Дизайн-борщ

Максим Розенфельд втратив дім. Це людина, яка навчила Харків дивитися на власне місто. Кандидат архітектури, викладач Академії дизайну і мистецтв. Автор «Фасадів» — книги, де він власноруч перемалював 84 харківські будівлі, повертаючи їм вигляд, який задумували архітектори сто років тому. Автор «Планети Харків». Експерт групи, що працювала з Фондом Нормана Фостера над планом відбудови міста. Людина, на чиї екскурсії приходило по триста людей. З 2022 року він знімав зруйновані росіянами будинки. Кадр за кадром складав хроніку того, що місто втрачає — щоб бодай це залишилося. 11 серпня російський удар зруйнував його власне житло. З фото — чимало знищеного під нуль, дізналась про це вранці. Тут немає гарного фіналу. Є людина, яка роками фіксувала чужі втрати, і зараз їй самій потрібна допомога. Запрошую і долучаюся. Його друзі відкрили банку, можна підтримати. https://send.monobank.ua/jar/2MMxvvpYH9

Автентичність — це не рекламний прикметник. Її потрібно доводити атрибуцією джерел, документуванням походження й авторства кожного рішення, дослідженням і зрозумілим поясненням. А не просто ставлячи "цитати Нарбута" на стаканчиках. Їх подано в лапках, але без джерел. Довше висловлювання про "необхідність пам’ятати історію свого народу й знати, хто ти", зафіксував учень Нарбута Роберт Лісовський. Чому не назвати самого Лісовського — важливого українського графіка та представника нарбутівської школи? Проєкт міг би відкрити цю школу й показати інших її учасників, а не розрізати записані ними спогади на слогани. Ластівки на мерчі справді Нарбутові — з обкладинки журналу "Мистецтво" №1 за 1920 рік. Але в оригіналі птахи працюють у композиції: утворюють рухоме коло довкола піднятої руки, взаємодіють із сонцем, рослинами, геометричними формами й ритмом цілого. Самі по собі вони читаються радше як "Боривітер" Алли Горської та команди шістдесятників, і це проблема, що зі спадщиною слід працювати так, аби вона впізнавалась, а не була відірвана від тла. Я не проти популяризації Нарбута й не вважаю, що культурна спадщина повинна залишатися лише в музеях та архівах, боронь Боже. Навпаки. Але винести спадщину в повсякденність — ще не означає допомогти її зрозуміти. Як проєкт про Нарбута допомагає збирати кошти на музей — ми розуміємо. А що Сільпо додає до нашого розуміння Георгія Нарбута, крім нової кількості речей із його ім’ям?  Бо наразі Нарбут дедалі частіше працює не як предмет дослідження, а як подорожник української ідентичності: коли комерційному проєкту потрібно швидко надати українськості й культурної ваги, до нього прикладають Нарбута. ДИСКЛЕЙМЕР Я не проти нікого: КTF, Сільпо, Гуні, Нарбута, навіть Лупи Грабуздова 😁: нехай живуть і процвітають, нехай їхня спадщина живе тисячу літ. Я критикую метод оформлення, щоб він не був брендом заради бренду. А ви що думаєте?

Прикладіть до рани Нарбута, якщо брендові терміново треба стати українським! Сільпо і реліз проєкту "Нарбут: 140 років". Спершу до фактів. Мережа супермаркетів "Сільпо" запустила масштабну кампанію до 140-річчя українського художника-графіка Георгія Нарбута. У межах кампанії виник цілий "Нарбут-всесвіт": горюнський чай, дріп-кава, шоколадні шаги, "Квасне з клюкви", футболки, хустки, стаканчики з "цитатами" та перепаковані продукти "Лавки Традицій". Над колодою карт працювала художниця-графік Надія Харт. Використано шрифт Kalyna, створений Олександрою Александровою та Лук’яном Турецьким 2014 року, за роботами Нарбута.  Частину прибутку від продажу товарів обіцяють передати Національному художньому музею України, експерти НАМУ верифікують інформацію про митця — що саме входить у верифікацію, не уточнюється. Яку саме частину коштів передадуть — суму чи відсоток — у публічних матеріалах не вказано.  Лише кілька днів тому GUNIA і Kyiv Type Foundry "завершили" абетку Нарбута, замінивши навіть наявні літери власними інтерпретаціями, — а ми вже маємо ще один проєкт із Нарбутом і споріднену проблему. Є стереотип, що якщо Нарбут в проєкті — то проєкт вже "український", і це точно “гарантія від помилки”. Все це, як і в Гуні: копірайтери щедро поливають пафосом, і роблять цим із Нарбута  і його доробку чергову сухозлітку. На сторінці проєкту його називають "генієм графіки", "ідейником української айдентики", — "живим генетичним кодом нашої культури" (с). Усе завершується вигуком: "Хочемо поділитись всім Нарбутівським!"  Що означає бути "нарбутівським"? Чай може бути хорошим окремим продуктом про Сумщину. Колода — може бути важливим проєктом реконструкції. Але чому Нарбут має “склеїти” собою чай, одяг, шоколад, каву, карти й крафтові продукти в "потужну" українську історію за допомогою пафосної риторики, з якими його пов’язано лише біографічними асоціаціями? Це ж той самий рівень що й "митець мав дві руки – зробимо з ним рукавички!", "він їв – зробимо рецепт!", "він купив прикрасу одного разу, зробимо свою з його іменем!". Невже нам цього досить? Ми шукаємо поверхневих метафор, простих і зручних копіювань і уникаємо думати. Ми повторно мімікруємо під щось, що вибрали вважати українським. Невже для нас зараз українські дизайнери, яких ми цитуємо — це тільки ті, що безпосередньо малюють тризуб, чи прапор? Чому? Бо ми не знаємо меж українського, ми боїмося того, що знаходиться там, на межі.  Нарбут не просто копіював "українські мотиви" з стародруків, староєвропейських книг і малюнків. Він аналізував джерела, очищував, перебудовував і з’єднував їх із потребами свого часу. Саме це перетворювало історичний матеріал на сучасну візуальну мову.  Чому ж, популяризуючи Нарбута, ми копіюємо його картинки, але не пояснюємо його метод? Замість художника виникає культурний супергерой, чиїм ім’ям можна легітимізувати майже будь-який продукт. Бо пафосна мова залатує діри і лакуни там, де мав би бути сенс і гостра реакція на те, що ми переживаємо сьогодні. "Сільпо відтворило першу українську колоду”, "карти, відтворені за ескізами Нарбута": медіа і саме Сільпо розповідають, що залучали Надію Харт саме для роботи над нею, описуючи цю частину проєкту різними означеннями. "За мотивами", "за ескізами" і "самотужки втілити задум" — це три різні речі. Ескізи відновлювали вже не раз: для фільму "Пропала грамота", наприклад. Чи долучала команда до цього інші відомі (Амвросій Ждаха, Олександр Красовський і Василь Кричевський) проєкти й неодноразово репродуковані ескізи фігурних карт і туза Нарбута іншими митцями? Якщо це реконструкція — то де її методологія? Які репродукції використано? Що безпосередньо належить Нарбуту і чому вибрали це залишити? Що реконструйовано за аналогіями? Що повністю створила сучасна авторка? Як працювали з картами, ескізів яких не було? Замість відповідей читаємо: "Нарбутівського й автентичного в них — хоч відбавляй". Якщо це проєкт по популяризації, то власне тезу “а що тут нарбутівське” треба пояснити більшості людей у першу чергу.

Хто ж не мріє про класний моушн в проєктах? Є правило, з якого я багато жартую, що для того, аби взяти участь в європейській дизайн-конференції, треба купити чорного бейса і зробити половину розповіді із красивими відео вашого проєкту, і тоді ви будете в тренді. Бо куди не піди, все красиво оформлене в портфоліо у дизайні має хоча б поодинокі вставки з рухом. Без моушн вже тепер ніяк. У вересні в ninjaschool.io стартує курс «Моушн-дизайн». Є нагода всьому навчитися. Чого ви навчитеся, якщо підете? ✸ Навчитеся створювати моушн-анімацію в After Effects. ✸ Навчитеся анімувати логотипи, ілюстрації та постери для брендів. ✸ Покладете у портфоліо моушн-роботи: ролик, анімований постер, looping GIF, анімована ілюстрація й логотип. ✸ Розберетесь в принципах якісної анімації — таймінгу, динаміці, easing та Graph Editor. ✸ Створите моушн-ролик для реального клієнта — навчишся вести проєкт від брифу до презентації. 💁‍♀️ Лектор: Сергій Ірхін, моушн-дизайнер, 7 років у професії. Створював моушн-дизайн для Мінцифри, Fedoriv, Crevv, Navi, Uklon, Solmar, Depositphotos. Переходь за лінком, щоб дізнатись деталі курсу і зайняти місце в групі 🥷 #реклама , мої любі.

Пост про Нарбута від Сільпо буде сьогодні в обід. )

«Та скільки там тих агенцій? Пара десятків». З цієї фрази кілька років тому почався проєкт, який сьогодні нарешті став публічним: CASES за підтримки Британської Ради випустили перший Каталог креативних індустрій України — довідник з профілями компаній, статистикою та індексами за напрямками й послугами. Поруч із бізнесами там зібрані державні інституції, освітні центри, професійні спільноти, події, нагороди й галузеві медіа. Чому це більше, ніж довідник: поле, якого ніхто не порахував, не існує для політик, бюджетів і міжнародних партнерів — про нього можна казати «та пара десятків», і заперечити нічим. Каталог робить ринок предметом посилання: тепер є документ, на який можна поставити лінк у дослідженні, ґранті чи розмові з замовником. Це той тип роботи, якої в полі хронічно бракує — не чергова дискусія, а інструмент. Чесне обмеження: каталог формується через самоподання, тож це реєстр тих, хто заявився, а не перепис ринку. Автори це розуміють і обіцяють щорічні редакції — з логікою «хто додався, хто пішов», яка з часом може стати найціннішою частиною проєкту: динаміка ринку, зафіксована в послідовних зрізах. PDF відкритий і безплатний, друкований примірник — за запитом. Якщо вашої компанії там нема — є форма для наступної редакції. Вітаємо!)

Опен-кол, який починався як залік. Індонезійська Posko Visual — щорічна міжнародна виставка плаката, яку з 2013 року роблять студенти комунікаційного дизайну Universitas Negeri Malang: виставка в них — обов'язковий курс сьомого семестру, і за десять із гаком років цей курс виріс у подію на 35 країн і кілька сотень робіт. Хороший приклад того, як освітня програма сама будує собі міжнародну інфраструктуру, а не чекає на неї. Тема 2026 року — Innerscape: Dream: внутрішній ландшафт, який формують мрії, сумніви, страхи й досвід дороги до того, що для нас важить. Формат — плакат, участь відкрита для дизайнерів з усього світу. Дедлайн подання: 15 вересня 2026 Виставка: 28 жовтня — 1 листопада 2026, Malang Creative Center, Маланг, Індонезія Куратори: Andreas Syah Pahlevi, Naufan Noordyanto Умови подання — за лінком. #опенкол

Незавершену абетку Нарбута завершили — щоб продати по літері. До Дня Незалежності Gunia Project презентували «Абетку» — колекцію позолочених підвісів за мотивами шрифту Георгія Нарбута, по ₴8,900 за літеру, з фотопроєктом і виставкою. У фотопроєкті 32 українці, кожен уособлює свою літеру: Ліна Костенко, Джамала, Жанна Кадирова, військові, науковці. Виставка — в музеї Грушевського, до 23 серпня. За описом бренду прикраси — це «ювелірне прочитання нарбутівського шрифту, що постало в процесі ретельного дослідження». Про дослідження варто говорити точно, бо з ним треба знайомитися, а нам це просто не показують. Носії українського задуму мертві, і ніхто не записав за ними ні цитат, ні лекцій — у тому числі за Нарбутом, а у проєктах відтворення ідентичності ми виступаємо не першим свідком, а другим: це ми розповідаємо про 1) задуми від імені автора і 2) задуми від імені сьогодення. А другого свідка, на відміну від автора, можна допитати: звідки знаєш, на що спираєшся, покажи джерело? Що це за реєстр свідчень, в межах якого ми говоримо? Для форми літер у проєкті була запрошена шрифтова студія: адже Нарбут абетку не завершив до своєї смерті, і комплект літер дорозробила Kyiv Type Foundry — зібрала літери з друкованих артефактів, вивела формулу для цілого алфавіту, що варто було б проглянути детально. Хто ж був також допитаний про історії літер? Скандал уже відповів. Літеру «Ґ» віддали 20-річному чемпіону з ММА, у чиїх соцмережах повно російської мови, треків російських реперів і фото з росіянами вже під час повномасштабної війни. Бренд перепросив, героя прибрав, літеру лишив порожньою — «як нагадування про помилку». Але Ґ — одна з найбільш репресованих літер: вилучена в 1933-му, повернута в 1990-му. Якби дослідження сягало історій, а не лише форм, людину на цю літеру підбирали б найобережніше з тридцяти трьох. У кредитах є шрифтова студія, фотограф, арт-директорка, кураторка — а історика немає. Вакансію для нього стало видно, коли «Ґ» спорожніла вже вдруге: його варто мати, коли ти працюєш з українською ідентичністю. Тому ключова операція від Ґуні тут — не реконструкція абетки, а її мовчазна декомпозиція: розбирання цілого на товарні одиниці. Абетка Нарбута — система: західноєвропейський і український мистецький погляд на ландшафт, флору і фауну, зшитий зі стилем української книги. Вона говорить так сильно лише цілою. Gunia продає її по літері, точно повторюючи американський тренд initial pendant: літера означає не мову, а перше ім'я носія. Носія підвіса, звісно, а не носія мови. Окрема літера на ланцюжку не говорить нічого, крім «я красива форма» — зате супровідний текст до неї використовує кілограми пафосу державницького масштабу джерела. І ось тут ми добираємось до суті, бо ця риторика — це золочення сухозліткою: поталь тонша за частку міліметра дає враження справжнього золота, але варто предмету побути у вжитку — і основа проступає. Золото справжнє! Просто його — мікрон. І "годують" нас ним не один рік. Ми підміняємо поняття і методи з бажання підсилити пафос: адаптацію — коли трохи переінакшуємо історичний зразок — називаємо дослідженням. Декомпозицію — коли руйнуємо цінне як ціле без явної мети і показуємо вибірково — називаємо реконструкцією. Репрезентацію — буквально ctrl+c, ctrl+v — називаємо рефлексією. Слова добираються в «український» за духом проєкт тому, що сильно звучать, а не тому, що сильно доводять. Така робота не свідчить про роботу над важливим — вона створює ілюзію причетності до важливого. До чого ми прийшли — це тепер український стандарт? Стандарт на американський тренд носити першу літеру імені, стандарт на подарунок? Чи вже кліше — стандарт, який забув, навіщо він? Сухозлітка — це золото, яке забуло, що воно покриття. Тільки продають її нам щоразу за ціною золота. P.S. Зате Gunia переписала себе з латинки й одягнула в українські літери в головній картинці кампейну. Це великий плюс — і, можливо, хтось із брендів стане на цю стежку за ними.

Через годину буде пост про Gunia. UPD – трошки довше.

Як ви? Я — намагаюсь працювати і хочеться, щоб робота затягнула і витягнула з новин і дуже хочеться йти в ескапізм і слухати Жадана і Собак "Троєщину" на повторі. А ви як..?