Space&World

Цього літа був спалах активності німецької компанії Rocket Factory Augsburg, яка недавно відновила спроби першого запуску своєї легкої ракети-носія RFA One з британського космодрому SaxaVord Spaceport (на Шетландських островах). Як відомо, два роки тому (точніше, 19 серпня 2024 року) під час передстартових випробувань на SaxaVord Spaceport стався серйозний інцидент. Cтатичні вогньові випробування першого ступеню RFA One завершилися грандіозною пожежею, яка повністю знищила перший ступінь ракети-носія та серйозно пошкодила стартовий комплекс. Після цього всі праці Rocket Factory Augsburg над ракетою-носієм суттєво пригальмували, часом навіть перебували на межі повної зупинки. Перш за все, потрібно було ретельно дослідити всі обставини, які спричинилися до вибуху одного з двигунів Helix (паливна пара гас-кисень) і впровадити відповідні модифікації в конструкцію двигунів і ракети-носія загалом. Плюс цей інцидент став серйозним фінансовим ударом по компанії, яка мусила шукати додаткові кошти на подальший розвиток праць. В червні-липні почали з'являтися повідомлення про те, що Rocket Factory Augsburg привезла на SaxaVord Spaceport модифіковану версію RFA One та розпочала серію попередніх випробувань. А 7 липня з'явилося повідомлення, що з 10 серпня на SaxaVord Spaceport відкривається вікно для запусків - тривалістю п'ять тижнів, тобто до середини вересня. Протягом цього періоду запуск можна здійснити в наступні дні тижня - понеділок, середа, п'ятниця (у проміжок часу з 16 до 20 години). Але наприкінці липня з'явилося коротке повідомлення від Rocket Factory Augsburg, що під час підготовки до вогньових випробувань виявили проблему (за неофіційними повідомленнями, негаразди з паливним баком). Відповідно, ракета-носій повертається до складального цеху, де її піддадуть ретельному дослідженню - з подальшим усуненням проблем. Очевидно, за цих обставин вже втрачена можливість використання поточного вікна запуску (тобто умовний період з 10 серпня по 13 вересня). Нові можливі терміни запуску ракети-носія RFA One поки залишаються невизначеними, хоча в Rocket Factory Augsburg стверджують, що все ще розраховують здійснити запуск до кінця 2026 року. Photo Credits: Rocket Factory Augsburg

Як відомо, компанія Blue Origin Enterprises, L.P. зараз активно працює над відбудовою стартового комплексу LC-36 (раніше мав позначення LC-36A), який був зруйнований під час вибуху важкої ракети-носія New Glenn (вогньові випробування 28 травня 2026 року). Одночасно в компанії триває розслідування причин вибуху - вже з'явилися підтвердження (без подробиць), що причиною інциденту стали негаразди в одному з семи двигунів BE-4 на першому ступеню. Позавчора, 12 серпня, Blue Origin Enterprises, L.P. оголосила, що в рамках відбудови зруйнованого стартового комплексу починає будівництво ще однієї інфраструктури для запусків. Планується, що компанія матиме на Канавералі два стартових комплекси - вони отримають позначення LC-36A (на місці зруйнованого вибухом) та LC-36B (повністю нова структура). Головна деталь - це будуть не два ідентичних пускових майданчики, а дві структури різного призначення. Відбудований LC-36A буде надалі використовуватися для запусків базової версії ракети-носія New Glenn 7x2 - тобто з сьома метаново-кисневими двигунами BE4 на першому ступеню та двома воднево-кисневими двигунами BE-3U на другому ступеню. Новий LC-36B призначений для запусків більшої та потужнішої версії New Glenn 9x4 - тобто вже з дев'ятьма BE4 на першому ступеню та чотирма BE-3U на другому ступеню. За попередніми даними, версія New Glenn 9x4 буде майже на чверть вищою за базову New Glenn 7x2 (120 м проти 98 м). Розрахункова вантажність New Glenn 9x4 становить до 70 т на орбіту - проти 45 т у New Glenn 7x2. На своєму ескізному зображенні Blue Origin Enterprises, L.P. представила, як будуть виглядати нові стартові комплекси. На передньому плані LC-36B з ракетою-носієм New Glenn 9x4, на задньому відбудований LC-36A з ракетою-носієм New Glenn 7x2. Відкритим залишається питання - на якій відстані один від одного будуть розташовані LC-36A і LC-36B? Як показує досвід інциденту 28 травня 2026 року, вибух мінімум 1400 т пального на New Glenn 7x2 здатний розтрощити все в радіусі кількасот метрів. А новий New Glenn 9x4 цілком може мати навіть до 1700-1800 т пального... Photo Credits: Blue Origin Enterprises, L.P.

Час від часу нагадують про себе окремі приватні компанії, які через низку причин надовго випали з поля зору - головним чином, через фінансові проблеми та зупинку своїх проєктів або через просто відсутність помітних успіхів. Зараз після майже річної перерви з'явилися згадки про компанію Astra Space, Inc., яка за чотири останніх роки не здійснила жодної спроби орбітального запуску. Востаннє це сталося 12 червня 2022 року, коли чергова невдала спроба запуску Astra Rocket 3.3 практично поставила компанію на межу банкрутства та ліквідації. Загалом, у період з 12 вересня 2020 року по 12 червня 2022 року було сім спроб орбітальних запусків з різними версіями Rocket 3 (від 3.1 до 3.3). З них успішними стали тільки дві спроби - тобто цей показник становив 28,57%. До цього можна ще додати інцидент 23 березня 2020 року, коли під час передстартових випробувань внаслідок вибуху була втрачена орбітальна ракета-носій Rocket 3.0. Після цього Astra Space, Inc. вже чотири роки намагається уникнути остаточно банкрутства й одночасно якось довести до завершення проєкт своєї нової, більшої ракети-носія, яка отримала позначення Rocket 4.0. Ця ракета-носій спроєктована практично з нуля - з новими двигунами (були чутки про ліцензійні двигуни на базі Reaver від ракети-носія Firefly Alpha). Торік раптом з'явилися дуже оптимістичні заяви Astra Space, Inc. про те, що вже до кінця третього кварталу 2026 року компанія спробує здійснити перший запуск Rocket 4.0. Але зараз все виглядає так, що в кращому випадку цей запуск може "переїхати" на 2027 рік. Останнім часом у Astra Space, Inc. докладають всіх зусиль, щоб довести всім зацікавленим сторонам - праці зі створення робочого прототипу Rocket 4.0 все одно тривають. Протягом останніх двох місяців компанія опублікувала до трьох різних відео з вогньових випробувань свого двигуна першого ступеню (паливна пара гас-кисень). Але назва та загальні характеристики цього двигуна досі залишаються невідомими. Постійно циркулювала інформація про те, що цей двигун матиме тягу приблизно 18 тс (приблизно стільки ж, що й у Reaver від Firefly) - але цим даним щонайменше три роки. Тобто характеристики нинішніх прототипів можуть суттєво відрізнятися. Змушує замислитися ще один фактор. Останні доступні загальні характеристики майбутньої ракети-носія Rocket 4 виглядали наступним чином - два двигуни на першому ступеню сумарною тягою до 36-37 тс, вантажність на орбіту до 600 кг. Але цього року в Astra Space, Inc. раптом почали натякати на вантажність до 1 т на орбіту - тобто це вже фактично рівень ракети-носія Firefly Alpha. Тобто характеристики нового двигуна від Astra Space, Inc. можуть бути набагато вищими за начебто заявлені 18 тс... Video Credits: Astra Space, Inc.

Японія поступово повертає до експлуатації свою флагманську ракету-носій H3, чиї запуски були призупинені через невдалий запуск 22 грудня 2025 року, коли був втрачений цінний навігаційний супутник QZS-5 (Michibiki No.5). Тоді за підсумками розслідування інциденту виявили, що під час розкриття стулок обтічника були пошкоджені як адаптер корисного навантаження (цілком ймовірно, що супутник просто зірвало з опори і він "полетів" донизу разом зі стулками), так і другий ступінь ракети-носія. Повернення H3 до експлуатації було поступовим. Спочатку 12 червня був здійснений тестовий запуск ракети-носія в новій конфігурації 30S - з трьома воднево-кисневими двигунами LE-9 на першому ступеню (цифра 3) та без твердопаливних прискорювачів (цифра 0). Це був повністю тестовий запуск - без повноцінного корисного навантаження, тільки з масо-габаритним макетом і з кількома невеликими експериментальними апаратами. Вчора, 10 серпня о 19:23 UTC (чи о 22:23 за київським часом) з Tanegashima Space Center нарешті був здійснений повноцінний "робочий" запуск - з ракетою-носієм у практично базовій конфігурації H3‑22S (два двигуни першого ступеню, два твердопаливних прискорювачі, короткий обтічник). Корисним навантаженням став апарат QZS-7 (Michibiki-7) національної системи супутникової навігації Quasi-Zenith Satellite System (QZSS), який має повну масу 5 т і буде виведений на геосинхронну орбіту. Цей супутник повинен був завершити формування "сузір'я" QZSS, яке складалося б з семи апаратів. Але несподівана втрата супутника QZS-5 (Michibiki No.5) в грудні 2025 року поки що дозволила сформувати структуру з шести супутників - на створення додаткового апарату QZS і його запуск доведеться ще почекати якийсь час. Але навіть з шістьома поточними супутниками (точніше, після повноцінного введення в експлуатацію QZS-7) повинна перетворитися в повноцінну незалежну регіональну навігаційну систему. Донедавна японська система супутникової навігації працювала головним чином як доповнення до глобальних навігаційних систем (у першу чергу американської GPS i євроопейської Galileo) - бо раніше кількості власних апаратів QZSS не вистачало для постійної стабільної навігації. До речі, на цьому супутнику QZS-7 змонтований додатковий прилад від США - USSF SĀCHI Space Situational Awareness (маса приблизно 70 кг), оптичний датчик для спостереження за об'єктами на геостаціонарній орбіті. Цікаво, що подібним військовим обладнанням від US Space Force обладнані вже чотири іноземних супутники. По-перше, це два норвезьких апарати ASBM (Arctic Satellite Broadband Mission) з серійними номерами 1 і 2 - обидва були одночасно запущені в серпні 2024 року. По-друге, це два японських апарати супутникової навігації - QZS-6 (запущений 2 лютого 2025 року) та вищезгаданий QZS-7 (запущений 10 серпня 2026 року). Станом на зараз маємо наступну статистику запусків ракети-носія H3 - у період з березня 2023 року по серпень 2026 року здійснені 9 запусків, з них 7 стали успішними. Очікується, що до кінця року будуть здійснені ще два запуски - з новим транспортним космічним кораблем HTV-X (логістична місія до МКС HTV-X2) і з марсіанською науково-дослідною місією Martian Moons eXploration, чи MMX (проєкт отримання зразків грунту з Фобоса). Photo, Video Credit: JAXA, Mitsubishi Electric

У SpaceX позавчора опублікували фотографії та відео, зроблені під час транспортування другого ступеню системи SpaceX Super Heavy Starship (блок Starship з індексом Ship 40) до Австралії. За останніми повідомленнями, буксирування здійснюється зі швидкістю 1-3 вузли (або ~2-5 км/год), в залежності від погодних умов. Photo, Video Credit: SpaceX

Компанія Rocket Lab USA, Inc. останнім часом настільки привчила всіх до регулярних запусків орбітальних ракет-носіїв Electron і суборбітальних HASTE (Hypersonic Accelerator Suborbital Test Electron), що пауза понад місяць уже сприймається як щось аномальне. Попередній запуск Electron бува здійснений з Нової Зеландії 26 червня - з радарним супутником StriX-8 японської компанії Synspective. На наступний довелося чекати майже півтора місяці - він був здійснений 6 серпня о 09:18 UTC (чи о 12:18 за київським часом) у Новій Зеландії з з Māhia Launch Spaceport. Корисним навантаженням вчергове став компактний радарний супутник - тепер уже QPS-SAR-13 від іншої японської компанії, iQPS (Institute for Q-shu Pioneers of Space, Inc.). Цей запуск був здійснений у рамках великої угоди з iQPS, яку недавно розширили з 11 до 17 запусків. Офіційно це був уже сьомий запуск у рамках цієї угоди - та восьмий на ракетах-носіях Electron. Отже, станом на 8 серпня Rocket Lab USA, Inc. здійснила вже 13 запусків у 2026 році - 10 орбітальних з Electron і 3 суборбітальних з HASTE. Рекордним поки що залишається 2025 рік, коли були здійснені 21 запуск - 18 орбітальних і 3 суборбітальних. Тобто залишилося приблизно 4,5 місяця, щоб спробувати перевершити це досягнення. Поки немає визначеності з подальшими запусками Electron - у найближчих планах вказані ще три запуски, але відсутні якісь точні терміни (більшість джерел вказують "не раніше серпня 2026 року"). До цього планового міні-переліку входять запуски двох японських радарних супутників (по одному від Synspective й iQPS) й експериментального апарату LOXSAT (з системою перекачування кріогенних рідин). Загалом з 25 травня 2017 року здійснені вже 92 запуски ракет-носіїв від Rocket Lab USA, Inc. - 83 орбітальних з Electron (з них успішними стали 79, або 95,18%) і 9 суборбітальних з HASTE (всі успішні). Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc.

Розпочався черговий етап місії Starship flight test 13 - буксирування другого ступеню (Starship з індексом Ship 40) до Австралії. Вже 1-2 серпня почали з'являтися повідомлення, що буксир відкритого моря Normand Ranger вже наблизився до Starship і почав здійснювати маневри підходу. До речі, з'ясувалося, що протягом тижня після посадки в Індійський океан Starship постійно дрейфував і віддалився мінімум на 170 км від точки посадки. Сьогодні почалася активна публікація супутникових фотографій від Vantor Holdings, Inc. (у минулому компанія була більше відома під назвою Maxar Intelligence), на яких можна побачити процес буксирування Starship. Photo Credit: Vantor Holdings, Inc.

Статистика за січень-липень 2026 року Останнім часом активність з орбітальних запусків поступово стабілізувалася - у світі зазвичай здійснюють від 20 до 30 запусків щомісяця. Цього року були тільки два "виходи" поза межі цього діапазону - в лютому (18 запусків) та квітні (31 запуск). В липні здійснили 26 орбітальних запусків у світі - невелике падіння темпу в порівнянні з червнем, коли було 29 запусків. Але цей показник став новим рекордом для липня - попередній становив 24 запуски в 2025 році. Найбільша кількість запусків протягом місяця вчергове належала США - 14 запусків (з них 12 на SpaceX Falcon 9). Другу позицію традиційно утримує Китай з 9 запусками. У липні найбільш цікавими були два запуски - американської ракети-носія повітряного старту Pegasus XL (фінальний запуск в її історії) й індійської легкої ракети-носія Vikram-I (перший в історії Індії орбітальний запуск ракети, створеної приватною компанією). 1️⃣ 🇺🇸 США - 109 (108 успішних) 2️⃣ 🇨🇳 Китай - 53 (50) 3️⃣ рф - 10 (10) 4️⃣ 🇫🇷 Франція - 3 (3) 5️⃣ 🇯🇵 Японія - 2 (1) 6️⃣ 🇮🇳 Індія - 2 (1) 7️⃣ 🇮🇹 Італія - 1 (1) Надалі спостерігається невелике випередження торішнього рекордного графіку. Протягом семи місяців 2026 року були здійснені 180 орбітальних запусків, з них 174 успішних (96,67%) - в середньому 25,71 запуски щомісяця. Торік за аналогічний проміжок часу були здійснені 173 запуски, з них 165 успішних (95,38%). Тобто збільшення загальної кількості орбітальних запусків становило +4,05%. США лідирують за загальною кількістю запусків, але трохи відстають від свого торішнього темпу - 109 запусків проти 112 (падіння -2,68%). Але потрібно враховувати, що торік до орбітальної статистики заносили тестові запуски Starship за суборбітальними траєкторіями - зараз методика підрахунку змінилася. Якщо брати повноцінні орбітальні запуски, то США повторили свій торішній показник - по 109 запусків у 2025 і 2026 роках у період з січня по липень. Китай продовжує стрімко прискорюватися - в 2024 році він у січні-липні здійснив 33 запуски, в 2025 році за цей період часу було вже 42 запуски. А зараз цей показник становив уже 53 запуски - тобто в порівнянні з минулим роком прискорення становило аж +26,19%! Спільна частка США та Китаю у світі досі тримається на позначці 90% - вони спільно здійснили вже 162 запуски з 180 (якраз рівно 90,00%). Photo Credits: NASA/Ron Beard

Недавній випробувальний запуск системи SpaceX Super Heavy Starship (місія отримала позначення Starship flight test 13) насправді ще не завершився. Адже другий ступінь (власне Starship з індексом Ship 40) після посадки в Індійський океан не був зруйнований, як його попередники в минулих місіях. І це створило цікаву ситуацію. Раніше зазвичай все відбувалося наступним чином - Starship сідав на воду, падав на бік і вибухав, після чого його уламки швидко йшли на дно Індійського океану. Але зараз корабель не тільки м'яко сів на воду, а й мав м'яке падіння на бік без подальшого вибуху та залишився на плаву. Відповідно, миттєво виникло питання - що робити з цим велетенським "поплавцем"? Просто залишити неможливо - колосальний ризик потрапляння технологій в чужі руки. Інший варіант - замінувати Starship і ліквідувати його шляхом підриву. Але в SpaceX пішли раціональним шляхом - відбуксирувати Starship до Австралії, після чого морським транспортом відправити його до США. Очевидно, це найкраще рішення - адже другий ступінь, який після суборбітального польоту та посадки в океан залишився практично неушкодженим, стане грандіозним подарунком для конструкторів і інженерів. Все ж вцілілий космічний корабель неодмінно принесе не менше корисної інформації, ніж дані телеметрії. Очікується, що вже сьогодні чи завтра до Starship прибуде Normand Ranger, норвезький великий буксир відкритого моря, який розпочне процедуру буксирування космічного корабля до Західної Австралії. Photo Credit: SpaceX

Зараз спостерігається помітне пожвавлення навколо проєктів майбутніх нових ракет-носіїв від ArianeGroup. При цьому практично одночасно нагадали про себе два пов'язаних між собою проєкти. Першим з них є прототип-"стрибунець" Themis від основної компанії ArianeGroup - призначений для випробувань керованого ракетного ступеню з вертикальним зльотом і посадкою (аналог SpaceX Grasshopper, на якому в 2012-2013 роках відпрацьовували всі алгоритми для посадки майбутніх перших ступенів). Другим став проєкт легкої метаново-кисневої ракети-носія Maia (вантажність від 500 кг до 2500 кг, в залежності від режиму використання та конфігурації), яку розробляють в компанії MaiaSpace. Вона є окремим філіалом ArianeGroup, який був створений спеціально для розробки ракети-носія Maia. Обидві ці програми об'єднує не тільки належність до ArianeGroup, а й спільне використання нового двигуна - метаново-кисневого Prometheus (тяга до 100 тс). Пізніше цей двигун планується використати в майбутній Ariane Next - частково багаторазовій ракеті-носії, яка колись повинна замінити Ariane 6. Сьогодні в ArianeGroup офіційно повідомили, що минулого тижня на шведському полігоні Esrange Space Center здійснили генеральну репетицію передстартових процедур на прототипі Themis - процедури підготовки до запуску стартового комплексу та власне "стрибунця", заправляння паливних баків, імітація зворотного відліку. Під час цієї репетиції не заправляли Themis основними компонентами пального - тобто рідким метаном і рідким киснем. Замість цих компонентів "підвищеного ризику" використали рідкий азот, за допомогою якого в загальних рисах відтворили робочі температурні режими в прототипі та паливних магістралях (з температурами до -200°C). Поки залишається відкритим питання, коли відбудуться наступні етапи випробувань - спочатку заправляння компонентами пального (метан+кисень), а потім і власне тестові польоти (запуск двигуна Prometheus, вертикальний зліт і посадка, повітряні маневри і т.д.). В ArianeGroup поки що оголосили. що працюють над визначенням термінів наступних випробувань. Майже одночасно наспіло повідомлення від компанії MaiaSpace про зміну попередніх планів з випробувань майбутньої ракети-носія Maia (обладнана трьома двигунами Prometheus на першому ступеню й одним на другому ступеню). Перш за все, постійно переносяться терміни першого тестового запуску. Минулого літа планувалося, що тестовий запуск може бути в другій половині 2026 року. Цього року в лютому терміни запуску пересунули десь на квітень 2027 року. Зараз вже є нові попередні терміни - десь у другій половині 2027 року. Додатковою новиною стало повідомлення, що в MaiaSpace відмовилися від ідеї здійснити перший тестовий запуск у суборбітальному режимі (з апогеєм до 100 км). У компанії прийшли до висновку, що інтенсивні наземні випробування більшості елементів ракети-носія цілком здатні замінити суборбітальний запуск. Відповідно, очікується, що вже перший тестовий запуск Maia стане повноцінним орбітальним. Photo Credits: ArianeGroup