форестгампінг

А ось на що дивлюся, коли пишу

https://open.substack.com/pub/artemperkov/p/413?r=6tuind&utm_campaign=post-expanded-share&utm_medium=post%20viewer

Ділюся з вами першим з чотирьох есеїв. Принагідно заохочую підписатися на мій Substack. Десь раз на місяць щось пишу. Сподіваюся, що з цими есеями буде швидше. Цей текст вийшов менш драматичним чи екзистенційно глибоким, але він є важливим програмним текстом, як і наступні чотири. Бо це не тільки мої особисті рефлексії, а спроба цілісно оцінити та запропонувати деякі нові підходи в місії. Якщо ви так чи інакше задіяні в місії між християнським та нерелігійним світом - вам точно буде актуально і ви зможете контекстуалізувати мої ілюстрації та досвід у ваш особистий.

Трохи уривку з першого есею про місіологію (про прозорість в благовісті). Тут ставлю питання, яке давно мене непокоїть. Простори тут - це євангелізаційні проєкти та спілкування з «невіруючою» молоддю. На початку тижня випущу усю версію. Коли ми створюємо такі простори й декларуємо, що прагнемо відкритої дискусії, щирого діалогу між вірою та світським способом мислення або усебічного розвитку особистості - чи є це нашою справжньою метою? Чи ми самі віримо в те, що говоримо? Це легко перевірити запитанням: а які цілі ми обговорюємо, коли плануємо чи аналізуємо проєкти? Певний парадокс багатьох проєктів полягає в тому, що під час самої взаємодії з людьми під час місії ми можемо бути абсолютно щирими у своєму бажанні почути іншу думку, ми дійсно можемо вболівати за людяний діалог, де усі почуті. Ми дійсно можемо радіти тому, що могли відновити довіру якоїсь людини до питань віри. Десь на інтуїтивному рівні відчувати, що порозуміння та безпека в діалозі - це також плід служіння. Але як тільки проєкт завершується і ми збираємося за зачиненими дверима для аналізу та оцінки чи є це предметом нашого аналізу? Чи вдалося нам відновити довіру? Наскільки гарним був діалог? Чи почували люди себе у безпеці? (Одна з ознак дії Духа Святого, я б це не применшував). У фокусі нашої оцінки раптово опиняється виключно прагматична ефективність: «Чи прозвучав меседж віри? Як на нього відреагували? Скільки людей зачепило?».  Це певне розщеплення в нашій місіології: ми віримо, що Плід Духу - це ще і любов, радість, мир (Галатам 5:22), але аналізуючи, вимірюємо успіх молитвами покаяння та статистикою реакцій.

1) Чому прозорість мотивації в місії є життєво важливою в українському контексті? Травма та гідність усе зчитують Теза: внутрішня мотивація та зовнішня комунікація мають бути узгодженими. Чому і як? Наше суспільство поколіннями виживало завдяки розгадуванню прихованих пасток та меседжів. І досі будь-який прихований порядок денний зчитується як загроза. Проте це не тільки про поколіннєву травму, а і про гідність тих, кому хочемо служити. 2) Як суспільно-культурні процеси 50х років на Заході досі формують місію в Україні? Теза: Формат та філософія місії все ще в сильній залежності від індустріального, маркетологічного та бізнес підходу, що формувалися в 50х роках. Як теологічна мова допоможе вийти з цього кола? Метрики (кількість покаянь), маркетологічні терміни (воронка, теплі контакти), індустріальний підхід (відтворення учнів та спрощення заради передаваності) 3) Як нам вимірювати результати? Новий словник для місії в новому часі Теза: Маємо розширити наше розуміння плоду в місії. Збільшення довіри нерелігійних людей до місії, метанойя та шлях замість моменту. Лемент, чесність та сумнів, допомога в цілісності в усіх проявах життя людини. 4) Цілісна місія в українському контексті. Теза: Місія живе Kingdom Perspective. Тому враховує наступні речі як плід, а не побічний ефект: відновлення гідності, відновлення звʼязку із собою та світом (спільнота, екологія, роль в суспільстві, громадянство тощо). Формування поклику та власного обличчя, а не відтворення тих самих патернів. Творчість та відповідальність як фундамент Царства

Ось такою буде серія тем, загальна ж канва - це герменевтика пануючої методології місії в Україні та її критика (збалансована, з усіма перевагами та недоліками). А також - сподіваюся - доволі цілісна пропозиція альтернатив.

як ви думаєте, наскільки культурно-суспільні процеси впливають на форму та методологію служіння? Наприклад, те, як ми благовістимо? Який звʼязок появи чотирьох духовних законів з повоєнним американським оптимізмом та економічним розвитком? До чого тут ліберальна теологія? Як бізнес підхід 50х років вплинув на формування метрик в благовісті (підняті руки, почутих Євангелій, кількість молитов покаянь тощо)? Чи резонує публічне свідоцтво покаяння та культура сорому в нашій країні? Взагалі, чому ми маємо починати з дослідження антропології, культури, транс-генераційних травм, які передаються нам в наше тіло, психіку та світогляд, навіть коли ми цього не усвідомлюємо? Чому контекстуалізації геть недостатньо? Бо це передача тих самих методів та меседжів, народжених в чужій культурі та часі для інших ЦА, просто «нашою» мовою. І чи можна назвати беззастережне використання західних підходів в благовісті колоніальним підходом? Надто багато питань, так? Прощупую ґрунт чи цікаво буде вам прочитати серію есеїв про а) суспільне, культурне та політичне тло в США 70-80 років тому, яке до сих пір визначає місію і в Україні; б) разом дослідити наш glocal контекст (де є спільне, а де наше унікальне); в) на цій основі та матриці (антрополого-кудьтурно-пчихологічний) запропонувати трохи інше бачення методології служіння та духовного впливу. Спробую також запропонувати вокабуляр, цінності та підходи, які на мою думку, враховують наш контекст, гідність людей, прозорість мотивації (для травмованого суспільства це особлива потреба). І особливо: чому в постійному стресі очікування «великого рішення» щодо великих змін - це одна з форм насильства.

Друзі, а є сенс мені продовжити сюди щось закидати? Якщо раз-два на тиждень щось прилітатиме, є імовірність, що зайдете?

На мою думку, якісні зміни і те, що ми називаємо зростанням в житті людини, приходять не в контексті середовища виклику (тобто, дискомфортного). Навпаки, зріст є результатом гармонійного співіснування комфорту з одного боку (відпочинок, свої люди, дозвіл собі на незаплановані дії) та відчуття напруженості з іншого ( напруги від нових знань, звичок, зміни середовища, поглядів, нових практик тощо). І одна з найбільш важливих навичок нашого непевного та буремного століття - це не стільки витривалість чи гнучкість (на противагу), а уміння менеджити ось цей взаємозвʼязок між комфортним та дискомфортним середовищами, не накладати на себе надто багато змін та дистресових обставин в одній точці. У суспільстві війни ця навичка стає особливо вагомою.

Наші друзі з інституту дослідження лідерства Hodos роблять опитування для одного зі своїх досліджень. Потім особисто я їх плодами добре так користуюся. А тут ви можете долучитися, додавши ваш досвід та відгуки. Декілька хвилин внеску, і трохи складного дофаміну вам в скарбничку буде) https://forms.gle/CDiegSHyuftygKmA9

Мені 32, але я все ще драматично переживаю відчуття власних спроможностей і те, що я багато робив для інших, і для бачень інших. І був корисним іншим для ЇХ ідей та проєктів. І особливо вдячним тим - прям геть небагатьом - хто бачить в мені мене, а не капітал для власних бачень. Добраніч усім.

Навколо буде дуже мало людей, які бачитимуть у вас - вас. Людей, які захочуть допомогти вам бути вами і квітнути там, де б ви мріяли. Зазвичай вас намагатимуться вставити в своє бачення, інколи це буде корисно. Але, дійсно, у вашому житті буде геть мало людей, які чомусь вирішать послужити вам реалізувати ВАШ потенціал і вашу візію.

Мені тут порадили познайомитися з Substack, що я радо і зробив. Напевно, далі продовжу писати саме там. https://artemperkov.substack.com/p/6ef

апологетика є важливою, але має серйозні методологічні та світоглядні обмеження.

апологетика, що сформована гуманізмом та модерном (кінець 19, усе 20 століття, особливо в США) є заручником секулярного тренду (власне, гуманізм та модерн). А тому не здатна створити прорив в новій мові про віру для нерелігійних, і тільки є заручником передумов. Що Віра - розумна (rational), що Віра - доказова (evidential), що віру можна довести емпірично (empiric evidence). Така апологетика розглядає віру у вакуумі (раціо, доказ, емпірика). Сучасна апологетика, яка прагне не тільки вижити, а й дійсно служити нерелігійним людям, має трансформуватися і відмовитися від багато чого. Включити в себе такі явища, як уяву, досвід, пост-секулярну свідомість, діалог, цілісність, мистецтво.

Навздогін: Апологетика дуже переоцінена. Деталей поки не буде)

Чому б і не поділитися?)

Одна з найважливіших і, водночас, найважчих речей в лідерстві: Полюбити те, що любить Бог.

Написав про взаємодію посадового та неформального лідерства. Що робити, якщо керівник виглядає втомленим чи «не на своєму місці»? Як (і чи взагалі треба?) культивувати власне неформальне лідерство, щоб це збудовувало, а не руйнувало? Як допомогти неформальним лідерам проявляти себе на благо служінню, а керівникам - відновлювати віру в себе та власну творчість? І чи не засильно ми прославляємо неформальних лідерів? Чи нема там темної сторони? Спойлер: темна сторона є )) Осьо стаття

Друзі, роблю недовге опитування серед активних та молодих (душею) християн (або наближених та зацікавлених). Опитування стосується культури читання, і потрібно мені у власному дослідженні вподобань, специфіки вашого читання, а також фінансових можливостей.…