ЛІТОПИС ТРАМВАЙНОЇ БАБЦІ🔮

Наша Ірина Пелих, яка тривалий час бореться з раком, потребує нашої підтримки — фінансової та моральної. Давайте допоможемо Ірочці і не залишимо її з хворобою саму. ПриватБанк 5457082349031331 https://www.privat24.ua/send/i8btn А-банк 4323347399436036 (призначення платежу "благодійна допомога на лікування")

*** завари чай, лягай поруч, вкутавшись у ковдру — бановняну, теплу, мов гусениця в коконі, що висить на шовковиці. *** осінь впевнено стукає в ребра, раптовою прохолодою, три місяці літа промайнули, як комета над головою, задумайся — скільки коштувала твоя свобода? кухоль пива? ріжок морозива? цього літа петля минулого скинута з шиї Повішеного, що випав із колоди, і вказував на підвищення ефективності використання внутрішнього вектору абсолюту. *** спиш на моєму плечі, носиком торкаєшся підборіддя. теплим подихом лоскочеш шию, під повіками хмарками стеляться сни, наче солодка вата в парку, дарують радість і посмішку, на твоїх вустах поселилось щастя зі смаком фруктового чаю. *** під ковдрою спить моя любов, бачить дофамінові сни, приємні риси обличчя вкривають родимковим дощем — ти дійсно прекрасний. *** заварив чай, заснув поруч, закутаний в ковдру — спи міцно, коханий — я буду на сторожі твоїх сновидінь. #ольгакрейзі #віршіольгикрейзі

теорія одного серпня *** я ненавиджу серпень. *** нічні жахи отримують оскар за номінацією трилер, — багато питань — відсутні відповіді, аби на все знайти пояснення. *** а ти готова знати правду? *** рік за роком, фактів багато, свідки мовчать, бо навіщо відкопувати могилу і шукати розвіяний прах? на ваги поставлено мою нервову систему, болючу правду і квиток у сімейний склеп. маю питання, що груди навпіл болем пронизує — навіщо вбивати невинних осіб? *** карати всіх, хто не схожий на вас? як це знайомо. вирішили, що знаєте краще, як правильно жити? Побійтеся Бога, шановні. У дзеркало гляньте і задумайтеся — чому не почати з себе? *** у пошуках правди занесло надто далеко. помста, каяття — осліпили? ледь не знищили? не знесли у прірву? треба видихнути, зупинитися, бо жоден з кривдників тобі не подякує, а критики посадять у калюжу байдужості, мовляв, сама винна, треба пережити і викреслити — зануди. *** час іде, рана загоїлась. тригери більше не працюють, трекер показує задовільні показники, що вказують рівень — соціально-активна персона без насильницьких методів управління собою. все налагодилось? чи не так? *** тяжкі ночі, наслідки принесуть полегшення, якщо правильно дихати і бути поруч з коханими. на хвилі трешу не вистачить кисню, відкриваю старі фотографії на чорній флешці — флешбекнуло. пальці на мишці судорожно гортають файли, що пам'ять заблокувала. дихаю глибоко, всередині все завмирає. один скріншот — терапія полетіла, система лягла, немає чим дихати. згадала. *** теорія одного серпня. *** знайдено одне співпадіння — говорила, що зламалась. коли? згадала період і дату. дев'яте серпня — померли ми разом, ти фізично. я ментально. *** теорія одного серпня. *** я ненавиджу серпень. *** я люблю тебе,мамо. #ольгакрейзі #віршіольгикрейзі

Ранок знову пришив мене до власного тіла жорсткими нитками світла. Доба — хижак, що повільно перетравлює свою жертву. мною смакували довго — застрягла десь між пащею та забуттям. Сто вісімдесят чотири дні — і я навчилася линяти, не змінюючи шкіри. Щоранку зшиваю рот білими нитками ввічливості. Виходжу відпрацьовувати ще одну версію себе. Зміна носить моє обличчя краще за мене. До вечора стираю себе до заводського стану — без права на похибку, бо удача обирає мертвих. Нічна лімфа мовчки підібрала мене з підлоги. Розбираючи мене на частини, серце повісила сушитись на чорні цвяхи. поруч сиділо ще одне моє тіло — і тільки шви знали, де закінчуюсь я.

*** два дні провели алегорію через всі можливі вузли. задаю питання — собі. чи можна бути такою? якою? необачною,  критичною,                  іронічною, категоричною? категорія дитячої травми приладами не визначена. кожне слово проти мене, цензура обмежена. ти пишеш вульгарщину в інтернетах. я маю бажання ментально врізати — по всім можливим пунктам вичислити слабкі місця нападниці. але чим я буду кращою, за ту яка постійно наносить рани? тебе тригерить, бо ти хочеш так само, вільно говорити і забити на осуд. через власні рамки мене принижуєш, — це мєрзко. це соромно. я не зможу змінити тебе, можу змінити тему, ставлення, відстань. *** мене теж тригерить. боюсь дозволити. собі бути поганою. у чиїсь історії. але того потребує свобода. з цієї секунди. закінчую кругову поруку. хоровод дитячих травм у сім'ї на мені закінчиться. і дай Боже сил тобі пережити, що на мене тицяють пальцем. мені байдуже. *** дозволяю собі дозволити. *** два дні провели алегорію через всі можливі вузли. останній залишився, — необачна, критична, іронічна, категорична? так, це все про мене. але тих, кого люблю всім серцем. це не стосується.

Автівка мого серця знову зламалася💔❤️‍🩹😭 Терміновий збір коштів на ремонт Наваріка для 21 ОМБр. На жаль, умови, в яких машини експлуатуються на фронті тільки сприяють постійним ремонтам. Авто стало на трасі по дорозі з навчання і зараз на СТО. Попередньо, біда з мостом. Більш детально — після діагностики. Відкриваю збір на 40К з надією, що вистачить на ремонт. Якщо залишаться кошти, підуть на інші актуальні збори. Банка: https://send.monobank.ua/jar/6AB5zawbha Карта банки: 4874100030927837 Я розумію, що сума велика, в зараз збори ідуть дуже туго, але треба зібрати швидко, бо хлопці без авто. Будь-ласка, долучіться допоміжними банками, донатами, репостами! 🥺🙏

Молитва за діда 2015 рік. Мені неповних тринадцять. Я молилась за діда. З чого все починалось? Травень. Ми сиділи біля телевізора, сміялися, дивилися мультфільми. Дід кашляв. Думали — звичайна застуда. — Моє куріння за тридцять років виходить боком, — жартував він і голосно сміявся. А в моєму серці вперше оселилася тривога. Червень. Бабусі виповнився шістдесят один. Зібралися святкувати. Дід подарував нову плазму. Радість. Свято. Уся сім'я разом. Кашель не минав. Дід жартував, сміявся. — Не хвилюйтеся. Все буде добре. Чесно. А ночами йому ставало дедалі важче дихати. Я знала. Я чула. Тривога наростала, сука. Липень. Дід ночами мучився. Не спав. Задихався і плакав. Бабусі стало страшно. Туберкульоз. Запалення легень. Діагнози ставали дедалі страшнішими лише в наших головах. Терміново на обстеження. Дід не хотів. Умовили. Поїхали на прийом. Мене трусило страшенно. Я була малою. Я боялася втратити діда. Повернулися. Бабуся плакала. Дід мовчав. — Що сказав лікар? У діда рак. Жах пройняв усе тіло. Тієї ночі я ридала не своїм голосом. Серпень. Дідові легені розривав кашель. Він почав плювати кров'ю. Бабуся чахла поруч, розуміючи, що кохання її життя помирає. Ми плакали разом майже щоночі. Страшно. Боляче. Нестерпно. Знайшли бабку-ворожку. Вона давала діду якісь трави. Середина серпня. Сталося диво. Дідові стало легше. Він уже не такий блідий. Він посміхається. Та моя тривога лише посилилася. Це був початок кінця. Так і сталося. Через два тижні. Вересень. Дідові відкатом стало вдесятеро гірше. Страшні безсонні ночі. Він плакав уві сні. Кашляв до втрати свідомості. Бабуся чахла поруч. Через стінку я лежала в ліжку. Плакала, бо не могла нічим зарадити. Коли дідові трохи ставало легше, я принесла дитячі фотографії, де ми були разом. І просила його жити. Не покидати нас. Він заснув. 2015 рік. Мені неповних тринадцять. Я молилась за діда. Навколішки. Навпроти ікон. Біля ліжка, де дід задрімав. Читала молитви. Просила Бога не забирати його. Він нам був так потрібен. Дід усе чув. Я знаю. Бо бачила легку усмішку на його вустах. 30 вересня 2015 року. Мене мучили жахіття. Уві сні я ніби втікала. Далі — туман. Страшний голос сказав: — Кінець. Потім я побачила діда. Він лежав у труні, в чорному костюмі. Я прокинулася. У холодному поту. 07:00. Я збиралася на автобус. Дід сидів, спершись на крісло. Його останні слова до мене: — Привіт, Оля. Я вийшла. У голові ніби цокав годинник. Час закінчувався. Навіть музика в навушниках не могла заглушити того відчуття. Я знала, що щось станеться. 07:25. У школі, за партою, я ледь не заснула. Усередині ніби все обірвалося. Я здригнулася. На годиннику — 07:30. Сама не своя. Чекаю новин. Щось трапилося. Усередині — глухий крик. Дзвінок бабусі. На годиннику — 08:15. Передзвонюю. Виходжу з класу. Серце починає шалено калатати. Голос бабусі говорив сам за себе. — Олю… Дідуся більше немає. Земля пішла з-під ніг. Я забігла до класу і впала. — Олю, що трапилося? — Дідусь… Усі зрозуміли без слів. 2015 рік. Мені неповних тринадцять. Я молилась за діда. Його забрали, бо до Раю спершу забирають найкращих. 2026 рік. Мені неповних двадцять чотири. Минуло майже одинадцять років. Я досі молюся за тебе, діду. 💔

ВСІ УЧАСНИКИ ПЛЕЙ-ОФФ 1) Коші 2) Тарас Ліньків 3) зими нема 4) дофамінова яма 5) кілограм щура 6) крінжанна 7) цикада 8) Алеф 9) дарія кмин 10) Тимур Алавердян 11) Allywest 12) листувальна каландра 13) Мара Джейд 14) сир в шоколаді 15) Оксана Приходченко 16) дивний килим 17) mitchy 18) СД 19) Ольга Крейзі 20) лазурна зірниця 21) Касперський 22) маленький принц 23) клята клячка 24) Артем Гончарук 25) заєбався 26) Freaking Awesome 27) Тео 28) generous 29) собачий мяу 30) Ніколь Арден Фенікс 31) Ольга Кобилянська 32) broken pasta

Моє серце забилось сильніше 🩷

І те, що вже стало традицією Саду Деформацій... Творчі та особисті сторінки учасників літературного слему у Кам'янському 2026-го року! — Ірина Пелих — Федір Федько + інстаграм-сторінка — Карич + інстаграм-сторінка — Стас Гриненчук + інстаграм-сторінка — Марта Садлова + інстаграм-сторінка — Тимур Алавердян — Дмитро Занков + інстаграм-сторінка — Ольга Крейзі + інстаграм-сторінка — Анастасія Чаплинська + інстаграм-сторінка — Елеонора Будник (Крута) + інстаграм-сторінка — Рівердайс (Максим Чурков) + інстаграм-сторінка — Лія + інстаграм-сторінка — Саден + інстаграм-сторінка — Оксана Приходченко + інстаграм-сторінка — Олексій Тесленко — Наночка — Катя Чайка + інстаграм-сторінка — Інга