Почуте в собі || Наталія Тилка

Сьогодні мені 44. Зазвичай, в цей день я плачу, але від щастя. Цього року, дякую Життю, теж без виключення. 😊 Вдячна кожному, хто «по роботі» чи за власним вибором хоч на мить став частинкою мого життя! І дякую, що всі ці роки читаєте цей тг-канал. 💚 Мене тішить і тишить) І на правах іменинниці) Будьте з собою дуууууже близькі, щирість із собою робить справжні дива! Тож незліченних нам всім див і дивацтв. 🦋

Друзі, всім привіт! Поки я в Києві насолоджуємося живим спілкуванням 🙂 13 серпня 2026, у четвер, о 19/00 (ще й на свій день народження) проведу живу зустріч «В пошуках сили» для тих, кому треба 🙂 В безпечному колі поговоримо про важливе і про те, де вам дивно, тісно, сумно, розгублено чи неприємно. Пошукаємо сил і натхнення. Як завжди, відповідаю на ваші питання, розказую свої життєві історії, коментую ситуації, в яких ви відчуваєте брак самомотивації, сенсів, розуміння себе чи інших, гнучкості, енергії чи запалу. Тривалість - 2.5 год Місць тільки 10. Вартість участі - 500 грн. (Кошти підуть на оренду залу, а все інше - задонатимо на ЗСУ.) Реєстрація обовʼязкова - тут Місце зустрічі - після реєстрації) P.S.: а ще для тих, хто шукає собі психолога, можна домовитися зі мною про пробну сесію наживо 🙂 Зараз маю вільні місця для тих, хто хоче навчитися бути собі другом за будь-яких обставин. Пишіть.

Тут було довго тихо, бо.. 😉Нещодавно я завершила корпоративний проєкт по навчанню лідерів для 4 груп. 8 тижнів, 53 заняття. Було насичено, з хатою на тата :) В інсті показую на фото, чим я були заповнені мої 3-годинні перерви між двома воркшопами в день 😉 Спойлер - лежу, з простягнутими на все ліжко ногами. І головне, щоб на самоті. 😇 А ще були дні, коли для двох різних груп треба було різні теми робити, а ще були тижні - коли таких тем було три. А якось був тиждень, коли було 8 занять про конфлікти - і мені це сподобалось 🫣 Перед стартом курсу я думала, що мабуть «більше ніколи ще довго про ЦЕ»… не захочу говорити. А після - з подивом для себе зрозуміла, що хочу зробити таку серію зустрічей у відкритому форматі - тобто для тих, хто сам хоче і добровільно :) :) себе краще зрозуміти у лідерській ролі та відчувати впевненіше в управлінських ситуаціях. Тож кому таке актуально, повідомте) ми почнемо з середини вересня. Буде як завжди у мене - більше про кейси учасників та їх потреби, аніж про перемивання теорії про те, як там в ідеальних світах. Детальний анонс трошки згодом.

ДОРОСЛІСТЬ Як ставитеся до свого віку? Як до цифр чи вважаєте, що до певної кількості років треба встигнути все, бо потім… Як змінюєтесь з віком? Набуваєте з роками легкості чи стаєте більш категоричними? А зрілість як? До вас вже прийшла? І якими внутрішніми змінами про себе заявляє? 🙂 Ми тут з @Olga_Novykova поговорили на тему «Вік і дорослість» у подкасті. Ще й тему ейджизму зачепили. Приємного прослуховування і діліться післясмаком! Браузер Apple Spotify

ВДЯЧНІСТЬ Вдячність нині пропагують, але виглядає трохи штучно з усіма тими щоденничками і ритуалами . Причиною того є цілий механізм в нас 🙂 Вдячність не народжується, коли ти думаєш, що в силу того, що ти такий молодець, і з запалом «треба брати в руки те життя», і на такому загарбницько-жадібному життєвому «спортіку», і хочеш скрізь відчути себе переможцем і прагнеш бути завжди на коні - то все, що стається хороше з тобою, сприймається як належне. І вдячності (от прикол) не виникає. Тому що ми сприймаємо добро, і вдачу, і небайдужість чи відкритість людей, що оточують, - як те, що і МАЄ БУТИ, як підтвердження нас самих. Як те, що вже належить нам... (Так, наче життя належить нам, а не ми - життю.) А ще як компенсацію на наші зусилля і страждання. Хоча інші люди до наших власних виборів взагалі-то - ні при чому 🙂 Просто думаючи, що світ має обертатися тільки навколо нас, ми насправді щось крадемо у самих себе… Бо коли ти дивишся на світ уважно-уважно широко розплющеними очима і бачиш, що навколо стається дуже-дуже різне, і нема ніде ніякої гарантії, бо життя - це відкритий простір… і що насправді щось може скластися, а може і не скластися… Коли ти цю складну реальність справді бачиш, а не плекаєш своїх ілюзій, спрощуючи цей світ у себе в голові, то коли раптом щось йде тобі назустріч, ти просто всередині офігіваєш, бо розумієш, що при найкращому розкладі - ймовірність такого факту завжди 50*50. І сьогодні це твої 50. ВАУ! А могло не бути. А сталось. А могло і ні!!! І тоді ти і торкнутий, і здивований, і зніяковілий, і вдячний, і розчулений. Бо знаєш, що завжди 50*50. І ти готовий всередині в силу життєвого досвіду вже готовий до всього, а тут - бац - і пощастило. І відразу тепло, і вдячно. І так помітно, що не можна пропустити цю мить, не можна знецінити, перескочивши, побігти далі за своїми новими «хочу і треба». Просто не можна. Бо в цю мить щось торкається душі - того мʼякого і беззахисного, що в нас є, - нашої довіри до Життя, і до себе, як до маленької частинки чогось більшого. І це завжди відчувається як дотик, як сигнал того, що ти не наодинці, що хтось-десь тебе бачить і підтримує. Але щоб це все помітити, треба розстиснути кулачки і видихнути… Раз, два, три…

Друзі, потребую ваших цікавих чи складних управлінських кейсів! Дуже скоро стартую з великим корпоративним проєктом на тему лідерства і та управління командою та хочу оновити свій тренерський набір кейсів. Тому від вас цікаві чи повчальні ситуації з життя керівника - з мене розбір, аналіз, фідбеки і рекомендації для особистого і професійного зростання і трошки натхнення 😊 Кейси мають бути з реального життя, там де ви були або є учасником або свідком. 🎈Планую зустріч у Zoom 24 квітня 9.00—11.30 ранку за київським часом. Безоплатно) Хто «за» - заповніть коротеньку форму. ❗️Якщо ви раптом маєте кейс, але не хочете його обговорювати, а хочете просто подарувати мені, напишіть у особисті, я буду вам дуже вдячна. ❗️❗️Якщо у вас нема власного кейсу, але ви хочете послухати чужі, все одно заповніть форму, яка вище, але вкажіть замість кейсу «послухати інших».

ОСТАННІЙ ДЗВІНОК на курс «Професійна стійкість». Дата старту змінилася, тож ми починаємо 4 квітня. Якщо ви відчуваєте, що вам треба, - цей останній вагон чекає на вас 👌 А поки що кілька думок про «начинку» курсу: 1.У тайм-менеджменті найважливіша навичка - прийняття рішень. Здатність робити усвідомлений вибір - чомусь говорячи «так», а чомусь «ні» - із прийняттям наслідків - те, що значно полегшує життя. А прокрастинація - часто підпільна спроба організму звернути увагу на наші реальні потреби, які ми вважаємо недоречними, неправильними, такими, що роблять нас слабкими у власних очах, чи «не на часі». 2.Від завищених вимог щодо власної впевненості ми стрімко летимо у безодню невпевненості. Я вас буду питати, нащо вам ця впевненість і чи пробували ви діяти, не чекаючи на неї 😊 Якщо сприймати хвилювання чи сумніви як нормальну частину робочого (чи творчого) процесу, їх набагато простіше пережити. 3.Тривожність посилюється, коли ми уникаємо… діяти в своєму житті від свого імені і на власний розсуд - так, як ти на цю мить є, як ти бачиш, як вважаєш за правильне. Пошук ідеального - таке саме уникання. Ми за це дорого платимо. 4.Вигорання починається з нереальних очікувань від себе чи від роботи. Баланс між я - «молодець», «великий геній», «повинен щось комусь довести» і я - «просто людина, одна із багатьох» порушений. Нас чекає хвиля розчарування і зневіри. 5.Не те, що з нами стається, нас ранить чи напружує. А те значення, якого ми надаємо обставинам власного життя. Відпускати спогади (і значення цих подій) про те, як ви позавчора стресували, - гарний початок для плекання своєї стресостійкості. 6.В комунікаціях з неприємними людьми ми нервуємо, бо вони не справджуються наші очікування від взаємодії. Але вони - то таке, а от те, що ми не бачимо власних очікувань, неминуче призводить до розчарування, яке ми відчуваємо як погіршення настрою прямо під час розмови. Більше по кожній з цих тем - під час зустрічей. Всі деталі - тут. ❗️Час проведення воркшопів замість ранків перенесений на 16.00-18.30. Якщо у вас є сумніви, питання, необхідність обговорити зі мною деталі - напишіть.

ЖІНКАМ-ЛІДЕРКАМ часто «прилітає», що вони жорсткі, коли вони легко кажуть «ні» чи не готові з розгону йти на компроміс з оточуючими. Але я думаю, що завдяки розуму і досвіду якісь речі ми просто бачимо дуже ясно. Це робить нас не жорсткими, а чіткими в комунікації та рішучими у вираженні власної думки. В цей момент ми сміливі і не «ділимося» внутрішньо на ту, яка розуміє і причини, і наслідки, і ту, яка хоче подобатись іншим, а залишаємося цілісними. Людям, які так не можуть, це може не сподобатись, але ж це ніколи не привід... 😊

ГРОШІ ВАЖЛИВІ, АЛЕ Вирішили на подкасті поговорити з @Olga_Novykova про меншовартість, але не вийшло. Але коли в нас про щось не виходить, то це означає, що виходить про щось інше 😉 Тож новий випуск про цінність, про вибір, про розуміння себе за грошима, про насмілитися, про прийняття своїх потреб, про щирість із собою. Слухати можна тут: Spotify Браузер  Podcast

НАБОЛІЛЕ Якщо бути абсолютно відвертою, то треба визнати, дечого я хочу не вміти і не знати. Хочу не знати, як швидко ШІ-агенти можуть автоматизувати мою рутину. Хочу натомість продовжувати досліджувати, як через сильне прагнення зробити щось ідеально чи правильно людина нарікає себе на тривожність. Не хочу вміти ставити світло для зйомки відеоконтенту, хочу дивуватися тому, як синдром відмінниці після сорока років робить з тебе на роботі стерво, яке на всіх кричить і на яку жаліються, хоча ти дбаєш про компанію більше за інших. І допомагати шукати вихід - хочу. Не хочу вміти робити рілзи, які залітають. Хочу натомість продовжувати слухати незнайому мені людину і відчувати те, що вона не наважилася в собі відчути. Хочу мати можливість показати їй, як, наприклад, відмовляючись від проживання своєї розгубленості, вона стає одержима злістю. Не хочу розумітися в тому, як запустити свій марафон, але хочу і вмію вражаюче доступно пояснити, що коли ми навіть не бачимо свого шляху на два роки вперед, ми все одно йдемо своїм шляхом, і питання тільки в тому, щоб прийняти. І взагалі, здається, що ми так захопилися ідеєю правильних кроків, аналізу ризиків, що забули, що поруч із навичкою «не вляпалися в халепу», так само важливо вміти іноді визнати і прийняти (не без смутку) неідеальність свого життя - окей, мій шлях зараз йде через халепу, що можна зробити? Не хочу вміти писати тексти швидко і безболісно за 1 хв з ШІ, хочу відчувати, як текст народжується з тебе, з твого миттєвого відчуття чогось, що не на поверхні, і потребує тиші, і обривається десь посередині, і ти смиренно відкладаєш його на кілька тижнів, щоб дочекатися, коли в тобі знову буде стан для його завершення. А він може і не настати. Бо в творчості, як і в житті нема гарантій. І я заради станів цих «пологів» вже, навіть, готова «гратися» в невизначеність. Не хочу вміти швидко і більше - хочу вміти мало, але глибоко. Хочу залишатися фахівцем у тому, що вмію і люблю. За нинішніх обставин це прагнення може мені коштувати дорого. Але, здається, що ми все одно за все в житті платимо. Своїм життєвим часом, як мінімум.

ХОЧЕТЬСЯ ВСЕ СПОЧАТКУ, або знову про вигорання Продовжую працювати з клієнтами по запитах «вигорання» і що бачу? Нам не подобається наш стан в роботі і хочеться втекти. Насправді від нашого стану, але ми думаємо, що від роботи. Якщо рішення вже прийнялось і на душі спокійно і легко - жодних проблем. Якщо ж ви поділилися всередині навпіл, впали в розпач, або силуєте себе прийняти рішення, картаючи власною нерішучістю - не спішіть. Дайте собі час розібратися. Яким чином? Спочатку я б пошукала, як те, ЩО Є, не вписується в нашу ідею, як повинно бути. Бо розчарування, яке ми переживаємо, часто повʼязане з тим, що все не так, як я собі в голові уявля(в)ла. Результати не ті, рівень впливу не той, задачі не ті, менеджмент ненормальний і так далі. Наші реакції, навіть, можуть бути не ті! Цікаво, що часто для менеджменту та колег ви - чудовий фахівець. Але вам самому від себе стає муторно, бо «ну чим я займаюся, це все не те…» Дивишся на себе і бачиш, що очі не горять, ентузіазм витискаємо із себе сльозками, а від звичної бадьорості віє напругою. І тут важливо подивитися на цю нашу ідею про те, як має бути, детально і з різних сторін, покрутити на предмет релевантності до реального життя. Бо інколи ми ще ті фантазери! Головне, щоб ваше розчарування в роботі чи навіть в професії не переросло в розчарування в собі. У нас можуть бути неприємні стани. Але не варто ототожнювати себе з ними - з вами, як особистістю, все ок. Розчарування саме по собі - дуже важливий процес, забирає домальоване в запалі мрій, додає тверезості. Але для життя в тверезості нам потрібне дорослішання. І частину уявлень про світ, і про інших, і про карʼєру, і про себе, які не справдилися, треба буде здати. Це буває боляче. А далі обовʼязково треба знайти точки напруги в роботі - місця хронічного «запалення», які потребують або інших підходів, або іншого ставлення, або повністю переосмислення. Раптом ми працюємо із застарілим поглядом на себе як на фахівця чи на свої потреби, а може і на свої можливості. Не спішіть із висновками про себе, навіть якщо все навколо «натякає». Щоб не хотілося втекти від себе і своїх відчуттів - іноді в них просто треба глибше розібратися, щось підсвітили, внести ясність, щось відсумувати і відпустити, чомусь незвичному - навпаки відкритись. Якщо потрібна допомога - звертайтеся.

ПАРАДОКС СМІЛИВОСТІ Якось на групі самопізнання «Дружи себе», коли ми обговорювали сміливість і ділились своїми спостереженнями з цього приводу, ми дійшли до цікавого висновку. Я питала учасників, що вони відчувають всередині, коли ризикують, коли роблять якісь сміливі кроки. Виявилося, що зовнішня сторона в сміливості - те, як інші люди бачать нас в ці моменти, і внутрішня - те, як ми себе при цьому відчуваємо, не тотожні. Коли ми назовні, в очах інших людей, виглядаємо сміливими, всередині ми, зазвичай, дуже явно бачимо в собі протилежне - свій страх, відчуваємо себе напруженими, відчуваємо гойдалки сумнівів, а іноді - навіть розпач. Просто це бачення своїх переживань не спиняє і не відміняє наступного кроку. Так народжується сміливість. Але є одне але. Коли ми вимагаємо від себе сміливості, ми помилково проектуємо візерунок зовнішніх вражень від інших в моменти їх сміливості на свої внутрішні «стіни». Всерйоз думаючи , що всередині нас має бути та ж сама картинка, без тіні страху, яку ми бачимо в інших, дивлячись на них ззовні. Розумієте? 😉 Група «Дружи себе» відкрита, проводиться раз на два тижні. Ви можете доєднатися і досліджувати себе в безпечному колі. 🍒Чому група - це прикольно? На інших нам легше побачити те, що ми не можемо побачити в собі. Туди можна приходити в тому числі, якщо в вас нема нічого, що турбує, але ви б хотіли краще розуміти власні механізми сприйняття і поведінки та мотиви інших людей. Формат: розкриваємо тему у ваших питаннях, спостереженнях і моїх відповідях та історіях. Йдемо на глибину розуміння себе та інших. Запис через приватні повідомлення.

ВІДПУСКАЮЧИ КОНТРОЛЬ Справжня розкіш в умовах бісячої невизначеності, коли історія, як кажуть, wide open, коли нічого не йде так, як ти прагнеш, або просто нічого не йде… і страх не справитися з цим життям готовий намалювати страшні картини… справжня розкіш - відчувати себе при цьому ДОБРЕ. Згадати, за що ти любиш це життя, що навколо в цю хвилину існує в житті ДЛЯ тебе. І з цим відчуттям багатства при вражаючій бідності ясних перспектив, погодитися на те, як Є. Слухаючи звуки сусідського фортепіано, смакуючи каву зі смішної чашки, вдивлячись в синю височінь чи на стиглі плоди мушмули, відчуваючи мʼякість подушок на кріслі чи дивані. Майбутнього зовсім не видно. Хочеться хоча б вірогідностей… Але може махнути на то все рукою, випростатися під сонцем, дістаючи маківкою до неба… і виразити себе в світ, як плеяду грайливих бризок фарби на папір, просто зараз - і будь що буде?.. Наважитись робити те, що здається важливим, цікавим, сміливим, потрібним, надихаючим. Можливо без повного розуміння «для чого», без гарантій, що «вистрелить», а лиш із думкою «А чому б і ні?»

Оля прийшла із книжкою про мезогінію, а я казала, що якщо мене добре пошкребти, то я не втримаюся і розкажу, що жінки гнучкіші за чоловіків і вміють менеджити стільки різного і одночасного, що куди там чоловічій сфокусованості на карʼєрі.. Так ми, якщо коротко, записували новий випуск подкасту. Але навіщо коротко? 😊 Це була дуже цікава розмова, яка вийшла за межі теми і вздовж, і впоперек. І про розвиток, і про карʼєру, і про материнство, і про страх не сподобатися, і про те, що, може, головне - це не «як у чоловіків», а про право вибору того, чого хочеш ти саме в цей період свого життя. Приємного прослуховування. Apple Spotify Браузер

*** Коли знання переплавляються в досвід, або досвід синтезується в розуміння, правильні підходи стають просто твоїм здоровим глуздом і єдино припустимою логікою. В цей момент вони зливаються з тобою і не відчуваються як окремий і такий, що можна помацати, багаж. Але вони завжди тут як тут, коли ситуація їх потребує. Талант не обтяжує. Довіряти. Не знецінювати легкість власної органіки)

Channel name was changed to «Почуте в собі || Наталія Тилка»

ЕМПАТІЯ Передісторія. Відвозила малих до школи, їду назад і думаю, треба послухати, що ж там все-таки вийшло у Наді Дорофєєвої з Тіною Кароль, коли вони вирішили переспівати пісню «Повільно» гурту Adam. Зупинилася на найближчій парковці. Подивилася виконання… Поплакала. Поїхала далі. І думаю… Є люди, які кажуть, що «страждають» від своєї емпатичності. І в мене з цим постійний дисонанс. Бо в ці хвилини, коли тебе торкає щось (що ти сам обрав, бо звернув увагу, і пішов назустріч, щоб торкнутися, і воно зазирнуло тобі в душу), серце в тебе наче вдвічі більше, всередині ти наче вдвічі глибше. Ти усвідомлюєш щось, що доступне тільки в ці хвилини. Злиття двох душ безцінне цим відчуттям відсутності перепон. Наче ти став повінню і розлився :) За цим доторком завжди сплеск самоспівчуття, співчуття, тепла, любові, тиші. Розгубленість. Брак слів. Відпускання зайвого. Видих. І тоді сльози посеред дороги за кермом - найнижча за це все ціна. Бо якщо це справді емпатія, є завжди і друга сторона - ти можеш зловити і чуже щастя, і всміхатися з дивану людині на екрані, яка уявлення не має про твоє існування. Ти можеш відчути близькість із кимось через його слова, вираз очей, сміх… Ти прям любиш!!! І в цей момент твоє життя розширюється - виходить за свої-твої межі. Ти емоційно багатієш просто на очах. Я ніяк не зрозумію, як можна на таку свою здатність скаржитися… Хіба що ми плутаємо емпатію зі схильністю підпадати під враження. Безкінечні, хаотичні враження від заглядання в чужі життя. Не дотику, а саме заглядання крізь шпарину. Іноді просто шукаємо драми назовні, щоб скинути в сльозах напругу від притаманного нам способу життя, яка тисне зсередини. Риданнями теж можна розряджатися. Схильність до безкінечного жалю до себе - це такий гірко-солодкий шлях. Дивно тільки називати це емпатією. Це про розхитаність, відсутність самоспівчуття, нерозуміння себе і автоматичні присідання на чужі емоції. Бо нас приваблює гострота. Спочатку приваблює, а потім хочеться втекти. (Бо це що треба все в собі перетравити?? Спойлер: так.) Емпатія - добровільна, усвідомлена, прийнята. Це як подарунок. Відчувати себе на якусь мить (завжди лише мить) більше, ніж ти є. Але треба бути готовим до того пронизливого відчуття власної крихкості перед величчю, невідворотністю і неосяжністю життя, що дає відкритість до чужого смутку, розпачу, зневіри, болю. Якщо не готові - краще не дивитися, щоб не скаржитися. Коли скаржимося - це знову про «я». Емпатія - про більше за «я».

Почуте в собі || Наталія Тилка pinned «🎈Друзі, 21 березня вже втретє стартує мій курс важливих воркшопів «Професійна стійкість». У нас 6 цікавих тем, які впливають на те, як ви себе почуваєте в роботі: - Самомотивація та самоорганізація - Синдром самозванця та впевненість - Думки про роботу…»

🎈Друзі, 21 березня вже втретє стартує мій курс важливих воркшопів «Професійна стійкість». У нас 6 цікавих тем, які впливають на те, як ви себе почуваєте в роботі: - Самомотивація та самоорганізація - Синдром самозванця та впевненість - Думки про роботу, які заважають - Вигорання - Дослідження своєї стресостійкості - Комунікації «під напругою» Що я на курсі роблю? Додаю розуміння щодо психологічних механізмів, які задіяні в нашій професійній реалізації. Торкаюся і ваших переконнань, і ваших реакцій, і ваших очікувань від себе, і звичок, які стали автоматичними, а виявляється, шкодять і нашим талантам, і нашій ефективності. Будемо досліджувати, дивитися під новим кутом, залишати себе в спокою чи навпаки надихатися на нові кроки. Курс розроблений на основі того, про що справді питають люди в мене, як в тренера по софт-скілз та психолога, коли говорять про свою продуктивність, амбіції, побудову карʼєри чи робочі відносини. І так, це сміливо до нахабства, пропонувати вам обговорювати це в групі (хоча вона маленька), але обіцяю, що вам буде безпечно, вільно і легко говорити, як є. Бо саме на підтримку вас реальних, а не досконалих, ідеальних чи вигаданих, спрямована вся моя робота. Робота побудована таким чином, що учасники є співавторами того, що відбувається, тому всі ваші питання - welcome. Я не націлена на те, щоб закликати вас до якихось «правильних» дій, але буду закликати цікавитися собою трошки більше, і шукати чесних відповідей всередині себе. Може здатися, що ми говоритимемо про роботу, але не виключено, що це буде дуже сильно про життя в цілому і вас у ньому. Тож запрошую доєднатися. Детальна інформація тут. Якщо у вас є питання, чи ви потребуєте попереднього особистого знайомства зі мною перед прийняттям рішення - напишіть мені.

ПСИХОЛОГІЧНА ДИСТАНЦІЯ #подкаст Емоції в комунікаціях - чужі, свої - впливають. Як мінімізувати цей вплив, і що робити, якщо все вже «сталося»? Чи допомагає «програвання в голові діалогів» підготуватися до складних розмов? Що дозволить менше «іскрити» кожному з нас? Про все це і трохи більше - в новому випуску подкасту «Дружи себе». Apple Spotify Браузер Приємного прослуховування!