UkrDiaspora

Іван Франко російською мовою. Бо "Библиотека пленника". Була така серія видань для українців-вояків російської армії під час І світової війни. Приблизно у той самий час у таборах полонених у Німеччині з українців сформували дві дивізії - "сіру" й "синю", які згодом добре воювали за Армію УНР.

Польща 2026 року як вона є.

Початок 1991-го. Українсько-канадське підприємство "Кобза" набирає людей ("конкурс") - від інженерів до фахівців у кіно. Це було одна з перших ластівок, коли підприємливі люди з діаспори намагалися робити бізнес в Україні. Доволі успішний у випадку "Кобзи", до слова, був досвід.

Пам'ятник Тарасові Шевченку у французькому місті Тулуза. Перший у Європі. Встановлений у 1971 році. Як бачимо, якесь російське лайно спробувало було підпалити слово "український".

У фейсбук спільноті "Закерзонська Україна" побачив такий цікавий допис. Замішанщина — «етнічний острів» з десятком сіл у трикутнику між містами Коросно та Стрижів (сучасна Польща), який був повністю відрізаний від Надсяння та Лемківщини смугою польських поселень. Замішанці — це найзахідніша, ізольована гілка українського автохтонного населення. Дослідники вважають їх прямими нащадками жителів давньоруського Королівства Русі (Галицько-Волинської держави). Коли у XIV столітті ці землі захопила Польща, низинні території зазнали колонізації та асиміляції, натомість у важкодоступній горбистій місцевості Динівського підгір'я зберігся цей унікальний руський (український) осередок. Назву «замішанці» їм дали сусіди-лемки за те, що вони жили «замішаними» (оточеними) серед поляків. Історія цього острова обірвалася трагічно. У 1945–1947 роках внаслідок депортацій до УРСР та примусової акції «Вісла» замішанців було вирвано з корінням і розсіяно по світу, а їхній мікросвіт на підгір'ї Бескидів перестав існувати.

Люлька письменника Олександра Олеся, яка зберігається у фондах УВАН у Нью-Йорку. Фото Наталки Лисенко.

Зрання мене вже кілька людей привітало з днем журналіста. Я професійних свят, так вже сталося, не відзначаю. Але прошу з цієї нагоди підтримати редакторку "Історична Правда" та колег з Музей-архів преси пожертвою. Вони цього точно заслужили! Реквізити будуть у коментарях. Дівчата Віва та Малєна приєднуються до прохання ;)

Листівка на пошану генерала Армії УНР, члена Проводу Українських Націоналістів Миколи Капустянського. Вийшла у таборі переміщених осіб у Авґсбурґу, Німеччина, 1947 рік.

Українська виставка у Сполучених Штатах. Ймовірно, 1950-ті.

1957. У підсовєтських українців керівником держави тоді був Нікіта Хрущов, а в канадських - королева Єлизавета. Які цікаві різні досвіди у людей одного покоління були.