принц оф псі Ψ

Чому ми поступово перестаємо чути себе? Живемо на автоматі, орієнтуємося на очікування інших — і губимо власне «я». 21 липня о 19:00 (за Києвом) проведу вебінар «Чому ми втрачаємо себе: про жіночу самоцінність». Говоритимемо не про мотивацію чи «любов до себе», а про контакт із собою в повсякденному житті — без гонитви за «правильним станом» і без ідеї себе «виправляти». Веду я)) Анна Принц — психолог і НЛП-тренер з понад 20-річним досвідом. На вебінарі розберемо: — з чого складається жіноча самоцінність — чому вона поступово руйнується — на що звернути увагу, щоб не залежати від зовнішнього підтвердження Участь — 9 EUR (460 грн). Формат — Zoom. Для реєстрації напишіть нам в телеграм або інстаграм 💛 тг: @bdgteamhere інст: @bdgteam

Цей текст для тих, хто виріс між казкою Золотий ключик або пригоди Буратіно і голосом Олександра Вертинського, який лунав десь поруч із дорослими розмовами на кухні, їх кришталевими келихами і чимось, що тоді ще не мало чіткої назви для нас. А саме дорослим життям. Якщо це не про вас — сміливо гортайте далі. Або залишайтесь, якщо вам цікаво розібратись, чому ваші батьки або дуже сумні по життю, або підозріло веселі. Олександр Вертинський зздобув, можна сказати, шалену популярність завдяки сценічному образу П'єро у далеких 1915–1917 роках. Його маска — білий грим, намальоване обличчя з чорними сльозами — дозволяла йому приховати соромʼязливість і бути достатньо чесним, щоб не грати радість. Водночас вона давала можливість перевтілюватися та емоційно впливати на глядача виконуючи свої твори. У ті часи краса була в сумі, тріщинах і занепаді. Тому напевно цей образ так добре ліг в епоху. Він став символом того, що клоун може і не смішити, а нагадувати, що сміх — це тонка плівка, яка відділяє нас від порожнечі. Вчитуючись в його історію виглядає що таким і було його життя. Замість того щоби робити вигляд що все добре, здається створена ним самим маска за часом до нього і приросла. Якщо спростити Юнга до рівня здорового цинізму: Персона (маска) — це той, за кого тебе тебе вважають інші. Зручна версія тебе, яка не створює зайвих питань. Персона і тінь — не дві випадкові частини. Це два полюси одного процесу. Нам справді потрібна опорна Персона — як спосіб бути зрозумілими світу, як інструкція “як зі мною можна”. Але разом із цим вона автоматично створює тінь — усе те, що не вписується, не підходить, псує враження і тому витісняється. Чим створює нам багато незручностей і фізіологічних проблем. Читаючи про Вертинського я раптом пригадала, що я дуже не легко переношу свій власний або чийсь з оточуючих смуток і сум. З роками я навчилась це витримувати, але задоволення цей сум не приносив мені ніколи. І подумала, можливо це і є моя тінь? Життя, як зазвичай, не особливо питає наш, що нам підходить. Тому мій коханий чоловік і моя найближча подруга — обидва ще ті Пʼєро по життю. природно сумні, іронічні, з цією тихою глибиною в якій щоби замовчати, не треба багато причин. А я навпаки, той ще Буратіно. Рухлива, весела, з гумором навіть там, де якийсь капець. «Скажить но як його зовуть бу-татара та та таааа! ра… тата ра тата та!» весела така частина) Я не памʼятала та мій чоловік нагадав мені монолог з Золотого ключика де Пʼєро виходив і перед глядачами повторював такі слова: Добридень, мене звуть Пьєро… Зараз ми розіграємо перед вами комедію під назвою «Дівчинка з блакитними косами, або тридцять три запотиличники». Мене будуть лупцювати палкою, давати ляпаси і таке інше. Це дуже смішна комедія… В цей момент це перестає бути просто дитячим текстом! Тепер стає видно, як формується в психіці Персона і Тінь. Мені не було куди причепитися цій «комедії» з ляпасів і підзатильників, а меланхолійна Мальвіна теж для мене бешкетника — пройшла повз. А от для моїх близьких це стало природно: бути сумним і водночас смішним. Так само природно вони мали труднощі з тим що просто для мене — бути веселим без причин. Адже це пішло в Тінь. Тінь і Персона взагалі влаштовані дуже просто. Якщо у нашої Персони (той за кого мене вважають) є правила, як треба поводитись, то автоматично в неї є правила, як поводитись не можна. І всі ці «не можна» йдуть в Тінь. Аж поки не захопить і вирветься в самий незручний момент. Можливо у цій історії ви впізнаєте щось своє. Або трохи краще зрозумієте, чому хтось поруч такий бісячо сумний, або навпаки підозріло веселий. Це прийняття дає простір не виправляти один одного, а витримувати і давати прийняття. мій онлайн про екзистенції

«Навіщо мені ці екзистенції, я ж не психолог?» — спитаєте ви. А я відповім. Тому що кожному знайоме відчуття, коли всі справи зроблені, а всередині — ніби пустий під’їзд із лампочкою, що мерехтить. Коли живеш поруч з коханою людиною, але торкаєшся її так, наче між вами скло. Коли відчуваєш самотність не через відсутності когось, а через звичку вже нікого не чекати. Усе є, життя триває — але щось гальмує рух. Двигун працює, та не тягне так, як раніше. Протягом багатьох років ми перетворюємо складну психологію на прості, життєві навички. І Екзистенції — це одна з тем, яка пояснює наші стани без важких термінів. На цьому курсі ви зможете перекласти внутрішні переживання на зрозумілу (навіть собі) мову, навчитесь розбиратись у власних конфліктах і аналізувати, що відбувається з іншими, коли щось йде не так. Найближчий старт цієї суботи, 28/02, а програму модулів можна подивитись за посиланням: https://bdgpeople.com/pro-ekzistencii-online/

Мій 2016. Рік, у якому багато чого було вперше. Вперше — відпочинок у місцях, куди ми з радістю повертались ще багато років. Вперше — країни, що цілком було достатньо побачити і один раз. Вперше — великі групи в Києві. Маленькі, майже камерні інтенсиви на Кіпрі, що переросли у довгі навчальні подорожі до Шрі-Ланки, Італії, Франції, безкінечної і спокійної Албанії. А згодом — ціле літо з трьома групами одна за одною в Хорватії, з перервами на відпочинок і неймовірне життя. Ще на початку 2016-го мені це здавалось нереальним. Та весь цей географічний розмах нестримних подорожей сьогодні вже не дуже актуальний, адже ми благополучно переїхали в онлайн 🤣 Що тут сказати: який час, такі й цінності, сенси — і таке от ʼспокійнеʼ життя. Ми проводили зустрічі, вечірки, творчі вечори та відзначали свята разом. Авжеж, ми фантазували про те, що років через десять усе стане ще масштабнішим. Бо інакше ж як? Як же ми помилялися… З іншого боку, скажи нам тоді, що все буде так як зараз — чи не втратили б ми сенс (й здоровий глузд) уже тоді? Чи змогли б жити з думкою, що колись доведеться знаходити його в простих речах? Щастя — штука дуже компактна. Воно легко вміщується в базовий набір: світло, тепла їжа, кохана людина, тваринка і працюючий інтернет. Сенс життя не обирається раз і назавжди. Він складається з того, що нас оточує і постійно змінюється. Іноді навіть кілька разів на день. Франкл, власне, про це і писав: сенс не вигадують — його знаходять. Немає ситуацій без сенсу. Як і немає людини, для якої не знайшлося б своєї справи. Мені, до речі, подобається робота і тепер. У маленьких групах ми говоримо про те, як, маючи за плечима всі здобутки, знову і знову знаходити свій сенс. Бо цілющим може бути лише те, що справді доречне. Саме в цей момент. посилання на онлайн ✨

Як змінилася архітектура нашого навчання? Навчання майже ніколи не є початковим запитом. Люди звертаються до нас із тим, що їм не подобається щось у власному житті. І це, як правило, цілком конкретні речі. стосунки будь-які (у сім’ї, на роботі, з партнером), відсутність бажаної кількості грошей, робота, що не приносить задоволення, підкріплена страхом починати щось нове, або нерозуміння, чим займатись взагалі. Звісно, це узагальнення. Але більшість запитів виглядають саме так. Мій основний курс, який я вела дуже довго, був про ефективну комунікацію. Вважаю його дуже вдалим, але він, як і все в цьому світі, підходить не всім. Аналізуючи нашу роботу минулого року, ми зрозуміли, що у всіх людей є певні страхи. І не просто якісь маленькі, а досить глибинні, екзистенційні страхи. Такі, як страх смерті, самотності чи недосконалості взагалі. Багато хто з вас чув про мої курси «НЛП-Практик» та «Майстер НЛП». На них ми працюємо з будь-якою проблемою, яку можемо помічати на рівні поведінки. І навіть глибше — на рівні переконань та цінностей. Всі мої учні знають — за будь-якою поведінкою є відповідне переконання чи цінність, які підтримують її. Ми успішно вирішуємо майже кожен запит… окрім страхів, що лежать на глибині. Що відбувається з людиною, яка не усвідомлює екзистенційних страхів? Такі переживання беруть гору над переконаннями та цінностями і фактично зупиняють рух уперед по життєвому шляху. Чули про шлях героя, який кожен із нас має пройти? Так от — пройти його неможливо, якщо глибинний страх лишається в тіні й повністю охоплює людину. Ці страхи настільки глибоко, що без підтримки їх не знайти. І водночас саме вони знайомлять нас із нашими тіньовими сторонами. Тож коли ми уникаємо тіні, ми уникаємо і розвитку — і зустрічі зі своїми страхами також. Це знайомство має бути повільним і усвідомленим. Саме таку можливість ми тепер пропонуємо на курсі про Екзистенції. Тож давайте почнемо рік зі знайомства з собою і рухатимемося до цілісного сприйняття світу і себе. посилання на онлайн ✨