Кіт Ултару

#думчик Цікаво, в журнал обліку журналів сам журнал обліку журналів записується? Чи для журналів обліку журналів є окремий журнал обліку журналів обліку журналів?

#думчик Паскудне відчуття коли в покинутих будинках знаходиш дитячі іграшки і малюнки. Тут минуло чиєсь дитинство. Колись ці місця приносили радість.

Кожен солдат живе думкою, що війна закінчиться через пів року. Думаю так було пів року тому і так само буде через пів року.

#випадкові_сторінки

#думчик Просто присвята у грі яку я чекав більше 15 років. Сподіваюсь колись таки її зіграти.

#думчик Прийшла смска від ОВА, "Безкоштовна евакуація. Якщо бажаєте евакуюватися із зони бойових дій, дзвоніть за цим номером..." Сиджу і думаю, подзвонити чи шо.😅

#думчик Наврядчи десь темрява може бути більш первісною і безпросвітною, ніж темрява поблизу ЛБЗ. Навіть під час блекаутів можна було подекуди розрізнити самотні ліхтарики за вуалью фіранок, чи вогні телефонів випадкових перехожих. Тут же важко відрізнити землю від неба, коли хмарно. Абсолютна, беззоряна, безпросвітна чорнота. Лише далекі виходи артилерії, спалахами, на мить підсвічують хмари. Напевно саме так виглядало Ніщо в якому зародився Всесвіт.

#думчик Побувавши у спустошених містах і розібраних на каміння селах починаєш глибше розуміти сенс фрази “Після Аушвіцу поезія неможлива”.

#думчик Напарник курить прямо за кермом, поступово заміщаючи повітря в салоні димом. Дрібний, противний дощ залишає на лобовому склі сотні маленьких лінз які заважають дивитися за дорогою, заламують світло, вводять в оману. Лише між помахами двірників вдається вихопити деталі шляху. Тому дивлюся в бокове скло. Бачу в дзеркало як нас обганяє машина набита речами піксельної барви. За нею ще одна. Непостійність і крихкість буття часто змушує возити все своє піксельне життя з собою. Відкидаюсь на сидіння, заплющую очі. Думаю про те, що я досі так і не купив машину і не побудував свій будинок. Десь на підсвідомому рівні ця думка завжди гризла мене. Я не дійшов до тієї точки яку багато хто вважає успіхом. Але це напевно навіть не погано в час коли будинок може стати руїнами, а машина корчем для перевозки БК і піксельних пожитків.

#думчик Більшість божевільних історій починаються словами "це мав бути легкий вихід".

#думчик Їдемо полями на старому розваленому корчі. Із деренчливої магнітоли звучить Radiohead. Сонце от от завалиться за димну межу обрію. Небо набуває багрянних тонів. Напевно вночі буде холодно. No alerts and no surprises… Крізь привідчинене вікно дихаю вітром. Він приносить запахи сухої трави і диму. No alerts and no surprises… Машину підкидає зовсім не в такт мелодії. Чіпляюсь поглядом за трактори і комбайни які величаво курсують полями, ніби правічні кораблі степів. No alerts and no surprises… Думаю про те, що це прекрасно, коли в цьому місці немає ні тривог, ні сюрпризів. — Знаєш хто желізно впевнений, шо підари сюди не дійдуть? — питає напарник. — ? — Фермери. Вони круглий рік ковиряються в тій землі. Їм поєбать на міни, ракети і шахеди. Здається навіть якшо йобне ядерка, вони всьо одно будуть збирати урожай. Мовчки посміхаюся його словам. Не знаю, що відповісти. Провожаю поглядом правічні кораблі степів. Бажаю їм… No alerts and no surprises…

#думчик Світ став настільки толерантний, що почав вважати ніби зло це просто інша точка зору.

#думчик Лежати в повній темряві. Без світла, сил і думок. Слухати як руйнується будинок. Як тріщини у стінах і в стелі відкриваються все більше, зяють чорнотою провалів, кровоточать пилом і піском. Фарба втрачає колір, балки і опори гризуть миші. Ці стіни колись точно чули людський сміх. Відчували любов, розпач, гнів, радість власників. Бачили як народжується і згасає життя. І з побаченого можна було б написати книжку. А зараз тут живемо ми. І навіть намагаємося усміхатися і любити.

#думчик У вечірні серенади цвіркунів вплітається дизгармонія виходів і прильотів.

#думчик Тут просто нереальні заходи сонця. Здається я починаю трошки розуміти язичників які поклонялися йому в ті сиві часи. (фото не моє)

#меметичне Ми співали її кілька днів тому. Але тепер точно пора.

#думчик У побратима дзвонить телефон. Бере трубку. Щось уважно слухає, киває, угукає. І так хвилин п'ять. Потім видає: — Уявлення не маю. Я в ЗСУ.

#думчик — Ви всі такі веселі ніби не на війну їдете. — 🤣

#думчик Мій найголовніший підрозділ😌

#думчик Трохи смішно від того, що все твоє життя може вміститися в рюкзак.