✒️ віршневий сад

#мистецький_акт ~ Немаксим іде додому судити вірші з Цюриха ~ Дніпро, 13 серпня 2026 року фото в кольорі/натхненні/місті 0% фільтрів, 100% поезії

▪️the lust chance▪️ У ніч повторної зустрічі насолоджуюсь морсом з твого рота який хвилину тому був перев’язаний-стягнутий як букет – нитками-жилками шкірки молодого ґрона як руки – бавовняною мотузкою міцної інтимної довіри як тремтливий подих – нотками-відтінками червоного сухого завдяки якому у моїх пальцях що так необережно і енергійно зривали ягоду її сік стікав з них на карт-бланш який я простягав тобі У день чергового розставання ховаюсь від загрози бути випитим лишаючи по собі кров’яні пунктири як протилежність природній течії сперми по річищах твоїх ключиць вимальовуючи послання навколо твого дому який через хвилину стане крапкою у знаку оклику місцем виверження серед гірських хребтів моєї венозної системи передбачувана сейсмічність якої була похована тобою в ігноруванні світу який я з точністю до пів слова та пів тону окреслював тобі У передсвітанкових сутінках коли сяйво по тінях розв’язуватиме вузли перегрітої тілесним теплом і заплутаної броунівським рухом тіл постелі-білизни ти могла б звернути увагу на те що вимальовується і стає чіткішим вільним від сатину темряви-незнання вразливим перед неозброєним оком відкритим до бажання бути побаченим бути впізнаваним і зрозумілим Коли розплетеш бант мотузки перешитої папки моєї особової справи історії хвороби з пошарпаною титульною списаної книжки шкільної бібліотеки досі з відірваним корінцем тоді неначе в останній спробі отримати ідеальну формулу поєднання червоного портвейну і молока скажи мені яка перспектива в автопортреті? які перші дії при самопорізах? 16.07.2023 Copyright: Чурков Максим #літературне_горнило

▪️Ти, або хтось схожий на тебе▪️ Там, де тонко – не рветься. Ріже. Там, де гостро – не коле. Пече. Вдивляюсь у небо з міського підніжжя, а небо тікає за тучі речей.   Сонце гортає мене, поки видно, а на ніч за місяцем тягнуться води, місяць прокручує сім вузликів дива, які по зап’ястю за променем ходять. Все що почув би, ділив би на два, тому з кожним кроком – нове роздоріжжя. Як цікаво, оберіг має форму кільця, кільце і прокручую, але стає колом – воно і поколює. Здається, я здавна хотів того болю, щоб відчути: не дух, не міраж я, а справжній, як є, не прозора ідея творця.   Опівніч і холод затягують вузол на амулеті. Не нитка червона, а стяжка проблем і страхів, що коротшає з волі до мілі-… Впивається в руки по кістку, що скутому рук не розвести, ніяк не обіймеш. Та диво вдалось, що можеш укласти свій вогник у сховок між теплих долонь. А стяжка стискає до хрускоту вражень, червона – то захист, а чорна – діра. Я настільки прижився, що не розрізняв, коли її вдяг, поки ніч не настала, щільна й гірка. Ми забули завтрашній день, не будемо знати вчорашній. Ти пов'язуєш нитку, кажеш, всього лиш на вечір, а я вже вкладаю твій космос назавжди на свої нерозв’язані плечі. Закільцьовую небесні тіла навколо зап'ястя. причетний до нещасть, причасний до щастя, посвячений в лицарі квітами наперстянки. Я сам собі сплів цю кольчугу, з циклів натхнень і відчужень, я беру імлохід мимохіть і вирубую простір мечем. Голос говорить мені «не рубай», в ефесі десятки надбань, у лезі – течії сліз. Чому саме я в мою голову вліз? Я приймаю отруту за честь, хоча честь – моя справжня отрута. Я дивився на себе з поверхні ріки, коли сам прихиляв до її холоду розчахнуті груди. Говорю до себе: "Щасти! Ти не я, я не ти, нас різнять наші сплави. Тепер, коли зв'язані руки, ти б і меч не дістав би, і я б тебе не позбавив. Моя доля у твоїх мною стиснутих кулаках". І навіть в рядках, як у двонитковій строчці, пливемо неподільно, в одному потоці. 08.08.2026 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

▪️вогник▪️ Та ніч протікає крізь сітку, ковтає прозорість вікон, хотіла б поглинути навіть сяйво твоїх очей. Морок її ненаситний, а тиша шкребе твою хвіртку, поки незвана чорнява тисне та рани пече. Все, що у мене для тебе – світло мого смолоскипа, тобі він світитиме довго, посеред злив, поміж зим. Скільки б із дня тебе стерти ніч не хотіла, я б сипав зорі на шлях твій до дому, де згорток затишшя і сил. Гучність охопну сховаю у скриньку свою непроглядну, захочеш – вкладай все у неї: там стінок не дві, цілих шість. Навіть тривоги тривалі мені розділити нескладно, я виловлю бурю у невід, тільки не йди у грозу, а лишись. Страшно дивитись, як тисне, і не розтискати лещата. Не допустити би тріскіт, уникнути розбиття. Жахи не поринуть у дійсне, їм не знести гармонії шатра – достатньо між тіней зустріти мій вогник, що гріє здаля. 09.08.2026 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

▪️тринадцятий▪️ Стекла краплина з пелюстки, до губ землі, яка приймає та гусне в гущавині. Життя пірнає найглибше, під плющ війни, щоб там зродити надію, дугу в зелі. Ще день, ще тиждень, ще місяць – тоді дуга ростком напнеться й оберне листки у вись. В пітьмі зотліла толока – і світ завис, дарма – з промінням в руці йде дід у гар. Старий скеровує хмари, немов пасе, вітри до нив направляє: степам пече лани дощами вкриває, де пав з мечем гонитель, клятий лісами, а мова – все! Де яр, там сховок, байрак йому – оберіг, змія хвиль річки ковтає військá катів. І степ морями хвилює він, як хотів, чужих пускає на скелі з в'юнких доріг. Мольфар пускає сльозу: де постав завій, а був росток – у надії на світло ріс, утік зі згару тужливо у схов до риз. З біди сам плющ на тринадцятий рік зацвів. 13.07.2026 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

Kildun4ik – Немаксим - на кінчику язика

#OWL_Tears3 @poetry_new13

Вітаємо! Оголошуємо mvp 1/8 фіналу #OWL_Tears3! Це звання забирає Немаксим — судді поставили йому 347 балів з 400 можливих. За це він отримує аудіодекламацію на переможний вірш. Також у трійку найкращих увійшли тексти Карича та Зими нема — по 321 балу. Загалом серед десяти віршів з найвищими балами опинилося 5 робіт учасників, які вилетіли. Запрошуємо вас ознайомитися з ними у коментарях під дописом.

▪️на кінчику язика▪️ після обстрілу зорями моїх вразливих думок, на поверхню страхів необачливо зронених, щоночі приходить до мене мій монстр, велетенськими пучками пальців тисне на скроні: ніжно стискає – і я завмираю, немов марципановий хлопчик на торті. голос шепоче мені сув’яззю мов: «солодкий мій, такий солодкий». незбагненна, стороння, незвідана сила піднімає над ліжком і ставить мене на край язика. нечиста взяла, в мене жах поселила, здається, не сон, ціла казка: за циклом – кінець колобка. і чую твій подих, невидима сило, що ринеш, мене кидає в жар, що пече до скоринки. розлізлась футболка – я пряниковий чоловічок, жах, за рецептом заміс мій не вічний. відчуваю, що тане під стопами плитка-земля. крем? шоколад? та німію, ніби я на кінці язика, розчиняються ноги у слині, наче віск у диханні свічки. «пікантний мій, такий милий, кремовий скарб». свідомість збивається в піну, білу, жаску. а що як зістрибну? хто вловить і спинить? «терпіння, цукерочко, не ризикуй». пошепт вбирає мене по думках у в’язку мармуляду з кислого соку та слини. по тілу стікає цукор, не сіль, голова вже – лукум. прозорі кришталики віри злітають посипкою, я на чиїмсь язику, глазурований, загнаний в кут. «шматочок – замало, ти весь – до смаку». справа пропаща, я в пащі над іншою «пащею». чи розчинитися в цьому сиропі безвиході краще? чи впасти в безодню, готову ковтнути мене? зважую вибір, коли голод у повені важчає. ні руху, ні кроку, мій погляд впадає у череп, мій голос твердіє, розлитий у горлі. «смакую тобою. твій час – не сьогодні». проблиск надії в думках моїх бродить. я, прилиплий до ліжка, розкушений долею, не промовлю ні слова – пастила по зубах б’є у роті, я в кімнаті, та монстр мені пудрою сковує погляд. мені страшно, в’язко і жарко на кінці язика мого ласуна, нічного ментального троля. 15.07.2026 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

Вітаємо! Публікуємо результати 1/8 фіналу плейофф #OWL_Tears3. Дякуємо за участь Кирилу Черкуну, дуету Kir і Rain Forest, Олені Бодасюк, Сергусю Попову, Сергію Бурдєйному, Тимуру Алавердяну, Софії Скоропадській та Небажаній. У чвертьфіналах ми побачимо протистояння Алеф та Немаксима, Зими нема проти Остапа Кудлатого, Ti проти Карича та дуель Джессі Галлівела з Ніколь Арден Фенікс. Коментарі Олени Галунець та Іляни Лисиці можете прочитати у файлі під цим дописом.

▪️по цей бік волосіні▪️ То не гладінь ріки, а світ тремтить і плюскоче на фоні нашого поплавця. Шумлять і виблискують материки, малі острівці у потоці, з яких комиші шепочуть: є річки тихі, за що нам ця? Очі мружаться – надто ясно плесо навчилося блиску, ховаючи істину на глибині. У товщі спогади безвилазно завмерли й бояться побачити ліску, що зблисне під носом, як світлі дні. Що впіймав, твоїм і зостанеться. Здається, ми ловимо зовсім не рибу, себе витягаємо вгору, на твердий ґрунт. Щоправда, відправившись зі станції немає чим дихати в місці відриву, де пунктир розділяє повітря солоне і воду, прісну та теплу, від того й гірку. Чи достатньо місця у нашім садку, чи щільно і міцно сплетено сітку, щоб не розгубити найменші щастинки уловлені. Дивитись на небо, як річку гладку, дивитись на річку, блакить розлиту, на якій хвилясті хмарки відпускають промені. Наглядати удвох за одним поплавцем – це про спільність і напрям захоплених провісником поглядів. Нікому не знати, що стане кінцевим, та як збільшиться натяг, чотири руки триматимуть вудку напохваті. Хвилі ластяться до нашої тиші загривками, легіт крадеться з рогозу до каменю. Цілий світ – по той бік волосіні. Двоїна збереглась у мовчанні, втримаємо. Хижаків наших днів спіймаємо в сіті, злущимо кожну загрозу руками. Зусиллями спільними. Цілий світ – по цей бік волосіні. Його зберегти – тільки удвох нам під силу. липень 2026 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад