Провулок Графоманії

🎁 Сьогодні вітаємо з днем народження письменника, художника, музиканта, одного з найвпізнаваніших голосів сучасної української літератури — Юрія Іздрика! З цієї нагоди ми написали статтю про нього самого, його творчість, стиль і місце в українській культурі. #стаття #Радієра

Доброго ранку, кошенята і не тільки! Як плануєте провести цей день?

Добраніч, Провулок! Шпіть шобі шпокійно

Що, якщо найважливіші у світі слова потребують лише кількох хвилин? Запрошуємо на Творчий вечір «67» — простір, де кожен охочий може вийти та поділитися тим, що давно хотілося сказати. На вас чекають: 📌 авторська поезія; 📌 проза; 📌 музика; 📌 щирі розмови; 📌 знайомства та тепла атмосфера. ⚠️ Кожен учасник матиме 6-7 хвилин, щоб висловити найважливіше. Коли? 🗓 16.08 ☹️ 17:00–20:00 Де? 📍книгарня «Zakapelok» вул. Костянтинівська, 16 Вхідні квитки: 167 грн – учасники 267 грн – слухачі 📣 Відкритий мікрофон! Без оцінок і змагань. Лише люди, історії та слова, що звучать голосніше за шум. Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний ✍️

МІСТО, ЗГАДАНЕ МИМОХІДЬ У двох різних містах чуєш: “з поверненням” Повертатись – це лиш півкроку у інший бік Кожен оберт на дотик подібний до зречення А життя – це з пункту до пункту тяглий забіг. Збіг обставин: все знову по колу, з початку “Я тут живу” мутувало в чуже: «я – турист» Досліджую спогад, на денці пустого горнятка, Поміж доріг прагну знайти потоптаний зміст Вдивляюсь в обличчя кожного, хто йде назустріч, В побинтованих спробах впізнати забутих людей. В тактику меншого опору входить беззвучність: Режим “літачка” в телефоні тепер не найгірша з ідей. Чужіє потрохи кожна із вуличок Львова, В безліччі назв губиться памʼять років. Корозія часу зʼїдає звичну основу. Хто я тепер поміж цих незнайомих дахів? Де місце тіла, котре потребує ремонту? Налаштування точки під назвою “дім” Зубчасте колесо крутить забуту істоту, Ламаючи рамки містом прописаних схем. Гуде вимальоване людством вільне творіння, Зір левів чатує над тінями всіх пішаків. Невидимі руки сховались у давнім склепінні Так місто веде нас за схемою вічних ходів. 12.08.2026 #вірш #Лакриця Соцмережі автора

Есхатон Прикрашений сльозою янгол змучено танцює небесний пасадобль Уранові стрілки компасу чомусь завжди вказують на Чорнобиль У дзеркалі-безликий клоун, всього-на-всього шут придворний Тридцять вісім котів на підвіконні, кожнісінький з них-чорний Тягуча гаряча карамель витікає з очних яблук й вивертає кволий шлунок Мерці у морзі разом із морозом малюють на вікнах кривавий візерунок Тріскається крига, від страждань вибухає Едемський сад Язики, посипані попелом, на смак схожі на мармелад Траєкторія руху ракети виявилась невірною, через п'ять хвилин катастрофа Перед ін'єкцією в руку душевнохворого в його очах височіє Голгофа Тринадцять літер складаються в прокляття, витатуйовані руни на зап'ясті Парафіянин, здригаючись, виблював власні гріхи на священному, чистім причасті Медуза Горгона випалює поглядом нутрощі, вітражі розбиваються на сотні уламків Черепаха зі Слонами гинуть від отруєння пластиком, смерть Всесвіту курсує утробами нащадків По телебаченню крутять німе кіно, людям золотими нитками зашито рот Прикрашений сльозою янгол у противогазі судомно шукає антидот. #вірш #Відьмачка

Доброго ранку, Провулок! Вітаємо на початку вихідних

Добраніч, провулчата! Ця ніч переносить у вихідні

Фосфорна зграя над ріками з мого черепа я йшов берегом який йшов за мною і я йшов берегом котрий йшов за мною і я йшов за берегом… він мав ноги з газетних вирізок і босі підошви, самотні виведені з кальцію та фосфору калію та магнію б6 світ стояв навшпиньки світ стояв навколішки колихався над шпильками обрію світ був трохи п’яний, мов після похорону, де поминки забули відвідати всі дерева стирчали догори корінням каміння стирчало, дороге, позаземне, земне, зелене смарагдове… а листя, що падало, шепотіло слова, які колись казав мені Бог але я тоді спав на дні ріки, збудованої з моїх дитячих снів тліло поселення з мушель кожна мушля – це голос кожен голос – це той, кого я не зумів обійняти скільки нас? тих, кого війна повела в перший клас? у центрі цього сну сидів мій батько, зроблений із диму й черв’яків його обличчя світилось немов лампочка на дванадцять вольт, яку хтось забув вимкнути у підвалі пам’яті він не говорив, він мурмотів моторошний вірш: «поки ти пам’ятаєш материн голос — тебе не візьмуть сови» я не розумів, хто такі сови доки не побачив, як вони прилетіли сорок три пір’ясті істоти зі студентськими заліковками і п’ятами в чорнилі вони кружляли довкола мого черепа пір’я їх палахкотіло фосфором а з очей лилась кров, червона як борщ, гірка мов залізо, наче мертва бабуся знову щось не підсолила сови питали: – чи знаєш ти, що слово «мовчання» має запах сажі? – чи пам’ятаєш, як звали першу мураху, яку ти затоптав? – чи вмієш ти плакати римами, коли зникає мова? я кричав, але звук мій виходив квадратним наче табличка на дверях моргу і тоді світ похитнувся в усіх сенсах літак з мого вуха виріс до розміру катафалка і я полетів над рікою, зробленою з черепів вони хрустіли, як попкорн у кінотеатрі а тоді хтось натиснув “перемотати” і я знову йшов берегом який ішов за мною з ногами з газет і серцем із латексу і вгорі, поміж хмар, повільно розквітала фосфорна зграя — з мого черепа, з мого болю #вірш #Остап_Кудлатий Соцмережі автора

Пастила І вона мені каже... Тссс, мовчи Наші зорі співають немов цвіркуни Мерехтять на тарілці, лови їх руками Та забудь про виделку Лови. І вона мене чує. І чує завжди. Переплетений острів з лози та каміння Пара з медом на вухах востаннє зігріє У долонях мале кошеня Що не скажеш, у відповідь – мняв. І вона мене бачить. На таці з зірками На тій самій, де ніч розпливається хвилями вгору Натесали, і ніц не зібрати в долонях Жменю ягід зі смаком молочного шляху І вона доторкнеться. До теплих плечей І рука не обпалить, хоча трохи пече І від пальців сліди залишаються теж Наче дюни в пустелі ховають кортеж Де залишиться спогад Його не зітреш. І вона... І вона все ще тут В океані думок Серед тріску лісів, де каміння і мох залітають між пальці та ллють росу І вона все ще тут Я її піднесу. І вона наче є, Але ніби й нема Одночасно і вогнище, і вода Лише часто у грудях гудить середа А четвер нашіптує в вуха Серед п'ятниці сядь і послухай. І я слухаю. Її. #вірш #Андрій_Мальва Соцмережі автора

Доброго ранку, провулчата! Кайфової пʼятниці

Добраніч, Провулок! Бажаємо настільки приємної ночі, наскільки вона може бути

лімеренція давай з тобою побавимось симулюючи взаємодію, типово-солодкувату чи емоційно-виснажену. штучна термінологія необхідна, як негатив для проявлення плівки, бий по клавішах, згадуй шифри. сумніваючись у власних діях, пропускай розділові знаки, це вистава десь на три акти. це прогалина, сюжетні діри, неповна робоча зайнятість, конспекти, які загубила, й глибока дитяча травма. греби до найближчого берегу, не втрачай зорового контакту. вчепившись у шкіру блідо-рожеву, згадуй принцип етики Канта. у твоїй голові повний хаос, звісно звеш себе нейровідмінною. почуття-симуляція, іграшка, переший під поточні обставини. твоє тіло... до біса. використане. твоя думка тяжіє до правди. та якщо почуття лиш вигадка, пристосовуй їх до вистави. це театр одного актора, не в найкращому сенсі слова, і якщо з тебе не вийде клоуна, не буде й одного квитка проданого. кому ж ти покажеш фокуси? замалюєш мімічні зморшки, закривай діалог, кончене, лімеренція - дивні турботи. #вірш #lichomt Соцмережі автора

ДОБРОГО РАНКУ, ПРОВУЛОЧОК!!!!!!!!!

Добраніч, Провулок! Овечки вже поряд — скільки ж їх прийшло, аби вас заколисати? Лічіть... 😴

Богемська ніч, або Питання другої склянки #фото #Falke

І з усього світу залишиться тільки острів: в'юнкі ліани спогадів, натяжні мости, бірюзова вода, смарагдові хащі й ти в абсолюті спокою та самотності. Шляхи дхарми, змотані у клубки, заплелися в надійні троси, що виводять на відміль просвітленої коси. Вже немає куди тікати, за чим плисти. Берег звіром під ноги моститься, морем лиже піщинки з обвітреної стопи. На циклічній дорозі з собою не розминешся, доведеться прийняти та берегти. Сонце скрапує на долоні повільним воском, цикади ховають майбутніх дітей в ґрунти. Курячий бог виходить із піни днів, вкладається поруч у свіжу піщану постіль, зморений тиском звичної глибини. І що дасть світанок, того і стане вдосталь #вірш #Марія_Сніжка Соцмережі автора

Bună dimineața, Provulok! Să aveți o dispoziție bună!!! 🇲🇩🇲🇩🇲🇩

Добраніч, Провулок! Волаємо на Місяць — і спати

ефект плацебо суцільний ефект плацебо — досить похмура картина. думаючи, що вночі заснемо, ми чули без сну, як вранці співає пташина. така терапія набувала для нас особливого значення: ковтати ніч, щоб не шукати самоозначення. зусилля, що мали бути спрямовані на відновлення рівноваги, не були нам підпорядковані, і зрештою виснажили наш організм. розходяться периферією тіл злісні випади та гірка помста, наче чужі думки, які вплітаються у кров і псують її смак. сон стає чужим. біль — єдиною мовою. і тиша раптово виявляється найгучнішою розмовою, що доводить нас до власних руїн. #вірш #Caetissa Соцмережі автора