Протоієрей Олександр Клименко

Друзі. На прохання знайомого священника вчора завершив транслітерацію в українській традиції ЦСМ чинопослідування служби неділі вечора П'ятидесятниці (з колінопреклонними молитвами) з Тріоді Цвітної 1665 року (Львів). ✍️ Викладаю для загального користування, буду радий, якщо комусь стане у нагоді. 🙏 З прийдешнім святом Вас П'ятидесятниці!

❗️⚖️Апеляційний суд скасував висновок релігієзнавчої «експертизи» Статуту УПЦ і зобовʼязав ДЕСС її переробити. 6 квітня 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову у справі №320/26027/23 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті та її голови Віктора Єленського. Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу Української Православної Церкви, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким визнав ключові доводи Київської Митрополії обґрунтованими. У своїй постанові суд прямо констатував незаконність бездіяльності державного органу. Зокрема, зазначено: «Визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо нерозгляду заяви Київської Митрополії Української Православної Церкви від 10.01.2023 № 0029 про відвід членам Експертної групи… та неприйняття відповідного рішення за результатом такого розгляду». Суд наголосив, що нерозгляд заяви про відвід є істотним порушенням процедури, яке ставить під сумнів неупередженість проведеної експертизи. Більше того, суд окремо зауважив, що відсутність чіткої процедури у законодавстві не звільняє орган влади від обов’язку забезпечити справедливість процесу. У зв’язку з цим суд дійшов принципового висновку про дефектність усієї процедури експертизи: «Встановлене судом порушення процедури є істотним, оскільки зумовлює дефектність як висновку релігієзнавчої експертизи, так і оскаржуваного наказу ДЕСС…». На підставі цього апеляційний суд визнав незаконними і подальші дії посадової особи державного органу. У постанові зазначено: «Визнати протиправними дії голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського щодо затвердження Висновку… за умов нерозглянутої заяви… про відвід…». Ключовим наслідком розгляду справи стало скасування самого рішення державного органу: «Визнати протиправним і скасувати наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 №Н-8/11…». Таким чином, суд фактично підтвердив, що проведена раніше релігієзнавча експертиза була здійснена з істотними порушеннями процедури, які вплинули на її результат і правомірність. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили з моменту її ухвалення.

Відійшов до Господа колишній митрополит Філарет (Денисенко) Ім’я, яке неможливо вимовити без внутрішньої напруги. Ім’я, яке для одних — патріарх. Для інших — митрополит Філарет, екзарх України. Для третіх — символ трагічного церковного розділення. Але в будь-якому разі — це людина масштабу. Він прожив довге, складне, суперечливе життя. Життя, в якому були влада і служіння, визнання і відторгнення, вірність і розлом. Він був людиною великої сили, праці й волі — і це відчували навіть ті, хто не приймав його шлях. В останні роки свого життя він звершив труд, який важко не назвати подвижницьким: переклав українською мовою творіння святих отців і богослужбові тексти. Те, що не зникає. Те, що продовжує жити в Церкві поза всіма суперечками. І водночас — його ім’я для багатьох залишалося пов’язаним із важкою темою: анафемою, розривом, перебуванням поза церковним спілкуванням. Для одних він стояв біля престолу, для інших — за церковною огорожею. І ось тепер, коли його земний шлях завершено, особливо сильно звучить спокуса — почати підбивати підсумки. Розставляти оцінки. Ділити життя на «подвиг» і «падіння». Але є межа, яку християнин не має права переступати. Ми не знаємо останньої години людини. Не чуємо останньої молитви. Не бачимо останнього покаяння. А саме там — вирішується все. Недаремно отці говорили: не поспішай судити життя людини, поки не побачиш, як вона його завершить. І згадується Голгофа. Двоє розбійників поруч із Христом. Один — з ожорсточенням. Інший — з покаянням: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє». І цього виявилося достатньо. Тому сьогодні — час молитися. І це — не просто благочестиві слова. Це і є та найвища любов, про яку говорить Христос: «З того знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою». Не в суперечках. Не в осудженні. Не в спробі винести останній вирок. А в молитві. Бо молитва за спочилого — це любов, яка вже не шукає свого, не доводить, не виправдовується і не звинувачує. Вона просто віддає людину в руки Божі. А все інше — не наше. Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого. І сотвори йому за Твоєю милістю, а не за нашими словами. Віктор, архієпископ Арцизький, намісник Свято-Успенського та Свято-Іллінського Одеських чоловічих монастирів, духівник Свято-Архангело-Михайлівського жіночого Одеського монастиря.

👉🏻 Якщо звернути увагу на житіє преподобної Марії Єгиптянки, то можна побачити, що в V-VI ст. в Єрусалимській Церкві зберігалася первісна практика і ще не причащали за сучасною формулою зі згадуванням імені. Скоріше за все Причастя відбувалося за апостоло-Яківською [і не тільки його] формулою: Пресвітер: Тіло Христове! — Вірний: Амінь! Диякон: Кров Господня, Чаша життя! — Вірний: Амінь! Інакшим логічним чином пояснити, чому ієромонах Зосима одразу не дізнався імені йорданської подвижниці, не можу.

#практика #корисне #богослужіння #полезности ⚡️ ⚡️ ⚡️ Неправильна практика цілування верхнього з п’яти хлібів на літії до того, як хліби були благословенні, є однією з найчастіше спостережуваних помилок під час звершення святкового всенічного бдіння. Це не нове явище: воно спостерігається вже багато десятиліть і давно привертало увагу благоговійних літургістів (найбільш виразно, мабуть, про цю помилку прямо писав протопресвітер Валерій Лук’янов). Коли священник наприкінці літії підходить до столу, на якому лежать п’ять хлібів, пшениця, вино та єлей, він бере верхній хліб і, тримаючи його у правій руці, мовчки осіняє ним хресним знаменням стіл. Після цього він повертає його на тацю до інших хлібів, не цілуючи його. Потім священник читає молитву благословення хлібів, простягнувши праву руку долонею догори у бік таці; але при цьому він не звершує традиційного благословляючого знамення рукою «IC XC» і знову не осіняє хліби хресним знаменням у сам момент виголошення благословення, оскільки в цій молитві він звертається до Господа з проханням: «Сам благослови хліби ці, пшеницю, вино і єлей». Після завершення молитви, коли священник, як це заведено після кожного виголосу, осінить себе хресним знаменням, він тоді бере головний хліб у праву руку, підносить його до уст і цілує його на знак благоговіння перед благословенням, яке він тепер уже має, після чого знову кладе його поверх інших, не використовуючи його повторно для осінення інших хлібів хресним знаменням. Неправильна практика — цілувати хліб до того, як він був благословенний, або осіняти ним інші хліби хресним знаменням після того, як вони вже були благословенні, — свідчить про нерозуміння самої природи благословення. Священники повинні з особливою уважністю дотримуватися правильного порядку звершення цього чину. ©️протоієрей Димитрій Гарчук

Уся Грузія прощається зі своїм святим патріархом!🕯️

Слава Богу, друзі. Сьогодні в перший день весни хочу поділитися з Вами новим відео. Пам'ятаєте пісню "Ромашка", яку співали чи не всі церковні колективи останні десятки років? Знайомий мені і дуже талановитий юнак Арсеній Данилюк запропонував записати його власну україномовну версію цієї пісні і ми разом із ним здійснили цей його задум. Як на початок весни, то це справді добра і актуальна пісня. Пишіть свої враження і під відео в ютубі і тут. Приємного перегляду і прослуховування! https://youtu.be/waaFKgzbXgs?si=j-5EG_q9tLSTpeq_

«Про повернення УПЦ в юрисдикцію Московського Патріархату не може бути й мови», – архієпископ Сильвестр Про це він розповів в інтерв’ю сербському виданню VREME, повідомляє Телеграм-канал “Правблог”. “У відносинах з Московським Патріархатом точка неповернення вже пройдена, і про повернення УПЦ в юрисдикцію Московського Патріархату не може бути й мови. Сьогодні наша Церква існує як повністю незалежна організація. Ми самостійно відкриваємо єпархії та висвячуємо єпископів, самостійно звершуємо богослужіння, відкриваємо парафії за кордоном, де сьогодні перебувають мільйони українців. У нас уже є досвід самостійного вирішення всіх питань внутрішнього церковного життя. Необхідно лише, щоб інші Помісні Церкви визнали цю незалежність”,– зазначив архієрей.