Ice-Cream Radio 131,13 FM

Рей тижнями нудився в кімнаті, за вікном пустельна спека перетворювала рослини на скам'янілі скульптури, у повітрі висів запах спаленого пергаменту. Зненацька, двері балкона розпахнулись, штора золотим плащем огорнула його спину, свіжий оновлений аромат дощу риссю стрибнув у кімнату...

Я метелик, якому сниться, що він людина. Моторошно мені, що наяву мої цукрові крила… Розтануть у ранковій каві цього незнайомця, який не знає всієї краси сонця. Що порину знову у мару, візьму собі його ім’я і зостанусь. В нерідній шкірі я скористаюсь шансом: наїмся застиглого дощу. Я чув, що це від нього тікають птахи кожної осені. біля місця, де мої улюблені кущі пустили корені, я можу посміятися їм навздогін. І посміятись, коли вони вернуться, вперше дочекатись другого літа. Здається, за моїм минулим женеться буря, …чийсь голос говорить так розмито, *Йде запис на автовідповідачі: Я людина, якій сниться, що вона метелик. До мене говорять вібрації в дальніх землях, у доторках відчуваються смаки світу. Тільки я один знаю, які є невидимі кольори, у мене немає серця, що болить. Нові рухи такі незграбні у повітрі… І я вже не пам’ятаю, чи я чогось хотів…. (Jaquie Cooper, 2024)

Проекції наших тіл змивають промені на світанку, перетворюють на примар, розчиняють в артеріях міста. Я би випила кави з твоїх рук на родинному ґанку… але моє серце-злидар бідніє, коли ти зі мною неблизько. (Jaquie Cooper)

Вчора був максимально затишний і кльовий поетичний вечір від Ursus Poetry в Мороці. До нас завітала іноземна гостя і я все ж не втрималась згадати, що в студенстві я писала пісні англійською в шухлядку і надовго загубила ключ. Вдячна, що ці поетичні вечори і є тим самим ключем🫶 Дозволила собі побалуватись штучним інтелектом і поклала слова на музику🙃 Kyiv metro map I saw him through the crowd, Music that sounded in headphones, Sneaked me to the bone, I had to catch him, no doubts In the middle of Kyiv metro map We’ve caught in a trap, There was no shame – I told him – he’s my man. I took his hand and he followed me, Until my passion didn’t passed And I've returned to the past, He wasn’t what he meant to be In the middle of Kyiv metro map I caught in a trap, There wаs a shame – He’s not my man. There wаs a shame – He’s not my man. There wаs a shame – He’s not my man. I still travel on the subway, And I wish to find my love someday. (Jaquie Cooper, 2009)

вирішила зробити отакі от сувенірні листівочки з Києвом, Одесою, Вінницею та Львовом💝

В крамниці спраглих продають кілька добрих справ, їх розкуплять люди, що живуть у пісочних містах, їх стіни тривожать люті хвилі у кожну повню, а зі сходом сонця вони відбудуються знову. (Jaquie Cooper, 2026)

ЦСМ М17 шукає вірші для нового виставкового проєкту. Ми звертаємося як до поетів, так і до всіх, хто пише для себе, з проханням поділитися віршами, що говорять про найважливіше. Нас цікавлять тексти про внутрішній світ, людські почуття, відновлення, природу, надію, тишу, світло, любов, високі цінності, пошук себе – про все те, що допомагає людині залишатися людиною. Надсилайте свої вірші на info@artcult.org.ua. Обрані тексти стануть частиною аудіоперформансу в новій експозиції ЦСМ М17 із обов’язковим зазначенням авторства. За бажанням ви також зможете начитати свій вірш власним голосом – аудіозапис буде інтегрований у виставку. Водночас цей проєкт залишатиметься відкритим: упродовж виставки ми продовжимо збирати нові вірші, тож експозиція поступово зростатиме, доповнюючись новими голосами й текстами. Будемо щиро вдячні, якщо ви поділитеся з нами своїми віршами!

🅰️🅰️🅰️ 🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️ Реєстрація артистів та слухачів 🎩 Нд, 12 липня. Крафтові поетичні читання в Morok bar. 18:00 Адреса: вул. Мала Житомирська, 17 (м. Майдан Незалежності) Народні артисти: 1. Старий Макс (ведучий) 🧍 2. Олександра Бо 3. Ася Ейрена 🐧 4. Anton Sobolevskyi 5. Ольга Воробєй ☂️ 6. Сонце у Мороці 🔮+ 7. Джекі Купер 8. Котики-слухачі: 1. Аня Савицька 🐩 2. 💛ЧИТАЄМО УКРАЇНСЬКОЮ 💸Внесок: від 200 грн/вечір 🐥Ведучі: класні та поетичні 🖋Реєстрація учасників: @polinashshsh, @pasha_broskii

Сьогодні читаємо вірші в Мороці)

Може, тебе ще й розцілувати? За твої невдалі жарти, що цукром сиплються на мої плечі, солодкий сироп твого голосу зв’язує руки так недоречно. Набери мені ще свого сміху, як пороху, щоб я заправив револьвер і грав в цю рулетку безконечно. Хочу, щоб мій сон був однією з твоїх жертв. Хочу, щоб ми грабували світ, вечорами на божевілля, ранком на любов. Нам це більше потрібно, як повітря на двох. (Jaquie Cooper, 2023)

Що ж) вчора чотири мої картини перекочували з Octo Gallery в Modi) завтра відбудеться відкриття і виставка буде тривати 2 тижні). Колективна виставка фігуративного живопису Галерея Моді запрошує киян та гостей столиці на колективну художню виставку – більше 30 творів від 13ти авторів втішать смаки цінителів мистецтва! Стиль й жанр демонстрованого живопису: фігуратив, символізм, абстракція, сюрреалізм, ню, портрети, примітивізм, акціонізм, ужиткове мистецтво тощо.Відкриття виставки в понеділок 06.07.26 о 19:00 в залі №2 (ліворуч від входу). Вона триватиме до 19.07.26 включно. Галерея відкрита для відвідування щодня 17-22:00, вільний вхід (крім фінісажу). Також в останній вечір виставки – в неділю 19.07.26 о 19:00 відбудеться фінісаж! – церемонія її закриття з голосуванням учасників та гостей за кращу картину даної експозиції з потраплянням її на новорічну гала-виставку кращих авторів галереї Моді 2026. Запрошуємо!

Вірш 2014 року💙💛 Це наша пісня до серця промовляє. Бог за мужнiсть нагородив. Вже то над головами сонце сяє, кат кривавий iз злодiями спочив. Рокiв з тисячу другу ми тут живем, наша земля за нас вболiває. В долонi, серце до серця, ми руки зiжмем, Нова лелека на хатi гнiздо звиває. Шкода…шкода ворога, що вiн не ворог, Людина – то не ворог, це той звiр в душi, То ненависть, зневага, - то все морок, Як не знаєш, що всi живi, як ти. Час прийшов, вiйна поглинула вiйну. Це той двадцять перший вiк. Чиста душа, добра голова подолала руїну. Страх з наших вулиць утiк. Ми будем жити, Ми будем любити – Все своє, що пiд боком. За кожним ворогом стеже наше око.

Заклинання Зустріч наших поглядів розрізає тишу, дика кров бунтує у пальцях, що торкаються кожного сантиметра твоєї шиї. Привид твоїх поцілунків одержимий, їсть моє волосся, переслідує подихом, обростає своїм власним розумом, вигадує сценарій, де вже все відбулося. Щоб обмін думками став можливим, тремчу і складаюсь в картковий будинок, а ти обережно начаклуй електричне повітря, вплети мене в руки мереживом. Кожна моя судина перетвориться на перлину. Я твій дух короную цим намистом, над природою ми візьмемо верх — ти оживеш. #Jaquie_Cooper #вірш #образотворче

Я загубився між рядків сотні тисяч написаних книг. Я — нитка, яка не просковзнула влучно в металеве вушко. І десь стоїть самотньо моя щаслива голка. Лихоманить і пульсує ґрунт, і тягнеться зерно крізь сірий мур моїх несміливих дій. Чи зникне серед чужих садів, чи проросте і буде непокірне, щасливе, хоч і небезгрішне. (Jaquie Cooper, написано тіки шо, замість того, щоб сумлінно працювать)

Коли хмари нависають над містом сіро-димною бавиною, ритм, що відбивається кроками людей по пильному асфальту, прискорюється, і замість помірно квапливого темпу ми чуємо, наче тисячі підборів відтанцьовують джигу на сцені. Рей ніколи не був серед цих людей. Щойно дощ просочувався крізь тропосферу й погрожував накрити зливою, його хода сповільнювалася, наче пульс у глибокому сні, і він починав мріяти. Він ішов спокійно й упевнено, поки сотні тисяч краплинок перепліталися між собою, наче крихітні кільця, з'єднані шарнірами, й утворювали кольчугу — зовсім не важку, таку легку, що водяні ланцюжки залишалися виблискувати на його джинсовій куртці, віддзеркалювали зображення міста, дозволяючи Рею зливатися з ним і непомітно йти у своїх справах.

У Octo Galerie триває виставка КРІЗЬ ПРИЗМУ РЕАЛЬНОСТІ🤍де представлені 7 моїх ілюстрацій з віршами🙃 Виставка про те, як по-різному кожен із нас бачить, відчуває та конструює світ навколо себе. Виставка об’єднала 12 художників і художниць, чиї роботи досліджують реальність через різні оптики: символи, спогади, буденність, страхи, переживання та вплив суспільства на наше сприйняття світу. Експозиція розгортається як подорож крізь п’ять поверхів. Від символічних образів і культурних кодів до особистих роздумів, повсякденних моментів, внутрішніх переживань та критичного погляду на соціальні механізми, що формують наше бачення реальності. «Крізь призму реальності» — це нагода побачити, наскільки різними можуть бути погляди на одні й ті самі речі, і водночас знайти серед них власне відображення. Запрошуємо відвідати виставку в Octo Galerie. 📍 Київ, вул. Мечникова, 5

Я народив мільйони світів, але не прожив їх, я зупинявся напівдорозі. Я є ваша війна, я є ваш спокій. Я радий глузувати з вас день і ніч. Але моя велика мрія - це вас не передбачити. Щоб ви втекли й ніколи про мене не згадали, щоб я встиг прогавити, як ви залатали цю чорну шпарину, з якої сочився оманливий дим, що так довго не давав нам бути людьми. (Jaquie Cooper, 2026)

Розповідає стара дерев’яна підлога про найдивніші страхи, які липким пилом проклали дорогу від кімнати до коридору. Шепоче кожна дошка про те як нездійснені бажання на ній ямками застигли, як бенгальські іскри лишили розпис після святкування. Як масивна шафа, тікаючи, утворила світлий шрам, як під іклами ссавців втратила пару грам. Розлючені, схвильовані, щасливі кроки так спішили, шліфували верхній шпон. Продовжать мої тіні танцювати в унісон на пустельно-сірому паркеті І різьбити вже нові секрети. (Jaquie Cooper, 2026)