Охват к подписчикам
33,5%
ERR
Реакции к просмотрам
2,69%
1 489 на 48 постов
Пересылки к просмотрам
0,28%
157
Постов в день
3,3
всего 48
Где отзываются чаще
доля реакций к просмотрам- 13:41Переважно мене люблять читати і дивитися в першу чергу бо я кумедна. Експертних амбіцій я особливо не маю - тут віддаю право першості своєму робочому колективу. Тому, залюбки поділюся з вами своїми кращими за останній час ситуаціями, які почесно увійдуть в скарбничку літа. Сходка спільноти в мене за містом. Чимало дівчат з дітьми, з малюками працює няня, старших на себе взяв мій син, розважаючи всіх, починаючи від сапа на воді і закінчуючи дозволом встановити свої ігри на його приставку. Я спокійно лишаю всіх на природі і біля вогню, ходжу по своїх справах, то в душ то побесідувати з мужиком на тему чогось буденного. Ніхто не ініціює тости і застілля, всі розповзлись хто куди, то на галявину, то до столу, то до води. Дівчата фотографуються, їдять, дрімають на свіжому повітрі. Через деякий час я адаптуюсь і пропоную розвідати як водичка на озері, і долучитись до тих хто вже там. Дорогу знаю тільки я, нас десь дванадцять, не скажу точно, бо на перша-друга не розраховувались. Йду попереду, махаю рушником як гід у Ватикані. Стоїть чоловʼяга, курить, починає хіхікать та питає: ой дівчата, а ви куди так багато, чого вас так багато, чого такі гарні? Питання риторичне в суті своїй. Воно десь між засвідченням факту нетиповості такої зграї та жевріючою надією «а раптом перепаде?». Це питання не несе в собі намірів чи зобовʼязань до відповіді з нашого боку, хочеш - йдеш далі, махаєш і посміхаєшся, але я була б не я, якби змовчала. Кажу: — Я в ТЦК працюю. Жінок тепер пакуєм. Хтось з будівельників на обʼєкті поруч розсміявся та продовжив розмову, спитавши, і куди ми йдемо. З впевненістю, де я сама б в це повірила, кажу: — Хлопці, веду спочатку мить а потім їхати на бзвп! Звучить задоволений ржач, той що ініціював смолток сказав що теж військовослужбовець, там вже я відмахнулась що у нас жіночий бус. На озері стільки жінок теж не звикли бачити. Чомусь до гостей прикопалась жінка з соціальним статусом вічної тітки, розказуючи, що нас забагато видерлось на понтон. Де написані установлені норми десантування на плавучий обʼєкт - дати відповідь не змогла. Коли вона виплила - блябуду, відчула тверду землю під ногами, осміліла і представилась начальницею кооперативу, що не сильно подіяло на понтонну групу десанту. Була відправлена плавати далі. Чиї вони гості - не зізнались, але я слухала цю історію з гордістю за дівчат. Далі зʼявились мужики. Мен момент: перші 40 років дитинства найважчі. Вони ляпались, стрибали одне з одного в воду з веселими бризками, кричали і матюкались, залазили на потнон (що ніяк не смутило посадову тітку, певне, бо до нас претензії висловити було легше). Далі вони придумали розвагу: двоє тримають мокрий надувний матрац, третій біжить у воду і приземлюючись на матрац, ковзає в озеро. Вдавалося коли як, ми вийшли з води на берег, бо це травмоопасно, якщо попасти під руку. Чи під ногу. В певний момент один мужик дав фінта: він вбіг в воду, феєрично склав руки рибкою, і як дельфін над матрацом, не торкнувшись його пузом, ковзнув прямо в воду. Бризки, регіт, аплодисменти. Я мокра з ніг до голови, чомусь надто голосно констатую: — Це схоже як коли висрав ідеальну какашку і вона ніде не прилипла і зникла в унітазі як не було. Всі ржуть. Я ржу. Це найбільш літній день цього літа, якийсь зразок нормального життя, еталонний відпочинковий серпневий вихідний. Будьте благословенні, мої веселі, молоді, енергійні та толерантні до тупого котячого гумору жінки.💚 А в коментарях я лишу вам посилання на гарні лекції попередніх лекторіїв - про дружбу, місце в соціальній групі та про контакт. 💚🐾13,88%
- 15 авг.У мене новий кіт. Тобто як. Поки я сприймаю його чимось на кшталт пацієнта, про якого ми з партнером дбаємо, щоб потім з домашнього стаціонару передати в добрі руки. Але кому я брешу. Цей кіт пішов за нами під час вечірнього моціону по селу, і кілометрів зо пʼять супроводжував, вириваючись при спробі нести на руках. Боїться машин. Тікав, коли бачив машину. Потім знову виходив, знову за нами йшов. Ми питали його: котику, ти чий? Ти хочеш з нами? У відповідь воно погано пахло, хрипіло, робило спроби мурчати, нявкало і явно давало сигнали що потрібна допомога. Хлопець в концепції мінімізації страждань, я в концепції що я манул, а кіт - то найближчий родич, почала відчувати як пульсує підступаючий лактаційний процес, і одразу захотілося істоту пригорнути і обігріти. Вирішили: якщо з нами йтиме до самого дому, допоможемо, дамо води і поїсти, на ранок відвеземо в клініку. Це дивовижно, як в сімейну систему просяться нові члени родини. Мій перший пес, Ліс, зʼявився як «пробна дитина», коли я ще не знала що вагітна, і розпочав низку тваринок в моєму житті, що символізують певну внутрішню готовність дбати про когось разом. Сімба, друга собака, була логічним продовженням переїзду на іншу квартиру, маніфестом початку купівлі нерухомості для родини. Коли друга дитина була неможлива з раціональних причин (і я вже розуміла що більше не хочу дітей в цьому шлюбі), а простір турботи вже дозволяє - життя підкинуло оголошення що хтось віддає таку ж собаку, як Ліс. Тривалий час тиша - ні дітей, ні собак, суцільна криза, проекти, квартира - дєтіще. Розлучення - і прохання колишнього про шанс, опцію завести ще дитину, може почати все наново, де я в одному кроці від того щоб знову повестися, бо творення мені притаманніше за руйнування. Підписниця пропонує кота з Полтави, мордою 1 в 1 манул, його привозять, і він стає моїм намісником і замом в домі колишнього, що перший час позіціонується як «наш» кіт. Я непохитно вислизаю з «нашого», бо це його. Пройшло крізь мої ручки і прижилося, слава яйцям. А коли все закінчилось, і ми таки остаточно розійшлися, сталося вивільнення купи ресурсів. Та відчуття що можу воротити гори - і в моїй машині застрягає біленький глухий котик, згодом - Крузяша, тотем нашого центрального офісу. Вперше в мене кіт - МІЙ. Була б я трішки сміливіша і більшою довірою до світу чоловіків - ймовірно, я б заводила дітей, а не проекти та тваринок, але чим багаті. Щиро заздрю жінкам, яким подобається бути мамою, бо мені - не надто. Два роки поспіль далі - штормило сімейну систему, незрозумілі стосунки в мене, які наче б можна було б, а наче і ні. Торік качка (дика) знесла мені яйце - і я боролась за життя і каченя, але воно завмерло в розвитку. Було ще кошеня зі зламаною спиною - де не врятуєш, тільки приспати. А я на все думаю - як би його залишити?… Як полікувати?… Не вдалося, наче система абортує зайве, не дає прижитися. А зараз, ми вдвох лікуємо кота, товчемо антибіотик і сиплемо на корм, милуємось тим як їсть ця котяча істота. Возимо в ветеринарку. Я питаю хлопця - як не привʼязуватися? Отримую відповідь: ставитися як до пацієнта. А потім бачу як він «пацієнта» на ручках в саду несе назад на лікування, і думаю - кого я питаю, ще невідомо хто більше привʼяжеться. Отакі процеси. Системні і красиві. Кіт шукає дім. З собаками навряд чи буде дружба. ТОВ «сурогатна мануляча мама» полікує і буде прилаштовувати.13,20%
- 5 февр.І так, маючи цікавий алергологічний анамнез, я багато разів стикалась з тим що просто взяти і випити таблетку - не вийде. Так я навчилась суто психологічно вирішувати питання менструального болю (і навчилась жити без нього, лол, коли просікла в чому прикол). Навчилась розпізнавати сигнали тіла на тому етапі, де не потрібно втручатися, але вже можна з собою поговорити. Навчилась - це вже трюк не для слабонєрвних - отримуючи доволі непростий набір слів в консультативному заключенні - йти з цим до нутриціолога, шамана, остеопата і в особисту терапію, і за нетривалий проміжок часу вирішувати це питання. Бо, особливо люблю цю історію - я та кому в пологовому сказали - якщо ви не хочете «родовоспоможенія», і вам не можна 1,2,3 - то під свою відповідальність вам треба тільки домашня акушерка і трішки удачі. Фактично, так і є - нащо перенавантажувати медичну систему, коли одразу пишеш відмову від всього, що потенційно може бути корисним, і розраховуєш лише на себе. Шлях до своїх процесів часто лежить через соматичний симптом - і часто він ірраціональний. Моє остаточне рішення розлучитися з чоловіком було якраз через те, що мені здоров‘я викатило тривожний дзвіночок. І я така ммм, клас, це сформувалося під дією почуттів які в мене тут виникали. Зараз якщо залишитися, залучити чоловіка в ці проблеми, переключити фокус уваги з відносин на симптом - можна було б якось ще це потягнути. Я ж отримала цікаву УЗД-шку, сказала дякую, ні, мене не лякає потенційна перспектива перетворення цих клітин на злоякісні, так, я цілком згодна що це ніхарашо, піду врегулюю харчування і вийду з відносин. За рік все пройшло само. Я робила потім влітку йогу, вкладаючи в це намір самозцілення, бо знову стикатися з системою яка буде мені розповідати на мої алергопроби що «так не буває» - я вертіла на осі. За останні 10 років я пройшла всі, ВСІ, навіть самі всраті курси про психосоматику, і зробила ряд висновків. Що доведено, що гіпотетично, що єретично хріново, що працює а що ні. Думаю, нам треба цикл лекцій про цю всю історію, щоб пролити світло. Поки пишу програму лекторію 2026 - повністю присвяченого цій темі, дивуюсь, що наш опитувальник до цього має найбільше цікавості. Писатиму ще, якщо це влетить аудиторії. #симптом11,73%
- 20 февр.Саме важке для мене було - коли жінка в пошуках причин. Вона питає: чому це сталося? Добре, якщо тільки в мене, бо зачатки медичної додекретної освіти мені підказували: це генетична патологія, це родова травма (в сенсі, отримана в пологах, а не щось з родом), це аномалія розвитку плода…. Погано, якщо вона вже приходить «заряджена» від книжок про шлях душі, від «психосоматолога», від кармолога, регресолога, астролога і ведичного консультанта з питань земного шляху. І оці всі люди все «знали». Вони вкладали в світлі голови жінок, на чию долю випало випробування, багато пояснень чому і за що. Часто ще давали рекомендації, що треба зробити, щоб «очистити карму» аби все містичним чином якось вжух - і диво. Часто ці «процедури» були не безкоштовні. Я знаю, що сенс таких допоміжних спеціалістів в тому, щоб дати опори. Правда, дуже багато випадків названих причин ЯКІ ПРАВДА МАЮТЬ СЕНС - робили жінкам тільки гірше. Тому що у вразливому стані людина потребує не «чому», а «як себе підтримати». «Чому?» - часто правда виникало в розстановках чи ще десь, відкидаючи жінку в долі попередніх поколінь, і це все дуже заніматєльно, але що їй з цим робити? Що робити, коли ліків зареєстрованих в Україні нема, а на динаміку системи що запустилась за пів століття від народження її дитини вона повпливати не може. Що вона може? Вона може впасти в шалене почуття провини і фрустрацію, та спроби духовної роботи над собою десь між пошуком грошей та плановими відвідуваннями занять для реабілітації. І починається - «я не навчилась чомусь до вагітності, то дитина мене вчить, але чому щоб навчити мене, вона має страждати?» Або - «те що дитина відображає мій стан, значить, що через мої травми їй погано?» Або - «те що я не можу собі допомогти, чи залежу від своїх батьків, шкодить моїй дитині?» Або - гірше - «такій як я взагалі протипоказано було народжувати, щоб нікого не прирікати на страждання». І от я сиджу зі своїм майже нульовим досвідом, доволі юна, зі здоровою дитиною, і думаю - «та ппц»… І все що мені залишається, це казати: «Я не знаю ЧОМУ, і я не мислю категорією «за що?», проте, я бачу що ти певним чином навчилась з цим жити, а давай спробуємо жити ще якось? Давай трішки згадаємо про те, що світ більше за те, чим ти живеш зараз? Ти більше за роль мами! Ти більше за хворобу дитини. І, повернись в свій розмір, ти не можеш вплинути на те, на що не може вплинути ніхто крім його величності Випадку». #симптом8,46%
- 7 февр.Тобто, виходить, тіло старається передати сигнал, а ми стараємось цей сигнал повністю проігнорувати. Я потім зрозуміла, що це як скидати помилку в автомобілі, коли її треба полагодити. І ПМС ще. Цікава штука - ВСЕЕЕЕ що не прожилося з емоцій протягом місяця, нагребе тоді, коли гормонально будеш розгальмована, і ще якщо біль зняти, то емоційна компонента то нікуди не дінеться, і та частина напруги, що може бути полегшена якщо себе вкласти, в клубочок згорнутися і дати собі затишку, за умови продовження життя як-ні-в-чому-не-бувало - розгорнеться в цікаве. Оверреактінг, стимул - нейтрально-неприємний, розвернеться в дуже яскраво забарвлену негативну емоцію яка б не виникла на цей подразник за інших умов. По ПМС та болю можна оцінювати як місяць пройшов. Чим емоційно складніше, тим гірше. Особливо якщо протягом місяця ви замість того щоб давати місце почуттям, проскакували їх, і старалися зробити вигляд що все ок (як я робила) - то повним відображенням цього процесу буде фактичне відторгнення тілом того, що ви виростили в собі. Тобто, чудовий регулятор стресу, так то. Простіше страждати про тілесний процес, аніж про зону почуттів. Перше з чого я б почала - це з дослідження кореляції як пройшов місяць і як йдуть перші дні нового циклу. Друге - це питання «що зараз тіло хоче мені сказати?» Третє - «якби я ставилась до цього сигналу дружньо, як би я його записала словами? Що я хочу сказати тілу у відповідь?» Решту я напишу вам пізніше. Бо піду собі відповім на ці питання в своїй площині. Спати я ще не йшла, і схоже, цей пердєчний сріступ нікуди не збирається. Треба дослідити свої взаємини з близькою смертю, бо щось якось да, вдруге отак перед прощаннями. #симптом8,12%
- 07:58Збережу тут сторіз про спільноту, а трішки потім, як попрацюю, напишу пост з тим що я думаю про соціалізацію Манула)6,75%
- 5 февр.Окей, зрозуміла ваш запит! #симптом В медичній сімʼї, якщо ти дитина, хворіти - це виклик 🥲. Одразу стаєш фактором обʼєднання всіх, і скликання консиліуму. І не те що між усіма панували гарні довірливі відносини, ні. Це скоріше більше було схоже на групу осіб, яким нема про що говорити крім роботи і опціонально - загальний стіл на свята, тому, якщо пацієнт стає спільним - це буквально фактор обʼєднання системи. Так я навчилась не кашляти при застуді, беззвучно блювати і знімати будь який симптом силою навіювання собі що я в порядку, або, не подавати виду. Бо, одне з найбільших розчарувань дитинства - рожева водичка як у барбі в стакані - виявляється блювотною марганцовкою, і тільки ставши підлітком з поганої компанії, я зацінила її назад, вже як перманганат калію, з якого можна робити цікаві речі. Зазвичай, в іншій перспективі, для людей хворіти = отримувати тепло, увагу, чай з малиною. І можна казати про «вторинну вигоду» - одразу всім до тебе є діло. Я маю протилежний досвід: тепер в мене «я хворію» - це привід залізти в нору і зробити паузу в усіх контактах. Мене не треба чіпати = буквально сигнал тіла усамітнитись. Бо стан, що я б описала як «недомоганіє» — перетворювався в катастрофу: мама і бабуся починали гонку озброєнь в питаннях незамєдлітєльного лікування. Разок, було, лежала собі тихенько, згорнувшись в клубочок, а мені викликали бригаду швидкої, зробили клізму в половину літражу обʼєму циркулюючої крові, кудись відвезли щоб сказати що я в порядку. Думаю, лежання клубочком, в цілому, допомогло б мені так само. В дитинстві мене не лякало бути хворою, мене лякало лікування. І, компенсаторно прекрасним, ідеальним в своїй довершеності в якості механізму бар‘єру від будь якого роду втручань, у мене сформувалась неймовірна алергія на медичні препарати. Майже всі види антибіотиків - красиво перетворюють мене або на мармурову телятину реакцією на шкірі, або в китайського бджоляра, чому медичні працівники радіють менше. Така ж історія з анестетиками, і нестероїдними протизапальними. Я перетворилась в дитину в якої алергія на пробу манту. Я перетворилась в дитину, яка в цілому обсуговувала динаміку системи - «що це з нею» - «треба спостерігати!» - є привід робити розумні обличчя, проте, фактично нічого зробити не можна. Так, в мене після 5 років не було ЖОДНОГО щеплення, і я ні разу з шкільного віку не вживала нічого міцніше куркуми в якості антибіотиків, що викликало багато доволі спірних суджень з боку представників медичної системи. Але, якщо казати про фактичну роботу симптому - він спрацював: я перестала бути плацдармом для рятівництва і не служила платформою об яку дорослі жінки моєї родини відчували б себе потрібними і незамінними. Інша справа що в 18 я офігіла від того, коли потрапила до стоматолога, що є лише один анестетик від якого я тільки чхаю соплями, а не припиняю дихати, і що виявляється, лікувати мені зуби можливо варто було ще змалечку, і фінансово грамотніше з мого боку було б це робити раніше і за гроші родини. Але 🙂 Маятник хитнувся в іншу сторону - як тільки мене перестало бути можна активно від чогось лікувати - профілактичні міри взагалі не проводились. Можливо, це було пов‘язано з тим, що я мовчала, коли мене щось турбувало. Ставши дорослою, я тепер роблю акцент на гарну профілактику, бо на відміну від дитячого віку та підліткового безумства - ігнорувати симптом вже не вийде, і нема перед ким приховувати, так то.6,19%
- 4 авг.Це - мої самі улюблені знімки за це літо. Кращі спогади. Як дід збирає мені соняхи, як дитинча складає собі намет на задньому дворі, як врожай пахне на всю машину, поки їдеш додому пекти шарлотку, як дитина в гостях у подруги в її рідному місті - випросив собі санчата зі старої квартири, в липні. І ми дозволили забрати. Врожайне, сонячне, яскраве💫 Як в дитинстві. Показуйте свої літні знімки, може надихнемо одне одного ловити момент. 🌱6,15%
- 7 февр.Ох дівчатка. Третя ночі. Настрій в мене такий, що будь дитина десь інде а не вдома, то вже рвонула б до когось з кентів чергових по лікарні - помагати діагностувати обмороження у бомжа чи подавати ватні шарікі супроводжуючи діставання металу з вогнепальних ран. Бо сна ні в одному глазу, і по відчуттям - треба нагляд за манулом, бо кіт не спить, і останні години дві навіть не співає (це дзвіночок). Аритмія бушує як паскуда, з деяких пір ця нічна практика повертається на манер траурного маршу. Минулий раз - накануні смерті мами кращої подруги, сьогодні - ніч перед похороном її бабусі. Кажу, наступне куди з тобою піду - подрузі - то на пологи. Відновлюй баланс, бо скільки можна. Обіцяла розповісти про менструальний біль та його психогенну складову. Моє дослідження почалося з того, що це сигнал звернути на себе увагу. І зізнатися собі в своєму не-всесиллі. Перші роки мені було нормально, бо і напруги особливо не було - не те щоб в шкільні роки я себе взагалі до чогось змушувала. Але, з моменту вступу в коледж - я відчувала наскільки випадати з ритму не можна. І цикл відчувався перешкодою, чимось що треба проігнорувати, щоб на рівні з усіма могти все те саме. Купа підручників, зошити, роздруківки якісь, ланчбокс, банка йогурту - за спиною рюкзак наче в похід. І відчуття що поблажок бути не може. І це дуже цікаво, бо в цей момент я зіштовхнулась з тим, що і вихідних в мене нема, бо дві роботи. Тоді з‘явився біль, який як ніяк змушував думати в сторону самодопомоги. Якщо був недостатнім - додавалась нудота та запаморочення. Якщо і це не було переконливим - додавався отой переймоподібний біль, що відчувається як простріл електричного струму кудись в район де в манулів кріпиться хвіст. І тут є дві стратегії. Перша - очевидна: проклясти жіночу природу, сісти на КОКи, зробити все щоб стерти межу між місячними, овуляцією, лютеїновою фазою і взагалі привести весь візерунок в ізолінію щось рівне. Друга - неочевидна, і тільки сильно пізніше дійшло: цикл - то компас та орієнтир. Ключик до всього. Настрою, тренувань, лібідо, харчування. Якщо почути - при фактичному «нічого не змінилося» - змінюється все. Було кілька років, коли треба було при початку циклу одразу закинутися препаратами, від яких я чухаюсь, проте, принаймні можу вставати з ліжка і функціонувати. Тобто, одразу треба і антигістамінне, і знеболююче. І ще поїсти обов‘язково, бо буде нудити. Бачите, одразу який пласт турботи про себе, недоступний просто так. (Зараз же я сиджу між коробками з двома препаратами, обидва належать діду, з одного можна зробити вибухівку, інший має сумнівну назву в якій здається є корінь «анал» - тому я скептично налаштована, отже, думаю якщо так піде далі, довірюсь першому, сподіваючись що у мене нема проблем з тиском. Чесне слово, краще менструальний біль!) І от тут цікаве: коли знімаєш the спазм препаратами, щоб йти далі функціонувати - робиш собі ситуативно краще, але по факту - гірше, бо тоді немає того, що могло б показати - ЗАРАЗ ТРЕБА ФУНКЦІОНУВАТИ ІНАКШЕ. Наприклад, лягти. Наприклад, покласти собі щось тепле на маточку - як варіант, грілку, чи теплу руку партнера. І додати більше жирів в раціон. І більше пити водички. #симптом6,14%
- 12 авг.У мене дуже багато з‘явилося незадоволеної публіки в блогу, коли я почала розповідати про нейровідмінність, про аутичний спектр, про ці речі не намагаючись дати пояснення з побутового ладу - "інтроверт", "хтось по гороскопу", "соціопат". Особливо це проявляється в спробі дати мені таку дефініцію, наприклад, під відео про аутичний спектр що залетіло на 450 тисяч переглядів, що це тому що я скорпіон чи козеріг. Поки моя улюблена гіпотеза - що я "недоношений овен". Хоч бери та став в шапку профіля. Пишуть "ваш терапевт вас назвав аутистом, а сам напевне тільки другий ступінь гештальту закінчив, ви тепер з цим носитесь". Тут рішуче бєсполєзно апелювати до історії з тим що в мене було звільнення від ДПА в 9 класі з причини встановленого аутичного спектру, перевод на домашнє навчання, ряд проблем зі шкірою (піду в нейровідмінні канікули потім про це подкаст запишу, коли заткнеться газонокосилка) та ШКТ обумовлені стресом просто від перевищеної кількості сенсорних подразників. Пишуть часто "а як зрозуміти що дитину варто діагностувати?"... Пес його знає, так то, це ж ваша дитина, ви з нею живете. Якшо задавати питання "як в школі?", незалежно від віку і статі та стану нервової системи, вам дадуть відповідь "нормально". Я б звертала увагу на дратівливість, на те чи легко дитину загальмувати перед сном, чи є після вживання солодкого та глютену спалахи агресії, чи дитина довго може на чомусь концентруватися, наскільки невимушено спілкується та дивиться в очі. Зрештою, щоб відповідати на ці питання ми зробили лекцію від дитячого психолога Марії, про те що таке нейровідмінність в дітей і куди дивитися. 390 грн замість купи питань, прошу: https://secure.wayforpay.com/payment/s344b311ebc6c І про дорослих така ж історія - питають, коли треба діагностуватися. Тут ще питання навіщо, окрім як щоб пояснити собі про себе. Бо у нас не те щоб були якісь в психіатрії схеми та гайдлайни в Україні офіційні що треба робити. Тільки поки пунктирне, і тільки в лікарів що заглиблювались в цю тему, бо в ВНЗ до недавніх пір і в програму не входило. Центри спеціальної діагностики зазвичай дають заключення, далі кажуть йти до психіатра. В нас фармакологічною корекцією цих станів (якщо вони заважають соціальному життю) займається Тетяна Філоник. Вона записала лекцію про нейровідмінність в дорослих, теж 390 грн які можуть бути інвестовані в вашу обізнаність. https://secure.wayforpay.com/payment/sc974c95295d5 Щодо мене - я, хоч горшком назвіть, що інтроверт, що козеріг, але щоразу від соціальних контактів які я не обирала (похід в будь яку інстанцію) потім вся в прищах і кілька днів дивлюсь на туї щоб видихнути таку кількість звуків і запахів, голосів і подій. Пів ночі на днях провела в купе з мужиком який хропів і судячи з запаху затятий курець - і вже два дні дзвенить у вухах. Це, скажіть мені, притаманне козерогам чи овнам?)))5,56%
- 7 авг.Днями дискутували з хлопцем про милосердя. Він - мені, що одна з його базових цінностей - це ідея зменшення людського страждання, і що гуманістичні міркування передбачають позбавляти людей відчуття болю, безсилля, тощо. Я з ним згодна, проте, маючи досвід роботи сідєлки, то я бачу деякі аспекти менталітету. Сприйняття страждання залежить не від його глибини і фактичного болю, а ще від особистої філософії людини та її вірувань. В наших широтах навіть поціновується опція нести своє страждання з гордістю. І є деякі види страждання, правильні, біологічно обумовлені - які для чогось треба. Інколи біль треба, щоб легше проживати прощання з життям, і не всі пацієнти прагнуть знеболюватися, навіть якщо по протоколу це є. Тут ще наше «мучєнічєство» грає роль: тобі за це нібито «воздасться». Пацієнти не хочуть покращувати якість життя, вони хочуть нічого не робити і носити медаль за відвагу. Жінки, що заглиблюються в питання природніх пологів, цінують можливість НЕ пришвидшувати цей процес, і НЕ знеболювати, і в цьому є цінність, яку надає в першу чергу призма сприйняття. Інша ж площина бачення змушує людей навпаки не терпіти жодного дискомфорту, якщо його можна уникнути. Одні дивляться на болісні місячні як на процес «відпускання старого» та відображення того як пройшов місяць. Інші дивляться як на рандомне прокляття народитися з маткою, і пʼють пігулку. І так і так - супер. Але буває, особливо в медицині, паліативі чи в пологах, що «нанести добро» і все ж звести нанівець увесь біль - хочуть ті, що бажають людині добра. Часто подбати про «зменшення страждань» хочуть ті, хто ці страждання споглядають. Полікувати інших від власного безсилля. «Мені нестерпно від того як ти страждаєш». Та не лише хвороби! Ми, люди, які споглядають чиїсь процеси, часто інтерпретуємо їх як страждання. Бо ми б страждали на місці тих, кого роздивляємось через свої скельця. Я це теж відчуваю і бачу. Коли я маю нагоду дивитися на побут свого батька, і на спосіб харчування і на оптимізацію простору - все те що я чудово вмію - мої лапи сверблять. Я переконана що так жити не можна (наприклад, без обіднього стола, просто тримаючи тарілку в руках на офісному стільці). Я хочу одразу його годувати домашнім (вдома працює правило - все що приготовано - спершу складеться в судок порція діда). Я хочу все скласти, розібрати хламовнік, сказати що хватить замовлять китайські посилки… Проте, в нього це все не викликає страждання. Раціон в три горіха і літр кефіру? Ок. Їсти на ходу стоячи біля холодильника? Дайте два. Все в купі ящиків з барахлом? Гуд, треба ще один сарай, бо дід - птах-хламінго. (Дякую що не вхламінго, бо це було б особливо сумно для моєї дитячої частинки). Я не страждаю, коли кручу гайки в своїй машині, але мене чомусь всі хочуть навкруги врятувати «сервісом», який я здатна і хочу робити сама. Часто моя нинішня помічниця коли я таскаю дрова чи щось роблю що вимагає фізичної сили - каже «тобі треба якогось мужика найняти», а я не відчуваю це проблемою - мені що єбать подтасківать що йобаних оттасківать фізична праця ок. Багато хто хоче своїм мамам полегшити життя и «зменшити страждання» - купити кондиціонер (і видається, що він правда ПОТРІБЕН, за бортом +39), але мама відхрещується, каже, їй і так норм. Хтось хоче оплатити дружині корекцію зору, а вона боїться - не тим страхом що про готовність, тільки підштовхни і підтримай. А тим страхом що ні, категорично ні, ще не час, і мружиться кожен раз коли забула окуляри, але не погоджується на жодну оптимізацію, включаючи лінзи. І наче милосердя - це нанести користь і вчинити добро, дати грошей, пропіхнуть це добро в горлянку зусиллям, і обурюватися, що інша сторона в супротиві… Чи милосердя - це запропонувати, отримати відмову, і відійти? 👇🏻продовження в коментарях5,01%
- 16 авг.Вчорашні рандомні сторіз про котів. Чому б не лишити це тут?4,91%