Сповідь письменниці

Я, певно, сьогодні дуже зла і зовсім не творча. Адже хочу побажати якоїсь срачки усім господарям собак, які випускають тварин на самовигул. Просто, бляха, їм треба заборонити мати тварин пожиттєво.

Вчора у нотатках телефону вночі написала 1,4к+ знаків, щоби сьогодні це копіювати і випадково видалили 800 знаків під час виділення тексту 🥲 Дяка свіжій пам'яті, що видалене я записала хоча би переказом подій. Ось чому не люблю працювати у нотатках. Воно не зберігає попередні версії 😔 #пишу

Я на фінішній прямій у #Що_далі. От вже реально. Без неочікуваних «писатиму ще стопяцот розділів». Залишилося буквально кілька сцен (фінальна також написана). Але мені знов не пишеться. Або моя муза тульпа знов пішла у відпустку, або я не знаю. Пробувала писати з ноута, з телефона, на папері. Не пишеться 🫠 Сьогодні написала пару речень, про які думала останні два дні. І сиджу, не знаю, як дібрати слова. Разом з тим у файлі ювілей — 100 сторінок. І думаю про увесь текст, що його ще після доведеться довго редагувати. Взагалі я захоплююся книжками, у яких історія йде послідовно, легко. Які читаєш і розумієш, що все на своєму місці (і я знаю, скільки роботи автора за тим стоїть). Від своїх творів у мене завжди відчуття хаосу у голові. Шкода, що я не можу поглянути на книгу чужими очима. Та може візьму паузу на пару днів, а потім допишу все до кінця серпня? Було б добре.

Нотатка сновидіння, яку я зробила, коли прокинулась о пів на п'яту ранку від завивання котів під вікном: Дивна дівчина, прокралась у будинок поїсти, пограбувати, потоваришувала з дитиною. Вбивство дівчини тіткою дитини. Дівчина помирає, але їй ще завдають удару по шиї і свідомість застрягає у тілі на межі між життям там смертю. Вона відчуває все сто крат, час для неї біжить швидше. Але інколи спалахи болю у шиї засліплюють. У яку ідею я це оформила: Підлітка Лука втекла з пекла рідного дому і не хоче туди повертатися. Тепер вона вимушена виживати на вулиці, красти їжу та одяг. Одного разу вона влізає через вікно у чужий будинок. Опиняється у дитячій кімнаті. З тої миті Лука стає «уявною» подругою дівчинки, що живе там. І, здавалося б, ось воно, доступ до їжі та теплої ковдри під ліжком, де можна безпечно переночувати. Достатньо лише вчасно прокидатися і залишати будинок раніше, ніж хтось з дорослих помітить її присутність. Та все йде шкереберть, коли одна помилка розкриває Луку перед тіткою дівчинки. Тітка вважає Луку загрозою і з необережності випадково протикає їй горло ножицями. Лука відчуває, що помирає, але коли падає, вона вдаряється шиєю о край ліжка і це... Затримує її свідомість у тілі. Вона застрягає між життям та смертю. Відтепер Лука повинна приховувати відкриту рану від ножиць, маскувати косметикою блідість шкіри і розібратися з тим, що робити далі. І все це на тлі невгамовного голоду та сліпучих спалахів болю, які наринають у найбільш незручні моменти. Люблю, коли підсвідомість показує мені прикольне кіно вночі. #ідеї

Сьогодні я не скажу, скільки у нас градусів на вулиці — пару днів тому хтось з сусідських котів (не застали на місці злочину) збив термометр біля вікна — але сонце гаряче і вітер холодний. І коли я ходила у магазин, повіяло мені осінню. А осінь для мене, то #Шабаш. Тому показую вам горобину, повз яку ходжу майже кожного разу і роблю все нові фото.

Бася особисто зайшла в кадр подякувати усім, хто долучився до збору, що найближчий місяць у неї, її сина та подружок буде чим підкріпитися.

Мої останні дні минали саме так. Соня підхопила якийсь вірус, але тьху-тьху-тьху ми вчасно отримали лікування і йдемо на поправку. Сьогодні навіть зняли катетер і завтра будуть лише уколи. Тим не менш, відвідування клініки помітно скоротило мою фінансову…

+40 на вулиці впала до +30. Я вирішила, що потрібно пописати, аби відволіктися від того, що мене бентежить у реальному житті. Загалом мучу цю сцену вже зо пару тижнів (вона наче треба і ні, не знаю). І вперше вдалося написати щось, від чого мені прикольно. Скільки себе пам’ятаю, я ніколи не дозволяв собі першим торкатися Бріґґа, наче не мав на це права, хоч ми і вважали одне одного за найліпших друзів. Але зараз я торкнувся. Насправді торкнувся так, що встиг лиш помітити його приголомшений вираз обличчя, а тоді почув плюскіт. Коли Бріґґ з головою пішов під воду, я усвідомив, що штовхнув його. Втрьох з Веселкою ми кілька разів ходили до річки, але жодного разу не плавали, то я і не знав, чи вміє Бріґґ плавати. Вмить жах від скоєного вибухнув у грудях феєрверком розпечених іскор, які вжалили всі нервові закінчення, затьмарили розум і згасли, коли я пірнув з причалу. А тоді згадав, що сам ніколи не плавав. #Що_далі #пишу

В голові сидить ідея твору, яку я поки ніяк не можу оформити, щоб поділитися. Але задумалася про ім'я однієї з головних героїнь. І на язику свербить Мері. А тоді подумала, що хочу дати їй ім'я, яке вона буде ненавидіти — Мері Сью 😀

Чотири дні (насправді 3, бо один день я не змогла взятися до читання) мені знадобилося, щоби прикінчити цю книгу. Мене захопило і пройняло. Раптом я відчула сильний зв'язок з гг, бо його почуття, переживання, його історія — дуже мені знайомі. Книга розповідає історію про перше кохання, душевні травми та дорослішання. Про емоції, коли тебе гойдають від "у нас все класно/мені класно з тобою" до "не чіпай мене/я буду тебе ігнорувати". Мені сподобався стиль, написана просто і глибоко. Просочена відсиланнями на поп-культуру, через що дуже багато зносок (інколи це дратувало, майже на кожній сторінці). Напруга поступово зростала і, коли вона досягла піку, я схопила тахікардію 😅 Бо це було настільки погано у хорошому сенсі, що аж добре. Та в мінуси можу записати — кількість одруківок. Спершу думала, не буду зважати, а потім почала фотографувати ті, що впадали в око. Їх багато. Майже на кожній сторінці 1-2. Невелике продовження відгуку залишу в коментарях. А так оцінюю на 9/10. #читаю

Сьогодні ще принесу відгук на книгу, яку дочитала вчора 🫡 Насправді помітила, що мені подобається ділитися з вами відгуками на те, що мені сподобалося і на те, що ні. Взагалі сприймаю вас не як підписників, а коло друзів. І мені це подобається.

Мої останні дні минали саме так. Соня підхопила якийсь вірус, але тьху-тьху-тьху ми вчасно отримали лікування і йдемо на поправку. Сьогодні навіть зняли катетер і завтра будуть лише уколи. Тим не менш, відвідування клініки помітно скоротило мою фінансову подушку і зараз я думаю, де взяти гроші, щоби замовити усім своїм котам (в мене їх шестеро) корму на місяць. Нам вистачає одного мішка, насправді. Подумала, можу звернутися до вас. Якщо у когось є бажання та можливість підтримати мене та моїх тваринок — монобанка тут. Звіт про покупку корму обіцяю надати. Мені ніяково просити про фінансову допомогу, але зараз я думаю не про себе, а про своїх пухнастих дітей, тому все ж публікую цей допис. Дякую, що залишаєтеся зі мною, навіть коли я не публікую щось цікаве-творче. #життя

У мене немає сил навіть хейтити літо з його палючим сонцем і +40 у тіні 😞 Що гарячіше повітря — то більш сумна та агресивна я. І так, я навмисне скаржуся, може подіє магія скарг і прийде похолодання. #життя

Та це ж я. #читаю «Наші хімічні серця» Крістал Сазерленд, поки на вулиці у тіні температура сягає позначки в +38°С.

Вчора-сьогодні ходила стажуватися на роботу у сферу продажів. Зрозуміла ця сфера — не для мене. Бо кожен раз, коли людина навіть просто проходить повз — мене смикає так, наче на мене біжить грабіжник з пістолетом (від прильотів я так не смикаюся навіть). І як я намагалася запевнити себе, що все окей, я у безпеці, моє тіло відмовляється вірити. Тому останні два дні тримається температура 37,5. Нудить, через що я не можу їсти. Не можу ні на чому сконцентруватися. І сьогодні я, за відчуттями, не спала взагалі, пролежала з заплющеними очима кілька годин і розплющила їх до будильника. На робоче місце приходжу — починає трусити. Миттєво забуваю все, що мені розповідає наставниця. Гублюся в полицях і відчуваю, як калатає серце. І раціональна частина мене розуміє, що немає нічого в цьому страшного. Що вивчу, запам'ятаю, адаптуюся. Але навіть перебування там під наглядом наставниці відчувається як пекло і звучить у голові думкою «краще вмерти». І типу, я не перебільшую 🫠 Таке вже було пару років тому, коли стажувалася у крамниці капелюхів та сонцезахисних окулярів. Сподівалася, цього разу буде краще, інакше. Але ні. Чесно, почуваюся дурбецалом. Але більше знущатися з себе і примушувати себе йти на стажування далі не буду. З моторошно-містичного: коли сьогодні повернулася зі стажування і переодягалася у своїй кімнаті — у вікно вдарилася пташка (на щастя, полетіла геть). З приємного: збірник оповідань «Майстерні майбутнього» пустили у друк. #життя

💭 «Листопадного вечора, коли трунар вже зачинив бюро, до "Беладони" привезли нового мерця». #голоси_у_моїй_голові