між галактиками💜✨

«Цвях» їде у Львів! За підтримки культурно-мистецької спільноти «Мозаїка» відбудеться презентація антології гостросоціальної поезії. На вас чекає: — розмова з авторами та читання віршів; — живий музичний супровід; — відкритий мікрофон, де всі охочі зможуть зачитати тексти на соціально важливі теми, що стосуються насильства, нерівності, залежностей, ментальних проблем та соціальних наслідків війни. Учасники: Анґа Зелена Олена Галунець Олеся Остапенко Остап Кудлатий Модератор: Андрій Милявський Запрошена гостя: Ія Ківа Проєкт абсолютно благодійний, тому всі кошти з продажів книжки спрямовуються на потреби батальйону «Айдар» https://send.monobank.ua/jar/6F2aXQozao

затриматись на роботі відчувається, наче прокльон наче шепіт відьми забрьоханої багном без рудого волосся і без каблучок на пальцях — лиш кільканадцять копійок в кишенях аби платити оренду за лісосмугу і передплату журналу "список недуг на майбутнє тисячоліття" викидаю з кишені о‌рбіт із апельсином із сумки — залишки перекусів кроки відлунюють надто тихо наче щойно заборонили будь-які рухи і повітря перетворили на згустки крові система згортання, напевно, влаштовує монополію і я влаштовую розкладаю деталі, переламані й відпрацьовані й сплітаю човен для переправи крізь час збираю вітрило зі шкіри а весла з м'язів і наче в'язень на стародавній галері відгрібаю від берега і від стелі квартири аби тільки мене відпустило я виплітаю човен з власних судин та ниток що проґавили термін придатності і кидаюся з крайності в крайність "все й нічого" - таки закон і коли повертаюсь назад у волоссі скрипить пісок як єдине, що не розклалося 11.05.26-16.05 #вірші

Я — колесо, лесо і коло. Коли відганяю від себе спротив думок і тіні берез Кайзервальду понад схилами, що ведуть до казок — чи то пак до оперного театру, чи то пак до театру потвор, де любов — персонажка тринадцятого порядку, як Гестія — тринадцята із богів: для Олімпу — колона в центрі споруди, і приклад дотримання клятви, яка не рятує — утримує понад краєм, утримує понад тінями-манівцями титанів, які шепочуть на вухо, що ти нездара, і навіть не колесо, і не вісь, і любов твоя не тринадцята — бо ти злість, і увесь твій шлях — це дорога Атла‌са: до неба і висі, які він передасть — а відтак неси. 25.04.2026 #вірші

пробиваю вухо і пробиваю дно, як тобі бачиться ситуація, де ми розкладаємося багном і комахами серед гною. хтось обіцяв романтику, але надвоє ми поділили хіба останній шматочок хліба і подовбаний туалетний папір, аби записати власну адресу і знати куди повертатися, коли Маріанська западина стане занадто звичною. як тобі спиться, кицю? хто тебе пригортає коли у наметі холодно і волого, бо дощ не стихає від ранку минулого року і сиплеться сиплеться й сиплеться, наче пісок з годинника на підвіконні Стародавньої Греції. спеції додаємо в парфуми аби не смердіти зрадливою шльондрою власних принципів. на скільки коректне висловлювання? хуй його знає насправді. поки вірші читають на фоні, я обираю власні побиті скроні і твої побиті вуста. рахуй до ста, як у класиці. рахуй до ста, наче не знаєш інакших цифр. подаруй мені цю хвилину і кілька зайвих секунд, аби збагнути, як саме тебе торкатися. мені безумовно мариться по ночах твоя рука у волоссі. годі ставати босим на шляху до вікна, наче ти знаєш маршрути сонця, яких чомусь, блять, не знаю я. пробиваю дно до свого вівтаря і змушую світ молитися бо інакше ніяк. 18.07.2026 #вірші

ловлю бісики у твоїх очах, водночас із зайчиками у ластовинні. хіба винні метелики, що летять на світло, наче у фільмах жахів? чи відьми у тому, що втрапляють у полум'я від світанку і десь до полудня, вигоряючи до кальцієвих ґрунтів? начебто ти після важкої роботи вигоряєш до скону і замовкаєш перед дзеркалом у кімнаті. розгортаєш книжки про чаклунське приладдя і трави, що розквітають надвечір. небезпечно залишатися поруч, коли ти розкреслюєш стіни ескізами зломищ та пам'ятних місць про втечі від особистої інквізиції. лицарі ніколи не приходили вчасно із порятунком, тому повторюю і повторюю, наче мантру. ти єдина можеш торкатися правди стопами та руками ластовинням, думками й голосом розтинати солені води поза будь-яким часопростором, пересушувати річки, переповнювати пустелі, малювати на стінах звіти про діяльність ковенів та костелів минулого, типу ОльгиЄлизавети, повз які пробігаєш додому, наче існує тільки одна дорога і та до центру землі нижче по городоцькій. я випиваю розчин з матіоли та флокси, доки ти переховуєшся від світу, бо мені не вдалося 14.07.26 #вірші

переписую перемальовую перекладаю вагу на тінь від тіні як би нудно це не звучало, чи не було як би не ставало сутінкам у квартирі тісно звісно, ми не помістимося удвох звісно, ця суперечка не має ні змісту, ані закінчення я відкладаю для тебе тру‌нок — й б/у труну аби відображення зникло аби ти не покинув Лімбу чи, може, лімбічності власної ноцицепції ти відкладаєш мені дзеркала старі й потріскані ті, що кажуть бабусі, — назавжди прокляті і затраскані слиною, фарбою та комашиним послідом трупами мух й металевими відголосками копій із недолугих аналогів принтерів ти і я перед іспитом на придатність для існування переписуємо історію, видаляємо імена та факти видаляємо відображення власних облич і тільки один переможе тому облиш 02.05.2026 #вірші

кіно потребує темряви й тиші

кожен раз кайфую з того як воно виглядає в інсті, але оці підбори рядочків, то щось з чимось

кіно потребує темряви й тиші, а тому ми пишемо на полотнах статичні картини, вимащені і виплекані у багрянці, наче у стиглій вишні. вище і вище здіймається крик над землею - всевишні з Олімпу схиляються до померлих, аби сповістити про місце їх поховання. марно благати милості, коли потрапляєш в моря Посейдона під небом Зевса. лезо розсікає тіло твого опонента на шматки для бенкету звірства. звісно літо приходить за графіком, плоди розсипаючи попід ноги. світло не згасає, навіть якщо перемога належить смерті. і я обираю яблуко кольору крові, і віддаю його, як і говориться у стародавніх текстах і суперечках, найкрасивішій вроді, відчиняючи брами Трої в ім'я, яке називаю своєю зброєю. ти кличеш мене рушати за обрій світу, відомого мореплавцям і картам, а я повторюю, що невчасно, доки молюся Фетіді, як дитина благає матір про втіху надвечір. меч у руках відчувається втечею серед бою, і я повторюю знову: хай хоча б імена на чужоземній скелі залишаться поряд 24.07.2026 P.S. трошки на основі переглянутої Одіссеї вчора, а також "Пісні Ахілла" Медлін Міллер #вірші

Підписуйтесь на канал Остапа Дуже запрошую

Колискова покидьків Спіть, покидьки, ніч уже вимкнула останній кіоск. Спіть, волоцюги, спіть, наче спати так просто, і навіть бездомні собаки перестали сперечатися з місяцем, і навіть найкращі поети давно уже спилися. Спіть, бо завтра нічого нового не вигадають, спіть, бо навіть принцесам не залишають придане. Той самий двір, ті самі маршрутки, ті самі калюжі, черешні червиві, розчавлені сливи, прогнилі грушки. Спіть, маленькі алкоголіки великих ідей, спіть же завзято, поки негода іде — невизнані грішники, розлучені святі, водії останніх рейсів, пророки, що працюють під стендапи Рікі Джервейса. Не бійтеся. Нічого страшнішого за понеділок людство ще не вигадало. Нехай вам насниться, що заводи знову приносять вам вигоду, тролейбуси нікуди не спізняться, рейки не зроблять випадів. Ви вже народились — живіть. Дев'ятого місяця викидні. Нехай вам насниться, що ніхто не питає, ким ви працюєте, скільки заробляєте і чому досі не стали безпритульними. Спіть, покидьки, бо саме вам вдається любити найкраще — не маючи майже жодної причини залишитись і не впасти. Під ранок, коли перший трамвай розріже туман, як тупий ніж старий буханець у печах пропалений, ви прокинетеся і знову понесете свої дурні, смішні, прекрасні життя через місто, яке ніколи не навчиться своїх дітей колисати. Тому доводиться робити це нам самим — із останнім дзвоником ранкового будильника. © Кудлатий

✨ Запрошуємо на творчий вечір! Друзі, запрошуємо вас провести цю суботу (18.07) в колі однодумців. Цього разу ми робимо акцент на магії живого слова - вечір буде повністю присвячений поезії, глибоким сенсам та щирим розмовам. 📍 Мистецька бібліотека м. Львів, вул. Шота Руставелі, 8 Приходьте, щоб сповільнити ритм міста, зануритися у поетичну атмосферу, познайомитися з творчими людьми та надихнутися. Чекаємо на кожного, кому відгукується сила слова. До зустрічі! 💛 #mosaicafamily #mosaicapoetry

Капітан віддає наказ. Розгортаю вітрила, витримую холод і зливи, заливаючи 3в1, як сльозами заливаю хустину за хвилину до сходу сонця. Сходами переходжу до світу, де тільки море й під ногами відлунює пісня – загублена й недочута людьми і створіннями з солі. Літа‌виці та сирени шепочуть мені про дім і дороги з асфальту на шпальтах пожовклих газет для ватри і для душі. Дощить і дощить. Відчуваю себе кораблем – його щоглами та бортами. Проти вітру іти складніше, та стояти – видається самотністю без команди і без мети. Палуба скрипить під ногами. Скрип. Скрип. Скрип. Капітан повторює серед буревіїв та хвиль: "Дитино, лишай сліди випалені на дереві – вся суть у твоїй вазі – не ходи навшпиньки. Бережи усі схоплені богами вітри у побитій чашці з Аврори. Тільки так ти дістанешся горизонту серед уламків старих човнів. Молися до Кето, аби дізнатись нові шляхи. Випливай зі штормів Нептуна, наче старі кити випливають, аби вдихнути". Сходять тумани. Матроси гукають до неба, називають свої імена, розгортають вітрила, підіймають якір, виконують за наказом наказ. Ти і є капітан. 12.07.26 #вірші

перетворюю німотою календарі у тривку зимову півтемряву. де ні ранку, ні вечора не відрізнити за мовою чи непевністю чисел. стрілка тíкає: тік так тік так і тікáє (хто без інструкції прочитає тепер її дзенькіт і підрахунок?) ставайте струнко! перемальовуйте схеми метро: станція на зеленій (гілці чи вулиці залишається невідомим) місто залишається невідомим й невидимим. старий дідуган, що ганяв круків попри стіни, залишається єдиним справжнім і кричить до птахів: "геть, геть! малі потвори", — що приносять біди й розмови, про сніг і тіні, про загублені речі і пил із його старечих кісток. шкіра зморщена і пожовкла, мов Біблія із міської бібліотеки біля парку франка. очі вибілені до скрипу, мов тарілка з китайської порцеляни, на блошиному ринку, і у вигині рук, неприродньо утомленому, зчитується міська німота. замість календаря, де вишневим обведено смерть, а червоним народження 30.11.25 #вірші

Другий тур ДУЕЛЬ № 4 PecherskaPoet⚡️Остап Кудлатий PecherskaPoet декламує авторський вірш "Шепіт" Остап декламує вірш Софії Волкодав "Сіль" Розпочинаємо голосування підписників: напишіть у коментарях до цього допису, чия саме декламація сподобалася найбільше…