Український інститут практичної адиктології

РОБОТА З ЕЙФОРІЙНОЮ ПАМ'ЯТТЮ У АДИКТІВ (наукова стаття). Старков, Д. (2026). Робота з ейфорійною пам’яттю у адиктів. Психологічне консультування і психотерапія, 25 (42-50) https://doi.org/10.26565/2410-1249-2026-25-05 Шановні колеги! Вийшла моя стаття в науковому журналі Психологічне консультування та психотерапія (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) "Робота з ейфорійною пам'яттю у адиктів" Посилання на статтю на сайті журналу https://periodicals.karazin.ua/psychotherapy/article/view/29520 Абстракт. Стаття концептуалізує феномен адиктивної ейфорійної пам’яті як стійкі, емоційно насичені спогади про вживання психоактивних речовин із дисоціативним характером переживань та дефіцитом символічного рівня. Феноменологічно можна виділити два модулі: (1) гострі «ейфорійні інтрузії» із вегетативними реакціями та потягом; (2) латентну «пам’ять утраченого раю» з виразним компонентом туги та нарцисичним змістом. На нейробіологічному рівні узагальнено мультисистемну модель пам’яті (гіпокамп-контекст/стимул-стимул, амігдала-стимул-афект, дорсальний стріатум-стимул-реакція) і роль стрес-медіаторів та глутамат-залежної пластичності у консолідації та підтриманні адиктивних слідів пам’яті, що уможливлює реактивацію потягу навіть через роки ремісії. Критично проаналізовано обмеження підходів реконсолідації (залежність ефектів від «сили» й «віку» пам’яті, контексту та тривалості інтервенції) і неоднозначні результати експозиційних методик у лікуванні адикцій. Запропоновано альтернативну терапевтичну стратегію проконсолідації як доведення адиктивного досвіду до рівня семантизованого життєвого наративу та посилення кортіко-кортікальної інтеграції. Стратегія містить три послідовні модулі: символізацію/менталізацію мотивацій уживання (зокрема через малюнкові та образні техніки) та наративізацію (конструювання історії від третьої особи з перерозподілом афектів у часовій перспективі). Підкреслено показання: стабільна ремісія (переважно ≥2–3 роки для хімічних адикцій); для поведінкових адикцій можливе більш раннє застосування. Ілюстративні клінічні кейси демонструють операціоналізацію технік і потенціал зміни від суб’єктивної «ейфорійної інтрузії» до інтегрованого досвіду. Ключові слова: хімічне узалежнення, адиктивна ейфорійна пам’ять, консолідація, реконсолідація, проконсолідація пам’яті З повагою, Денис Старков

Коли поруч втрати, небезпека і постійна невизначеність, слово «щастя» легко починає звучати як заклик не сумувати, мислити позитивно й бути вдячними за те, що маємо. Наче до всього, із чим ми вже справляємося, додається ще один обов’язок — почуватися добре. Але, можливо, щастя — це не лише про приємні емоції. Можливо, це також про здатність не втрачати себе. Залишатися автором власного життя навіть тоді, коли ми не обирали більшість його обставин. Розуміти, що для нас справді важливо, чого ми потребуємо і як хочемо проживати той час, який у нас є. ⠀ Саме про ці два виміри щастя — психологічний і філософський — ми говоритимемо на дводенному онлайн-семінарі У пошуках щастя: від психології до філософії: онлайн-семінар ⠀ 🟢З погляду психології спробуємо розібратися: • як тіло, спосіб життя і мислення впливають на наш емоційний стан; • що насправді відомо про позитивні емоції; • чому задоволення потреб не завжди дає відчуття повноти життя; • як пов’язані щастя, цінності та внутрішнє благополуччя; • які психологічні практики можуть підтримувати нас у тривалому стресі. 🟢А філософія поставить складніші запитання: • чи залежить щастя від того, що з нами відбувається; • що означає «належати самому собі»; • чи можна жити власним життям у світі, який постійно втручається в наші плани; • як щастя розуміли стоїки, епікурейці, скептики та інші філософські школи; • що відбувається з нашим «Я» у зустрічі з іншою людиною; • і зрештою — чи можливе щастя в сучасному світі. ⠀ Ми не будемо переконувати, що достатньо змінити думки — і реальність перестане боліти. Не будемо пропонувати універсальної формули щасливого життя. Натомість поєднаємо психологічні знання, філософські ідеї та практичні вправи, щоб кожен міг уважніше подивитися на власне розуміння щастя. ⠀ Семінар розрахований не лише на психологів. Він може бути цікавим усім, хто читає про психологію та філософію, переживає хронічний стрес або відчуває, що вже надто довго відкладає життя «на потім». ⠀ Автор і ведучий — Денис Старков, кандидат психологічних наук, сертифікований психотерапевт, супервізор і навчаючий тренер Українського інституту практичної адиктології. Працює у психологічному консультуванні та психотерапії з 2009 року. ⠀ ℹ️ Організаційна інформація: 📝 Реєстрація: https://forms.gle/9xnbCFgq8rNvvggU6 ⠀ ✅ Дати: 22.08.2026-23.08.2026 ✅ Час: з 09:00 до 16:30 (за київським часом) ✅ Мова викладання - українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність обов’язкова як мінімум на 80% семінару зі включеною камерою. ✅При дотриманні усіх вимог видається сертифікат від Українського інституту практичної адиктології та нараховується 16 балів БПР (за умови проходження тестування в день заходу) ⠀ ✅ Вартість: 3000 грн - до 02.08.2026 3500 грн - з 03.08.2026 Увага! Реєстрація на семінар закінчується за дві доби до початку. ⠀ Якщо виникнуть питання, зв'яжіться з організатором: 📱+38 (093) 209-28-14 (Viber, Telegram, What`s Up), uipa.inst@gmail.com Ірина Заєць

Висновок: у цьому рандомізованому контрольованому дослідженні, присвяченому порівнянню програми «Індивідуальне працевлаштування та підтримка» з розширеною програмою самодопомоги для осіб із розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин, у Норвегії не було виявлено різниці між групами щодо працевлаштування, яке визначалося як щонайменше один день роботи за конкурсом протягом 18 місяців; однак учасники програми «Індивідуальне працевлаштування та підтримка» працювали більше годин і отримували вищу загальну заробітну плату, ніж учасники контрольної групи.

ВПЛИВ ПРОГРАМИ «ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТА ПІДТРИМКА» НА РЕЗУЛЬТАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ ІЗ РОЗЛАДАМИ, ПОВ’ЯЗАНИМИ З ВЖИВАННЯМ ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН: ПРАГМАТИЧНЕ РАНДОМІЗОВАНЕ КОНТРОЛЬОВАНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОРІВНЯННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОГРАМ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ З ПРОГРАМАМИ РОЗШИРЕНОЇ САМОДОПОМОГИ   #статті   📌 Rognli, E. B., Andersen, K. a. A., Aas, E. M., Reme, S. E., Lystad, J. U., Stavseth, M. R., & Arnevik, E. A. (2025). The effectiveness of Individual Placement and Support on vocational outcomes for patients with substance use disorders: A pragmatic superiority randomized controlled trial of Individual Placement and Support versus enhanced self-help. Addiction, 120(12), 2547–2558. DOI: https://doi.org/10.1111/add.70155   Анотація Передумови: рівень безробіття серед осіб із розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин, є високим, а науково обґрунтованих методів професійної реабілітації бракує. Зайнятість має велике значення, оскільки вона сприяє покращенню результатів лікування та запобігає рецидивам. Програма індивідуального працевлаштування та підтримки довела свою ефективність щодо надання допомоги пацієнтам із психічними розладами в пошуку конкурентоспроможної роботи.   Нашою метою було дослідити ефективність програми «Індивідуальне працевлаштування та підтримка» щодо результатів професійної реабілітації пацієнтів із розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин.   Метод: місцем проведення рандомізованого контрольованого дослідження було відділення лікування розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин в Університетській лікарні Осло, Норвегія. Учасниками були пацієнти з розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин, які прагнули влаштуватися на конкурентоспроможну роботу. Усього до дослідження було залучено 202 пацієнти з розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин, з яких вісім відкликали свою згоду, п’ятеро померли, а двоє були залучені помилково, що дало скоригований набір даних для аналізу за принципом наміру лікування у складі 187 учасників, з яких 91 було випадково обрано до групи «Індивідуальне працевлаштування та підтримка», а 96 – до групи посиленого контролю. Втручання охоплювало стандартне лікування у поєднанні з програмою «Індивідуальне працевлаштування та підтримка» тривалістю до 13 місяців порівняно зі стандартним лікуванням, самодопомогою, семінаром із трьох двогодинних занять та одним заняттям індивідуального консультування. Відомості про зайнятість були отримані від Статистичного управління Норвегії та використані у дослідженні. Основним результатом було працевлаштування щонайменше на один день за конкурсом протягом 18 місяців після залучення до дослідження. Додаткові показники щодо зайнятості охоплювали стаж роботи, число робочих місць, кількість відпрацьованих годин та заробітну плату за аналогічний період.   Результати: між групами не спостерігалося різниці щодо основного результату [39.6 % проти 34.4 %; відношення шансів = 1.28, 95 % довірчий інтервал = 0.70–2.35], але учасники групи «Індивідуальне працевлаштування та підтримка» працювали більше годин (601 проти 344; b = 330, 95% довірчий інтервал (ДІ) = 25–635) та мали вищу загальну заробітну плату в норвезьких кронах (141 000 проти 73 000; b = 94 000, 95% довірчий інтервал (ДІ) = 17 000–170 000), порівняно з учасниками контрольної групи. Учасники контрольної групи частіше отримували послуги від служб соціального забезпечення (53.1 % проти 27.5 %; відношення шансів = 2.99; 95 % довірчий інтервал = 1.64–5,57).

Друга парадигма реабілітації адиктів – парадигма утримання (The desistance paradigm), яку розуміють як припинення зловживання та утримання від ПАР і злочинів, пов’язаних з ПАР. Тобто в цій парадигмі більш прагматично та просто підходять до проблеми терапії адикції, ніж у парадигмі одужання, та зводять її лише безпосередньо до чинників припинення зловживання (розглядаючи ці чинники з погляду позитивної психології, а не крізь патопсихологічну призму). У цьому є свій сенс, бо так немає небезпеки гіпергенералізувати процес терапії адикції на процес «терапії всього» та всебічного розвитку, яка присутня в моделі одужання. До того ж модель утримання обходить іншу пастку моделі одужання – оскільки важко дати загальне визначення особистісному розвитку (який є визначальним параметром у парадигмі одужання), то ми повинні користуватися його специфічним визначенням та декларувати якусь програму цього особистісного або духовного розвитку, яку буде використовувати реабілітаційний центр, наприклад, «12 Кроків» або «7 навичок». З одного боку, наявність такої програми може бути власне перевагою парадигми одужання перед досить ціннісно-дифузною парадигмою утримання, однак у разі нетворчого та шаблонного її використання вона, навпаки, може набувати рис деструктивної ідеології, а сам центр реабілітації – риси деструктивного духовного (або психологічного) об’єднання (секти). У парадигмі утримання ж наявність якоїсь «програми одужання» виключено зовсім, вона є виключно індивідуально-орієнтованою (що, з іншого боку, є одночасно її недоліком порівняно з моделлю одужання).

ПАРАДИГМА ОДУЖАННЯ В РЕАБІЛІТАЦІЇ АДИКЦІЙ #цитата з 📌 Старков Д., Жидко М. Парадигми, принципи організації та моделі програм соціально-психологічної реабілітації адикцій в українських реаліях. Організація соціально-психологічної реабілітації узалежнених осіб : науково-методичний посібник / за ред. Старкова Д. Ю., Максимової Н. Ю. Київ : 7БЦ, 2023 Парадигму одужання Graham визначає як «макротеоретичну лінзу», яка може бути використана для розуміння різних теорій, моделей, підходів та досвіду, оскільки немає універсального теоретичного розуміння того, чим є одужання від адикції. Сама концепція «одужання» народилася з критики парадигми медичної терапії, де зловживання наркотиками та алкоголем розглядається як патологічне з нозологічного погляду, а медичне лікування розглядається як єдина альтернатива. На противагу медичній парадигмі, парадигма «одужання» орієнтується на процеси самовизначення, оздоровлення та розвитку людини, орієнтується на модель здоров’я, а не хвороби (тут також можна згадати, що слово recovery в англійській мові не несе в собі нозологічно-патологічних конотацій і може перекладатися ще як «відновлення», «повернення», «полагодження», «переродження», а навіть коли перекладається як «одужання», то акцент тут стоїть на відновленні стану здоров’я, а не на боротьбі з хворобою). І це є найслабшим місцем цієї парадигми внаслідок складності визначення терміна «здоров’я» (особливо щодо узалежнення) та досягнення консенсусу щодо наукового значення цього терміна (єдине, що цілком зрозуміло, що це не просто утримання від зловживання). Leafe припускає, що суперечка щодо вживання терміна recovery також пов’язана з тим, що цей термін раніше використовувався лише у зв’язку з 12-кроковими програмами, однак нині використання цього терміна набагато ширше. У 2010 році одна з провідних організацій США в галузі адикцій – Управління служб з питань наркоманій та психічного здоров’я (англ. Substance Abuse and Mental Health Services Administration – SAMHSA) визначило «одужання» як «процес змін, завдяки якому люди покращують здоров’я та самопочуття, живуть самокерованим життям і прагнуть досягти свого повного потенціалу» та окреслило чотири головні напрями одужання – здоров’я, місце проживання, життєві активності, соціальне оточення. У літературі одужання також визначається як нелінійний процес постійного зростання, «шляхом отримання інформації» (англ. Where by the path way is informed by) про персональні унікальні сильні сторони, уподобання, потреби, досвід та культурне походження. Іншими словами, основним параметром у парадигмі одужання є особистісний/духовний розвиток. З огляду на визначення зрозуміло, що одужання є сутнісно особистим, унікальним і, отже, воно не може бути «надано», стандартизовано або тиражовано щодо обслуговування, власне, як інші не можуть змусити людину «одужувати». Це зауваження є вкрай важливим, оскільки з нього можна зробити висновок, що в парадигмі одужання не може бути моделі примусової реабілітації. Загалом модель реабілітації, що побудована на моделі одужання, спирається на такі практичні принципи: 1) заохочує самовизначення та самоуправління здоров’ям і добробутом; 2) передбачає індивідуальну, персоналізовану та орієнтовану на розвиток сильних сторін турботу, яка є чутливою до унікальних сильних сторін, обставин, потреб та вподобань людей; 3) підтримує людей у визначенні їхніх цілей, бажань та прагнень; 4) передбачає цілісний підхід щодо ряду факторів, що впливають на добробут людей, зокрема житло, освіта, зайнятість, сімейні та соціальні відносини; 5) підтримує соціальне включення людей та участь громади. SAMHSA пропонує 11 принципів одужання: 1) надія (англ. Hope), 2) персональна орієнтація (англ. Person-Driven), 3) багатошляховість (англ. Many Pathways), 4) цілісність (англ. Holistic), 5) взаємопідтримка (англ. Peer Support), 6) відносини (англ. Relational), 7) культура (англ. Culture), 8) робота з травмою (англ. Addresses Trauma), 9) ресурси (англ. Strengths), 10) відповідальність (як персональна, так і соціального оточення - англ. Responsibility), 11) повага (англ. Respect).

🔥УІПА запрошує на онлайн-семінар "Робота з мотивацією та опором клієнтів у психологічному консультуванні та психотерапії" 📌Опис семінару: Чому клієнт може хотіти змін, але нічого не змінювати? Чому він погоджується з психологом, але не виконує домовленостей? Чому людина продовжує поведінку, яка завдає їй шкоди, або чинить опір саме тоді, коли терапія починає давати результат? Мотивація клієнта — одна з ключових умов психологічної роботи. Особливо важливою вона стає у роботі із залежністю, ПТСР, депресивними станами, співзалежністю, переживанням втрати та іншими проблемами, за яких людина може одночасно прагнути змін і чинити їм опір. На семінарі ми розберемо, як зрозуміти мотивацію клієнта, побачити причини його амбівалентності та опору і допомогти йому рухатися до змін спираючись на власну мотивацію. 📌Мета семінару: оволодіння знаннями та практичними навичками розвитку мотивації до змін і роботи з опором клієнтів, зокрема при залежностях, ПТСР, співзалежності та переживанні втрати і горювання. 📌 На семінарі розглянемо: що впливає на мотивацію клієнта до змін; чому людина може одночасно хотіти і не хотіти змін; як розпізнавати опір і працювати з ним; як допомогти клієнту сформулювати власні цілі та повірити у можливість їх досягнення; як працювати з мотивацією при залежності, ПТСР, співзалежності, депресивних станах та переживанні втрати; як узгоджувати цілі психолога і клієнта та будувати терапевтичну співпрацю. 📌 Практична частина: активне слухання та робота з амбівалентністю; мотиваційне інтерв’ювання; сократичний діалог; техніки роботи з опором; розвиток самоефективності та підтримка мотивації; моделі мотиваційної консультації при залежності, ПТСР та співзалежності; розбір практичних ситуацій та відпрацювання технік. Автор та ведучий семінару: ➡️Денис Старков ▪️ кандидат психологічних наук (медична психологія), ▪️ супервізор Української спілки психотерапевтів в напрямку психотерапія узалежнень, ▪️ сертифікований психотерапевт у напрямках транзакційний аналіз (CTA-p-EATA, Європейська асоціація транзакційного аналізу) та психотерапія узалежнень (Українська спілка психотерапевтів), ▪️ майстер соціальної роботи; ▪️ президент та навчаючий тренер Українського інституту практичної адиктології, ▪️ науковий співробітник Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, навчаючий тренер Українського інституту психотерапії узалежнень; ▪️ засновник та почесний член Української спільноти транзакційного аналізу, засновник та екс-модератор дивізіону «Адиктологія» Національної психологічної асоціації, член Української спілки психотерапевтів, Національної психологічної асоціації, Американської психологічної асоціації; ▪️ співавтор програми психологічної амбулаторної реабілітації алкоузалежнених осіб Центру допомоги алкозалежним «Сенс» (підрозділ Дніпровського в місті Києві районного центру соціальних служб, програму затверджено Міністерством соціальної політики України у 2013 р.), ▪️ автор програми медико-психологічної реабілітації розладів, пов’язаних зі стресом та психічною травмою Київського міського кризового центру «Соціотерапія» (відділення Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія»); автор наукових робіт в області психології та психотерапії https://orcid.org/0000-0001-9220-8703; ▪️ досвід роботи в психологічному консультуванні та психотерапії з 2009 р. ℹ️ Організаційна інформація: 📝 Реєстрація: https://forms.gle/Sou6a6q4cLw9Yf127 ✅ Вартість: 4000 грн - до 25.08.2026 4500 грн - з 26.08.2026 Увага! Реєстрація на семінар закінчується за дві доби до початку. ✅ Дати: 05.09.2026-06.09.2026 ✅ Час: з 09:30 до 16:30 (за київським часом) ✅ Мова викладання - українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність обов’язкова як мінімум на 80% семінару зі включеною камерою. ✅При дотриманні усіх вимог видається сертифікат від Українського інституту практичної адиктології та нараховується 16 балів БПР (за умови проходження тестування в день заходу) Якщо виникнуть питання, зв'яжіться з організатором: 📱+38 (093) 209-28-14 (Viber, Telegram, What`s Up), uipa.inst@gmail.com Ірина Заєць

Коли поруч втрати, небезпека і постійна невизначеність, слово «щастя» легко починає звучати як заклик не сумувати, мислити позитивно й бути вдячними за те, що маємо. Наче до всього, із чим ми вже справляємося, додається ще один обов’язок — почуватися добре. Але, можливо, щастя — це не лише про приємні емоції. Можливо, це також про здатність не втрачати себе. Залишатися автором власного життя навіть тоді, коли ми не обирали більшість його обставин. Розуміти, що для нас справді важливо, чого ми потребуємо і як хочемо проживати той час, який у нас є. ⠀ Саме про ці два виміри щастя — психологічний і філософський — ми говоритимемо на дводенному онлайн-семінарі У пошуках щастя: від психології до філософії: онлайн-семінар ⠀ 🟢З погляду психології спробуємо розібратися: • як тіло, спосіб життя і мислення впливають на наш емоційний стан; • що насправді відомо про позитивні емоції; • чому задоволення потреб не завжди дає відчуття повноти життя; • як пов’язані щастя, цінності та внутрішнє благополуччя; • які психологічні практики можуть підтримувати нас у тривалому стресі. 🟢А філософія поставить складніші запитання: • чи залежить щастя від того, що з нами відбувається; • що означає «належати самому собі»; • чи можна жити власним життям у світі, який постійно втручається в наші плани; • як щастя розуміли стоїки, епікурейці, скептики та інші філософські школи; • що відбувається з нашим «Я» у зустрічі з іншою людиною; • і зрештою — чи можливе щастя в сучасному світі. ⠀ Ми не будемо переконувати, що достатньо змінити думки — і реальність перестане боліти. Не будемо пропонувати універсальної формули щасливого життя. Натомість поєднаємо психологічні знання, філософські ідеї та практичні вправи, щоб кожен міг уважніше подивитися на власне розуміння щастя. ⠀ Семінар розрахований не лише на психологів. Він може бути цікавим усім, хто читає про психологію та філософію, переживає хронічний стрес або відчуває, що вже надто довго відкладає життя «на потім». ⠀ Автор і ведучий — Денис Старков, кандидат психологічних наук, сертифікований психотерапевт, супервізор і навчаючий тренер Українського інституту практичної адиктології. Працює у психологічному консультуванні та психотерапії з 2009 року. ⠀ ℹ️ Організаційна інформація: 📝 Реєстрація: https://forms.gle/9xnbCFgq8rNvvggU6 ⠀ ✅ Дати: 22.08.2026-23.08.2026 ✅ Час: з 09:00 до 16:30 (за київським часом) ✅ Мова викладання - українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність обов’язкова як мінімум на 80% семінару зі включеною камерою. ✅При дотриманні усіх вимог видається сертифікат від Українського інституту практичної адиктології та нараховується 16 балів БПР (за умови проходження тестування в день заходу) ⠀ ✅ Вартість: 3000 грн - до 02.08.2026 3500 грн - з 03.08.2026 Увага! Реєстрація на семінар закінчується за дві доби до початку. ⠀ Якщо виникнуть питання, зв'яжіться з організатором: 📱+38 (093) 209-28-14 (Viber, Telegram, What`s Up), uipa.inst@gmail.com Ірина Заєць

ЧИ ДАЛЕКО ЯБЛУКО ВІД ЯБЛУНІ ПАДАЄ? КОЛИ СТИЛІ ВИХОВАННЯ ПОРУШУЮТЬ МІЖПОКОЛІННУ ТРАДИЦІЮ ВЖИВАННЯ ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН   #статті   📌 Sanchez, Z., Caetano, S., Valente, J. Y., Soares-Santos, L. E., & Cogo-Moreira, H. (2025). Does the apple fall far from the tree? when parenting styles disrupt the intergenerational pattern of substance use. Addictive Behaviors, 174, 108567. DOI: https://doi.org/10.1016/j.addbeh.2025.108567   Анотація Передумови: вживання психоактивних речовин підлітками залишається серйозною проблемою глобального громадського здоров’я, оскільки воно пов’язане з широким спектром негативних наслідків для розвитку, психічного здоров’я та поведінки. На початок вживання алкоголю, тютюну, марихуани, а останнім часом і електронних сигарет у підлітковому віці часто впливають різноманітні сімейні та соціальні фактори.   Мета: у цьому дослідженні розглядається, як стилі виховання можуть впливати на спадковість вживання психоактивних речовин.   Метод: У рамках аналітичної стратегії, орієнтованої на людину, яка охоплювала 4 280 пар «підліток-батьки» у Бразилії, ми застосували метод аналізу латентних класів  для визначення характеристик вживання психоактивних речовин у обох поколіннях та змоделювали їхній взаємозв’язок за допомогою  аналізу латентних переходів.   Результати батьків та підлітків значною мірою збігалися, особливо серед тих, хто не вживав алкоголь. Однак ця закономірність не була визначальною: авторитарний стиль виховання значно знижував ймовірність вживання підлітками декількох видів психоактивних речовин – навіть у сім’ях із батьками з групи високого ризику. Авторитарний стиль виховання також знижував цей ризик, але збільшував ймовірність передачі інфекції саме внаслідок вживання алкоголю. Ліберальний та безвідповідальний стилі виховання не продемонстрували жодного профілактичного ефекту.   Ці висновки підкреслюють роль стилю виховання та вказують на важливість сімейних заходів, спрямованих на подолання міжпоколінних моделей вживання психоактивних речовин.

По-перше, є безліч доказів, що залежні люди мають значний контроль над своєю поведінкою, навіть коли їх охоплюють сильні бажання. Вживання наркотиків, навіть серед наркоманів, залежить від вартості, що свідчить про чутливість до звичайних мотивів. Серед алкоголіків вживання залишається чутливим до вартості навіть після першої чарки. По-друге, епідеміологічні дані – а саме той факт, що більшість наркоманів з віком позбавляються своєї залежності – важко узгодити з теорією про непереборне бажання. Але стан справ є ще гіршим. Не всі наркотики викликають сильні неприємні симптоми абстиненції, коли наркозалежна людина відмовляється від вживання. До того ж зриви можуть виникати після кількох місяців або навіть років після останнього вживання – після тривалого періоду, відколи людина подолала абстиненцію та позбулася її симптомів. Насправді є свідчення того, що наркомани можуть навмисно переживати абстиненцію для зниження своєї толерантності до наркотику, щоб потім повернутися до його вживання, зменшивши дозу для досягнення такого ж ефекту. Хоча є численні докази того, що у наркозалежних знижується здатність до самоконтролю, вони все ж зберігають достатній його рівень для реагування на звичайні стимули, тому незрозуміло, як зниження самоконтролю могло б пояснити випадки зриву, крім окремих ситуацій. Проблеми з виконавчими функціями можуть пояснювати імпульсивну поведінку: вони допомагають зрозуміти ситуації, що нагадують відновлення звички (наприклад, чому залежна людина, яка утримується від вживання, може імпульсивно погодитися на пропозицію випити). Однак у багатьох ситуаціях зловживання супроводжується певним рівнем планування та підготовки: людина не просто погоджується на пропозицію, а ухвалює рішення знайти нагоду для вживання, а потім розробляє план придбання наркотиків (який може бути досить складним: потрібно буде вигадати виправдання для колег чи рідних, знайти гроші на придбання наркотиків тощо). Звичайна виконавча дисфункція не може пояснити таку поведінку. Іншими словами, це не можна пояснити однозначно: виконавча дисфункція може частково бути причиною таких зривів, оскільки вона допомагає зрозуміти, як саме у наркозалежних формується переконання, що (зваживши всі обставини) їм слід придбати та вжити наркотик.

ГІПОТЕЗА КОЛИВАННЯ ПЕРЕКОНАНЬ #цитата з 📌 Levy, N. (2018). Addiction: The belief oscillation hypothesis. In H. Pickard & S. H. Ahmed (Eds.), The Routledge handbook of philosophy and science of addiction. Routledge. https://doi.org/10.4324/9781315689197 У популярних, філософських та багатьох наукових трактуваннях залежності значну частину обґрунтування мають сильні бажання та інші емоційні стани. Когнітивним станам відводиться набагато менша значущість, ніж емоційним. Однак, як зазначають Пікард і Ахмед, залежність може бути не меншим розладом когнітивних процесів, ніж розладом, пов’язаним із компульсивністю чи потягом. Пікард зосереджується на запереченні. Я стверджую, що щонайменше у багатьох ситуаціях ми можемо пояснити порушення утримання наркозалежними за допомогою процесів, які не пов’язані з мотивованим міркуванням (як це, ймовірно, відбувається у разі заперечення або самообману). Механізми, які відповідають за коригування переконань у відповідь на нові факти, можуть змінити судження наркозалежних щодо найбільш доцільних дій (саме в тих обставинах, в яких вони опинилися), і, отже, змусити їх діяти відповідно. Моя увага зосереджена на наркозалежних, які утримуються від вживання наркотиків, тобто на тих, хто щиро вирішив відмовитися від вживання наркотиків, що викликають у них залежність, і хто твердо дотримується цього рішення. Для багатьох із цих наркоманів, які утримуються від наркотиків, це рішення – не просто порожнє бажання. Вони можуть діяти по-різному. Вони можуть вносити великі та незначні зміни у своє життя, щоб підвищити ймовірність дотримання цього рішення. Вони можуть змінити місце проживання, роботу, відійти від свого соціального оточення тощо, оскільки вважають (і мають для цього вагомі підстави), що це допоможе їм дотримуватися утримання. Вони можуть пройти курси лікування та залучити ресурси для підтримки утримання (наприклад, сплатити вартісне лікування). Не варто недооцінювати ефективність таких заходів. Найчастіше наркозалежним вдається позбутися залежності, навіть без сторонньої допомоги. Проте, як відомо, багато наркоманів, які дотримуються утримання, знову починають вживати наркотики, а деякі – навіть після тривалого періоду утримання. Мене цікавить пояснення цих рецидивів, зокрема їхніх причин. Рецидив – це епізод вживання наркотиків особою, яка до цього дотримувалася утримання. Рецидив – це повернення до регулярного вживання психоактивних речовин. Всупереч поширеному міфу, зриви не завжди призводять до рецидивів. Наркозалежні можуть зірватися, а потім, з певними труднощами, повернутися до тривалого утримання від наркотиків. Однак рецидиви починаються з невеликих зривів. Пояснення випадкових зривів є недостатнім для розуміння рецидивів, проте суттєво допоможе розібратися в причинах рецидивів. Пояснення причин зривів, які поширені в суспільній думці щодо залежності, мабуть, не є вичерпними. Зазвичай у таких поясненнях згадуються непереборні потяги або страждання, пов’язані з утриманням. По-перше, наркомани зриваються, оскільки їх охоплює бажання вжити наркотик, сильніше за їхню силу волі. По-друге, утримання надзвичайно нестерпне, тому вони мотивовані робити будь-що для його полегшення. Безсумнівно, сила бажань певною мірою пояснює деякі зриви, і, звичайно, наркозалежні прагнуть полегшити абстинентний синдром. Однак є безліч безпосередніх і опосередкованих доказів того, що жодне з цих пояснень – окремо або в поєднанні – не є вичерпним.

ЗВ’ЯЗОК МІЖ НЕРЕГУЛЯРНИМ КУРІННЯМ ТА МОТИВАЦІЄЮ ДО ВІДМОВИ ВІД КУРІННЯ: ДЕМОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ В АНГЛІЇ У 2021–2024 РОКАХ   #статті   📌 Jackson, S. E., Brown, J., Shahab, L., & Cox, S. (2025). Associations between non-daily smoking and motivation to stop smoking: A population study in England 2021–2024. Addiction, 120(12), 2519–2526. DOI: https://doi.org/10.1111/add.70159   Анотація Передумови: зростає частка дорослих в Англії, які курять сигарети, але періодично, і для них відмова від куріння може здаватися менш важливою, ніж для тих, хто курить щодня.   Метою цього дослідження було з’ясувати, чи відрізняється мотивація до відмови від куріння у тих, хто курить щодня, від тих, хто курить періодично, а також дослідити, як на цей зв’язок впливають відповідні соціально-демографічні фактори та особливості куріння й використання електронних сигарет.   Метод: аналітичне дослідження на основі даних, отриманих у рамках дослідження «Smoking Toolkit Study» – репрезентативного перехресного опитування, проведеного в Англії у 2021–2024 роках. Учасниками експерименту були 13 277 курців (віком від 16 років). Змінною результату був рівень мотивації до відмови від куріння (шкала «Motivation to Stop»), який розглядався як 7-рівнева порядкова змінна та був розділений на дві категорії для визначення (1) відсутності бажання відмовитися від куріння та (2) високої мотивації до відмови від куріння. Змінною величиною було щоденне куріння порівняно з періодичним. Серед коваріатів та потенційних модераторів були вік, стать, соціально-економічний статус, наявність дітей у родині, інтенсивність потягу до куріння, використання вейпів, усвідомлення шкоди від електронних сигарет порівняно зі звичайними сигаретами та рік проведення опитування.   Результати: періодичне куріння (порівняно з щоденним) було пов’язане з більшою мотивацією відмовитися від куріння [скориговане відношення шансів = 1.22 (95% довірчий інтервал = 1.13–1.32)]. Люди, які курять періодично, порівняно з тими, хто курить щодня, менш схильні заявляти про відсутність бажання відмовитися від куріння [40.4 % проти 44.0 %; скориговане відношення шансів = 0.85 (95% довірчий інтервал = 0.77–0.95)] і частіше повідомляли про високу мотивацію відмови від куріння [21.0% проти 14.8%; скориговане відношення шансів = 1.78 (95% довірчий інтервал = 1.55–2.03)]. Різниця в мотивації – особливо щодо ймовірності відмови від куріння – між тими, хто курить періодично, та тими, хто курить щодня, була більш вираженою серед людей старшого віку та з нижчим рівнем достатку. Різниця була менш помітною серед тих, хто не відчував бажання покурити, користувався вейпами та вважав електронні сигарети менш шкідливими, ніж звичайні.   Висновок: в Англії дорослі, які курять сигарети періодично, зазвичай більш мотивовані відмовитися від куріння, порівняно з тими, хто курить щодня, особливо серед людей старшого віку та соціально незахищених верств населення.

Говорити про щастя під час війни іноді навіть незручно. Коли поруч втрати, небезпека і постійна невизначеність, слово «щастя» легко починає звучати як заклик не сумувати, мислити позитивно й бути вдячними за те, що маємо. Наче до всього, із чим ми вже справляємося, додається ще один обов’язок — почуватися добре. Але, можливо, щастя — це не лише про приємні емоції. Можливо, це також про здатність не втрачати себе. Залишатися автором власного життя навіть тоді, коли ми не обирали більшість його обставин. Розуміти, що для нас справді важливо, чого ми потребуємо і як хочемо проживати той час, який у нас є. ⠀ Саме про ці два виміри щастя — психологічний і філософський — ми говоритимемо на дводенному онлайн-семінарі У пошуках щастя: від психології до філософії: онлайн-семінар ⠀ 🟢З погляду психології спробуємо розібратися: • як тіло, спосіб життя і мислення впливають на наш емоційний стан; • що насправді відомо про позитивні емоції; • чому задоволення потреб не завжди дає відчуття повноти життя; • як пов’язані щастя, цінності та внутрішнє благополуччя; • які психологічні практики можуть підтримувати нас у тривалому стресі. 🟢А філософія поставить складніші запитання: • чи залежить щастя від того, що з нами відбувається; • що означає «належати самому собі»; • чи можна жити власним життям у світі, який постійно втручається в наші плани; • як щастя розуміли стоїки, епікурейці, скептики та інші філософські школи; • що відбувається з нашим «Я» у зустрічі з іншою людиною; • і зрештою — чи можливе щастя в сучасному світі. ⠀ Ми не будемо переконувати, що достатньо змінити думки — і реальність перестане боліти. Не будемо пропонувати універсальної формули щасливого життя. Натомість поєднаємо психологічні знання, філософські ідеї та практичні вправи, щоб кожен міг уважніше подивитися на власне розуміння щастя. ⠀ Семінар розрахований не лише на психологів. Він може бути цікавим усім, хто читає про психологію та філософію, переживає хронічний стрес або відчуває, що вже надто довго відкладає життя «на потім». ⠀ Автор і ведучий — Денис Старков, кандидат психологічних наук, сертифікований психотерапевт, супервізор і навчаючий тренер Українського інституту практичної адиктології. Працює у психологічному консультуванні та психотерапії з 2009 року. ⠀ ℹ️ Організаційна інформація: 📝 Реєстрація: https://forms.gle/9xnbCFgq8rNvvggU6 ⠀ ✅ Дати: 22.08.2026-23.08.2026 ✅ Час: з 09:00 до 16:30 (за київським часом) ✅ Мова викладання - українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність обов’язкова як мінімум на 80% семінару зі включеною камерою. ✅При дотриманні усіх вимог видається сертифікат від Українського інституту практичної адиктології та нараховується 16 балів БПР (за умови проходження тестування в день заходу) ⠀ ✅ Вартість: 3000 грн - до 02.08.2026 3500 грн - з 03.08.2026 Увага! Реєстрація на семінар закінчується за дві доби до початку. ⠀ Якщо виникнуть питання, зв'яжіться з організатором: 📱+38 (093) 209-28-14 (Viber, Telegram, What`s Up), uipa.inst@gmail.com Ірина Заєць ⠀ Можливо, щастя починається не з відповіді на запитання «як почуватися краще», а з іншого: «як не втратити власне життя, поки тривають важкі часи?» ⠀ До зустрічі 22 серпня!

АЗАРТНІ ІГРИ ЯК СІМЕЙНА ПРОБЛЕМА: ПЕРЕДУМОВИ   #цитата з   📌 Slutske, W. S. (2019). Genetic and environmental contributions to risk for disordered gambling. In Heinz A., Romanczuk-Seiferth N., & Potenza M. N. (Eds.), Gambling disorder. Springer. https://doi.org/10.1007/978-3-030-03060-5   У численних дослідженнях зазначається, що схильність до азартних ігор та пов’язані з ними проблеми є спадковими, проте лише у двох дослідженнях було проведено безпосередні опитування членів сімей. У найбільшому з досліджень 8 % родичів першого ступеня споріднення хворих на ігрову залежність мали в анамнезі ігрову залежність протягом життя, порівняно з 1 % родичів першого ступеня споріднення осіб з контрольної групи, які не страждали на ігрову залежність. У родичів першого ступеня споріднення осіб, у яких діагностовано ігрову залежність, ймовірність розвитку цієї ж залежності була у понад вісім разів вищою, ніж у родичів першого ступеня споріднення осіб з контрольної групи, які не страждали на це захворювання. Хоча дослідження сімей мають неоціненне значення, їхні результати не дають чіткої відповіді щодо механізмів, на яких базується спадковість. Хоча ці висновки узгоджуються з теорією соціального моделювання ігрової поведінки членів сім’ї, вони також узгоджуються з важливою функцією генетичної спадковості. Для розмежування впливу генетичних та екологічних факторів (зокрема соціального моделювання) на ризик розвитку ігрової залежності необхідно проводити генно-інформативні дослідження, наприклад, дослідження близнюків та усиновлених дітей. У дослідженні близнюків порівнюють схожість однояйцевих близнюків, які мають 100 % спільної генетичної інформації, зі схожістю двояйцевих близнюків, які мають у середньому 50 % спільної генетичної інформації (а зокрема генетичної інформації, що варіюється в популяції). Дві людини, які не є родичами, мають приблизно 99,9 % спільної генетичної інформації; дослідження індивідуальних особливостей пов’язані з тими 0,1 %, що відрізняються. Оскільки однояйцеві близнюки більш схожі між собою, ніж двояйцеві, можна зробити висновок про вплив генетичних факторів на певну ознаку. Це відповідає сукупному впливу всіх генів, що зумовлюють варіацію ознак. Якщо ступінь схожості між двояйцевими близнюками перевищує половину ступеня схожості між однояйцевими, то можна зробити висновок, що спільні фактори довкілля впливають на індивідуальні особливості певної риси. Отже, крім обміну генетичною інформацією, на схожість близнюків впливають й інші фактори. Про вплив унікальних екологічних факторів можна зробити висновок, коли коефіцієнт схожості однояйцевих близнюків менше ніж 1,0 (враховуючи похибки вимірювання). Це та частка індивідуальних особливостей, яка не є характерною для близнюків і не може бути зумовлена генами чи спільним середовищем.

🔥Український інститут практичної адиктології запрошує на онлайн-семінар "У пошуках щастя: від психології до філософії: онлайн-семінар" Автор та ведучий семінару: Денис Старков ℹ️Організаційна інформація: 📝Опис семінару та реєстрація: https://forms.gle/9xnbCFgq8rNvvggU6 ✅ Дати: 22.08.2026-23.08.2026 ✅ Час: з 09:00 до 16:30 (за київським часом) ✅ Мова викладання - українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність обов’язкова як мінімум на 80% семінару зі включеною камерою. При дотриманні усіх вимог видається сертифікат від Українського інституту практичної адиктології та нараховується 16 балів БПР (за умови проходження тестування в день заходу)  ✅ Вартість: 3000 грн - до 02.08.2026 3500 грн - з 03.08.2026 Увага! Реєстрація на семінар закінчується за дві доби до початку. Якщо виникнуть питання, зв'яжіться з організатором: +38 (093) 209-28-14 (Viber, Telegram, What`s Up), uipa.inst@gmail.com Ірина Заєць До зустрічі 22 серпня!

ПРОГНОЗИ ЩОДО ВЖИВАННЯ КАНАБІСУ ТА АЛКОГОЛЮ СЕРЕД МОЛОДІ ОБУМОВЛЮЮТЬ ЗВ’ЯЗОК МІЖ КОГНІТИВНИМИ ФУНКЦІЯМИ У ДОПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ТА ВЖИВАННЯМ У МАЙБУТНЬОМУ   #статті   📌 Jones, S. K., Tomko, R., Ramer, N., & Wolf, B. J. (2025). Youth cannabis and alcohol use expectancies mediate associations between pre-adolescent cognitive function and subsequent use initiation. Addictive Behaviors, 173, 108533. DOI: https://doi.org/10.1016/j.addbeh.2025.108533   Анотація Передумови: вживання психоактивних речовин серед молоді підвищує ризик розвитку розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. У попередніх дослідженнях, проведених у рамках довготривалого дослідження ABCD Study®, було встановлено, що на початок вживання тютюну та алкоголю серед молоді впливають певні нейрокогнітивні фактори.   Мета: ми також досліджуємо, як позитивні та негативні прогнози щодо тютюнопаління, вживання алкоголю та канабісу впливають на зв’язок між нейрокогнітивними факторами та початком вживання психоактивних речовин.   Метод: за допомогою аналізу даних 7776 учасників дослідження ABCD Study® розширює результати попередніх напрацювань, аналізуючи потенційні взаємозв’язки між ранніми нейрокогнітивними факторами (загальні здібності, виконавчі функції, здатність до навчання та пам’ять, а також візуально-просторова уява та ментальна ротація) у віці 9–10 років (учасники були залучені до дослідження у 2016–2018 роках) та вживанням канабісу у віці 13–14 років.   Результати: вищі показники загальних здібностей були пов’язані з підвищеним ризиком [відношення шансів = 1.23, 95 % довірчий інтервал 1.07–1.42] вживання канабісу; позитивні очікування від вживання канабісу визначали 72.6 % (p = 0.003) цього ефекту [непрямий ефект: відношення шансів = 1.16, 95 % довірчий інтервал  1.12–1.20], а негативні очікування −10.2 % (p-значення = 0.04) ефекту [непрямий ефект: відношення шансів = 0.98, 95 % довірчий інтервал 0.97–0.99]. Точність візуально-просторового мислення виконувала захисну функцію [відношення шансів = 0.83, 95 % довірчий інтервал 0.73–0.95] щодо вживання канабісу; цей ефект не обумовлювався очікуваннями. Позитивні очікування від вживання алкоголю визначали 36.3 % зв’язку між загальними здібностями та раннім вживанням алкоголю [відношення шансів = 1.15, 95 % довірчий інтервал 1.05–1.25; непрямий ефект: відношення шансів = 1.05, 95 % довірчий інтервал 1.03–1.07]. Схильність до раннього вживання тютюну не залежала від очікувань, пов’язаних із ним.   Висновок: втручання, що відповідають віковим особливостям розвитку та базуються на очікуваннях, спрямовані на зниження позитивних очікувань і посилення негативних, можуть бути ефективними для запобігання початку вживання канабісу серед молоді. Заходи, спрямовані на зниження позитивних очікувань від алкоголю, можуть допомогти запобігти його вживанню серед молоді.

🔥УІПА запрошує на річний освітній курс "Основи психологічного консультування з акцентом на роботу з узалежненнями, ПТСР та депресією"! 📌Цей курс є поєданням проєктів «Школа консультантів з хімічного узалежнення» та «Школи кризового консультування та травматерапії» і розрахований на розвиток навичок психологічного консультування, з основними фокусами на консультування узалежнень, особливо коморбідних з ПТСР, депресивними та тривожними розладів. 📌Головна задача курсу – розвиток як загальних, так і специфічних мікронавичок психологічного консультування та технік побудови робочого альянсу, а також ознайомлення з базовими техніками психотерапії в різних парадигмах. 📍Програма курсу: http://www.uipa.com.ua/training/ 📍Реєстрація: https://forms.gle/UCu9z1tCssaegpk77 📍Початок курсу: 19 вереcня 2026 📍Формат: онлайн у Zoom 📌Тренера курсу: ➡️Старков Денис Юрійович ➡️Заєць Ірина Володимирівна 📍Набір та реєстрація на курс: Ірина Заєць +38 (093) 209-28-14 (Viber, Telegram, What`s Up), uipa.inst@gmail.com

Патерни уникнення: 1) діють так, щоб спонукати інших відкидати, присоромлювати або виражати гнів на них; 2) суворо судять те, що інші думають, говорять або роблять; 3) уникають емоційної, фізичної або сексуальної близькості, щоб не відчувати себе вразливими; 4) дозволяють узалежненню від людей, місць і речей відвернути їх від досягнення близькості у стосунках; 5) використовують непряме або ухильне спілкування, щоб запобігти конфлікту чи конфронтації; 6) вважають, що прояв емоцій є ознакою слабкості». Наведемо також визначення співузалежнення вже згадуваного L. Timmen, яке він розробляв для включення у діагностичний посібник DSM. Timmen визначає співузалежнення як розлад, який повинен задовольняти таким критеріям: 1. Постійне вкладення самооцінки у здатність контролювати себе та інших перед серйозними несприятливими наслідками. 2. Прийняття відповідальності за задоволення потреб інших з виключенням визнання власних. 3. Занепокоєння та спотворення кордонів навколо близькості та розлуки. 4. Заплутаність у стосунках з людьми з розладами особистості чи імпульсивними розладами, хімічно узалежненими чи іншими співузалежненими. 5. Три або більше з таких критеріїв: 5.1. Надмірна опора на заперечення; 5.2. Стримування емоцій (з драматичними спалахами чи без); 5.3. Депресія; 5.4. Надпильність; 5.5. Компульсії; 5.6. Тривога; 5.7. Зловживання алкоголем чи наркотиками; 5.8. Був (або є) жертвою періодичного фізичного чи сексуального насильства; 5.9. Захворювання, пов’язані зі стресом; 5.10. Залишався в основних відносинах зі споживачем активних речовин протягом принаймні двох років, не звертаючись за сторонньою допомогою». Наприкінці наведемо трохи анекдотичне визначення співузалежнення: «Прояви співузалежнення у родичів слід повною мірою віднести до категорії реактивних психозів, ... синдромологічний зміст цього реактивного психозу можна інтерпретувати як затяжну атипову ендоформну депресію з провідною тривожно-деперсоналізованою симптоматикою та паранояльними включеннями». З іншого боку, багато фахівців зовсім не визнають наявність співузалежнення як окремого феномену. Ще деякі фахівці вважають співузалежнення крайнім проявом нормативної поведінки, зумовленої тривогою про стан близької людини, яка хворіє. Якщо підсумувати ці та інші визначення співузалежнення, то ми можемо побачити достатньо інкогерентну картину. Загалом, співузалежнення різні фахівці визначають як: - гіпертрофовану нормальну реакцію та нестачу інформації щодо поводження з узалежненим родичем; - дисфункційний вид стосунків; - тривожний невроз; - компенсаторні стратегії підтримки самооцінки; - патологію особистості (найчастіше підводять під залежний розлад особистості); - вид узалежнення; - окремий психічний розлад; - психотичний стан. Наслідком такого широкого розуміння співузалежнення, окрім плутанини у діагностиці, є неможливість сформувати адекватну програму допомоги. Іншими словами, під визначення «співузалежнення» підпадає масив зовсім різних розладів, які потребують зовсім різних психотерапевтичних втручань. Так, люди з недостачею інформації потребують належного циклу тренінгово-інформаційних занять з поводження з узалежненим родичем. Дисфункційні стосунки потребують розвитку навичок відносин та сімейної терапії. Люди з розладами особистості потребують курсу психотерапії особистості. Співузалежнена поведінка внаслідок тривожного неврозу потребує психокорекційної роботи, аналогічної до роботи з ПТСР. Нарешті, за психотичного стану, коли співузалежнені ідеї подібні до маячних, фармакотерапія буде провідним засобом. Іншим висновком, який ми можемо зробити з короткого огляду визначень співузалежнення, є те, що терміном співузалежнення різні автори позначають різні, незв’язані один з одним розлади, а не описують з різних боків один і той же феномен. Скоріше за все, поки що ми можемо говорити про «симптом» (або синдром) співузалежнення, який присутній у різних групах психічних розладів, а не про самостійний незалежний розлад.

ВИЗНАЧЕННЯ «СПІВУЗАЛЕЖНЕННЯ» #цитата з 📌 Старков Д. Ю. Концепції співузалежнення. Організація соціально-психологічної реабілітації узалежнених осіб : науково-методичний посібник / за ред. Старкова Д. Ю., Максимової Н. Ю. Київ: 7БЦ, 2023 Для подальшого розгляду феномену співузалежнення необхідно дати йому визначення. Тому зробимо невеличкий огляд наявних визначень співузалежнення. Відома сучасна фахівчиня з проблеми співузалежнення, професорка психології в університеті штату Каліфорнія, авторка популярного посібника допомоги у разі співузалежнення S. Burn, визначає цей феномен як стан, що «містить патерни відносин, які характеризуються незбалансованим наданням та отриманням, де інтимність і близькість стосунків будуються на кризі однієї особи, що триває, та на порятунку і сприянні іншого». У досить популярній книзі «Розуміння співузалежнення» J. Cruse (лікар MD, фахівець з адиктології) та S. Wegscheider-Cruse (консультант) співузалежнення визначається як «специфічний стан, що характеризується заклопотаністю та крайнім узалежненням – емоційним, соціальним, а іноді й фізичним – від іншої людини. Часто є «діагнозом», пов’язаним з поведінкою, думками чи станом людини, яка перебуває у дуже узалежнених відносинах з кимось, кому потрібна додаткова турбота чи увага, наприклад, дійсним алкоголіком чи наркоманом». На сайті товариства взаємодопомоги людей з межовим розладом особистості дається таке визначення: «Співузалежнені відносини – це коли одна людина підтримує чи сприяє розвитку узалежнення, поганому психічному здоров’ю, незрілості, безвідповідальності чи недооцінці іншої людини. Серед основних характеристик співузалежнення найпоширенішою є надмірна опора на схвалення та ідентичність інших людей» (https://bpdfamily.com/content/codependency-codependent-relationships). S. Anderson, професор Портландського університету, визначає співузалежнення як «модель хворобливого узалежнення від компульсивної поведінки та схвалення з боку інших у спробі знайти безпеку, самооцінку та ідентичність». В Оксфордському словнику (видання 2010 р.) співузалежнення (codependency – англ.) визначається як «надмірне емоційне або психологічне узалежнення від партнера, зазвичай який потребує підтримки внаслідок хвороби або узалежнення». В офіційних брошурах спільноти «Анонімні Співузалежнені» для самостійного оцінювання власного співузалежнення пропонуються п’ять груп патернів співузалежнення (заперечення, низька самооцінка, керування, уникнення): «Патерни заперечення: 1) важко визначити, що вони відчувають; 2) мінімізують, змінюють або заперечують те, що вони насправді відчувають; 3) сприймають себе як абсолютно безкорисливих і відданих благу інших. Патерни низької самооцінки: 1) важко приймати рішення; 2) суворо судять себе за те, що думають, говорять або роблять; 3) соромляться отримувати визнання, похвалу чи подарунки; 4) не можуть визначити або попросити те, що їм потрібно і чого вони хочуть; 5) цінують схвалення своїх думок, почуттів і поведінки іншими більше, ніж собою; 6) не сприймають себе як привабливих або гідних людей. Патерни поступливості: 1) компрометують свої цінності та цілісність, щоб уникнути відрази та гніву інших людей; 2) дуже чутливі до почуттів інших і беруть на себе такі ж почуття; 3) надзвичайно лояльні, надто довго перебувають у шкідливих ситуаціях; 4) надають більшого значення думкам і почуттям інших і бояться висловлювати різні погляди або почуття; 5) відкладають власні інтереси, щоб робити те, чого хочуть інші; 6) приймають секс як заміну любові. Патерни керування: 1) вірять, що люди не здатні подбати про себе; 2) намагаються переконати інших, що думати, робити чи відчувати; 3) обурюються, коли інші відмовляються від їхньої допомоги або відмовляються від їхніх порад; 4) вільно пропонують поради та керівництва без прохань; 5) роблять щедрі подарунки та послуги тим, на кого вони хочуть вплинути; 6) використовують секс, щоб отримати схвалення та визнання; 7) повинні відчувати себе потрібними, щоб мати стосунки з іншими.

🔥Український інститут практичної адиктології запрошує на онлайн-семінар "У пошуках щастя: від психології до філософії: онлайн-семінар" Автор та ведучий семінару: Денис Старков ℹ️Організаційна інформація: 📝Опис семінару та реєстрація: https://forms.gle/9xnbCFgq8rNvvggU6 ✅ Дати: 22.08.2026-23.08.2026 ✅ Час: з 09:00 до 16:30 (за київським часом) ✅ Мова викладання - українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність обов’язкова як мінімум на 80% семінару зі включеною камерою. При дотриманні усіх вимог видається сертифікат від Українського інституту практичної адиктології та нараховується 16 балів БПР (за умови проходження тестування в день заходу)  ✅ Вартість: 3000 грн - до 02.08.2026 3500 грн - з 03.08.2026 Увага! Реєстрація на семінар закінчується за дві доби до початку. Якщо виникнуть питання, зв'яжіться з організатором: +38 (093) 209-28-14 (Viber, Telegram, What`s Up), uipa.inst@gmail.com Ірина Заєць До зустрічі 22 серпня!