Срібні Мемуари

Снятие партии «Яблоко» поддерживаю. Потому что участие либеральной антивоенной партии на выборах это наебалово циничный и подлый обман избирателя. Типа той разводки, как попался я когда-то. Со стороны казалось, что Россия это продвинутая страна с активной политической жизнью - дискуссионные площадки, современные медиа, публицистика, акционизм. А как переехал и оглянулся, то оказалось: участников дискуссий закрыли, медиа заблокировали, публицисты повыпрыгивали из окон, акционисты в окопе. А те, кто Россию рекламировал, уже в Израиле. Нет уж, давайте дальше без обмана. Если идёшь в России на выборы голосовать, то голосуй за Единую Россию. Не надо этих выкрутасов, знаете, типа я вот живу в России, но моя Россия другая. Не надо этой дули в кармане. А то хорошо устроились - пошли на тайное голосование, получили 2% и совесть чиста. Нет! Прозрение должно быть полным.

Зміни? Частина 3 Якщо попередні два блоки стосувались негайних змін щодо розподілу військово-навченого ресурсу та підготовки, то поточна частина стосується нашої фактичної неможливості ефективно здійснювати планування. Ми маємо статичну лінію від Сяну до Дону від Сум до Херсону. Що є основним для успішного ведення позиційної оборони по статичній лінії? Як загалом так і в операційних зонах корпусів, якщо відкрити книжку: - вогнева підтримка (артилерії та бпла) здатна порушити порядки противника на етапі висування; - вогнева підтримка, що може знищити його в смузі забезпечення (ака кілзоні) при наближенні до передьного краю; - достатня щільність і взаємозв'язок між підрозділами і позиціями; - в разі успішного вклинення противника необхідно мати достатні резерви; - рубіж, що утримується, є вигідним в тактичному відношенні; - дії противника та загрози передбачаються, розробляються плани можливої протидії. І от з 3, 4 5, 6 пунктами щоразу виникають проблеми. На рівні батальйонів щільність та взаємозв'язок позицій часто мінімальний через брак особового складу, а необхідність утримання ПВ "Очко" заради доповіді не покращує становище. Рубежі, що утримуються часто не є вигідними, або вигідність як така не враховуються під час планування. Наприклад оборона східного берега Куп'янська без переправ викликає дуже багато питань з точки зору здорового глузду. Резерви? Недостатньо просто мати їх (хоча з цим очевидно проблема), головне — передбачати їх можливе застосування і концентрувати там, де це буде потрібно. В умовах оборони смуги саме наявність резервів визначає стійкість. Але резерв, який починають шукати вже після вклинення противника, — це не зовсім резерв. Це чергова пожежна команда. Неодноразово ми бачили в боях різного масштабу, як наші дії відбуваються реакційно. Прикладом можна взяти Харківський наступ противника в 2024 році. Так, в ході просування противника, було екстренно перекинути сили з інших ділянок, чим досягнено стабілізацію. Ця екстренність породжує собою низку ризиків, а в умовах дронової війни, коли заміна стала процесом кількатижневим, висмикування і перекидання бригад на інші напрямки стало фактично неможливим. Водночас практично завжди, терміново перекидаючи війська з одного напрямку на інший, реагуючи на дії противника, ми отримували чергову проблемну ділянку в результаті. Очеретино, Торецьк, Куп'янщина, Сумський напрямок, Серебрянське лісництво і далі по списку. Якщо читач мав час ознайомитись з лінійкою дописів про Кайзершлахт Кирила Макарова, то він міг помітити в другій битві на Марні, що французи змогли передбачити дії противника, концентрували резерви на загрозливих напрямках, а також до початку "німецького наступу" передбачили фланговий контрудар з завчасно підготовленими під це силами. Це здається простим і поміщається в один абзац, але насправді з точку зору оборонного планування є вершиною бажань військового тактика. Підведу короткий підсумок: - Більш еластична (в ідеалі ешелонована) оборона з урахуванням тактичних властивостей місцевості; - Створення резервів (в тому числі мобільних резервів підрозділів БпЛА) шляхом відмови від оборони тактично невигідних рубежів, перегрупування військ, перерозподілу о/с; - Пердбачення дій противника, концентрація резервів, планування контрдій; - Відмова від утримання ПВ "Очко" та відновлення ПВ "Очко" шляхом стирання наявних сил. Якщо для іскушонного користувача це здається очевидними кроками, "потримайте моє пиво" сказав полкан з УВ.

"Першим противником, з яким «духові» капіталізму довелось зіткнутися, став той різновид світовідчуття і ділової поведінки, який можна назвати традиціоналізмом. ... "...Однак тут виникають несподівані труднощі: парадоксально, але запровадження акордної оплати часто спричиняє не підвищення, а зниження продуктивності праці, бо робітники реагують на підвищення норми заробітної плати не підвищенням, а зниженням денного виробітку. Наприклад, робітник, який за оплати в І марку за морген* (0,25 гектара) щодня вижинав 2,5 моргени і, таким чином, заробляв 2,5 марки, після підвищення платні на 2,5 пфенінги за морген вижинав не 3 моргени, як можна було сподіватися (це принесло б йому 3,75 марки за день), а лише 2 моргени, заробляючи ті самі щоденні 2,5 марки і цим, висловлюючись у дусі Біблії, "задовольняючись". Збільшення заробітку приваблювало його менше, аніж зменшення обсягу роботи. Він не думав: "Скільки я можу заробити щоденно, якщо працюватиму максимально?". Питання стояло інакше: "Скільки мені треба працювати, щоб заробити ті самі 2,5 марки, які я отримував дотепер, задовольняючи ними мої традиційні потреби?". Людина «від природи» не прагне заробляти гроші, більше грошей. Вона хоче просто жити, жити так, як звикла, і заробляти стільки, скільки потрібно для такого життя." Макс Вебер, "Протестантська етика та дух капіталізму"

​​"Будучи молодим офіцером, я глибоко поважав вище командування, але, на жаль, розчарувався в багатьох з них, коли побачив їх ближче з позиції військового кореспондента. Було сумно дізнатись скільки, здавалося б, поважних людей були готові піти на майже все заради просування по службі. Один із командирів, який старанно культивував знайомство за мною, фельдмаршал сер Арчібальд Монтгомері-Массінгберд, запросив мене до співпраці з ним у написанні книги про уроки війни, і коли ми разом вирушили вивчати поля битв, я побачив, що він уникає всіх незручних питань, і незабаром зрозумів, що його основною метою у пропозиції написати таку книгу було показати, наскільки блискучою і бездоганною була операція Четвертої армії, начальником штабу якої він був. Тому я відмовився брати участь у цій рекламній акції. Я також побачив, що він мав звичку нашіптувати мені шкідливі інсинуації про інших генералів, які були його конкурентами у просуванні по військових сходах. Він зрештою досяг вершини, хоча і без моєї допомоги, і його перебування на цій посаді відзначилось найгіршим періодом стагнації в розвитку армії між двома війнами. Це було тим більш прикро, що він обійняв посаду начальника Імперського генерального штабу саме в той час, коли Гітлер захоплював владу в Німеччині. Коли Айронсайд став начальником Імперського генерального штабу після початку війни в 1939 році і розмірковував над списком недоліків в оснащенні армії, він був настільки вражений, що вказав на портрети Монтгомері-Массінгберда і його попередника Мілна у своєму кабінеті і гнівно вигукнув: "Ці двоє за все відповідальні — краще їх розстріляти". Іншою звичкою, що мала гірші наслідки, було те, що амбітні офіцери, коли бачили перспективу підвищення до генеральського звання, вирішували приховувати свої думки та ідеї заради спокою, доки не досягнуть вершини і не зможуть втілити ці ідеї в життя. На жаль, зазвичай після років такого самопридушення заради амбіцій, коли нарешті пляшка відкривалась, її вміст випаровувався. Я зрозумів, що моральна мужність на вищих рівнях в армії була такою ж рідкістю, як і серед політиків. Мене також здивувало, що ті, хто виявляв найвищий ступінь фізичної мужності, як правило, були тими, кому найбільше бракувало моральної мужності, і ключ до цього, здавалось, полягав переважно в зростаючій одержимості особистими кар'єрними амбіціями — особливо в тих випадках, коли нещасливе сімейне життя призводило до надмірної заклопотаності кар'єрними перспективами. Однак іншою основною причиною зниження моральної мужності була відсутність приватних коштів, що змушувало командирів стелитись перед своїми начальниками через турботу про забезпечення освіти своїх дітей. Цей фактор був дуже помітним у покірності німецьких генералів Гітлеру, і це стало для мене зрозумілим, оскільки я бачив, як це працювало у Великобританії в набагато менш складних умовах." //Basil Liddell Hart, Why don't we learn from history?// #книги #історія #ПСВ

Всупереч популярній думці, нові бригади формувати треба. Наші "старі" бригади вже роздуті будь здоров, бачили б ви смугу наприклад 128 огшбр. Це розмиває засоби, створює завелике навантаження на органи управління. Є певні обмеження на розмір смуги, де батальйон та бригада можуть ефективно працювати. Наразі йде процес прикриття північного кордону, й жодну стару бригаду ти під це не видернеш щоб закрити питання в повному обсязі. Станом на початок війни, у нас не було й близько потрібної кількості бригад, щоб закрити смугу. А смуга розширювалася й продовжує розширюватися. Це призвело до того, що ДШВ замість того, щоб бути резервом, стали фактично лінійним родом військ й застрягли в позиційних боях. Виривання ДШВ з Донеччини для Курщини зруйнувало оборону на ділянці й частково нівелювало успіхи Курщини. Але рано чи пізно це мало відбутися б. Проблема не в концепції "створення нових бригад". Проблема в виконанні. Теоретично, треба було б збирати найкращих керівників на таку важку задачу, й направити їх організаційні здібності не на тримання смуги, а формування нових з'єднань, а їх посади передати замам. Або виривати непогані батальйони з роздутих бригад й масштабувати. Система має перебувати в поступовому русі. Замість цього пішли по найменш політично проблемному шляху – "дайте кого не шкода". Врешті і маємо. Втім, навіть за таким методом є певний результат. Деякі 150-і вже демонструють непогану роботу, як на наявні у них сили та засоби. Окремо варто зазначити, що масове масштабування до дивізій не вирішило б проблему. Ба більше, вимагало б більших кадрово-організаційних змін й залучення більшої кількості людей в органи управління. Корпусна реформа саме корпусна, тому що це було найлегше рішення як з точки зору ресурсу, так і прикладених зусиль.

Напишу зараз дуже непопулярну річ. Декілька разів ми перетинались з 225, тим самим, окремим штурмовим. І завжди вони були молодці і справжні герої. На Часовому Яру 225 тримав дуже складну ділянку, деякі позиції бились в оточенні місяцями. А потім їх змогли відвести. Було навіть супер пафосне відео яке репостили всім інтернетом. На Гуляйполі фактично саме 225 стабілізував обстановку, коли інші просрали всі полімери. Про Курськ всі знають і так. Я не буду коментувати що там у них коїться всередині, я там не служив і не знаю. Але мати їх суміжниками завжди було надійно.

Зміни? Частина 2 Іншим способом приведення підрозділів до спільного знаменнику окрім їх доукомплектування є перегляд системи підготовки. Розпочинаючи від перегляду ГЗ інструкторів, продовжуючи ліквідацією певних безтолкових ВОС (хтось дійсно відправляє людей на вос Кулеметника?) або передачею права навчання більшості піхотних ВОС в навчальні батальйони в корпусах. Тобто зробити навчання якомога нижче і децентралізованіше. Так як більшість навчання особовий склад фактично отримує в частинах, а не в навчальних центрах. По-друге, слід переглянути усю систему обміну і впровадження досвіду. Станом на зараз вона працює не ефективно і складається з кадрових дєдушек, які досиджують до своїх 25 років вислуги, спамлять табличками і бюлетнями і такі ж таблички та бюлетні вимагають (їх звісно мало, хто читає, і навіть якщо вони толкові, вони рідко доходять до тих кому вони потрібні). Єдиним фактично дієвим способом обміну досвідом є горизонтальна взаємодія між підрозділами, тож всі зусилля напрямку ВВД мають бути направлені для створення можливостей горизонтальної взаємодії.

Зміни? Частина 1 Так як тематика реформування військ нескінченно не вщухає в інформаційному просторі, особливо на фоні протестів, то гріх як-то кажуть не накинути на загальний вентилятор. В полі зору буде виключно сухопутна компонента та елементи структури управління і планування. Не включені бюрократичні аспекти, які регулюються законом. Першочергово слід визнати, що наше військо дуже нерівномірне по своїм спроможностям. Є підрозділи, які являють собою повну шляпу, спроба постановки яких в смугу оборони на найбільш тихому напрямку робить цей напрямок проблемним. Кадровий потенціал для реанімації таких трупів в нас відсутній. Попри те, що війна народила тисячі нових командирів, потреба в сержантах, офіцерах тактичної ланки, командирах і штабах значно більша по своїй суті. На папері звісно персонал угруповання військ може виплинюти розпорядження, що треба виділити офіцерів та сержантів. По цьому розпорядженню бригади відправлять кончених єбланів, від яких інакше не знали, як позбутись, та й усе. Вихід по суті один: розформовувати частини. Звісно проблема полягає в об'єктивній оцінці. Довіряти оцінку бригад дєдушкам з ГШ не можна ні в якому разі, бо у них все почнеться укомплектованістю підрозділу і закінчиться наявністю восовок. Довіряти медійним обличчям з околовійськової тусовки ідея не краще, бо найчастіше всього вони не можуть реалістично і незаангажовано оцінити ситуацію. Єдиний фактично можливий варіант — це поєднання статистичних оцінок, оцінок за критеріями з фінальним рішенням за людьми, які безпосередньо показують хороші результати в своїх частинах на командирських посадах, або посадах начальників штабів. Тройка ЧК винесла вердикт розформувати ТРО. Розформування частин в свою чергу дало б змогу знайти все ж таки обмежений ресурсу для оживлення напівтрупів сухопутки і можливо дозволило б створити необхідні повнокровні, а не паперові резерви. При чому доцільніше спочатку включати частину в підпорядкування іншої на період розформування, що дозволило б здійснити поступову інтеграцію без втрати фахівців в ході погано пропрацьованих наказів по персоналу. Головною метою таких дій є вирівнювання бригад між собою, ясно, що це не єдиний крок необхідний для цього.

ПОЛЯК, ЯКИЙ ПРИДУМАВ ФОРМУЛУ ДРУЖБИ УКРАЇНИ І ПОЛЬЩІ Цього дня минає 120 років з дня народження відомого польського публіциста та багаторічного редактора видання “Культура” Єжи Ґедройця. Значна частина інтелектуальної спадщини Єжи Ґедройця присвячена тому, як примирити польський та український народи, в яких за багатолітню історію сусідства накопичилося чимало спільних претензій. Розповідаємо про видатного мислителя та його думки у матеріалі.

Каждый раз, когда мы обмениваем субъектность, т.е. полноценное право и власть распоряжаться нашей жизнью, взамен на кажущеюся спасением или комфортом зависимость, мы получаем ещё более болезненные последствия, чем те, что не хотели терпеть в процессе борьбы за эту субъектность. Наглядный пример, который мы часто приводим. Родители, которые "сберегли" своего молодого сына от участия в сопротивлении против оккупантов, держали его подальше от "ваххабитов", через 20 лет вынуждены слышать новость, что их 35-летний сын, отправленный на "СВО" из-за какой-то задолженности, был убит. Спасли ли они в итоге своего сына и своё счастье? В моменте, им именно так и казалось. Что у него вся жизнь впереди, что ему следует держаться подальше от политики, что не нужно лезть в "не свои дела". Но сегодня, очевидно, что они не то, что не спасли сына, так и вовсе, стали в каком-то смысле причиной столь ужасного итога в его жизни. Побоявшись того, что их сын станет шахидом на своей земле, они позволили сделать его двухсотым российским солдатом в Бахмуте. Вам предписано сражаться, хотя это вам неприятно. Быть может, вам неприятно то, что является благом для вас. И быть может, вы любите то, что является злом для вас. Аллах знает, а вы не знаете. 2:126

Кілька днів поспіль російські удари по портах Одещини роблять морське судноплавство надто небезпечним. Судновласники призупиняють заходи, а 22 липня українським коридором не пройшло жодного судна — і це на піку жнив. Хочу пояснити, чому зупинка портів б'є по економіці ширше, ніж здається на перший погляд. Море для України — це головні двері торгівлі. Морем йде близько двох третин експорту за тоннажем і половина за вартістю, а це приблизно 19 млрд доларів експорту і майже 9 млрд імпорту на рік. Замінити цей канал не можна. Його можна лише частково розвантажити на інші маршрути. Переорієнтувати вдасться не все. Зерно й руда — це близько трьох чвертей морського експорту за тоннажем. Саме масові сировинні вантажі через свій обсяг найважче вивезти в об'їзд. Руда й так їде залізницею близько 16 млн т на рік, і наростити цей потік майже нема куди — маршрути, якими вона йде, уже завантажені. Дорогий вантаж, як олія, вигідно везти в об'їзд навіть дорожчим маршрутом, бо логістика з'їдає лише малу частку його ціни. Дешеву руду той самий об'їзд робить нерентабельною. Тому застрягає передусім дешевий масовий вантаж — він багато важить, але мало коштує, і через це втрати у грошах виходять меншими, ніж у тоннах. Альтернативи є, але кожна має стелю і коштує дорожче: 🔹Залізниця обмежена потужністю перевантаження на кордоні й кількістю вагонів. Переходи працюють усі, але нерівномірно: польські перевантажені, а частина південних і західних недовикористана — там є резерв, який ще треба задіяти. 🔹Дунай у 2023 році піднявся з довоєнних 3 млн т майже до 27 млн т на рік. Зараз він завантажений менше, тож певний резерв лишається. Але й цей резерв обмежений: далі впирається у глибину фарватеру, у розмір річкових суден і залежність від румунського каналу Суліна. 🔹Автотранспорт найгнучкіший, але найдорожчий і бере найменше зерна. І головне, що усі альтернативні маршрути дорожчі за море. За оцінками середини 2026 року глибоководний фрахт був близько 23 доларів за тонну, дунайський — 39–40, а після зупинки заходу суден розрив, найпевніше, ще зріс. Імпорт — це ще один бік проблеми. Морем заходить пальне, вугілля для металургії й енергетики, добрива. Це входи для нашого власного виробництва, тож блокада б'є не лише по експортерах, а й по підприємствах, які залежать від цього імпорту. Укрзалізниця вже збирає від експортерів пріоритетні напрямки, щоб підготувати рухомий склад, а бізнес просить переговорів щодо тарифів із сусідами, зокрема через Молдову. Це правильний рух. Західні переходи, перевалку на стику колій і дунайський вузол треба розвивати й тоді, коли порти працюють нормально, бо саме вони страхують економіку, коли з'являється нова загроза. #море #транспорт #залізниця

Ні, не можливо. В цілому, БпЛА батальйонного та бригадного рівня мають дуже великі обмеження. Якщо не розтікатися по тексту, то в двох словах: дрони добре виявляють та знищують цілі поза укриттям. В усіх інших випадках – таке. Противник зайшов в будинок, знайшов підвал, почав там копати – шанси того, що його вб'ють, дуже малі. Це вже ціла спецоперація підрозділів на смузі починається. Піхота робить наріжну роботу: не допускає перебування противника. Без піхоти противник буде просуватися без великих проблем. Власне, з цим пов'язані неуспіхи в агломераціях. Покровськ, Костянтинівка. Ефективність дронів різко падає в бетонній забудові, а піхоти в нас мало. Противник просто заводить достатньо піхоти й вичавлює наші сили.

Facebook