо вже зовсім скоро.

Не дуже люблю таке, але висуну припущення, що росія може захотіти піти на більш-менш притомний мир (зауважу, зі значущими рівнем обмовок) десь у другій половині наступного року. Принаймні через необхідність повноцінно підготуватися до війни з європейськими країнами, насамперед з державами Балтії, яка потенційно може відбутися паралельно з китайською операцією із захоплення Тайваню вже у 2027 році. Втім, як зазначав голова розвідки Кирило Буданов, без щонайменше заморозки війни тут москва не піде в наступ там – через цілком логічне небажання вести війну на два фронти. Тому для Кремля логічним виглядає вихід на певні домовленості до середини – кінця 2026 року. Водночас домовленості ці мають бути оформлені так, щоб максимально знекровити Україну, яка на тлі мирних обмежень та післявоєнної економічної й соціально-політичної кризи (підвалини для якої й закладаються у російській версії "мирного плану") не змогла б становити серйозної загрози для росії, завдавши удару у найбільш невигідний для неї момент. Трамп, до речі, ці російські побоювання вкотре підтвердив учора на спільній пресконференції із Зеленським, коли говорив про те, що путін хоче такого миру, за якого ймовірність відновлення бойових дій з українського боку була б фактично відсутньою: Він (путін) вважає, що, знаєте, вони воюють і повинні припинити. А якщо їм доведеться почати знову, що цілком можливо, він не хоче опинитися в такій ситуації. Я розумію цю позицію. Я розумію путіна з цієї точки зору. Але я на стороні миру, я на стороні припинення війни. Тому, якщо мої припущення вірні, наступний рік має стати роком найбільш інтенсивних спроб росії максимально знекровити Україну – у демографічній, економічній та військовій сферах – з метою повного недопущення відкриття другого фронту у південно-західній частині росії в той час, коли вона вестиме боротьбу з окремими країнами ЄС і НАТО на своїх північно-західних рубежах. Тому, готуймося до того, що обстрілів, шаленого рівня зради й зневіри буде більше, а світла й тепла – ще менше. Втім, й потенційний рівень "зговірливості" москви також може зрости. І головне, що цьому може посприяти, – наша з вами допомога власній армії, яка є єдиною й основною перешкодою на шляху кремля до втілення власних абсолютно схибнутих мрій та амбіцій. 🦴POLITpedia

Головна перевага росіян у будь-якому дипломатичному процесі полягає в самій стратегії комунікації щодо власних позицій. Саме ці "розмиті" формулювання без жодної конкретики на кшталт "усунення першопричин конфлікту", "виконання цілей СВО", "необхідність досягнення довгострокового миру" і тд. створюють величезне поле для маневру російської дипломатії. Головне ж – вони формують певний конструкт, на основі якого кожна сторона, так чи інакше залучена до переговорів з росіянами хоча б у ролі спостерігача, може шляхом нехитрих розумових вправ вибудувати для себе окрему картину світу й спробувати конкретизувати, чого ж насправді хоче москва. Простіше кажучи, росіяни задають тон гри, вкидаючи нейтральний базис, на який усі інші наліплюють власні "логічні" припущення. В той же час ці припущення можуть бути або лише дотичними, або взагалі не мати нічого спільного з реальною позицією Кремля. І ця нехитра маніпуляція працює не лише на "тупих американцях", які "га-га, не вміють дивитися в корінь проблеми й читати між рядків", а й на величезну кількість наших оглядачів, політиків та просто людей, що цікавляться ситуацією. Вони так само часто ведуться на цю стратегію, домальовуючи на основі російських сигналів власну метареальність, у якій раптом усе стає "зрозумілим". І ось цей приклад (фото 1) із твердженням про те, що москва вимагає "політичних рішень по Донбасу для остаточного припинення бойових дій", – найкращий доказ ефективності російської тактики. У наведеній у дописі стенограмі (фото 2) питання Донбасу та "політичних рішень" навіть поруч не стоять. Проте автор, на основі слів Ушакова та просто імовірно намагаючись надати логічності російському меседжу, ставить їх в один ряд, прямо граючи за правилами цієї стратегії й опиняючись в одному ряду з тими ж американськими перемовниками, які так само повірили, що саме територіальне питання Донбасу є наріжним у цій війні. Саме так і з’являються приголомшливі ідеї на кшталт "віддайте Донбас – і росія припинить вогонь", які повністю ігнорують той факт, що москва жодного разу не висувала цієї вимоги окремо, у відриві від інших "спірних" регіонів – Запоріжжя та Херсона (усе що оголошувалося було такими ж домислами західних переговірників). В той час як ключовим питанням завершення цієї війни завжди було і залишається саме існування української незалежності – те, що Кремль постійно ховає за всіма цими "розмитими" формулюваннями, і що так легко губиться за усіма розмовами про Донбас.

Ми відкриваємо реєстрацію на MLN 2026!🎉 Ми знаємо, ви на це чекали, тож : Науково-практична конференція яка виходить за рамки класичних МООН та дає можливість зануритися в світ дипломатії міжвоєнного періоду жовтня 1935, переломного моменту в історії Ліги. Настав час відчути себе делегатами держав в Лізі Націй - першій міжнародній організації, покликаній зберігати міжнародний мир та безпеку, яка стала справжнім прототипом сучасної ООН. На вас очікують: класнючі кава брейки,дипломатичний вечір та секретний лектор з чудовою лекцією.🤫 Робота буде проходити в 5 чудових комітетах: 1. Advisory Committee on Traffic in Opium and Other Dangerous Drugs (ACTODD) - "Оцінка необхідності нагляду за синтетичними стимуляторами та синтетичними опіоїдами, що не охоплюються існуючими міжнародними угодами про контроль над опіумом та іншими небезпечними наркотичними засобами". 2. Advisory Committee on Social Questions (ACSQ) - тема: "Створення міжнародного протоколу дій, спрямованого на забезпечення репатріації та соціальної реінтеграції жінок і дітей, примусово вивезених або переміщених через державні кордони". 3. Internatonal Labour Organisation (ILO) - тема: "Встановлення міжнародних стандартів праці для працівників на нафтовидобувних та нафтопереробних підприємствах". 4. League of Nations Counsil (LNC) - тема: "Дії Ліги Націй у відповідь на вторгнення військ Італії на територію Ефіопії". 5. International Office of Public Hygiene (IOPH) - тема: "Координація зусиль у профілактиці та лікуванні дизентерії, розробка більш ефективних та доступних методів лікування в рамках міжнародної співпраці. 6. Child Welfare Commitee (CWC) - тема: “Встановлення базових умов перебування дітей в дитячих будинках"( цей комітет проходить онлайн, та участь в ньому є безкоштовною.) 📍Де? Вул. Єлизавети Чавдар 11А 📆Коли? 10-11 січня 2026 року 💵Вартість? 350 грн Форма для реєстрації 🤷‍♀️З усіма питаннями до @krlnx або @Sskolod

Слова очільника ГУР Кирила Буданова про 2027 рік як остаточний термін підготовки Москви до вторгнення та окупації країн Балтії цікаві, зокрема, тим, що ця дата майже повністю збігається з американською оцінкою готовності Китаю до вторгнення на Тайвань, яку ще у березні минулого року озвучив командувач Індо-Тихоокеанського командування США адмірал Джон Акіліно. І вже зараз можна з високим рівнем упевненості стверджувати, що така синхронність не є випадковим збігом, а радше наочним підтвердженням слів командувача сил НАТО в Європі Алексуса Гринкевича про те, що Москва та КНР готують скоординовану одночасну агресію проти всього західного блоку. У світлі цього стає зрозумілішою й причина жорсткого тиску Сполучених Штатів на Європу, яка, на вимогу Вашингтона, до 2027 року має перебрати на себе основний оборонний тягар у НАТО – від розвідки до ракетних спроможностей. В іншому разі американці можуть суттєво скоротити свою участь у ключових механізмах оборони Альянсу, фактично відмовившись від безумовного захисту інших країн-членів. Простіше кажучи, у Штатах добре розуміють, що Китай і РФ діятимуть синхронно, так само як усвідомлюють і те, що сил самих лише американців для ведення війни на двох кінцях планети одночасно проти супротивників такого масштабу точно не вистачить. Тому їм або потрібні союзники, здатні самостійно тримати оборону і, за можливості, навіть підтримати США, або ж європейські справи перестануть обходити Вашингтон взагалі. Та все ж, до потенційної великої війни у так званого "колективного Заходу" залишається приблизно рік. Чи будуть вони до неї готові – і чи взагалі в умовах сучасних демократичних суспільств до такого сценарію можливо повноцінно підготуватися – питання відкрите.

На тлі нових одкровень російського диктатора поверну вас до одного зі своїх попередніх дописів на цю тему. Москва у мирі, що б там не казали американці, особисто Трамп чи навіть Зеленський, на цьому етапі не зацікавлена. Тому всі ці розмови на кшталт "давайте віддамо Донбас – і путін закінчить війну" не вартують нічого, щонайменше тому, що територіальний вимір цього питання не обмежується лише Донецькою та Луганською областями, а й, як мінімум, Херсонською та Запорізькою, які, якщо хтось забув, росія конституційно вважає своїми й відмовлятися від них не збирається. За дужки ці регіони виносять лише американці, які через непрофесійність власних переговорників вводять в оману і себе, і решту світу, граючи своєю човниковою дипломатією у щось на кшталт "зіпсованого телефону". Втім, так звана "ситуація на землі" від цього жодним чином не змінюється, а апетити кремля як були, так і залишаються максималістськими. І це я лише поверхнево зачепив територіальне питання, яке, відверто кажучи, є менш важливим для РФ, ніж те ж питання західних гарантій або чисельності та якості української армії. Адже саме це може допомогти Україні зберегти свою суб’єктність, суттєво підвищити для агресора ціну будь-якого повторного вторгнення та навіть остаточно закрити для Москви вікно можливостей повернути Київ у свою орбіту, що для кремлівських геостратегів є значно неприйнятнішим, ніж український прапор над Одесою, Херсоном чи навіть Донецьком. Тому на швидкий мир, на жаль, сподіватися марно – принаймні доти, доки в росії існує бажання і, що головне, можливості продовжувати цю війну до виконання всіх цілей "СВО" – фактичного знищення України (і це не перебільшення).

За словами президента Євроради Антоніу Кошти, на саміті ЄС таки погодили надання Україні 90 мільярдів євро на 2026–2027 роки. І хоча Кошта не уточнює точний механізм фінансування, з огляду на те, що домовитися про "репараційну позику" за рахунок заморожених російських активів, зважаючи на низку всім відомих обставин, європейським лідерам не вдалося, ймовірно, було вирішено перейти до того самого плану "Б", на який ще не так давно, принаймні публічно, намагалися не робити високих ставок – спільних запозичень ЄС. Цей шлях також має проблему – необхідність одностайної підтримки (мають проголосувати усі 27 членів "ЗА"), а також активний спротив з боку Угорщини, Словаччини та Чехії (Німеччина теж раніше була проти цієї ідеї, але без їх згоди таке рішення точно ніхто б не прийняв, тому роль Мерца тут значна). Втім, спротив цей, ймовірно, вкотре буде подолано більш адекватними країнами об’єднання, які, попри мінуси для власних економік, вирішили проявити політичну волю й піти менш комфортним шляхом так званих євробондів. Окремо ще залишається й фактор США, які у разі чергового зриву мирної угоди росіянами навряд чи так само активно протидіятимуть спробам ЄС надати нам фінансування, а може навіть і допоможуть у пришвидшенні самого процесу (заткнуть Орбана і Ко), але це вже інша історія. У будь-якому разі гроші в України будуть – і це не може не тішити. UPD: Reuters пише, що Угорщина, Словаччина та Чехія погодились на план європейських запозичень для допомоги України, якщо це не матиме фінансового навантаження на них (просто не будуть приймати участь у схемі). Тобто основні перепони практично подолані.

Хоча активності на каналі останнім часом було небагато, дві прості істини за цей період жодних суттєвих змін не зазнали. ➡️Перша і головна – для реального завершення війни перемовини потрібні не з американцями, європейцями, китайцями чи марсіанами, а з росіянами, у яких, що не менш важливо, має бути реальне бажання ці перемовини вести й у підсумку довести їх до кінця. Наразі такого бажання там не спостерігається і нещодавні слова Ушакова про те, що москва одразу відкине будь-який новий варіант мирної угоди, який ми зараз так активно намагаємося вибити у американців, а також заява посла рф у Британії про необхідність капітуляції України, як єдиного варіанту завершення конфлікту – цьому яскраве підтвердження. ➡️Друга – поки американці тішать себе ілюзіями про можливість примусити Україну до миру (на який сама москва, принаймні на умовах, прийнятних для Вашингтона, не піде), "репараційний кредит" від Європи, а разом із ним і ресурси для подальшого продовження нашої боротьби, ми, як я вже зазначав раніше, навряд чи побачимо. А отже, в наших інтересах максимально пришвидшити чергове "прозріння" цієї адміністрації щодо того, хто насправді є головною перешкодою на шляху до так необхідного американському президенту швидкого миру. ➡️Саме цьому і має слугувати наша дипломатична стратегія, амбасадори якої замість провокування американців розробкою нового документу, доволі влучно вирішили сконцентрувати увагу на переформатуванні вже наявного – бодай і російського – варіанту "мирного плану" у щось більш пристойне для нас, але таке, що вчергове буде відкинуто москвою. І вже згадана позиція росіян, озвучена Ушаковим й Келіним, може вчергове допомоги нам переадресувати невдоволення американського "миротворця" на тих, хто миру справді не прагне. Залишається лише сподіватися, що цей черговий раунд плясок з бубном завершиться якомога швидше і, бажано, супроводжуватиметься діями, спрямованими на те, щоб у росії бажання настання реального миру не просто з'явилося, а нарешті почало втілюватися у практичні рішення. Втім, не забуваймо – жодні перемовини не наближають мир так, як це роблять Сили оборони України. Саме від них залежить факт виживання цієї країни. Тож якщо вас, як і абсолютну більшість українців, усе це справді дістало, найкращим рішенням буде збільшення донатів і допомоги Збройним силам, для яких війна, попри всі розмови в західних столицях чи інтернетах, не припиняється ані на хвилину. 🦴POLITpedia

Сподобалось бути нагодованими посікунчиками і вирішили обрати перший варіант. Цілком очікувано. Тепер усе залежить від політичної волі європейців і готовності йти у відкриту конфронтацію з Вашингтоном (як зрозуміло, шанси невеликі)

За інформацією видання The Times, Велика Британія готова передати Україні заморожені на її території російські активи на суму 10,6 мільярда доларів. Такий план, як зазначається у матеріалі, обговорювали на зустрічі глав МЗС країн НАТО в Брюсселі в середу – у рамках переговорів про розблокування цих коштів. Щоправда, точного механізму передачі цих активів Україні поки що не розроблено, втім якщо Лондон таки вирішить перейти до дій – це стане надважливим прецедентом і посилить позиції європейців у їх кампанії тиску на Брюссель, який є однією з головних перешкод на шляху до використання заморожених російських активів для підтримки України. Символічно, що саме британці є тими, хто послідовно стирають основні червоні лінії цієї війни – першими оголосивши про постачання Україні танків Challenger та ракет Storm Shadow, що спонукало інші західні країни перейти до аналогічних кроків. Цілком ймовірно, що цього разу ситуація буде схожою – і для нас це величезний плюс.

Нічого особливого про цей період "мирних перемовин" писати не буду – за останні два тижні на цьому каналі й так було сказано вдосталь. Але все ж пораджу допис колеги з "Гамбіту Трампа", де наведена абсолютно влучна думка щодо "мирного процесу". Головне зараз – те, наскільки сильно американці, заплющивши очі на те, що росіяни вкотре нагодували посікунчиками не лише Віткоффа з Кушнєром, а й Трампа з його мирними зусиллями, готові заходити у новий період "перемовин заради перемовин", куди їх вчергове так активно затягує москва. Реакція Штатів, як і в попередні рази, є найважливішим показником того, як надалі розгортатимуться події. Якщо вона буде стриманою або навіть лояльною до москви і у Вашингтоні зроблять вигляд, що нічого не сталося, – про російські європейські гроші, без яких у нас буквально буде порожній бюджет на наступний рік, а отже й не буде можливості продовжувати боротьбу, – з великою ймовірністю можна буде забути. Як, до речі, і про частину військової підтримки від деяких партнерів (яскравий приклад – Італії, яка на тлі "мирного процесу" відклала питання щодо продовження військової підтримки для нас). Якщо ж Рубіо вдасться достукатися до голови НАЙВЕЛИЧНІШОГО у світі миротворця і вкотре пояснити, що москва не хоче миру, а просто тягне час, – історія з конфіскацією російських активів може почати просуватися значно активніше. А який із цих варіантів оберуть у Білому домі – побачимо вже скоро.

Чергова абсолютно абсурдна "сенсація" від новинних тг-каналів-мільйонників, викликана тим, що у гонитві за хайпом люди вже розучилися не лише читати, а й думати. Стаття у The Atlantic, на яку посилаються адміністратори цих каналів, взагалі-то присвячена новій епосі європейської, зокрема німецької оборони, у якій США вже не виступають гарантами безпеки, а Європа мусить стати самодостатньою через загрозу з боку РФ. Більша її частина подана через інтерв'ю журналіста з генерал-лейтенантом Бундесверу Крістіаном Фройдингом, який на час розмови (ймовірно, влітку цього року) очолював український підрозділ у Міністерстві оборони Німеччини. Головний акцент там робиться саме на тому, що оборонний зв'язок між США та Європою за період цієї адміністрації Трампа суттєво ослаб. І от як приклад цьому Фройдинг розповідає про той період, коли через директиву Колбі-Гегсета нам тимчасово призупинили передачу конкретних видів озброєння, про що стало відомо 2 липня. Фройдинг сказав, що раніше він міг писати американським представникам оборонного відомства “день і ніч”, але останнім часом зв’язок із його колегами у Вашингтоні був “перерваний, справді перерваний”. Адміністрація Трампа не дала жодного попередження, наприклад, щодо рішення припинити постачання певних видів озброєння Україні. Щоб отримати інформацію про американську політику, Фройдинг звертався до посольства Німеччини у Вашингтоні, де “є хтось, хто намагається знайти когось у Пентагоні”. Тобто Фройдинг, говорячи про призупинення постачання озброєнь, згадує саме липневий інцидент, коли не лише німці, а й окремі члени американської адміністрації не знали причин таких дій Пентагону, а не якісь процеси, що відбуваються прямо зараз. Ким треба бути і який глобус мати, щоб натягнути на нього таку сову – у мене розуміння нема. Але вкотре закликаю вас хоча б поверхово перевіряти настільки гучну інформацію, особливо в такий час, коли ментальне здоров'я багатьох українців уже не витримує того нелюдського потоку "сенсацій", які виявляються звичайним пшиком.

Любиш гарячі дискусії, відстоювати свою точку зору й кидати виклик чужим аргументам? Захоплюють геополітика, ідеології та роздуми про майбутнє світу?🌍 Запрошуємо тебе на дебатну олімпіаду на гострі політичні теми, де ти почуєш про ідеї, які не озвучуються в повсякденному житті🗣 Твої навички дебатів, логіки, ораторства поділяться на «до» і «після», якщо ти ще не брав участь в дебатних турнірах💥 🗓 Коли: 13-го грудня ⏰ Час: 10:30–19:30 💸 Оргвнесок: 150 грн 🏛 Де: місце проведення повідомимо учасникам (На базі університету неподалік від центру Києва🤫) Що на тебе чекає: ⚡️ гострі дебати у британському форматі 🧠 чесний інтелектуальний двобій між командами 🤝 нові знайомства й обговорення, які змінюють світогляд Дебати відбуватимуться у британському форматі. Якщо у вас ще не було досвіду або формат невідомий — ми навчимо, адже маємо в цьому досвід! 👉🏻Реєструйся за посиланням та стань частиною дебатного двобою! Кількість місць обмежена! Анонс події в Instagram