post impreza

«Якщо говорити про провокаційні, скандальні тексти, це було найкраще з усього, що я написала. Ні, я ніколи не відчувала себе ніякою «грозою». Це було цікаво, дуже несподівано, і мені не вірилось, що це стосується мене». На початку нульових її називали «грозою представників культурного життя» — журналістка Тетяна Єрушевич писала про мистецтво та була одною з перших, хто оприявнювали ЛГБТК+-спільноту міста. У 2011 навіть зʼявлявся фейк про її загибель. post impreza розшукала Тетяну та поговорила про спогади і франківську тусовку — читайте за лінком.

«Люблю її читати, цю дрібну з об’єму газету з її ясною ціллю — просвіщати широкі верстви нашого українського жіноцтва… Люблю цю "Жіночу Долю" за її сміливий тон і за її вказівки на майбутнє в практичному характері». Так писала Ольга Кобилянська про коломийський часопис «Жіноча доля», який виходив у міжвоєнні 1925–1939 роки. Ірина Фотуйма дослідила архіви та написала про історію видання, яке викликало конфлікти та впливало на формування жіночого руху. Як засновниці Олені Кисілевській довелося залучати до видання власного брата та на скільки «Жіночій долі» вдалося вийти за локальні географічні межі — у тексті.

Альона Каравай отримала премію Women in Arts у номінації «Культурний менеджмент»  Цією нагородою щорічну відзначають жінку, яка досягла помітних досягнень в культурному менеджменті, кураторстві чи продюсуванні мистецьких проєктів. Нагородження премією відбулося 6 серпня у Києві. У попередні роки в номінації «Культурний менеджмент» відзначали Олесю Островську-Люту (Мистецький арсенал), Юлію Сінкевич (Одеський міжнародний кінофестиваль), Юлію Федів (Український культурний фонд), Ольгу Гончар (музей «Територія терору»), Наталю Іванову (ЄрміловЦентр). Альона Каравай —  cпівзасновниця медіа та архіву post impreza, галереї «Асортиментна кімната» та видавничого проєкту ilostmylibrary, працівниця культури та кураторка. Вітаємо і пишаємось!

«Змінити оптику не означає викреслити чоловіків із біографії Кобринської. Це означає перестати робити їх головними героями її життя». Кого і як памʼятати — з такими роздумами після серії поїздок та зустрічей залишилися учасниці нашого фемгуртка. Журналістка Анастасія Курінська підсумовує у своєму тексті поїздку у Болехів — місто Наталії Кобринської, де згадки про неї витіснені чоловічими іменами. Читайте за лінком. Текст створено у межах проєкту «Феміністичний літературний гурток», який реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні.

«Колись Союз українок у Коломиї організував гурток шляхетних панянок і навчав жінок складати столову серветку п'ятнадцятьма способами. Зараз хотів би навчати цьому знову. Що означає така навичка сьогодні? У світі, де жінка закриває собою дітей від дрона. Керує дроном. Працює лікаркою, очолює фабрику, волонтерить, евакуйовує батьків, платить податки». У незвичному для post impreza форматі — пʼєсі на одну дію — мисткиня Дарка Сорока ділиться уривками розмов кількох коломийських жінок. Буденність, що складається суперечливіше за серветку, — у тексті. Текст створено у межах проєкту «Феміністичний літературний гурток», який реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Венеційська архітектурна бієнале 2027: оголосили представника України Це проєкт «КО-ХАТИ. Море питань» від ГО «Металаб». Ініціатива переобладнує занедбані будівлі на житло для переселенців та вже має досвід облаштування такого простору в колишньому дитсадку в Калуші, де оселилися понад 100 людей. Український павільйон розкриватиме тему архітектурних рішень в умовах війни, зокрема чи доцільно створювати простори для відпочинку під час бойових дій. Для цього використовують образ водойми. Його доповнять відеоінсталяції режисерки Надії Парфан, які показуватимуть реальний побут спільноти в Калуші.

Археологи знайшли рештки двоярусної споруди та давні артефакти на території княжого Галича У селі Крилос, в урочищі Церквиська (Четверки) на лівому березі річки Лукви, тривають масштабні розкопки однієї з найважливіших частин середньовічного міста Галича, пише КУРС. Цьогорічні розкопки підтвердили, що ця частина княжого Галича була кипучим осередком міського життя. Поблизу фундаментів Благовіщенського храму археологи виявили залишки великої двоярусної дерев’яної споруди та низку цінних артефактів. Серед знахідок — бронзова вага, кістяна ігрова фішка, залізний ключ, стремено, колекція кованих цвяхів, натільний хрестик, декоративні накладки, фрагменти персня та підвіски. Особливо цінною є срібна монета угорського короля Белли IV, а також торгові пломби, які свідчать про активні торговельні зв’язки Галича із західноєвропейськими країнами. Підписатися на новини Івано-Франківська | Запропонувати новину

Їх роками ярликували «наївними мисткинями» та «сільськими дивачками» — дослідниця Ірина Смирнова помітила схожість історій Параски Плитки-Горицвіт та Катерини Білокур. Власний простір став одним з важливих факторів, який дозволив жінкам творити, — Парасці у власній хаті, куди «постороннім вхід заборонений», а Катерині — у сараї, який вдалося вибороти після спроби самогубства. Про «жіноче щастя» художниць та відхід від категоризування — у тексті Ірини. Текст створено у межах проєкту «Феміністичний літературний гурток», який реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Де творила Параска Плитка-Горицвіт? У Криворівні її дім, побудований власноруч, перетворили на музей, де зберігають особистий архів мисткині. Дослідник Лука Орловський побував у гостях у Параски та розповідає про «хату під лелекою», яка була простором мистецтва та самодостатнього усамітнення, у тексті на сайті. Текст створено у межах проєкту «Феміністичний літературний гурток», який реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні.

«Чому ця музика? Вона також серйозна, академічна, там палітра звуків і емоцій. Але вона відома. Люди чули її в рекламах, в кінофільмах. А коли впізнають музику, то розуміють, що можуть бути дотичними до чогось “високого”». Від середини червня франківська філармонія імені Іри Маланюк має нового художнього керівника — Олексія Стронського. Про плани філармонії вийти на вулиці та поєднання ролей керівника й вокаліста розпитала Оксана Квітнева. Щоб дізнатися, де найкращі місця у глядацькій залі, читайте розмову на сайті.

У Криворівні знімуть байопік про Параску Плитку-Горицвіт Історія фільму повертає глядачів і глядачок у 1999 рік. Над фільмом працюють режисерка Катерина Рибка, продюсерка Злата Єфіменко та авторка сценарію Людмила Тимошенко. Робоча назва байопіку — «Горицвіт». Детальніше за лінком.

«Багато хто хоче себе реалізувати, тому що має певний життєвий намір: народився з бажанням бути художником, художницею чи актором, акторкою. Але щоб зараз стати знаковим, треба йти на дуже радикальні речі або створювати щось справді витончене». Письменник Володимир Єшкілєв під час літературно-драматичного клубу «Четверта стіна» зустрівся з художником Ростиславом Котерліним, аби поговорити про нову щирість і перенасичення мистецтвом. Зачепили також роботу в театрі та лімінальність мистецьких процесів. post impreza законспектувала основне з розмови.

Помер майстер сопілок з Долини Тарас Лошак Про сумну звістку повідомила учасниця гурту TaRuTa Ярина Товкайло. Тарас Лошак жив і виготовляв сопілки у Долині на Франківщині. На його сопілках грають українські гурти Gо_A, Kalush Orchestra, TaRuTa, КораЛЛі та інші. Майстру було 46 років. Джерело: NV. Культура

Письменниця Ольга Дучимінська — одна з тих, хто створювали жіночий рух на Галичині. За це радянська влада відплатила їй сфабрикованою справою та роками заслання. Там вона довірила свій голос спільноті — більшість табірних віршів збереглися лише тому, що їх заучували напам’ять інші політув'язнені. Ольга Думчинська померла в 1988 році та похована на Чукалівці у Франківську. У тексті для post impreza дослідниця Ірина Фотуйма розбирає літературне та суспільне життя Дучимінської. Читайте за лінком.

«Якщо ти страждаєш для мистецтва, то добре, але навіщо? Якщо можна не страждати й донести ту саму ідею». Якщо ви трохи цікавились франківським культурним життям, точно чули про Соню Стецик — музикантку, співачку і наступну мисткиню з відомим франківським прізвищем. Тетяна Голобин розпитала Соню, чи впливає мистецька родина на її творчість і чого не вистачає мистецтву Франківська. Про поєднання сфер та закриті локальні ком’юніті за лінком.

Дві вистави Франківського драмтеатру у шортлісті 8 Фестивалю-премії «GRA» Експертна рада VIII Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA» («GreatRealArt») визначила шортліст. До нього увійшли 14 вистав із шести міст України, які восени оцінюватиме міжнародне журі. У короткому списку дві вистави Івано-Франківського національного драматичного театру ім. І. Франка – «Біла тінь» та «Медея». У листопаді вистави шортліста наживо переглянуть члени міжнародного журі, які й визначать лауреатів 8 «GRA» у семи загальних та восьми індивідуальних номінаціях. Детальніше на сайті премії Фото: Франківський драмтеатр

«Тут мав би зберегтись натяк на город, де мисткиня вирощувала улюблені ягоди, та рясно засаджене квітами подвірʼя. Ми могли б дивуватись їх розмаїттю та міркувати про те, скільки видатних діячів української культури тут побувало понад сто років тому. Але цю будівлю також зруйнували». Традиційна одноповерхова побілена хата з деревʼяною покрівлею, де Наталія Кобринська приймала Ольгу Кобилянську та Євгенію Ярошинську, могла б стати туристичним центром Болехова. Проте будинок письменниці, як і більшість згадок про неї, знищені. Більше про те, у якому форматі існує пам’ять про Наталію Кобринську, у новому матеріалі. Текст створено у межах проєкту «Феміністичний літературний гурток», який реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні.

«Антропологічний сучасний український феномен — гуцулізація. Не лише Покуття, але Покуття найбільше попало під цю роздачу, тому що найбільше місто а-ля Покуття сьогодні — Івано-Франківськ не обрав атрибуцію ані бойківську, ані покутську. Він обрав атрибуцію «брами в Карпати». Івано-Франківськ є передпокоєм Гуцульщини. Це ідентичність, яку собі обрало місто». Дискусії щодо етичного відтворення традицій тривають дискусії в соцмережах не перший рік — особливо в контексті підвищеного інтересу до спадщини після початку повномасштабного. Під час Книжкового Арсеналу письменник й перекладач Остап Українець та письменниця, видавчиня й дослідниця Катря Дудка поговорили з дизайнером Богданом Стрільчиком про екзотизацію Гуцульщини та брак етнографічних джерел. Більше — у конспекті дискусії від Софії Сіренко.

У червні Драмтеатр з гучною рекламою, виступом Вакарчука та іменитими театралами й театралками вперше провів фестиваль «Віадук». Крім вистав до програми додали музичну та літературну програми. А впродовж кількох тижнів до самого фестивалю у тредсі розгорталися дискусії про відміну кількох вистав та логістичні труднощі учасни_ць. Більше про наповнення «Віадука», про першу фестивальну спробу та її доцільність спеціально для post impreza написала театрознавиця Дар’я Абамусова.