Безвізова велоподорож Bike UA to EU

Для мене знайшлось навіть спальне місце. Я без сил вирубився на своїй полиці, а коли прокинувся, пекло із димом перетворилось на нормальний ландшафт за вікном і навіть дихати було чим. Вийшов на пероні, підбіг таксист - Таксі, єхать! Та я зрозумів, що не просто з шашечками. На останні кілька рублів я купив огидного виду жирний пиріжок «прощавай, підшлункова» в бабок біля вокзалу. Першою електричкою із низки потрібних мені був нереально-технологічний «рейковий автобус» РА, а маршрут його був химерним і перетинав держкордон кілька разів, перш ніж доїхати до української станції Ворожба. Прикордонниця, вже не памʼятаю чия, їхня чи наша, запитала звідки я їду, а почувши маршрут, взялась за голову, ото дивак. Адже решта пасажирів були звичайними жителями провінції пострадянських країн, а я засмаглий і з великим рюкзаком, схожий на хіпі чи наркомана. Може ви ще й автостоп їздили по тих Азіях? Насмішливо запитала вона. Ну да, трохи було, відповів я. Із Ворожби я пересів до Конотопа, звідти до Ніжина, а вже з Ніжина до Києва. На одному із перегонів до мене причепився якийсь гопник, вимагав дати йому плеєр послухати, я відмовився, гопник сидів поруч і генерував потік агресивної маячні, але коли я перейшов в інший вагон, він відчепився - мабуть, як собака, відчув, що погавкав і змусив чужинця покинути охоронювану ним територію. В мене в кишені знайшлося ще кілька провезених всю подорож українських гривень, на які я купив пляшку пива і попивав її, відзначаючи повернення додому.

Москва-Льгов-Ворожба, повернення додому (2010 рік). Побачив в новинах знайомі топоніми, згадав. Тоді я повертався з першої своєї самостійної подорожі по Азії, ніяких дешевих перельотів ще не було, як і агрегаторів пошуку квитків (а як щось було, я не знав про таке), і з Бангкоку найдешевший варіант кудись поближче до рідних країв був на чартерному рейсі в Москву. Клоуни, не поспішайте ставити відповідні смайлики, в той час ще це була цілком собі дружня до нашої країна, і лише в антиутопії чи хворобливій уяві можна було б спрогнозувати сучасні події. Страждаючи 9 годин поміж пʼяних і шумних, обпечених сонцем до кольору рака російських пакетних туристів, я прибув кудись в філіал одного із кіл пекла. Ті ж 30+ градусів, але замість повітря концентрований дим, видимість пару метрів. Де пожежа? Та скрізь, кажуть. Ні, Москва не сгорела целиком (пісні цієї також здається ще не було написано), але горіли торфяники десь поруч, а люди на вулиці кашляли і задихались - мабуть, популяція отримувачів пенсій скоротилась після тих подій. В аеропорту, котрий через кілька років підриватимуть терористи, я обміняв останні свої гроші, 40 доларів, на місцеві рублі, по невигідному курсу. Як добратись додому? Автостопом через мкад до траси на брянськ і т.д? але я не дуже собі уявляв, чи не заблукаю (смартфонів не існувало, а я навіть в метро тутешньому погано орієнтувався) і як стопити при такій пекельній погоді. Я в той час курив тютюн, але цього дня курити зовсім не хотілось, диму для легень вистачало і без цього. Згадав, що є бомж-варіант добирання Москва- Київ, про який чув від знайомих, на поїзді до Льгова і звідти на собаках (електричках). Поїзд мав відправлятись із курського вокзалу, і ніби там мав бути общій вагон, а значить недорого. Общого вагона забацаного поїзда в продажі на касі не було, а плацкарт коштував більше, ніж у мене залишалось після проїзду на метро і придбання їжі в гастрономі. Цікаво, що касирка не знала про існування Льгова на карті. Львов? Та ні, кажу, Львов - Україна, Льгов - Росія. Странно, сказала вона. Засмучений, я сів відпочити в залі очікування, і до мене підійшов бродяжного виду чувак, попросивши грошей. Я кажу, мені самому не вистачає на проїзд. А скільки не вистачає? Запитав бродяга. Попросись у провідника, може візьме. Провідник плацкартного вагону запросив на хабар також більше, ніж я мав. Але каже, ну ок, почекай трохи, може щось придумаємо, і я зрозумів, що в цьому менталітеті це означало , що я їду до того Льгова.

Поїхав на море з усім своїм майном, що взяв із попереднього життя.

Сигетський централ, вітер з Тиси. Етапом з України ухилянтів до біса. Летить на мене комарина зграя. Заїхали на мікроавтобусі через ворота на закриту територію, що була схожа на в’язницю. Власне, це і була в’язниця, міграційна. Всі новоприбулі вишикувались із своїми речима в ряд, а наглядач повів на поселення в камеру. Двоповерхові ліжка, як в хостелах, але виглядало все суворіше. В тій камері загальний душ і туалет. Вікна відчинені, але з гратами. Людей багато і румун скомандував, щоб розміщувались якомога компактніше, ліжка зсунули і з двох місць вийшло 3, всього в камері до 20 людей. На вечерю дали пакет бургерів із Кауфланду (це такий супермаркет мережевий), всім навіть не вистачило, мені дісталось півбургера, з яким зі мною поділився співкамерник. За допомогою якогось спиртового чи гелевого пальника (дивом не конфіскованого) закип’ятили під витяжкою в санвузлі гарячої води, хтось випив кави чи чаю, в кого залишились пакетики із походу, а хтось запарював залишки пакетів сублімованої їжі, Харчів чи Їдла. Воду брали з-під крану, в Румунії вона ніби ок. В мене був єдиний на всю камеру телефон (мій другий девайс, що був вимкнений, при обшуку чомусь не відібрали) і я глянув по картам, що ми прямо біля кордону з Україною, це місто Сигету Мармацієй. Річка Життя, як її називають в рекламних оголошеннях нелегальних хелперів в перетині кордону, вона ж Річка Смерті, яку перепливаєш, як в грецьких міфах, і не всім дано її перетнути, розділяла два світи - в одному літають літаки і кожна людина може жити своє власне життя, як їй хочеться, а в іншій відбулась катастрофа війни і всі так чи інакше не вільні в виборі своєї долі, всі перебувають в різних варіантах пекла, чи то пак різних післясмертних бардо, чекаючи на переродження. Або це я сам помер і заблукав, і мені ці бардо демонструються одне за одним. Але в тому попередньому світі залишилось майже все, що я мав, а я мов верблюд через вушко голки, дуже спритний верблюд-спелеолог, прошклявившись із рюкзачком, пройшов сюди. Київстар надіслав смс “Ласкаво просимо до України! Разом до перемоги!”, час від часу пробивалась українська сотова мережа. Впевнений, що ніхто із присутніх не хотів потрапити назад додому зараз. Бай зе вей, зараз в українських операторів є безкоштовний роумінг в Європі і дають 10 гіг інтернету на місяць, зручно. Звісно, з мого телефона всі радісно почали віддзвонюватись і відписуватись рідним і друзям, що з ними все ок і вони вже в Румунії. Здається 100% в’язнів міграційної тюрячки були українськими ухилянтами, жодних сирійців чи африканців - я сумніваюсь, що ті бідолахи зараз би змогли перетнути наш суворий кордон. Умови утримання були стерпними - хлопці сказали, що це значно краще, ніж на підвалі в ТЦК. Дехто мав такий веселий досвід. Кажуть, наші тецекашники в туалет водять під конвоєм з автоматом, щоранку приходить озброєний тип і починає всіх залякувати, ну все, вам п-ц, звідси ніколи не вийдете, якщо не погодитесь проходити ВЛК. Морально жорстко пресують, принижують - хоч із зовсім грубим фізичним насильством ніби ніхто із присутніх не стикався. Кілька хлопців здійснили шлях ТЦК-учебка-СЗЧ, більшість не служили, переважна частина перейшли через гори, окрім кількох синів Тисея. Але ми не уявляли собі, що румуни вміють робити боляче іншим способом. На стелі камери, нагадуючи сузір’я зоряного неба, виднілось дуже багато крапок. Чувся знайомий неприємний тонкий звук… В цій місцевості, як і в Карпатах і взагалі багато де цього року, дуже й дуже розмножились комари. Через відкрите вікно їх налетіло значно більше, ніж нас, ухилянтів. Вікно не закриєш, бо задихнешся і спекотно. В спальник з головою не загорнешся, бо знову ж таки спекотно. А комари голодні і злі, як прикордонник, котрого відтрахали на службі за те, що не запобіг втечі стількох порушників через контрольовану ним ділянку кордону… Комари мали б бути забороненими міжнародними конвенціями як зброя масового морального знищення.

Ось такі справи. 2024 рік, подорожі виглядають саме так.

Варіант маршруту велоподорожі по Україні. "Нескорена Україна". Окрім, власне, самого процесу крутіння педалів, збір донатів на армію або гуманітарні ініціативи на користь українців. По часу - десь коли потепліє, від квітня починаючи. Минулого року теж хотів щось подібне, але почитав коментарі, вигорів, та й не було внутрішнього ресурсу мабуть. Єдина відповідь на запитання "навіщо" - бо можу, і це мабуть найкраще із того, що вмію і де можу бути ефективний. Було б непогано якісь "дорожні грамоти" роздобути, щоб показувати різним силовикам на блокпостах і т.д. Фото і текст, може ще відеоблоги нарешті почну знімати. При нагоді, розповідати якісь історії про людей із регіону, постраждалих чи тих, хто щось важливе робить під час війни.

Є ідея проїхати якусь "велоподорож за Україну" із сходу на захід, Харків-Київ-Львів-Ужгород цього року. Або з півночі на південь, Чернігів-Київ-Одеса. Як і колись раніше, збирати донати, але цього разу не на пиво і ніштяки, а на потреби військовим або постраждалим…

Є ідея проїхати якусь "велоподорож за Україну" із сходу на захід, Харків-Київ-Львів-Ужгород цього року. Або з півночі на південь, Чернігів-Київ-Одеса. Як і колись раніше, збирати донати, але цього разу не на пиво і ніштяки, а на потреби військовим або постраждалим цивільним. І самому перезавантажити мозок, і щоб якась суспільна користь була. Що думаєте з цього приводу? (Якщо хто не в курсі, то велоподорожі - це те, чим я займався останні роки, з 2017 до сарс-ковної панди, це те, що точно дає мені натхнення і мабуть те, що я точно вмію).

Вперше живу в іншому місті на невизначений час. Поки в Києві без бойових навиків нема сенсу (у Львові вирішую питання власної корисності із військкоматом, але це нешвидко), без автомобіля - і як волонтер теж не надто корисний. А ось тут, де я зараз, трохи ходжу допомагати в місце, де привозять біженців, ну і до цього трохи в інших, сподіваюсь корисних штуках був задіяний. Сходив на шопінг на базар. Для покращення відчуття комфорту купив тапочки для хати, гейзерну кавоварку і кілька пар змінних шкарпеток. Ось моє спальне місце - польський надувас , котрий мабуть непридатний для суворих походів, на підлозі цілком ок. Похідні навички, спати будь-де, тепер і скрізь в побуті цінні та корисні. Трохи напрягає сухий закон, але ну і так згодиться. Більше підсів на каву.

For the first time I live in another city for indefinite period of time. Not during traveling. While in Kyiv now there is no reason for me to be there - without combat skills (in Lviv I solve the issue of my own usefulness with the military office, but it is not fast), without a car - almost no volunteer work I can do to be useful either. But here, where I am now, I go to help a little in the place where refugees are brought. Before that a little help in other place, I hope it was useful things. Went shopping at the local market "bazaar". To improve the feeling of comfort, I bought slippers for the house, a geyser coffee maker and several pairs of socks. Here is my bed - a Polish inflatable mat, which is probably unsuitable for harsh hikes, on the floor is quite ok. Travel skills, for example to sleep anywhere, now in our Ukrainian life are valuable and useful. The alcohol prohibition (during war time) is a little annoying, but not so bad. Became more addicted to coffee.

Самолеты и ракеты захватчиков должны сбиваться силами любой цивилизованной страны. Или они разбомбят здесь наши ядерные станции, будут и дальше стирать с лица земли города со всем населением и устроят (уже устраивают) крупнейшую гуманитарную катастрофу, которой, возможно, не было даже во время Второй мировой войны. Правящий Россией режим должен быть уничтожен всеми возможными способами, или у мира не будет никакого будущего, кроме постапокалиптического.

This is important, please read, if you language is English. If not, please use Google translate. Это важно, прочитайте, пожалуйста, если вы владеете русским языком, или используйте гугл-транслейт. EN: Many people write to me from different countries, asking how I am here, what is happening here? It's simple - war. The army of a neighboring, once friendly, state treacherously attacked my country. The war has been going on for 8 years, since the beginning of the occupation of Crimea, but now the Russians have thrown all their forces into battle along all our borders. Invaders shell cities, kill civilians. In fact, their goal is the complete destruction of the Ukrainian people and Ukraine as a country. There are no compromises and they do not agree to any negotiations (except for demands to surrender). Russia is incapable of negotiating, and what kind of agreements can be with the Nazis and bastards who kill your friends? My friends and acquaintances are now either fighting in territorial defense, or volunteering for the Ukrainian army or civilians, or saving their children and elderly parents, taking them to (relatively) safe western regions and abroad. Every day I receive messages asking for help with housing in Lviv, where I am now, a little bit volunteering (much less than I would like to do in this situation). Not all of my acquaintances have a connection, and I don’t even know if they are alive and I can’t help in any way. Millions of Ukrainians lost their homes (some not only temporarily while war is going, but literally, their homes were bombed and destroyed), their peace, their well-being, and many even their lives, dying from shelling. This is a war not only against us, but against the whole world. If the Putin regime in Ukraine is not stopped, it will go further, destroying and killing everything in its path. A crazy monkey with a nuclear button has endangered, without exaggeration, all of humanity. The sky over Ukraine should be closed. The planes and missiles of the invaders must be shot down by the forces of any civilized country. Or they will bomb our nuclear plants here, continue to wipe out cities with the entire population, and arrange (already arranging) the largest humanitarian catastrophe, which may not have happened even during the Second World War. The regime ruling Russia must be destroyed by all possible means, or the world will have no future other than a post-apocalyptic one. RU: Мне пишут из разных стран, спрашиваю, как я тут, что у нас здесь происходит? Все просто - война. Армия соседнего, когда-то давно дружественного, государства вероломно напала на мою страну. Война длится уже 8 лет, с начала оккупации Крыма, но сейчас россияне бросили все свои силы в бой по всем нашим границам. Захватчики обстреливают города, убивают мирных жителей. По сути, их целью является полное уничтожение украинского народа и Украины как страны. Компромиссов нет и ни на какие переговоры (кроме требований сдаться) они не соглашаются. Россия недоговороспособна, да и какие договоренности могут быть с фашистами и нелюдями, убивающими твоих друзей? Мои друзья и знакомые сейчас или воюют в территориальной обороне, или волонтерят для украинской армии или мирных жителей, или спасают своих детей и пожилых родителей, вывозя их в (относительно) безопасные западные регионы и за границу. Ежедневно я получаю сообщения с просьбой помочь с жильем во Львове, где я сейчас нахожусь, волонтеря немножко (намного меньше, чем хотелось бы сделать в этой ситуации). Не со всеми знакомыми есть связь и я даже не знаю, живы ли они и не могу ничем помочь. Миллионы украинцев потеряли свой дом (некоторые не только лишь временно, но и буквально, их жилье разбомбили), свой покой, свое благополучие, и многие даже свою жизнь, погибнув от обстрелов. Это война не только против нас, но и против всего мира. Если не остановить путинский режим в Украине, он пойдет дальше, уничтожая и убивая все на своем пути. Безумная мартышка с ядерной кнопкой поставила под угрозу, без преувеличений, все человечество. Небо над Украиной должно быть закрыто.

Unfortunately, it's not me on this picture...

https://hive.blog/hive-165469/@boga4/today-i-woke-up-and-realized-my-country-being-attacked-by-russia