Манул веде себе прілічно

У мене дуже багато з‘явилося незадоволеної публіки в блогу, коли я почала розповідати про нейровідмінність, про аутичний спектр, про ці речі не намагаючись дати пояснення з побутового ладу - "інтроверт", "хтось по гороскопу", "соціопат". Особливо це проявляється в спробі дати мені таку дефініцію, наприклад, під відео про аутичний спектр що залетіло на 450 тисяч переглядів, що це тому що я скорпіон чи козеріг. Поки моя улюблена гіпотеза - що я "недоношений овен". Хоч бери та став в шапку профіля. Пишуть "ваш терапевт вас назвав аутистом, а сам напевне тільки другий ступінь гештальту закінчив, ви тепер з цим носитесь". Тут рішуче бєсполєзно апелювати до історії з тим що в мене було звільнення від ДПА в 9 класі з причини встановленого аутичного спектру, перевод на домашнє навчання, ряд проблем зі шкірою (піду в нейровідмінні канікули потім про це подкаст запишу, коли заткнеться газонокосилка) та ШКТ обумовлені стресом просто від перевищеної кількості сенсорних подразників. Пишуть часто "а як зрозуміти що дитину варто діагностувати?"... Пес його знає, так то, це ж ваша дитина, ви з нею живете. Якшо задавати питання "як в школі?", незалежно від віку і статі та стану нервової системи, вам дадуть відповідь "нормально". Я б звертала увагу на дратівливість, на те чи легко дитину загальмувати перед сном, чи є після вживання солодкого та глютену спалахи агресії, чи дитина довго може на чомусь концентруватися, наскільки невимушено спілкується та дивиться в очі. Зрештою, щоб відповідати на ці питання ми зробили лекцію від дитячого психолога Марії, про те що таке нейровідмінність в дітей і куди дивитися. 390 грн замість купи питань, прошу: https://secure.wayforpay.com/payment/s344b311ebc6c І про дорослих така ж історія - питають, коли треба діагностуватися. Тут ще питання навіщо, окрім як щоб пояснити собі про себе. Бо у нас не те щоб були якісь в психіатрії схеми та гайдлайни в Україні офіційні що треба робити. Тільки поки пунктирне, і тільки в лікарів що заглиблювались в цю тему, бо в ВНЗ до недавніх пір і в програму не входило. Центри спеціальної діагностики зазвичай дають заключення, далі кажуть йти до психіатра. В нас фармакологічною корекцією цих станів (якщо вони заважають соціальному життю) займається Тетяна Філоник. Вона записала лекцію про нейровідмінність в дорослих, теж 390 грн які можуть бути інвестовані в вашу обізнаність. https://secure.wayforpay.com/payment/sc974c95295d5 Щодо мене - я, хоч горшком назвіть, що інтроверт, що козеріг, але щоразу від соціальних контактів які я не обирала (похід в будь яку інстанцію) потім вся в прищах і кілька днів дивлюсь на туї щоб видихнути таку кількість звуків і запахів, голосів і подій. Пів ночі на днях провела в купе з мужиком який хропів і судячи з запаху затятий курець - і вже два дні дзвенить у вухах. Це, скажіть мені, притаманне козерогам чи овнам?)))

Зняла чергове відео на тему «в наші часи нейровідмінностей не було, ви собі щось придумали» Ага

Пишіть @assistant_manul - у мене тут раптово відкрилась чакра автоторгівлі

Днями дискутували з хлопцем про милосердя. Він - мені, що одна з його базових цінностей - це ідея зменшення людського страждання, і що гуманістичні міркування передбачають позбавляти людей відчуття болю, безсилля, тощо. Я з ним згодна, проте, маючи досвід роботи сідєлки, то я бачу деякі аспекти менталітету. Сприйняття страждання залежить не від його глибини і фактичного болю, а ще від особистої філософії людини та її вірувань. В наших широтах навіть поціновується опція нести своє страждання з гордістю. І є деякі види страждання, правильні, біологічно обумовлені - які для чогось треба. Інколи біль треба, щоб легше проживати прощання з життям, і не всі пацієнти прагнуть знеболюватися, навіть якщо по протоколу це є. Тут ще наше «мучєнічєство» грає роль: тобі за це нібито «воздасться». Пацієнти не хочуть покращувати якість життя, вони хочуть нічого не робити і носити медаль за відвагу. Жінки, що заглиблюються в питання природніх пологів, цінують можливість НЕ пришвидшувати цей процес, і НЕ знеболювати, і в цьому є цінність, яку надає в першу чергу призма сприйняття. Інша ж площина бачення змушує людей навпаки не терпіти жодного дискомфорту, якщо його можна уникнути. Одні дивляться на болісні місячні як на процес «відпускання старого» та відображення того як пройшов місяць. Інші дивляться як на рандомне прокляття народитися з маткою, і пʼють пігулку. І так і так - супер. Але буває, особливо в медицині, паліативі чи в пологах, що «нанести добро» і все ж звести нанівець увесь біль - хочуть ті, що бажають людині добра. Часто подбати про «зменшення страждань» хочуть ті, хто ці страждання споглядають. Полікувати інших від власного безсилля. «Мені нестерпно від того як ти страждаєш». Та не лише хвороби! Ми, люди, які споглядають чиїсь процеси, часто інтерпретуємо їх як страждання. Бо ми б страждали на місці тих, кого роздивляємось через свої скельця. Я це теж відчуваю і бачу. Коли я маю нагоду дивитися на побут свого батька, і на спосіб харчування і на оптимізацію простору - все те що я чудово вмію - мої лапи сверблять. Я переконана що так жити не можна (наприклад, без обіднього стола, просто тримаючи тарілку в руках на офісному стільці). Я хочу одразу його годувати домашнім (вдома працює правило - все що приготовано - спершу складеться в судок порція діда). Я хочу все скласти, розібрати хламовнік, сказати що хватить замовлять китайські посилки… Проте, в нього це все не викликає страждання. Раціон в три горіха і літр кефіру? Ок. Їсти на ходу стоячи біля холодильника? Дайте два. Все в купі ящиків з барахлом? Гуд, треба ще один сарай, бо дід - птах-хламінго. (Дякую що не вхламінго, бо це було б особливо сумно для моєї дитячої частинки). Я не страждаю, коли кручу гайки в своїй машині, але мене чомусь всі хочуть навкруги врятувати «сервісом», який я здатна і хочу робити сама. Часто моя нинішня помічниця коли я таскаю дрова чи щось роблю що вимагає фізичної сили - каже «тобі треба якогось мужика найняти», а я не відчуваю це проблемою - мені що єбать подтасківать що йобаних оттасківать фізична праця ок. Багато хто хоче своїм мамам полегшити життя и «зменшити страждання» - купити кондиціонер (і видається, що він правда ПОТРІБЕН, за бортом +39), але мама відхрещується, каже, їй і так норм. Хтось хоче оплатити дружині корекцію зору, а вона боїться - не тим страхом що про готовність, тільки підштовхни і підтримай. А тим страхом що ні, категорично ні, ще не час, і мружиться кожен раз коли забула окуляри, але не погоджується на жодну оптимізацію, включаючи лінзи. І наче милосердя - це нанести користь і вчинити добро, дати грошей, пропіхнуть це добро в горлянку зусиллям, і обурюватися, що інша сторона в супротиві… Чи милосердя - це запропонувати, отримати відмову, і відійти? 👇🏻продовження в коментарях

Це - мої самі улюблені знімки за це літо. Кращі спогади. Як дід збирає мені соняхи, як дитинча складає собі намет на задньому дворі, як врожай пахне на всю машину, поки їдеш додому пекти шарлотку, як дитина в гостях у подруги в її рідному місті - випросив собі санчата зі старої квартири, в липні. І ми дозволили забрати. Врожайне, сонячне, яскраве💫 Як в дитинстві. Показуйте свої літні знімки, може надихнемо одне одного ловити момент. 🌱

Перше серпня! Ламмас, свято першого врожаю! Картинка за донат - як це буває кожного першого дня в новому місяці. 200 грн - просто картинка без пояснень 250 грн - картинка з коментарем манула💚 Передбачення на серпень 🌱 https://send.monobank.ua/jar/8PhkvQKcVS

Зазвичай в блогу мені дякують за прямоту. Дуже бережу свою прямоту. Одразу відписуюсь коли бачу якусь фальш. Коли починається що «ой, наш проект почався з великої мрії і місії на землі» - і все що там положено казати… Я закочую очі. Камон, ми всі тут працюєм за дєньгі, ну деякі може ще за увагу. Класно, коли бонусом це правда любиш, але що є першопричиною…? Вірю що кожен стартап починається з «я не можу це НЕ зробити». Але щоб місія - це жоска. Мій блог почався з того шо у нас майоріла розстрочка на квартиру, і до мене прийшов мій тодішній чоловік і сказав «дивись, треба щоб ти заробляла оцю суму грошей, щоб нам вистачало на жилплощу яку ти хочеш». Рахувати я не вмію, тому така ну окей, добре що ти все прощітал, спробую, хулі. І я завела блог чисто з понтом просування того, над чим я працювала тоді - а саме психологічна підтримка мам дітей з особливостями. Вірніше не так. Я мала сторінку центру когнітивно-поведінкової терапії, але вони не ставили задачі бо не шарили за інсту, я втомилась її вести внікуди, і зрештою, перейменувала на себе, і закинула. А тут я згадала про її існування і вирішила додати комерції собі, а не комусь. Почала пробувати писати тексти собі, бо до того вся алфавітна промисловість віддавалася моїми лапками в чуже авторство. А тут - нагода писати для себе. Назагал, а не в стіл. Додала комерції, блін. Коли про волонтерство питають,і чому це мало успіх - я чесно кажу: якби мною рухав патріотизм, це була б пісня о бєзотвєтной любві к родінє. Але це було взаємне кохання між мною і автомобілями, і цілком приязна взаємна дружба між мною та мужчинами. Я прямо спілкуюсь з людьми. Мені важко даються різноманітні приховані сенси. Якось мене спитав кандидат в бойфренди, що я готова робити з турботи про нього, а що ні. Ми обговорювали - більше було схоже на співбесіду - які є табу та які побажання в ліжку. Були речі де не сходилось, і він каже - «може в порядку виключення, ти б погодилась?»… Я відповіла, що я може б і погодилась, але нема гарантій що я його після цих дій не зненавиджу. Це була остання зустріч, я не бачила сенсу тягнути в свій простір людину, якій треба ті речі, що не йдуть в мене від душі, а вимагають самонасилля. Все має йти з внутрішньої правди, з чесного щирого питання собі: для чого Я це так організовую? Нащо це МЕНІ? Чому Я погоджуюсь на щось? Самі темні часи для мене наставали там, де відповідь на це питання була ускладнена, та були спроби задіяти третю силу: «Я це роблю бо так склалося життя» «Я це роблю по інерції» «Я це роблю, бо боюсь що буде ще гірше» «Я це роблю бо не вмію інакше» Там взагалі наче немає власного вольового компоненту. Я це роблю не тому що я обираю, а якраз тому що я не даю собі обирати. Тепер я звертаю увагу на жінок які будують життя за цим принципом, і бачу наскільки велика кількість потенціалу, сили, обсягу особистості, масштабу та глибини просто губляться за лаштунками сцени збудованої для інших. Це основний меседж жіночого кола - в середовищі, де тебе приймають, і тобі підсвітять твій самообман - ти можеш почати приймати свою реальну картинку світу. Називати речі своїми іменами. Рішення після цього потихеньку хоч пунктиром намічати, теж було б непогано. Напевне, за цією прямотою я і кличу вас на серпентарій на весь серпень. Робити тілесні практики після яких знаєш що не можеш брехати собі. Чат, в якому теж вловлюють ті напівтони, які «фонять», і дають підтримку саме тій частині, в існування якої інколи не віриш. Сильній, самодостатній, чи навпаки вразливій і ніжній. Десь отак проведемо час від свята першого врожаю (Ламмас - 1 серпня) і до календарної осені.

Знаходячись в аутичному спектрі, та перебуваючи по ту сторону соціального контакту, де він більше для когось, чим для мене, я для себе дещо визначила. Якщо спілкування не приносить мені задоволення, я його згортаю. В першу чергу мені має бути приємно підтримувати ці взаємини. Причому, не важливо, чи є там спільна історія, спогади, час що нас міг би обʼєднати чи кровне рідство. Якщо це приємно - і я виходжу з контакту в настрої хоча б не гірше, ніж було до - це вже успіх. Якщо я виходжу в настрої краще ніж був - це взагалі мрія. Бо часом буває, наче притомна людина, освічена і цікава, а як почнеш трішки заглиблюватися - починаааається. Абсолютно нестерпні будь які триангулюючі форми контакту: обговорювати спільних знайомих в ключі створення коаліції - бррр. Я персонаж не здатний до засудження, ніяк, зовсім. Я не можу про когось говорити в каверзно-оцінюючому світлі. Я не буду говорити з кимось про людину, що вирішила з цим кимось не спілкуватися. Оці всі «а як він поживає», ну максимум скажу що добре/не добре. Так то, мені не хотілося б в свою сторону ставлення, де про мене дають зайву інформацію. І я не стану. І вбачаючи тенденцію до цього, спілкування буде згорнуто, бо, власне, якщо з тобою щось роблять, то по відношенню до тебе також. Абсолютно гидотно мені стає, коли я тривалий час свідчу як людина закопує сама себе. Рятувати я нікого не хочу і не буду, награлась. А бачити з разу в раз деструктив, який герметично звісно ні в кому не тримається і рветься назовні.. І людина таки розповідає що робить з собою - і ти разок так делікатно підкидаєш ідеї допомоги, другий підкидаєш, далі спілкування перетворюється в витримування власного безсилля та нерівний обмін: я про своє тихе щастя, збудоване цеглинка за цеглинкою, вона мені про свої цеглинки конструювання неврозів. Це вже пахне роботою, я тікаю. Або ще відсутність прямої комунікації. Коли про мої дії та відчуття щось додумують. Оце все «я думала ти після цього не захочеш зі мною дружити». «Я думала тобі було незручно». «Я не знав як тобі сказати». Аутично виснажуюсь тримати фокус уваги на тому що хтось ще окрім основної лінії поведінки десь тримає побічну. Якщо мені не озвучено чогось, то цього для мене просто не існує. Поки не внесуть в контакт на великому блюді і не скажуть давай їсти це гівно разом. Ще моє любіменьке, це коли мене з благіх намєрєній намагаються розшевелити. Оці всі «тобі треба кудись поїхати», «давай сходимо в бар», «може треба міняти картинку». Так-то, не бачила ніде щоб я скаржилася колись на своє рутинне існування. Якщо ми не можемо знайти спільну точку перетину де нам обом добре, то не варто шукати точку перетину де хтось з нас згодиться на самонасилля об те, що підходить комусь іншому, але не тобі. Зазвичай прямо і чесно пишу щось типу «прийняла рішення формалізувати наше спілкування до приятельско/нейтрального». Зазвичай питають чому, але не тому що справді цікаво, а здебільшого, бо є така соціальна гра (недоступна мені) що коли люди попереджають про розрив, то це значить що пора щось міняти на краще. В моїй же реальності на питання чому я відповідаю скоріше з метою покращення розуміння ситуації (бо я теж в такому випадку хотіла б зворотній звʼязок). Є ще багато різного виснажуючого, але напевне це ключове. А ви шо? Що вас допікає припинити контакт?