Vae Victis 🇺🇦✙

27 травня 1918 року, після більше ніж місяця оперативної паузи, німецька армія несподіваним та руйнівним ударом прорвала французький фронт під Chemin des Dames. Французька армія на напрямку була розбита і німецькі дивізії вперше за всю кампанію по-справжньому вийшли на оперативний простір. Всі жертви, які принесла Франція за чотири роки війни, здавались даремними - німецька армія знову опинилась на рубежах, на яких була в 1914 році, і знову загрожувала Парижу. Але на відміну від перших місяців війни, обороняти столицю тепер мала втомлена, знекровлена та зневірена армія. Суспільна думка шукала винних, військове керівництво шукало шляхи зупинити німецький прорив, але мало хто здогадувався, що головний удар німецької армії в цей час готується зовсім в іншому місці. Чи зможе французьке командування знайти резерви для оборони столиці? Чи зможе генерал Фош розгадати справжній замисел Людендорфа? Чи вистачить у німецького Верховного командування сил та твердості довести задум до кінця? Чиї нерви виявляться міцніше і хто вистоїть в переломний момент війни - в новій статті заключного циклу про Кайзершлахт. Кайзершлахт. Частина Третя. #статті #ПСВ #історія

Панове, вітаю. Маю прохання підтримати збір на потреби двох рот спеціального призначення в складі підрозділу ГУР МОУ «Реванш». Посилання на збір: https://send.monobank.ua/jar/9PKFaPmMDN Основний пост збору в Інстаграмі По минулому збору ще опублікую звіт.

[2/2] Таким чином, наша оцінка втрат ворога не «максимальна» чи «мінімальна», а доволі немалий довірчий інтервал. Статистично ми можемо місяць-в-місяць побачити зростання втрат ЗС РФ, проте працювати з цими даними як з абсолютними показниками не вийде. Втім, значного зростання не спостерігаємо, оскільки основні втрати ворогу наносяться під час маневрів. Наші спроможності завдавати шкоди ворогу міцно прив'язані до інтенсивності його наступальних дій та відповідно рівню ворожих поповнень. Будуть менші поповнення – будемо наносити противнику менше втрат. Ця система не ідеальна. Бо в ній є достатньо місця для того, щоб зростання чи падіння чисел відбулося внаслідок зміни методології, а не ситуації на полі бою. Що, мабуть, відбулося б для досягнення політичної цілі в 50 тис. знищених окупантів. Проте ця система – найкраща, що була у світовій військовій історії. Я впевнений, що за весь час існування людства ніхто не міг досягнути такої точності в підрахунку втрат противника, тим паче день-в-день. Навіть наш ворог, маючи для цього всі засоби, не особливо переймається й доповідає довільні числа. Справа за малим – почати правильно використовувати ці дані, розуміючи їх обмеження.

Щоденно ми можемо спостерігати дані про втрати ворога, котрі публікують Генеральний Штаб, командування Сил та інші з'єднання. Ці дані використовуються в аналітиці, нерідко порівнюються з інформацією про рекрутинг ворога. Звучать заяви про те, що втрати противника вже перевищили кількість поповнення. Бачив навіть коментарі, що вони взагалі занижені. Водночас раз на місяць-другий Главком або інша посадова особа озвучують розмір угруповання ЗС РФ, й ці числа продовжують повільно, але зростати. Що протирічить заявам про те, що знищується більше, ніж рекрутується. Давайте спробуємо розібратися в цьому питанні. Почну з фундаментальної тези. Й втрати ворога, й розмір угруповання противника – не сфальсифіковані числа. Це дані, на збір яких витрачається дуже багато людино-годин. Проте є нюанси, пов'язані з методологією підрахунку цих чисел. Найточніша методологія у даних, що публікуються як оцінка угруповання противника та обсяги поповнень ворога. У випадку поповнень є дані як закриті, так і з відкритих джерел (й вони сходяться). У випадку оцінки угруповання дані закриті. Вони достовірні, i will not elaborate. Й, врешті, є число втрат, яке рахується день-в-день. Не будемо підіймати тему того, як це відбувалось в минулому (в перші тижні війни очевидно відбувалась фальсифікація) й одразу перейдемо до сьогодення. Зауважу, що не маю стосунку до чисел, які формують офіційну статистику, проте добре бачу, як здійснюється каталогізація втрат ворога, а також вогневе ураження та його підтвердження. Отже, спробуємо підбити тезово, що заважає точній оцінці: • Плутанина з цифрою втрат ворога. На найвищому рівні постійно звучать фрази про «щомісяця знищується 30 тис. окупантів». Проте ця цифра втрат це не тільки знищені, але й поранені. Якщо точніше – це все «уражений» особовий склад противника. Наразі ворог несе втрати у співвідношенні 1:1 загиблих до поранених, де частина поранених – зворотні. Вони потрапляють в статистику, проте після лікування повертаються в стрій. Вже тільки цього фактору достатньо, щоб пояснити, чому угруповання противника збільшується, незважаючи на високий рівень втрат. • Методологічно «ураження» цілі не є нанесенням противнику еквівалентних втрат. Наприклад, військовослужбовець противника йде полем, уражається (статистика: +1 уражено), проте отримує мінімальні поранення й успішно переховується в укритті. За два дні укриття виявляють й уражають, внаслідок чого легкі ушкодження стають середньої тяжкості (+1 уражено). Ще за два дні його свіже тіло виявляють за 100 м. внаслідок підриву на міні (+1 знищено). В результаті ми нарахували три випадки нанесення втрат ворогу, й все це один і той же військовослужбовець сил противника. Тобто, в більшій частині випадків ми не можемо належно диференціювати уражений о/с противника. Ніхто не знає, чи не вбивають сьогодні того ж персонажа, котрого ніби вбили ще вчора. • «Кожна втрата ворога має відеопідтвердження». Це перебільшення. Частина цих відеопідтверджень не має об'єктивного контролю іншим бортом, відповідно наслідки ураження оцінити неможливо. Нерідко те, що подають як уражено, не викликає особливої довіри. А інколи банально не зрозуміло, що відбувається на відео. Наприклад, група противника була виявлена в щільних кущах, скільки – не ясно, скільки ліквідовано після комбінованого ураження – також. Ніби виявили одного, а ніби ефективних уражень було два. • Нюанси з підрахунком втрат артилерії та інших стаціонарних об'єктів. Наприклад, певна частина ураженої артилерії – макети або вже знищені гармати. Противник активно створює хибні цілі й доволі ефективно вводить в оману. Враховуючи все вищезазначене, може скластися враження, що наша оцінка втрат ЗС РФ дуже сильно перебільшена. Проте угруповання противника дійсно значно сповільнило своє зростання й балансує на одному рівні. Справа в тому, що окрім «перерахунків» ще є «недорахунки»: • Ми не можемо оцінити втрати ворога від мінування. А вони значні. • Ми не можемо оцінити втрати ворога при ураженні ЛАТ/ВАТ. Борт відпрацював, але скільки людей було всередині – невідомо. А якщо це ВАТ в тиловому районі, то може бути багато. УАЗ СГР також може бути добре наповнений. • Ми не можемо оцінити небойові втрати ворога. Загострення хронічних хвороб, небойові травми, суїциди, СОЧ – це не дуже великі, але постійні графи втрат противника. [1/2]

❗️Міністр оборони України Євгеній Хмара: Україна буде продовжувати ударний та технологічний тиск на росію всіма засобами. Проговорив це з Головнокомандувачем Збройних Сил України генерал-майором Михайлом Драпатим.  Впевнений у генерал-майорі Драпатому, якого мав честь учора номінувати на посаду Головнокомандувача. Домовилися бути чесними один з одним, усі розбіжності вирішувати в інтересах українських воїнів. Спільно зможемо виконати доручення Президента та забезпечити умови для максимальної ефективності наших Сил оборони. Командири бригад та корпусів озвучили конкретні виклики, які стоять перед Силами оборони сьогодні. Перші наші кроки – підтримати фронт, посилити підтримку партнерів, максимально переносити війну на землю агресора. Для цього забезпечимо стабільний та гнучкий доступ бойових частин до ефективних засобів, зокрема далекобійних, розвиток технологій та асиметричних рішень.  Ціль незмінна – технологічна перевага нашої армії над російським ворогом та максимальне збереження життя людей за рахунок технологічних змін. Маємо масштабувати те, в чому вже ефективні: deep strike та middle strike, НРК та інші рішення, які зберігають життя воїнів та ефективніше знищують противника. Також обговорили з Головнокомандувачем бачення майбутнього. Маємо спільну позицію щодо розвитку Сил оборони України. Президент Володимир Зеленський підтримав наше бачення. Працюємо над стратегією – практичними кроками, як завершити війну на умовах України та примусити росію до довгострокового миру. Наша мета – сильна Україна.

Дякую за службу, генерале Сирський. Роздумуючи над персоною О. С., я досі не доходжу до однозначних висновків. Не будучи знайомим особисто, важко розділити, що в успіхах й невдачах було пов'язано з його особистими якостями, а що з якостями виконавців та його керівництва. Армійська система комплексна, й внесок однієї особистості (навіть на найвищій посаді) розмивається серед багатьох. Обставини сильніші ніж людина. Втім, за час спостереження все ж таки виділив би деякі характеристики. Спробую підбити їх тезово. Почну з негативних (відповідно до поточної політичної кон'юнктури): • О. С. був поганим менеджером, мабуть, навіть байдужим. Про це свідчать скандали з 425 ОШП, що вочевидь перебував в його прямому відомстві. Незважаючи на гостроту питання як морально-етичну, так і політичну, він не запобіг злочинам та не притягнув винних до покарання. Втім, не вважаю, що злочинні дії вчинялися внаслідок його прямих наказів: ряд інших штурмових полків (хоча також мають схожі проблеми) мають менше звернень до військового омбудсмена. Ми маємо справу з ризик-фактором підрозділів зі значною часткою спецконтингента, котрий не був вчасно врахований. Таким чином, дії як Главкома, так і його безпосереднього керівника можна оцінити як злочинну бездіяльність та уникання відповідальності за дії підлеглих. • «Опять спешат». Маючи послужний список зі сміливих та вдалих операцій, на зворотній стороні цього списку можна побачити майже кожен «котел» військової історії сучасної України. Посада Главкома специфічна – твоє безпосереднє керівництво політичне, й ти отримуєш завдання політичного характеру. Наприклад, що кожного дня треба продовжувати наступати піхотою. Але ця система працює, якщо політичне керівництво готове нести відповідальність за свої задачі. Якщо не готове – відповідальність буде на тобі. Відповідно, ти маєш бути агентним та бути в легкому конфлікті з політичним керівництвом, захищаючи довірений особовий склад. Цього не спостерігалося. Натомість – чіпляння за кожен політично значимий шмат землі, поки не буде зовсім пізно. Нація стікала кров'ю, щоб завчасно не засмутити начальника. Проте було б брехнею сказати, що це все. Так вже вийшло, що весь значимий період моєї служби припав саме на його керівництво Збройними Силами. Найбільш значимі для мене нагороди мають його підпис. Й за час на службі він здобув мою повагу. • Мені було не соромно дивитися та читати його інтерв'ю (чого не скажеш про минулого Міністра Оборони). В озвученому Сирським демонструвалось, що він розуміє сучасне поле бою. Людина любить та цікавиться війною, й розуміє як її треба воювати. За час його керування ЗСУ стали сильнішими в компоненті БпЛА ніж ворог (хоча пророкували зворотне). Звісно, це результат колективних зусиль всієї Держави та її Народу, проте особливий інтерес Главкома я спостерігав тривалий час. Демонструвало це як бажання розширювати ошс БпС підрозділів, так і сильні БпС штурмових військ (наприклад), в тому числі 425 ОШП. • О. С. – людина з міцним характером. Не будучи нашим по крові, він залишився вірним нашій присязі. Не обернула його проти нас й всенародна ненависть – стоїчний до негативу, він проніс цей хрест. Спостерігаючи за ним, я зробив висновок: військова професія це аскеза, й ми маємо вміти бути в ній смиренними. Не важливо, хто я, не важливо, як до мене ставляться – поки я живий, маю виконати свій обов'язок. Вимовивши текст присяги, ми стаємо частиною механізму, й наші особистості відступають на другий план. Сирський був останнім. Спадковий військовий, він отримав сильну військову освіту. Й врешті став першим в світі «дроновим» армійським генералом. Мабуть, вже не маємо кадрів цієї генерації сильніших за нього. Мені шкода, що я так і не побачу, як він реалізує свій задум, котрий готував останні місяці. Дещо заплановане досі вражає сміливістю задуму. Проте його доба підійшла до кінця. Маючи відповідні таланти, він так і не зміг знайти в собі те, що зробило б його легендарним полководцем, а не ненависним усіма. Vox Populi дав про себе знати, й ми встаємо на новий шлях, що дасть нам надію. Прийшла доба кадрів, вирощених бізнесом та війною, а не академіями. Те, що люди називають «совком», більше не існує в жодній формі – далі виключно наше, рідне. Подивимося, яке воно. Бажаю нам удачі.

⚡️«Моя робота – війна» Стаття Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерала Олександра Сирського Читати ⬅️ #Україна

Ознайомився з викладеним на сайті. Краще, ніж зараз – щонайменше, в частині переведень, зарплат для командирів, повернення з СЗЧ, роботи з іноземцями. Інші фундаментальні питання не вирішені. Доходи більшої частини в/с продовжують падати, тиск на службу персоналу продовжує зростати. Таким чином, реформа в цілому буде неуспішною. Люди будуть продовжувати уникати служби, кількість бажаючих підписати контракт з числа діючих в/с не досягне значних чисел, ерозія збройних сил продовжиться.

🔹Відкриваємо ринок рекрутингу іноземців для підсилення бойових підрозділів та збереження життів українських військових. Наша мета — до 30–50% посад штурмовиків та піхотинців заповнити іноземцями. 🔹⁠Ще одне ключове питання. Справедливість для тих, хто найдовше в Силах оборони та провів найбільше часу на бойових. Для них до кінця року починаємо поступове звільнення зі служби. Це лише перший етап масштабної трансформації. Другий — комплексна трансформація процесу рекрутингу й мобілізації. Ми будуємо армію зі зрозумілими правилами та повагою до військового. Життя людини — найбільша цінність. І наше головне завдання — зробити все можливе для збереження життя військового на передовій. Саме така армія здатна дати Україні сильну позицію для завершення війни. Детальніше про всі зміни: https://transformation.mod.gov.ua/

Розпочинаємо комплексну трансформацію системи військової служби: нові контракти, чіткі терміни служби, підвищені зарплати та більше справедливості для військових Уперше з 2022 року Україна поступово перехоплює ініціативу на полі бою. Ціна просування для росії постійно зростає. У травні Україна відвоювала більше території, ніж росії вдалося захопити. Завдяки масштабуванню мідлстрайк-дронів Україна вже досягла вогневого контролю над сухопутним коридором до Криму та іншими критично важливими маршрутами постачання російських військ на півдні. Це результат спільної роботи держави, Сил оборони та українського суспільства. Ми системно нарощуємо спроможності, щоб захистити небо, стримати ворога на землі та зробити продовження війни економічно невигідним для росії. Це історичний момент для держави, щоб змусити росію до миру та завершити війну із сильною позицією. Але для цього недостатньо лише зброї чи технологій. Потрібна нова система військової служби. Система, побудована на повазі до людини, справедливості та зрозумілих правилах. Тому за дорученням Президента України Уряд, Верховна Рада України, Міністерство оборони, Генеральний штаб та Міністерство фінансів спільно розпочинають найбільшу трансформацію військової служби в історії держави. Уряд сьогодні ухвалив пакет постанов, який запускає перший етап цієї трансформації. Що передбачає перший етап: 🔹 Запускаємо нову контрактну систему зі зрозумілими умовами та чіткими термінами служби: ▪️піхотно-штурмовий контракт — на 14 місяців для цивільних, на 10 місяців для чинних військових та від 6 місяців для військових, які раніше звільнилися зі служби; ▪️бойовий контракт — на 24 місяці для пілотів БпЛА, операторів НРК, артилеристів, фахівців РЕБ та інших бойових спеціальностей; ▪️базовий контракт — на 24 місяці для інших напрямів служби з можливістю обіймати тилові посади. 🔹Кожен контракт має гарантовану відстрочку від 6 місяців: Відстрочка нараховується відповідно до термінів служби та часу, проведеного на бойових. Наприклад, у піхотно-штурмовому контракті місяць на бойових «оплачується» трьома місяцями відстрочки. Скажімо, для піхотинця, що служив 10 місяців, з яких 4 місяці був на бойових, — відстрочка становитиме півтора року. Також ураховується служба до підписання контрактів та до повномасштабного вторгнення — за весь військовий досвід передбачений час для відпочинку. Людина підписує контракт та розуміє: де вона служить, скільки служить, яка в неї оплата і що буде після служби. Новий контракт зможуть підписати як чинні військовослужбовці, так і цивільні. Також ті, хто вже проходить службу за контрактом, зможуть перейти на нові умови. 🔹 Запускаємо найбільші у світі зарплати для піхоти — у середньому близько 300 тисяч гривень — це близько 7 тисяч доларів на місяць. Максимум — 460 тисяч гривень. Тому що піхота сьогодні — це найскладніша й найризикованіша робота у світі. 🔹Запроваджуємо Mission Control для першої лінії — щоб у реальному часі бачити навантаження на військових, перебування на позиціях, а також забезпечити справедливість бойових нарахувань. 🔹 Підвищуємо мінімальну заробітну плату для військових у тилу до 30 тисяч гривень та вперше піднімаємо зарплату для командирів. Для командирів бойових підрозділів, їхніх заступників та начальників штабів виплати зростуть удвічі, плюс бойові виплати. Тепер командир корпусу зможе отримувати близько 230 тисяч гривень на місяць. 🔹 Запускаємо автоматичні переведення в межах одного корпусу через Армію+ без зайвої бюрократії. Краще дати людині можливість змінити підрозділ і залишити її в армії, ніж втратити через відсутність вибору. Бета-тест розпочнемо в окремих корпусах, а опісля масштабуватимемо рішення на всі Сили оборони. 🔹Запускаємо fast track повернення військових із СЗЧ безпосередньо в топ-50+ найефективніших бойових підрозділів без БРЕЗів. Наше завдання — повернути мотивованих військових у систему. Повернутися на службу можна онлайн через Армію+ або офлайн.

Панове, прохання продовжити підтримку цього збору! Вже зібрана майже третина, й вже скоро треба буде знімати першу частину суми. Всім дякую за підтримку!

[3/3] • Має бути сформований бюджет на залучення іноземців в українське військо. Треба враховувати, що іноземці можуть розірвати контракт в будь-який момент. Й коли вони зіштовхнуться з сумою факторів, в тому числі щодо грошової винагороди, вони це зроблять. Система має бути максимально зрозумілою для них, а самі вони мають отримувати додаткову премію за безперебійну службу. • Ті, хто воюють довше, мають отримувати підвищене ГЗ. В його структурі передбачена «вислуга», але вона незначна й не враховує відмінність вислуги під час війни. Наразі тенденції зворотні – люди розчаровані, коли бачать, що за час на війні їх доходи впали через інфляцію та нові інструкції нарахування додаткової винагороди. • Потрібно відмовитись від принципу нарахування на підставі відстані від ЛБЗ. Не зовсім типовою, але існуючою є проблема, коли піхотна група (котра відбивала ворожі штурми) не отримувала очікуваних грошей, тому що «ЛБЗ» була проведена корпусом по ізольованому СП за порядками противника, який не виконував вогневу функцію. Основною категорією, що визначає розмір додаткової винагороди, має бути тип виконуваних бойових завдань. • Поточна система занадто прив'язана до подобової тарифікації. Припустимо таку ситуацію: є прихований СП, що утримується групою вже два місяці. Є штурмова група, яка менш ніж за тиждень проштурмувала дві позиції противника, деблокувала цей СП та евакуювала. Питання – хто з них був важливішим? Відповіді не буде, але очевидно, хто отримає скромніше. Ті, хто виконують важкі, але нетривалі завдання, також мають отримувати достойну винагороду, наприклад, за рахунок одномоментних виплат за зачищену позицію, проведену евакуацію, стабілізацію пораненого та ін. • Певна частина записів в журналі бойових дій – недостовірні відписки, що не пов'язані з реаліями бойових дій й існують, щоб особовому складу заплатили не три копійки. Перевірки постійно виявляють подібне й штрафують особовий склад (!), який в цей момент може виконувати бойові завдання. Система мала б наближати себе до реальності, натомість сама формує потребу в її обмані. • Турбота про піхоту має виражатися не тільки в тому, що остання буде отримувати значні кошти, перебуваючи на ЛБЗ, але й в тому, що вона отримає достатньо для спорядження себе та вирішення своїх питань перед бойовим виходом. Це може бути реалізовано, наприклад, через додаткове винагородження під час навчань на полігоні. • Особовий склад має мати дійсно гарантовану відпустку, розмір якої формується відповідно до виконуваних завдань. Відсутність відпусток та вихідних — це особливо демотивуючий фактор для тих, хто має сім'ї. Рано чи пізно вони починають шукати, як покинути лави війська. Терміни служби тут не врятують. • Особовий склад має мати право на переведення хоча б раз на 18 місяців. Наразі переведення фактично унеможливлюються. Система має перебувати в русі, це оздоровить її. На інших посадах та в інших підрозділах кадри зможуть отримати новий досвід, зрости та покращити свою кваліфікацію, тим самим принісши більше користі системі в цілому. Корисними буде дата-аналіз даних про переведення: за ними можна буде виявляти проблемні та перспективні організми. Це не всі існуючі проблеми. Армія прив'язана до кадрів. Проте українське суспільство формувало їх за залишковим принципом. За роки незалежності жодних стимулів для формування кадрового офіцерського та сержантського кістяку не з'являлося. Тепер, під час війни маємо відповідну якість військового управління. Втім, за час війни було сформовано пласт талановитих військових, багато з яких не мали військового бекграунду. Задачею Міністерства Оборони мало б бути збереження та примноження цих кадрів. Проте наразі сума факторів, що є прямим наслідком державної політики, призводить до того, що вони відчувають себе безправними та бідними кріпаками. Наразі я не спостерігаю жодних дій, що мали б це змінити. Натомість, вирують «візії та концепції», що воювати будуть тільки роботи, іноземці та найманці за $1000. Цю війну зможе виграти тільки воюючий український народ, й він чекає гідного до себе ставлення. Час повертатися в реальність.

[2/3] За час служби я накопичив певну кількість пропозицій, котрими наважусь поділитися з читачами. Перед публікацією я обговорив їх зі своїм товаришем, начальником служби персоналу, й цей текст був у тому числі доповнений ним. Буду радий прочитати й ваші думки на цю тему в коментарях, особливо тих, хто краще поінформований в специфічних питаннях. Отже, почнемо. • Оскільки ми не можемо відмовитися від силових методів доставки рекрутів, ми маємо унормувати їх. Наразі реалії комплектації не синхронізовані з будь-якою політикою й є постійною імпровізацією. Країна потребує створення з'єднань, будь-то в складі ТЦК, НПУ чи НГУ, які матимуть кадри та джерела їх поповнень, повноваження, спецзасоби та доступ до поліцейських баз. Жодна вищезазначена структура не має в повній мірі всього необхідного. • Порядок того, що далі має відбутися з мобілізованим, має бути прозорим. Невизначеність позбавляє контролю над ситуацією, тому важливим є інформування щодо етапів, котрі врешті призведуть до потрапляння в підрозділ. • Мобілізовані мають мати право в певний момент обрати підрозділ та посаду, а підрозділи мають мати право надати їм таку можливість. Типова ситуація: «хочу потрапити до вас, я в ТЦК/НЦ». Зазвичай тут вже нічого не вдієш. Хоча військовослужбовці зазвичай краще сприймають ті місця служби, що обрали самі, а багато підрозділів потребують саме цих спеціалістів. На мою думку, має бути так: підрозділи у визначений термін реєструються для прибуття в НЦ у відомий рекрутам період розподілення, рекламують його та дають можливість піти до них. Наразі, наскільки мені відомо, можливість вибору є, але не дуже зрозуміло, хто й що тобі пропонує. А ті, кому ти довіряєш, зазвичай не мають до тебе доступу. • Мобілізовані мають одразу отримати підйомні. Перші гроші людина бачить в армії вже після БЗВП, й ці «гроші» – 20,000 гривень. А має отримати суму вдвічі більшу, бажано ще до початку підготовки. Друга пристойна сума має надійти за успішне завершення БЗВП без СЗЧ. Це буде значно сприяти акліматизації та вирішенню побутових та особистих питань. Життя та здоров'я не купиш за гроші. Але відсутність останніх різко негативно впливає на особовий склад. • Ті, хто долучився до війська добровільно, мають отримати додаткове винагородження за те, що зекономили державі сили та нерви. Проте цей факт не має істотно впливати на подальшу службу, оскільки мобілізовані не мають бути дискриміновані. • Структура матеріальної винагороди в СОУ складається з двох частин: грошове забезпечення та додаткова винагорода. Грошове забезпечення формується за складною формулою, проте фактично змінюється мінімально. Воно повинно бути гнучким й гідним. Певні кадри на важливих посадах мають отримувати не менше, ніж дехто отримує з додатковою винагородою. Звичайна ситуація: ті, від кого критично залежить безперебійна діяльність підрозділу, вимушені виживати на копійки, оскільки рідко перебувають в районі виконання, де «платять 30-ку». Ті, хто роблять виснажливу роботу (нерідко після важких травм), сильно деморалізовані фактичним падінням доходів, особливо відносно цивільного сектору. А спеціалісти, які потрібні, демотивуються вже на етапі співбесіди, коли дізнаються потенційне ГЗ. Вже є система тарифних розрядів – залишилося це все зробити по-людськи. • Ідея платити піхоті згідно з трьома абстрактними категоріями демонструє страх заплатити зайве «недостойним», а не спробу винагородити тих, хто ризикує найбільше. Оскільки мова про виплати в еквіваленті $200-900 в день в залежності від ризику, то така дріб'язковість тільки дискредитує Міністерство Оборони. Загалом, через цей страх ми вже маємо складну систему нарахування додаткової винагороди, котра дуже далека від принципу пока-йоке. Важко передати, що відчувають бійці, коли була допущена помилка в журналі бойових дій, й це стало критичним в нарахуванні їм винагороди. З появою цієї системи кількість помилок буде тільки зростати, а з ними – недовіри до системи та фрустрації. Система нарахування додаткової винагороди має бути пласкою, зрозумілою, передбачуваною для особового складу та складною в допущенні помилок.

В Україні триває війна на виживання, що потребує максимальної концентрації зусиль та уваги з боку уряду й суспільства. Збройні Сили, сповнені багатьох проблем, потребують постійних змін та покращень. В умовах кризи комплектації та дезертирства, найбільш гострою є потреба в реформі кадрової політики українського війська. Активізація її розробки під керівництвом Міністра Оборони Федорова супроводжувалась компліментарною інформаційною кампанією: аж до того, що вона нібито зможе поставити хрест на силових методах доставки рекрутів. Втім, опубліковане в ЗМІ явно не відповідає амбіціям. Давайте розберемося, що ж не так. Виходячи з презентованого в ЗМІ, основною ідеєю реформи є збільшення виплат для піхоти. Дії піхотинця будуть розділені на три категорії: наступальні, ударно-пошукові (щоб це не значило) та перебування на позиції. Відповідно, вони отримають різну тарифікацію день-в-день. Додається помітна кількість одноразових виплат, але їх технічна частина та реалізація під питанням. Щодо інших категорій військовослужбовців я помітних змін не спостерігаю. Отже, як тут, так і в минулих змінах (додаткові премії, «18-24») відстежується думка політичного керівництва, що висока оплата за виконання небезпечних бойових завдань буде стимулювати людей самостійно долучатися до війська та не покидати його. Почнемо з фундаментальних помилок, котрі помітні в логіці прийняття рішень, й потім перейдемо до більш практичних питань. • Демографічний потенціал добровільного рекрутингу вичерпаний у 2024-ому році. Велика кількість добровольців та мобілізованих у перші роки війни забезпечувалась високим рівнем політичної мотивації, явно більшим ніж у противника. Проте це був лімітований ресурс. Ті, хто потенційно розглядав би виконання небезпечних завдань, за чотири роки вже дісталися до війська. Люди, які б зацікавились грошовою винагородою за штурмові дії, вже відсутні серед цивільних. Водночас, серед цивільних достатньо потенційних кадрів для війська, які були б зацікавлені в гідній платні на посаді з невеликим ризиком. Цільова аудиторія рекрутингу хибна, й за роки ця помилка все ще не усвідомлена керівництвом. • Успіх російського рекрутингу не має жодного стосунку до тих реалій комплектації, в котрих опинилися ми. По-перше, населення РФ як мінімум в 5 разів перевищує населення України. По-друге, до війни кількість ув'язнених в РФ у 10 разів перевищувала цей же показник в Україні. Це ключове, оскільки російський рекрутинг паразитує на маргіналітеті. В протоколах допиту полонених є дві категорії «рекрутів»: «перебуваючи в скрутному матеріальному становищі (борги, аліменти)» та «уникаючи кримінального покарання». Тож ці категорії населення у нас менші й в абсолютних, й в відносних числах. По-третє, росіян добре тримають в інформаційному вакуумі відносно того, як виглядає війна й які насправді умови служби в армії. Багато в чому їх рекрутинг тримався на звичайному обмані – «не штурм» вже став анекдотом. Для подібних практик в Україні вже запізно. • Грошова винагорода є важливою мотивацією особового складу. Завдяки ній люди забезпечують свої сім'ї, вирішують щоденні проблеми, психологічно розвантажуються, купують додаткове спорядження. Проте всі, хто зараз у війську – це ті, хто потрапив сюди примусово або за покликом серця. Наші збройні сили вже ніколи не стануть армією найманців. Так, певні категорії іноземців добре мотивуються грошима, проте нерідко вони демотивуються швидше, ніж встигають його отримати. Таким чином, я підводжу до фундаментального висновку, від якого буду відштовхуватися далі. Як би це не було політично привабливо, проте на даному етапі розвитку Збройних Сил підхід, націлений на мотивацію цивільних, є хибним. Замість цього вкрай гострою є потреба в новій стратегії, яка забезпечить гідні умови проходження служби з дня, як людина потрапляє в армію. Навіть якщо вона була доставлена під конвоєм – як військовослужбовець, вона має потрапити під державну опіку негайно, а не коли переживе декілька штурмів своєї позиції. Інакше все, що чекає на рекрута – розчарування з усіма наслідками для його боєготовності. [1/3]

Панове. Ніщо не мотивує мене так на плідну працю, як закриті збори багатьом товаришам. Цей пост, звісно, також був промотивований цим. Прошу читачів долучитися до цієї банки на поповнення автотранспорту роти НРК та роти управління ТГр «Реванш». Сумарно має бути відремонтовано 3 машин та придбано 3. Загальна сума збору: 1,2 млн гривень. Вірю в читачів, що зможемо зібрати якнайшвидше, та прошу допомогти у поширенні. Посилання на Банку: https://send.monobank.ua/jar/3AMZHuQkRh Номер картки Банки: 4874 1000 3847 5748

Втім, багато дитячих хвороб досі не подолано. Наприклад, домінування політичної доцільності над здоровим глуздом та людськими життями. Наведу приклад.  На неназваній ділянці наступають в два-три «ешелони» добре укомплектовані з'єднання противника в умовах концентрації значної кількості засобів. Виникає потреба в стабілізації ділянки та зачистки передових груп, що закріпилися на околиці населеного пункту й почали загрожувати його втратою. Водночас стоїть питання виведення оточених СП, котрі залишилися за наступаючими силами противника. На ділянку заходить неназваний штурмовий підрозділ. Проте замість того, щоб ліквідувати ділянку прориву та повернути під контроль околицю населеного пункту, на яку можна відкотити оточені позиції, здійснюється дещо інше. Виїжджає колонна бронетехніки, минає район інфільтрації ворога й опиняється вже фактично в його тилу, де розміщені сили другого ешелону й оточені позиції СОУ. Так, цілий взвод піхоти вдалим та нахабним механізованим наскоком заводиться... В оточення серед ворожих позицій та під ворожі засоби ураження. На мапі ненадовго з'явилась гарна лінія з «трикутничків», котрі мали б бути відновленим рубежем оборони, проте незабаром вони були прибрані.  Ці екстремальні, по сучасним міркам, втрати до стабілізації ділянки жодним чином не призвели, й противник продовжив видавлювати своїми штурмовими групами нас далі. Чому це відбулося не було для мене секретом – корпус систематично проводить ЛБЗ по крайніх дружніх позиціях, навіть якщо вони приховані й не виконують вогневу функцію. А яка має бути реакція на те, що противник проникає через ЛБЗ? Відновити рубіж, ущільнивши порядки.  Навряд чи вищеназваний полк діяв з власної ініціативи: звісно, він був перекинутий під задачу, котру йому спустили «згори». Й він зробив найгірше, що можна зробити: поклав людські життя та дорогий ресурс на завдання, котре неможливо було виконати. Нема нічого більш шкідливого для обороноздатності, ніж наступальні дії, котрі приречені на неуспіх. Ми це спостерігали в 2023, й місцями я продовжую це бачити досі.  Думаю, ми переможемо в той самий рік, як почнемо з розумом підходити до планування наступальних операцій. Коли почнемо відштовхуватися від критичної оцінки стану на ділянці й спроможностей противника, а не від бажання здобути політично значимий успіх. А поки продовжуємо спостерігати за тим, як противник слабшає в безглуздих атаках швидше, ніж ми. P. S. Мною запланована невелика серія постів. Наступною буде тема забезпечення гідних умов служби, й після неї питання підрахунку втрат противника. [4/4]

Повертаючись до Сил Оборони, то суб'єктивно я спостерігаю зростання ефективності. Ще пів року тому на нашій смузі здавалося, що зараз все розвалиться, але вже станом на початок січня відбулась зміна тенденцій, котра прискорилась у зв'язку зі збільшенням ураження на всю глибину ворожих порядків та активізацією збиття ворожих крил. На ділянках, де маршрути противника каналізовані (рельєфом, інженерними загородженнями) можна навіть спостерігати щось типу ізоляції району бойових дій. Вперше за час моїх спостережень ворог зіштовхнувся не тільки з проблемою заведення груп в глибину наших порядків, але й забезпечення своїх екіпажів гармат, БпЛА та ін. Анекдотично стали краще вибиватися гармати ворога, придушуватися точки злету БпЛА; стало більше гинути та отримувати поранення різного роду спеціалісти та офіцери, зросла фіксація випадків голоду на позиціях противника. Власне, рівень втрат ворога частково перестав обмежуватися кількістю піхоти, котра піде в атаку, й в зоні ризику опинилися всі розгорнуті сили на ділянці.    Про стабільний швидкісний інтернет противник поступово забуває внаслідок відключення Starlink-а, систематичного ураженням вай-фай мостів та вразливості провайдерів оптоволоконного зв'язку до відключень електроенергії на ТОТ. Подібна динаміка, помножена на кадровий голод, вже протягом пів року зможе призвести до ерозії підрозділів противника та значно полегшити нашим силам проведення активних дій, себто звільнення територій. Втім, тут варто застерегти, що запас міцності противника досі великий: втрати в засобах розвідки та ураження досі не такі, щоб дозволити нам проводити наступальні манери поза межами відновлення втрачених позицій та ліквідації ділянок прориву. Ефект має кумулятивно накопичитися довгою, систематичною роботою ще протягом місяців.  На противагу одному «генію» військової думки: наступати треба там, де ми добре знаємо, що можемо, а не там, де "треба" (читай: було б круто). [3/4], продовження далі

Звісно, війна не йде «в одні ворота». Сили Оборони України здійснюють невпинну роботу й навіть в умовах чисельної переваги противника наносять йому non-sustainable рівень втрат. Фактично, поточний рівень втрат противника не дає йому досягти проміжної політичної цілі щодо повної окупації Донецької області.  Я трохи втомився це пророкувати, але перші ознаки проблем, як мені здається, оголилися в IV кварталі 2025-го року й особливо сильно вистрілили у I кварталі 2026-го. В березні противник відреагував на провальний зимовий набір: посилилась рекрутингова кампанія, знову відбувся стрибок виплат, й з'явилися елементи мобілізації (наприклад, "плани" на підприємствах). Це тимчасово підняло рівень набору до середнього показника 2025-го року, що доволі стримано як для кампанії такого масштабу.  На мою думку, ми зараз спостерігаємо вичерпання кадрового потенціалу: продати людині участь у війні закономірно важче, ніж китайський смартфон, й рівень конверсії зусиль врешті падає через вичерпання обмеженого прошарку з різного роду маргіналітету.  Противник, уникаючи мобілізації, підклав собі свиню, оскільки сфокусував увагу на кадрах з обмеженим потенціалом: алкоголіки, боржники, криміналітет. Тож я не погоджуюсь з думкою, що для противника рішення про мобілізацію буде легким, оскільки він явно уникає її з усіх сил. Показовою, на мою думку, є ситуація осені 2022-го року, коли противник знав про кадровий дефіцит, проте в процесі «головокружения от успехов» ігнорував до моменту, поки в Харківській області не відбулося каскадне падіння фронту. Не бачу жодних ознак, щоб ситуація фундаментально відрізнялась від того року: «головокружение» на місці. Полки та дивізії противника вже відвикли подавати достовірну інформацію про власні позиції й завжди домальовують собі хоча б одне-два села, до котрих так і не дійшли. Таким чином, поступово «кредитні» захоплення розтягнулися вздовж всієї ЛБЗ хоча б на декілька кілометрів. Ці кредити підтримують хорошу атмосферу на російських вищих штабах: особливо щасливим виглядає Путін, коли Гєрасімов доповідає йому про захоплення населеного пункту, де ніколи не було російського солдата.  Є популярний міф про «весняні», «літні» та інші «великі російські наступи». Якщо це не стосується, звісно, відкриття нових ділянок, то в усьому іншому противник безперервно здійснює наступальні дії майже по всій лінії бойового зіткнення, роблячи паузу тільки тоді, коли рівень комплектації підрозділів істотно падає. Що, до речі, доволі добре видно в подібних цифрах втрат ворога місяць-в-місяць у нашій офіційній статистиці. Тож в таких умовах, «нормальним» сценарієм є продовження наступальних дій противника до моменту, коли наступати буде ніким: противник оперував й буде оперувати переважно недостовірними оперативними та стратегічними оцінками.  Зважаючи на це, було б справедливим припустити, що рішення про мобілізацію не буде прийматися, допоки СОУ не зможуть провести вкрай успішні наступальні дії, котрі зруйнують ілюзію поступового наближення до успіху. [2/4], продовження далі

Отже, варто зробити декілька нотаток з приводу поточної динаміки російсько-української війни. Період публікації обраний не випадково: травень – перший повноцінний місяць «зеленки», котра покращує маскування позицій та приховує переміщення піхотних груп.  В період з січня по квітень тримається найбільш несприятливий для піхоти час: видимість розвідувальних БпЛА не сильно обмежена, теплові сигнатури контрастні, а відсутність рослинності позбавляє можливості умовно-безпечно переміщуватися за межами урбану. Оскільки противник воює від піхоти, що здійснює інфільтрацію малими групами на максимально можливу глибину, несприятливий для піхоти «сезон» сильно зменшує результативність «накатів».  Так, за перші чотири місяці цього року було втрачено 672 км². Для порівняння: за попередній «туманний» вересень-грудень 2025-го противник зумів просунутися аж на 1476 км², а в «зелений» травень-серпень – 2033 км². Тобто, в травні відбувається перехід з найбільш несприятливого періоду для піхоти на найбільш сприятливий.  Маючи чисельну перевагу, у випадку падіння ефективності ураження противник різко набуває спроможностей інфільтрації більшої кількості сил й на більшу глибину. Найризикованішими ділянками є урбан: це найважче для нас поле бою, оскільки оборона від дронів ніколи не буде ідеальною, а піхоти в гарнізонах міст вистачає хіба на осередкову оборону. В той час як противник здобуває можливість розтягтись від будинку до будинку на стільки, скільки зможе довести до межі міста.  Я був свідком, як батальйонний район оборони, що тягнувся через поля та яри з рідкими посадками, був фактично непробивним. Тим часом сусідня ділянка з щільною одноповерховою забудовою слугувала противнику автобаном, по котрому він вкрай швидко продавлював нашу оборону до глибини, коли вже не міг отримувати постачання та вогневу підтримку. Ще важче воювати в районах бетонної багатоповерхової забудови: фактично, нам нічим знищувати підвали панельних будинків. Я бачив, як авіація та артилерія перетворили 9-поверхівку на купу будівельного сміття, через яку були пророблені тунелі у вцілілий підвал. Гарною ілюстрацією нашої слабкості в урбані є швидка втрата Покровська, Мирнограда та Гуляйполя. Хоч наші позиції довго були присутні в населених пунктах й формально «боротьба тривала», доля населеного пункту вирішувалась з того моменту, як противник здобував канал інфільтрації в щільну міську забудову. Натомість ілюстрацією нашої сили «в голому полі» є район від Новоандріївки до Малої Токмачки – поля, які противник не може здолати вже дуже тривалий час. Таким чином, особливими точками ризику СОУ на період травня-серпня 2026-го року залишаються райони міст Куп'янськ, Лиман, Білицьке, Костянтинівка. [1/4], продовження далі

Січень, 2026. Степногірськ. Російські десантники та мотопіхота продовжують штурмові дії в околицях населеного пункту. Їх подальша мета - взяти під вогневий контроль околиці Запоріжжя. Реваншисти чинять запеклий опір противнику. На відео результати роботи операторів FPV-дронів Тактичної групи «Реванш». Саме вони, і вдень і вночі, ведуть своє полювання та систематично поповнюють статистику знищених цілей. Піхота противника, тимчасові укриття та техніка, знищуються точно та послідовно. Дякуємо компанії УкрАвіаКосТех за якісні оптоволоконні FPV-дрони, які щодня працюють на результат і збільшують кількість уражених цілей. Приєднуйся до підрозділу • Тактична Група «Реванш» • Instagram • YouTube • X