Чорна Бібліотека

📘 Віталій Дуленко «Сухі кістки» «Люди вбивали одне одного, і Бог на це дивився» Люблю книги, в яких події відбуваються в маленькому населеному пункті, де всі один одного знають, і в якийсь момент починається жабогадюкінг. Люди починають проявляти такі риси, про які вони б воліли не знати, а деякі їхні бажання виходять далеко за межі здорового глузду. І це добряче так лякає. Коротко про сюжет: у віддаленому українському селі 18 століття одного спекотного літа починаються проблеми: висихає врожай через нестачу дощу, гине худоба, люди хворіють на моровицю. Нічого доброго цієї зими їх не чекає. І з відчаю вони починають звертатися то до Бога, то до жорстоких прадавніх обрядів, і ні те, ні те, не приводить до добра. Бо вони бачать лише зло, самі стають злом і сіють його. Лише дрібка селян лишається притомною, та чи зможуть вони врятувати хоча б себе, не кажучи вже про все село… Спочатку події йдуть повільно, читач знайомиться з селянами, потихеньку запам’ятовує, хто з ким дружить, хто з ким ворогує, хто кому родич, хто до кого ходить наліво, хто які має потаємні бажання. Потім оповідь прискорюється, а в кінці там такий екшн, неможливо відірватися, щоб дізнатися — ті люди взагалі виживуть чи ні? Герої тут дуже живі, здається, колись ти з ними був знайомий, просто давно їх не бачив і про них трохи забув. Ідеально позитивних немає — у кожного є свої гріхи, просто комусь за них соромно, а хтось ними пишається. Єдиний, до кого немає претензій — це лікар, якого прислали з міста, але він максимально нейтральний, ми навіть його імені не знаємо. Селяни ж — всі яскраві персонажі, але будьте готові до того, що деякі (більшість) вам не будуть подобатись. Але, як на мене, автор добре постарався, якщо хтось вигаданий викликав такі сильні емоції. Ще респект пану Дуленку за зображення «сліпої» віри, коли набожність стає не допоміжним інструментом для душі, а божевіллям і людина втрачає зв’язок з розумом. Коли «бажанням Бога» виправдовуються гріхи, злочини, і навіть вбивства. На жаль, це не лишилося в далекому минулому, таке можна зустріти і зараз. «Можливо, Бог не стежить за кожним нашим кроком, як комусь би хотілося. Так легко віддати іншим право керувати твоїм життям — це звільняє від великої відповідальності». Чесно, не сподівалася, що мені так сподобається книга, бо більше люблю, коли якісь забобони в кінці логічно пояснюються. Але в «Сухих кістках» все так гармонійно поєдналося, що мені навіть мало було, хочу ще. Ну і питання, яке лишилося відкритим: в тому селі дощ нарешті пішов чи ні після всього того кіпішу, що селяни там влаштували?

У Мусю вселяються демони після прочитання книги 😁 (насправді вона має власних файних демонів скакування та завивання)

Тільки погляньте на цю шикарну естетику! Відгук, до речі, теж чудовий, щиро вдячний пану Едуарду з my_happyfood за теплі слова 😍 Відгук тут https://www.instagram.com/p/DcA1ZJhAula

Я нікого не жалів 😁

Сухі кістки 🔪 🌟Автор: Віталій Дуленко 🌟Видавництво: КСД 🌟 Відгук: Книга, яка змусила мене трохи постраждати від безсоння! 📖 Події книги розгортаються у глухому карпатському селі, де жителі змушені виживати через страшну посуху та моровицю. Відчай, біль, безвихідь… Здавалося б, і так достатньо горя для селян. Але найцікавіші події починаються тоді, коли в селі починають знаходити вбитих людей. Автор гармонійно та поступово занурює читача в історію, знайомлячи з великою кількістю дійових осіб і показуючи їхній побут, страхи, переживання та гріхи. Спочатку здається, що це звичайна побутова драма, де немає місця містичному, а є лише забобони та віра. Але поступово звичайна історія перетворюється на похмурий містичний трилер, де читач уже не знає, у що вірити. Великим плюсом для мене стало поєднання народних вірувань, релігійних мотивів і людської жорстокості. Бо якщо загнати людину у відчай, вона може бути готова на все заради власного виживання. Особливо цікаво було спостерігати, як автор через різних персонажів розкриває тему сліпої віри, коли людина поступово втрачає адекватність і людяність, але водночас вважає себе відданою релігії. На противагу їм є персонажі, які стають своєрідним голосом здорового глузду в цій історії. Саме вони навіть у найкритичніших ситуаціях намагаються залишатися людьми. Читаючи книгу вночі, я реально відчувала дрижаки по шкірі. Настільки сильно я повірила в цю історію та переживала за улюблених героїв. Щоправда, зізнаюся чесно: не за всіх селян я переживала. Деяких персонажів мені хотілося власноруч покарати за їхні лихі вчинки та думки щодо ближніх. Фінал виявився цікавим і логічним завершенням цієї історії. Хотілося ще, але на годиннику вже була четверта ранку, а очі буквально просилися закритися. Тож останні сторінки я дочитувала вже на світанку, залишивши всі страхи, моторошну атмосферу та переживання за героїв десь у темряві цієї ночі. Одне можу сказати точно: якщо книга змушує втрачати сон — це прекрасна книга! Оцінка: 5/5 📖

Сухі кістки 🔪 🌟Автор: Віталій Дуленко 🌟Видавництво: КСД 🌟 Відгук: Книга, яка змусила мене трохи постраждати від безсоння! 📖 Події книги розгортаються у глухому карпатському селі, де жителі змушені виживати через страшну посуху та моровицю. Відчай, біль, безвихідь… Здавалося б, і так достатньо горя для селян. Але найцікавіші події починаються тоді, коли в селі починають знаходити вбитих людей. Автор гармонійно та поступово занурює читача в історію, знайомлячи з великою кількістю дійових осіб і показуючи їхній побут, страхи, переживання та гріхи. Спочатку здається, що це звичайна побутова драма, де немає місця містичному, а є лише забобони та віра. Але поступово звичайна історія перетворюється на похмурий містичний трилер, де читач уже не знає, у що вірити. Великим плюсом для мене стало поєднання народних вірувань, релігійних мотивів і людської жорстокості. Бо якщо загнати людину у відчай, вона може бути готова на все заради власного виживання. Особливо цікаво було спостерігати, як автор через різних персонажів розкриває тему сліпої віри, коли людина поступово втрачає адекватність і людяність, але водночас вважає себе відданою релігії. На противагу їм є персонажі, які стають своєрідним голосом здорового глузду в цій історії. Саме вони навіть у найкритичніших ситуаціях намагаються залишатися людьми. Читаючи книгу вночі, я реально відчувала дрижаки по шкірі. Настільки сильно я повірила в цю історію та переживала за улюблених героїв. Щоправда, зізнаюся чесно: не за всіх селян я переживала. Деяких персонажів мені хотілося власноруч покарати за їхні лихі вчинки та думки щодо ближніх. Фінал виявився цікавим і логічним завершенням цієї історії. Хотілося ще, але на годиннику вже була четверта ранку, а очі буквально просилися закритися. Тож останні сторінки я дочитувала вже на світанку, залишивши всі страхи, моторошну атмосферу та переживання за героїв десь у темряві цієї ночі. Одне можу сказати точно: якщо книга змушує втрачати сон — це прекрасна книга! Оцінка: 5/5 📖

Що ви найчастіше обирали на BestsellerFest?🔥 Ми все порахували — і ось ТОП-5 абсолютних фаворитів цього фестивалю😉📚 5️⃣ «Харизмат» Люко Дашвар 4️⃣ «Оманлива орхідея» Донато Каррізі 🥉 «Сухі кістки» Віталій Дуленко 🥈 «Анафема» Кері Лейк 🥇 «Врятувати Шостого» Хлої Волш А які книги ви встигли придбати за ці три дні? Діліться у коментарях!🙌🏻

З дитинства мені казали: «Бійся не мертвих, а живих». Ця книга — гарний тому приклад🖤 ✨ Мале село, яке вірить у всяку нечисть: упирі, відьми, одмінки… Знає, як із ними боротися, як робити обереги й обряди та які треба мати талісмани. Та що, як боротися треба буде не з нечистю, а з односельчанами? Часник і хрести тут уже не стануть у пригоді😱 Родзинка цієї книги особисто для мене — тут немає головного персонажа, героя чи єдиного лиходія. Ти читаєш одну послідовну історію очима багатьох людей. Бачиш, чим вони керуються, чого бажають і на що готові заради свого. Саме тому розумієш більше, ніж якби дивився на події очима одного героя. Ця історія вчить азів у дуже нестандартний спосіб — прикриваючись українським фольклором, вона показує людські гріхи🤌🏻 Той, хто при владі, прагне лише примножувати її. Але чим більше влади маєш, тим більше маєш що втрачати. 🕷️ Книга з моторошною атмосферою та жахливою історією, яка поступово розкриває свої шари. І чим далі ти читаєш, тим більше розумієш, що найбільша нечисть тут може бути зовсім не тією, якою її звикли називати. Бо упиря можна впізнати. Відьму можна звинуватити. Від одмінка можна захиститися. А як захиститися від людини, яка сама стала чудовиськом? Ця історія нагадує просту річ: у боротьбі зі злом дуже легко перестати помічати, як сам стаєш його частиною. Тому інколи найважче — не перемогти чудовисько, а залишитися людиною. Чудовий відгук від vi.spectra🙌🏻 «Сухі кістки» – новий моторошний етногорор🖤: https://ksd.ua/product/sukhi-kistky

Дімка Ужасний найпрекраснішим чином хизується примірником «Сухих кісток» 😍

Не вистачає можливості взяти участі у книжкових подіях, обговореннях, живих зустрічах. Та навіть у каналі щось притомне написати зараз не вистачає часу та сил, і то сумно, бо хотілося б більшого спілкування з читачами та підписниками, хотілось би розповісти щось про нову книгу, героїв, зробити якесь промо. Хотілось би й підписані примірники організувати, а то таке враження, що книга вийшла у світ окремо від мене і я не беру участі у її подальшій долі 😅 Але вже як є, як то кажуть, будемо витискати максимум з того, що можемо 😉