А Л Е Ф

Вітаємо! Алеф vs Немаксим Чвертьфінал "OWL Tears 3" Вирішив анонімно взяти участь у конкурсі, а читачі почали вгадувати твої вірші Тема: Ти, або хтось, схожий на тебе Робота 1 🧙‍♀️ Робота 2 🐱 Щоб проголосувати — напишіть у коментарях під дописом, яка робота вам сподобалась більше. Голоси приймаються тільки від підписників каналу. Звичайний коментар із голосом за фаворита — +1 бал Розгорнутий коментар до обох робіт із голосом за фаворита — +2 бали Розгорнутим ми вважаємо коментар від двох речень, приклад: Робота Х. Гарний технічний текст. Гарна тривожно-напружена атмосфера. Трохи несподівано і не зрозуміло з'явилась жовтогаряча постать, як на мене. Робота Y. Тут текст не досконалий, як на мене. Вичитка і чистка йому не завадила б. Це вже такий собі  хоррор сюжет, який легко візуалізувати. Лячно.. Вибирати складно. Попри недоліки віддаю голос роботі X/Y. #OWL_Tears3

ти ще сочишся по вилицях уві сні: тепла живиця, ожинова кров і мед. стерплий у жнив’яну пору, я знавіснів. понад пологом байраку пливе печаль, втішена ніжність і кинуте «поспішай». бо на одного із нас полювала смерть. ліс розійшовся по шву, де брели удвох. тільки не стежка залишилась, а стібки. тіло, мережане листям, вросло у мох і обернулось на кисень і голоси. тісно у човнику рук, що тебе носив. тіне-приблудо, не кидайся навтіки. нам би прийти на початок цього шляху. скільки же зла я поглинув, забув, вчинив? білими латками глини стають – рахуй – згадки про днину, настигнуту долілиць. на павутинні шукати б її сліди, заки воно не застигло у бурштині. *** осінь навпочіпки мається по росі. просині – опіки хмар, наче знак: рушай. зронюю пошепки: «дякую, і прости». ось він – стібок, що я злякано пропустив. звузилась рана, розтанули голоси. вузол зав’язаний, човник долонь пустий, а по п’ятах шкутильгає моя душа.

Вітаємо! Кирило Черкун vs Алеф Планував збудувати естетичний шедевр, а вийшла чергова пам'ятка моєму творчому вигоранню Тема: Руїни пост-парку Робота 1 Робота 2 Щоби проголосувати — напишіть у коментарях під дописом, яка робота вам сподобалась більше. Голоси приймаються тільки від підписників каналу. Звичайний коментар із голосом за фаворита — +1 бал Розгорнутий коментар до обох робіт із голосом за фаворита — +2 бали Розгорнутим ми вважаємо коментар від двох речень, приклад: Робота Х. Гарний технічний текст. Гарна тривожно-напружена атмосфера. Трохи несподівано і не зрозуміло з'явилась жовтогаряча постать, як на мене. Робота Y. Тут текст не досконалий, як на мене. Вичитка і чистка йому не завадила б. Це вже такий собі  хоррор сюжет, який легко візуалізувати. Лячно.. Вибирати складно. Попри недоліки віддаю голос роботі X/Y. #OWL_Tears3

Ігри в бісер це був наш коронний фокус. ми розмахували руками, нервово жестикулюючи, балансуючи на невидимому канаті. коли ми зустрілися посередині, ти вкладав бісер мені до рота, заштовхував кінчиком язика, зминаючи перепони вуст, протискаючи у щілину між передніми зубами. поцілунки здавались гучнішими за шум у вухах – оплески натовпу наших копій. твої кулясті дрібні слова замінили мені сніданок обід і вечерю. деякими давилася. деякі розкушувала, наче ікринки, і ковтала їх маслянистий, солонуватий сік. це була моя забавка. на терасах кафе, засиджених голубами, я пила з металевої трубочки і стріляла із неї сублімованими ідеями, що клеїлися до зворотного боку щік, наче цукрові драже. деякі були білі, деякі зовсім прозорі, очищені амілазою від яскравої оболонки. ти ухилявся, кожного разу майстерніше. тож більшість летіли повз і лякали відвідувачів. але кілька обов'язково поціляли у скельця твоїх окулярів. у лівому під косими кутами досі світиться тонка тріщина. це була твоя гра у справжність. ти заштовхував нас у перший-ліпший під'їзд. заповзав шершавими пальцями під мереживо сукні, безсоромно стискав, дряпав кривими нігтями мої груди i стегна і заповнював моє тіло порціями нових намистин. на ранок вони викочувалися із вух на подушку і висипалися із волосся, коли я продирала розчіскою візії-ковтуни, які ти заплітав мені тремтячими пальцями напередодні. коли ти ночував у мене довше за тиждень, твої слова розбухали, темнішали, втрачали форму і впивались у шкіру кліщами родимок. а потім ти йшов, не зачиняючи двері ззовні. відповідав раз на вечір сковано, скупо, наче скупник у ломбарді за рогом, що придбав за безцінь подаровані тобою сережки. бо моє тіло не має жодного отвору, у який не вмістилося б нічого твого. тоді кожне слово, що викочувалося з-під наших пальців, западало в кишені повік, наче прибиті віями летючі комахи. найпекучіші бубнявіли на втомленому обличчі. я їх вичавлювала, і вони розтікалися теплим, блідо-рожевим. це було моє хобі. найкоштовніші бісерини я збирала в кишеню куртки, що носила тої весни i навіть улітку. восени вони просочилися у проріху, закотилися за підкладку і калатали всередині, доки міль не прогризла їм шлях. взимку я визбирувала їх у пилявих нутрощах шафи і нанизувала на ниточку павутиння, яку нині ношу на шиї, як оберіг від самої себе. з першого дня відлиги намисто коротшає – підвальні мурахи прокинулися і цуплять усе, що можна, перев’язуючи сліди вузликами і петлями. ця нитка колись розірветься, бо я маю імунітет від удушення. і наші останні слова порозкочуються і розтопчуться. наші фокуси забавки ігри хобі стануть німим короткометражним фільмом. якщо захочеш, я надішлю тобі плівку пташиною поштою. а як не дійде – приходь. передивимось разом. тільки прошу, мовчки і з увімкненим світлом. P.S. про всяк випадок прихопи ножиці. я пострижу тобі нігті. охайно. під корінь…

мене прозвали брутом, брудом, брухтом. іудою. приблудним. неспокутим. хотіли то купити, то позбутись. хоча про це не згадує ніхто. отримали ж доставку на поруки, спаковану у дерму / у картон. в коробці сюрикени / коліщата. зривати голос тихим “на початку”, зривати імена, немов печаті, вмирати – це удаваний маневр. є зло, яке не можна пробачати. є біль, який ніколи не мине. тому вертаюсь. сином, що не вірив. народжуватись: – бути непотрібним; – заводити годинник на офіру, аби Господь не спав / не сатанів; – в усіх життях лишатися хабіру* обличчям до розстрільної стіни. стою. десятиліттями. забутий. допоки стане сили обернутись, аби мій кат заплутався у сутях, упав у сутінь, не спустив курок під поглядом утіленої люті. і сам собі грудину розпоров. вслухаюся. повзе сьогодні, завтра… черлені змії кубляться у надрах, а мій заклятий губиться за кадром. його душа ступає по росі. за спиною вже нікому стріляти. лише могили терном поросли. кладу на кожну голову / сумління. бо тут мій дім. одвічний. неподільний. немов ґрунти на межах вододілу, моя макітра пухне від ідей. я – бомба уповільненої дії. та відлік, як не б(і/и)йся, не іде. дивіться же, шедім** тисячоокі. я маю власну волю і пороки. та кидати у мене камінь / докір – те саме, що плювати в небеса. я виберусь із дерми / із коробки. а виробник прийде за мною сам. __ *хабіру (з давньоєгипетської) – чужинці, біженці, бездомні. **шедім – духи в єврейській демонології.

моїй С. ти вплетена в жили з мого народження – синтетика, вживлена в душу-мотанку. ти злизуєш чесність із кожним опіком. обличчя закреслене вздовж і впоперек. коситись у дзеркало – тільки потайки. крізь сита про(т/д)ертися – на неходжені. у вісім почути, не розуміючи, у хвіртці забутих. забитих заступом. малих і лишайних. дивитись заспано… в замо(в)лений шалик утоми впасти би роз’ятреним тілом / затвором клацнути. бо як не сивіла – відтоді мічена. бо як не сивілла – то дідько з києва й бузинові вічі застиглих янголів, що кігті сумління тримають наголо. свічки на камінні цвіли й розтанули. із кожним погаслим росте прогалина. ідеш, як по маслу, наосліп кинута. застрягни в мені. між горінням дотиків тієї, що станула й не постаріла. між тихими станами кінестатики в розмовах із тою, яка останньою змололась у жорнах на божі саджанки і впала на сніг, наче краплі оклику. ти гаєш віки до моменту танення. про інших казати не маю права я. покришена тиша, папери спалені. бо то не мої – то небес окалини. в долонях твоїх дотепер, о Праведний, лишаюсь маленькою і лишайною. я досі у хвіртці, в овечій тисняві. всесвітня повістка хрестом підписана. зійшов у раю не вогонь, а пліснява. померлі встають – унизу затісно їм. і кожна оголена кістка тріснута. тобі, моя голко, не бракне міцності? в'яжи мені долю безсонно / вчасно. в’яжи вовняні ковтуни – не збудешся. в’яжи і кляни свою марну працю. в'яжи мене – і в дерев’яний карцер. в’яжи мене вузликом-незабудкою. в’яжи мене. міцно. тобі воздасться.

.--. .-. -.-- .---. ...- -.. ...- .- .--- * люба м., сподіваюся, вдома не страшно і світло. я пишу з найчорнішої втоми / западини світу. заміряю, як тисне за бортом, і тихо сивію. запитати б у дзеркала: «хто ти?» мовчить – проржавіле. розпливаються плями некрозу – на склі та обличчі. запускаю в них пальці. морозить. не боляче. звично. відмиваю жахи до прозоро-стерильного скрипу. люба м., я в безодні безмовності скнію і хрипну. вони знають: я тут. сапрофіти роздряпують корпус. кожним шумом до суті прошита, здригаюсь і корчусь. але згодом тут можна прижитись – із комплексом жертви: «я мале непомітне людисько. тому і не зжерли.» люба м., тут відразливо гарно. озера і гори. і здається, що бог із туману до мене говорить. я зриваюсь на голос, мов сарна, по скелях відвісних. та коли відключаю VR, у каюті затісно. наутилус заглох. ані руху. дурію. бо дика.  бо у мене складаються руки, а в тебе – будинки. бо в обох переривчасто гуркає в надрах та зовні. і морзянка скрегоче розлуками / зернами солі. доки хтось до ядра прогорів, бо синам іще рано, в мене множаться клони-вугрі та келоїдні шрами. доки юні відходять у рід, аби сонце не згасло, я знаходжу задирки і ріжу щипцями до м’яса. люба м., не хвилюйся. це відкуп малою ціною. я тепер прокидаюся рідко. безпам'ятство гоїть. я тепер прикидаюся свідком на лаві підсудних. бо інакше мій вирок «нізвідки, ніде і усюди». я так довго лежала, полігши у битві з собою, що найбільше бажання – обійми, що будять без болю. люба м., приїжджай. обіцяю тебе дочекатись. це послання – межа / закодовані координати. ____ *приїжджай

мій друже вірний, спали цей лист і попіл слів моїх проковтни. я стану вільним. життя, мов міст, скінчиться вдосвіта у вогні. я стану сіллю і сповню вщерть відкриті рани усіх віків. я добровільно приймаю смерть від інквізиторської руки. рука здригнеться, бо вирок мій страшніший суддям. настане час із чистим серцем піти в вогні, аби розтанути, мов свіча в долонях Бога, з його колін пролитись воском в чумацький шлях. скажи, для кого ти б'єш уклін і скільки втримуєш на плечах? тобі збрехали. буття – як цирк. весь світ жонглює вугіллям слів. немає кари за жоден гріх. лиш тіні істини на землі в тонких печатях магічних тавр – світи сплітаються, наче стіг. я зміг зібрати усе, що знав, на сторінках єретичних книг. за що ж я бився? за світло сонць? за безмір всесвіту, вир орбіт? за те, щоб вівці з моїх долонь пили й плювали мені услід? царі зрадливі, забувши лють, піднімуть правду на тлі знамен. колись у Римі мені зведуть на місці спалення монумент. мій друже справжній, ти пройдеш повз. хай люд впаде до залізних ніг, і ти побачиш мільйони сонць, що обертає навколо них безлика гордість, первісний страх піти зі світу цього ніким. для всіх народів в ім'я Христа я буду в сонмі нових святих, а дух мій стане безрідним псом без пер, паперу і вуст людських. прийду останнім пророчим сном – і лиш брехатиму на зірки. немов багаття, мої сліди залишать вулицям теплий чад. мій друже, раптом впізнаєш ти Джордано Бруно у пса в очах?..

Опублікую тут заодно старий вірш, про який я б остаточно забула, якби не Немаксим

Не очікувала, що стільки людей відгукнеться. Я просто хотіла десь це залишити і сказати, чому, якщо я десь у чатах всяку фігню писатиму, не варто брати це близько до серця... Тому не очікувала такої реакції. Дуже дякую всім, хто мені написав.

Добірка! 1 місце! Алеф – Весни 2 місце! Зайчик побігайчик – кРіпак 3 місце! Анатолій Касперський – Хрускіт Варті уваги: @marklafer – Червоні дати @yevhen_voloshchenko – Три хвилини до порожнечі @lakrytsya – Знесловлення @violet9v – ППГ: Посібник з відсутності гармонії Добірку судили: Софія Скоропадська Олеся Остапенко Андрій Мальва Оцінки до робіт у коментарях під дописом. #вірші #тижнева_добірка

Друзі! А ви знали, що Київ неможливо прочитати за один вечір? ... його можна відчути у старих двориках Подолу, у шумі трамваїв, у випадкових розмовах на набережній та у віршах... ... 30 травня запрошуємо вас творчих на Творчий вечір до Дня Києва — простір поезії та музики. «Як тебе не читати, Києве мій» — вечір про київську романтику, шум та красу, молодість і натхнення. На вас чекають: 🅱️ живий нетворкінг 🅱️ виступи поетів та музикантів 🅱️ лампова тепла атмосфера нашої творчої літературної спільноти 🅱️ а також презентація акустичного поетичного альбому «КИЄВІЗІЯ 3.15» Діани Веллс та Макса Холявіна Реєстрація: @andybur ✍️ 📍 книгарня «Zakapelok» вул. Костянтинівська, 16 🕔 17:00 📅 30.05 🎟 Вхід: 300 грн Київ звучить, поки його читають.

https://youtu.be/eiu8xMhR-P4?si=PTgHyd8pLzs_afxY

Дякую всім, хто був на моєму вечорі. Навіть недовго. Я так зрозуміла, що були проблеми зі зв'язком. Що ж, це був дебют у форматі сольнику. Рухаємось далі)

Live stream finished (1 hour)

Live stream started

Live stream finished (39 minutes)

Live stream started

Чекаємо тих, хто запізнюється...

О 18:00 тут буде етер мого сольника. Доєднуйтесь ☺️