Mahakala o࿗n Defense

«Помилкове технократичне розуміння «воєнного потенціалу» в термінах озброєння та збройних сил, особливого технічного та промислового обладнання тощо, і ставлення до людини – згідно з вульгарним виразом, широко поширеним нині у військовій літературі, – як до «людського матеріалу» вже піддавалося широкій критиці. Якість і дух людей, яким дані ці озброєння, засоби нападу та руйнування, становили, становлять і завжди становитимуть основний елемент «воєнного потенціалу». Жодна мобілізація ніколи не зможе бути «тотальною», поки не створені люди, чий дух і покликання відповідають випробуванням, які вони мають зустріти. Як ідуть справи в цьому відношенні у світі «демократій»? Тепер там хочуть, утретє за це століття, вести людство у війну в ім'я «війни проти війни». Від людини вимагається битися, тоді як війна як така засуджується. Потрібні герої, і водночас вищим ідеалом проголошується пацифізм. Потрібні воїни, тоді як саме слово «воїн» стає синонімом агресора та злочинця, оскільки моральна основа «справедливої війни» звелася до великомасштабної поліцейської операції, а сенс духу битви – до вимушеного самозахисту як останнього засобу.»

У день народження великої людини, барона Юліуса Еволи, не проґавлю можливості процитувати цитовану ним Ґіту у «Метафізиці війни». «Присвячуючи всі свої дії Мені, зосередивши свідомість на істинному Я, звільнившись від бажань, егоїзму та тривог, бийся» (III, 30). Вимога «чистоти» героїчної дії є гранично ясною: героїчний досвід має сприйматися як цінний сам по собі, по той бік усіх випадкових мотивів, пристрастей та практичної користі. У тексті сказано: «Бийся, ставлячись однаково до щастя і горя, втрати та надбання, перемоги й поразки. Так ти уникнеш гріха» (II, 38). Проводиться чітка межа між тим, що існує в людині у вищому сенсі як щось незмінне й вічне, – духом, – і тілесним, людським елементом, який існує лише ілюзорно. Після підкреслення цієї метафізичної нереальності того, що людина може втратити або забрати в іншого в мінливостях війни (такого, як ефемерне життя та смертне тіло, адже, як стверджується, немає нічого болісного й трагічного в загибелі того, що долею призначено до загибелі), проявляється аспект Божества як абсолютної сили, що змітає все на своєму шляху. Перед величчю цієї сили, побаченої Арджуною у припливі надприродного переживання, кожна створена, тобто зумовлена істота, стає «запереченням».

«Цілком у дусі Традиції те, що «десятий» і останній аватар – Калкі – також має народитися як представник привілейованої раси. Чи не буде Він тим самим, кого я описала як Передостанню Людину «проти Часу» – Адольфом Гітлером – який повернеться з надлюдською силою? Немає причин, чому це не могло б бути так, за умови, що натхненний Вождь усе ще живий і що світ протягом його життя дозріє до великого Кінця (що зовсім не було б дивом, з огляду на темпи занепаду після 1945 року). Жахливий досвід поразки через зраду і споглядання систематичного приниження його народу значно тоншими й смертельнішими засобами, ніж смішні правила та розпорядження «денацифікації», ймовірно, були б достатніми, щоб пробудити в Фюрері його «блискавичні» якості настільки, що вони врівноважили б у ньому «сонячні» і зробили б його новою людиною – безмежно більш безжальною, ніж він був у своєму першому житті. Але навіть якщо це не так – навіть якщо Адольф Гітлер справді мертвий тілесно, як вважає дедалі більше його вірних, — усе ж, розглядаючи речі в їхній сутності, можна вважати виправданим твердження, що «Калкі» буде ним, який повернувся. Бо «Калкі» буде всіма Людьми «проти Часу», що повернулися. Він буде виразником усього того, за що кожен із них марно боровся проти дедалі потужнішої течії занепаду – самої течії історії; виразником того вічного космічного Порядку, земною проекцією якого є «царство праведності», згадане в «Бгаґавад-Ґіті». Він буде водночас Тим, Хто говорив до арійського воїна Арджуни – і до всіх арійських воїнів – на полі Курукшетра, і Тим, Хто звертався до німецького народу – і до кожного расово свідомого арійця світу – з Гофбройфестзалу, з Люїтпольд-Арени та з будівлі німецького рейхстагу. Бо ці двоє – це Один і Той самий: Той, Хто вже повертався і Хто повернеться знову.» — Савітрі Деві, «The Lightning and the Sun» (1958) Рівно 137 років тому, в місті Браунау на річці Інн, сталося явлення Вождя. З річницею! Heil! Слава! जय!

«Людина Проти Часу є винятковим кшатрієм, що живе у Вічності, діє в Часі, згідно з арійською доктриною безпристрасного насилля, колись проголошеної на полі Курукшетри. Вона володіє вірністю первинному божественному взірцю Творіння, як Вішну, священною силою руйнування заради подальшого Творіння, як Шива, та безмежною ясністю Брахми, яка є ясністю всіх трьох: позачасовий мир над гуркотом усіх воєн у Часі». — Савітрі Деві, «Темний Час» (1957)

Трейлер короткометражного документального фільму про унікальний притулок для корів «Бхумі», який існує вже 20 років. За історію існування притулку було врятовано від бійні, війни, людської жорстокості та байдужості сотні тварин. Бхумі (Bhūmi) – ведична богиня. Її перше ім'я – Прітхіві (Pṛthvī). «Дав життєве дихання Землі, Прітху став їй батьком, і вся Земля стала зватися дочкою Прітху – Прітхіві». «Вішну-пурана» Один із найяскравіших міфів пов'язаний із царем Прітху – могутнім правителем і аватаром Вішну. За його часів Земля, охоплена гординею, поглинула всі насінини, прирікаючи світ на голод. Розгніваний цар вирішив покарати її. Він узяв свого лука і направив стрілу в Землю. Злякавшись, Земля прийняла подобу корови й кинулася тікати, але Прітху наздогнав її навіть на небесах. Тоді вона благала про пощаду: «Я подібна до човна, і весь світ перебуває на мені. Якщо ти згубиш мене, то як врятуєш себе й підданих від занурення у води вселенського океану?» «Бгаґавата-пурана» Прітхіві пояснила, що приховала насінини, тому що порочні люди використовували дари землі лише для втіхи чуттів, зневажаючи її святість. Але, бачачи благородні мотиви царя, вона запропонувала йому «видоїти» себе. Прітху погодився. Акт символізував гармонійну співпрацю людини й природи, а не насильницьке вилучення ресурсів. Усі істоти отримали те, чого потребували. За порадою Прітхіві цар вирівняв поверхню землі, створивши рівнини й започаткувавши землеробство.

Сьогодні, 12 лютого, 2026 року, о 5 годині ранку, після важкої і тривалої хвороби, відійшла у Вічність неймовірно світла, талановита, яскрава, щира українська душа Надії Даценко. Все найкраще, наймудріше, найкрасивіше, найдуховніше, що може бути в справжньої українки було і є в цій надзвичайній людині. Чудовий голос, письменницький і поетичний талант,прекрасні вишивки, збірки українського фольклору і звісно ж, розумні і щасливі діти, це те, чим жила пані Ладослава.

Підари з 239-го танкового полку зс рф опублікували фото Шейчен-Лінга (Ольгинка, Донецька область), зроблені цим літом.

Я люблю цю фотографію: ти сидиш у позі Будди на БТРі, що їде запорошеною снігом дорогою. Я люблю її і не люблю: то були часи, коли зрозумілий нам світ тріснув уперше. Уперше й не востаннє. Дорогий Буддо, мені подобається твій удаваний спокій. Гусінь сансари повзе, кусає себе за хвіст, пожирає твої бажання, час, молодість, але так, білим по білому, пишеться просвітлення. «Яке нафіг просвітлення. Це просто звільнення від життя, та й усе», – каже пророк у линялому кітелі, мружачись від сонця. Він не перший рік на фронті, і мудрість його осяйна. «Але хто, як не я?» – додає після ніякової паузи. У точці нуль між небуттям і буттям без імені і прізвища, без минулого й майбутнього, без сторінки у вікіпедії, без закону про демобілізацію стоїть солдат, чий шлях до нірвани не те щоб дуже короткий.

Роботи "Дронарка" та "Та, що несе рахунок" авторства Романа Селівачова.

Ось ми нарешті й попрощались. Під час нашої першої зустрічі ти казав: "чтобы к тебе пришло на прощание много людей – нужно ещё заслужить". Ти безсумнівно заслужив на це. Під час останньої зустрічі я щиро хотів зустрітись знову. Шкода, що зустрітись ми змогли вже тільки так. Шкода, що ти не встиг навчити мене своїм безмежним чеснотам. Багато за що шкода. Перший свій постріл з гармати ми з моїм побратимом присвятили тобі, наш перший ворог був вбитий "За Оперу". І надалі ми будемо пам'ятати та мститися за тебе, мій дорогий друже. Дякую тобі за все. Спочивай у вічному небесному Фіуме лицарів, серед рівних собі. Владлен "Опера" Сабіна – PRESENTE!

Сказати мені цього разу нема чого. Кохаю, не прощаюся, попереду ще безліч зустрічей. Найкращий чоловік, найкращий друг. Опера - PRESENTE!

Вчора відбувся чин похорону нашого бойового товариша - друга Опери. Владлен Сабіна народився 8 серпня 2004 року, був прихильником Авангарду, молодим активістом. Долучився до нашої штурмової сотні у 2024. Опера був надійним побратимом, відданим справі, сміливим. Він брав участь у дуже складній розвідувальній операції, очолював групу, яка влаштувала спостережний пункт у лісі біля села Новомихайлівка, до села Прасковіївка. У нього це вдалось. В той день, коли ми повинні були змінити їхню групу на іншу, до села прорвався ворожий танк з ворожою піхотою. Опера зі своєю групою вів перестрілку з тією групою піхоти противника, а потім вивів свою групу на кращу позицію. Під час бою він прийняв відважне рішення - йти останнім, замикаючи рух групи, і мав раптову перестрілку з піхотою противника. В тій операції він загинув, вбивши кількох ворогів. Від 29 квітня 2024 року Владлен «Опера» Сабіна вважався безвісті зниклим і тільки через півтора роки ворог обміняв його тіло. Він повернувся на щиті і був похований у своєму рідному місті Люботин. Опера PRESENTE!

Селезівка, Житомирська область Пам'ятний знак "Жертвам хрещення Русі"

Ігор Гаркавенко – День осіннього рівнодення