Бабай

#панічний_марафон Третє оповідання із "Панічної атаки" — "Домовина" від Дімки Ужасного. Із попереднім (і, забігаючи наперед, із наступним) текст перегукується темою дитячих травм і насильства. Але це оприявнено не одразу. Героїня змушена постійно відкладати власне життя, адже опікується молодшою сестрою, яка має психічний розлад. Утім, чи так уже безпросвітно Діна змушена це робити? Ліда, її сестра, не видається безпомічною: вона самозарадна в побуті й здатна дотримуватися правил. Діна порівняно нечасто навідує її, тож навряд чи це якось завадило б будувати стосунки чи кар'єру — якби не було актом самосаботажу. Із ретроспектив ми поступово дізнаємося, наскільки погано все було в дитинстві, наскільки знівечена Діна насправді, наскільки ненадійна її нарація. Ми не можемо бути певні в тому, що вона говорить, що бачить, як оцінює дії сестри (наскільки сестра реальна тут і зараз), зрештою, що пам'ятає. Поступово занурюємось у тягучу безодню її домовини — рідної оселі, де не живуть. Але автор однаково лишає нам простір для сумніву: а може, це таки щось, він. Може, таки приходило. Мені сумно від того, що наш будинок хиріє. Величезна тріщина на стіні, облуплені, обгризені собакою балясини. Запилені кімнати, іржа й мокрий сопух у ванній, закопчена котельня, темні закутки кухні окуповані павутинням та пліснявою. Переклейка шпалер не дуже допомогла — дім не житиме, якщо за ним постійно не доглядати. Окремо хотіла б відзначити, як гарно прописані дві речі: страшенно стрьомні сексуальні фантазії героїні — і бажання бути своєю в компанію однолітків, мати там високий статус (і як цьому заважає наявність причепа у вигляді молодшого сиблінга, особливо приставучого, — принаймні так це відчувається в дитинстві). Нагадаю, що наступний підхід — у понеділок, 17 серпня. Наздоганяйте, хто відстав.

Дивимося перший тизер 13 сезону «Американської історії жахів». З Джесікою Ленґ, Сарою Полсон та Еваном Пітерсом. 📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine у Телеграмі | Інстаграмі | YouTube | SoundСloud

#панічний_марафон Другий лот — оповідання Серафими Білої "Баффі". Любе мені, зокрема, тому, що міцно сиділа на цьому коксохімі в юності, а торік передивилася всю "Баффі" знову. Цей текст мені теж сподобався, але інакше, ніж "Сонце". Він сенсорно насичений, болючий і огидний. Сцена, яка відкриває історію, прям шкурно впізнавана: коли ти й так аутсайдер, і дружиш з аутсайдером, якому щиро симпатизуєш, але якого соромишся, бо тягнешся до чогось кращого (тобто, звісно, популярнішого), бо життя бридке, а якщо тебе ще й додатково чморитимуть за вибір дивного друга, стане тільки гірше (і потім ти, звісно, пошкодуєш про це рішення). І кожна наступна частина історії поглиблює відчуття бруду й загроженості: удома немає підтримки, лише якісь псевдоцінності псевдородини (свята водичка в табло, звісно, мда-а), на вулиці — псевдодружба і псевдоприв'язаності, і все прилито бухлом і заполіровано ґвалтом. Якщо мені чогось забракло, то це ще одного епізоду між другим з кінця й попереднім щодо нього, але некритично, бо цілком відтворювано в уяві. (Подібне згодом з'явилося і щодо композиції "Сонця": ніби це мали бути два домірніші галюцинаційні епізоди або яскравіше виражені три, щоб додати ритму, але це, знову ж таки, некритично для сприйняття меседжу й образного ладу.) "Баффі" — це текст багато про що, але, зокрема, про таке: певні світлі миті справжнього дитячого, попри об'єктивну пекельність контексту, здаватимуться втраченим раєм на тлі того, що настане потім, бо ото було щастя, то була радість, то була безпека. Імовірно, до внутрішньої дитини можна достукатися, але вона, імовірно, захоче звалити по хуба-бубу від усього цього, тримаючи за руку того, хто обіцяє захист. Окремо хочу відзначити мову: і говірку, і навмисні росіянізми, і загалом тропіку. Басейн, повний харчків, нескоро покине сумненьку уяву мою. Наступний сеанс, нагадую, у суботу, приєднуйтеся.

Любодрузі, як і було обіцяно, починаємо #панічний_марафон І перший лот нашої програми — оповідання "Сонце" Оксани Ковальчук. Якщо ви читали й любите "Залишену", воно вам сподобається. Якщо ще не читали — теж сподобається. Цей текст розгортається, як хворобливе марення, коли дивні вчинків героїв внутрішньо логічні, а вивихи світобудови не викликають у них запитань. Водночас усе надзвичайно стрьомне, це такий буквально daytime horror, що аж очі випіка. Загублене телятко чудово римується із фінальним твістом, а винесена в кінець присвята може прям у підручнику ілюструвати, як позатекстові елементи працюють зі сприйняттям тексту. Я не знаю, як ще розповідати, як не проспойлерити, давайте улюблену цитату: Доки бабин строгий голос бринів у його голові, як відлуння, Олег перебирав згадки про дивний сон. — Чому ти не павук, а муха? — промовив уголос. — Бо прясти мені ще замолоду надоїло. Мені направду дуже сподобалося, це страшне оповідання про нашу відповідальність перед неродженними, густе, отруйне і безнадійне застереження (сподіваюсь, хтось почує).

➖Під мікроскопом — зріз сучасної української горорної прози, збірка «Бабай. Панічна атака». Третя книга у серії тематичних альманахів спільноти «Бабай», в якій автори досліджують межі психологічного жаху. ➖Головним маркером оповідань є те, що джерелом страху виступає не монстр чи зовнішнє зло, а людська психіка. Діагноз збірці ставила журналістка Софія Кузіна, повний епікриз читайте за посиланням ➡️ https://babai.co.ua/articles/strakh-smerti-yak-simptom-panichnoi-ataki

Книги описують катастрофи, але реальність завжди перевершує їх у масштабах: 8 мільйонів книг українських видавництв знищено ворогом у ніч на 1 серпня. І з них 400 000 примірників — це книги видавництва «Жорж». Це видавниче ім’я пов’язане з крутими горорними проектами: «Я бачу зло» — міжавторська збірка трукрайм оповідань (вийшла у 2026р.) «Анатомія жаху» Серафими Білої — науково-популярне дослідження горору від витоків і до сьогодення (очікується в 2026р.) «Куб» Євгена Товстонога — дебютний горорний роман (очікується в 2026р.) Автори сольних книг та більшість авторів збірки є частиною спільноти, нашими конкурсантами та активом «Бабая». Саме тому ми закликаємо горорну спільноту підтримати наших авторів та видавництво у цей критичний час. Друзі, докладемося разом, аби і ці чудові проекти, і саме видавництво встояли. Підтримати «Жорж» можна: —покупкою вцілілого примірника «Я бачу зло» (залишилися лише в книгарнях) — оформленням передзамовлення: замовити новинки роман «Куб» та нонфік «Анатомія жаху» в соцмережах видавництва —конвертувати вашу допомогу в благодійний донат для «Жоржа» і відправити її за реквізитами: Найменування отримувача: ТОВ ВИДАВНИЦТВО ЖОРЖ Код отримувача: 40301707 Рахунок отримувача: UA56 305299 00000 26000045929569 Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"

Любодрузі, як ви можете здогадатися з попередніх постів, настрій не супір, так що я прагну повернутися до перевірених способів його підняти. А саме — до марафону (бо давно не було і бо люблю). 📚Що читатимемо? Міжавторську збірку оповідань "Панічна атака". Біль, страхи, пітьма та інша бідося від "Бабая", щоб, знаєте, приємно відпочити в цьому розвалі. ❓Як працює марафон? Раз на 2-3 дні (дивіться графік) на каналі буде з'являтися допис про певне оповідання. У коментарях ви можете висловити свої враження, посперечатися, поділитися асоціаціями тощо. Запасайтеся книжкою протягом цього тижня — у понеділок починаємо. 🤔У чому фан? Це книжковий клуб, розтягнений у часі, досвід спільночитання, зрештою, знак припасти до прекрасного й страшного, на який ви чекали. Так що запрошую, всьо безплатно (крім самої книжки). Панікуймо разом. #панічний_марафон

В Харкові склад інтернет-магазину Книголенд, склад видавництв Ранок, Рідберрі, Фабула, Жорж, Ще одну сторінку, Коралі і інші видавництва сьогодні постраждали від атаки росіян. Більше 500 000 підручників і більше 1 000 000 книг. Підтримуйте своїй їх покупками оффлайн і в партнерів

✨✨✨✨✨✨✨✨ Даруємо міжавторську трукрайм збірку «Я бачу зло» ♥️ Умови зловісно прості та шалено прекрасні: 🌜 Підписатися на канал Owl’s reading vibes 📚 🌜 Підписатися на канал Запекла книгожерка 🌜 Поділитися дописом з поціновувачами темних жанрів 🗝 Поставити порядковий номер в коментарях під оригінальним дописом. 🤘 Переможця оберемо 6 серпня за допомогою рандомайзеру. 👁 Бажаємо всім удачі і трукрайму тільки в книжках

Чекала міжавторську збірку «Я бачу зло» саме через зірковий (для мене) авторський склад. І вона не просто перевершила всі мої очікування, а й відкрила декілька нових імен. 🤎«Вереснені дівчата» — Серафима Біла Маємо дві часові лінії у різних стилях. Перша — чуттєва, дещо романтична, моя улюблена, направду, бо жахає найбільше. За цим тонким відчуттям психології персонажа схожа на Кужавську. Друга — реалістичніша, жорстка, відверта, без цензури. Таке сміливе поєднання викликає в мене захват і розкриває історію з різних сторін. Мені подобається, коли автори граються з читачами через текст, викликаючи неочікувані емоції: від співчуття до захвату і до огиди. 🤎«Вулиця Куртелена» — Євгенія Кужавська Оповідання про мистецтво, а стиль авторки і є тим мистецтвом, яке чарує, вражає, розкриваючи нутро персонажа, його думки, відчуття — за ним цікаво спостерігати, навіть якщо він схиблений. 🤎«Помста» — Євген Товстоног Ця інтерпретація ідеально розкриває історію. Чудовий детектив, мені дуже сподобався слідчий, його відданість роботі, жага довести справу до кінця та спокійно піти на заслужений відпочинок. Вже не вперше в оповіданнях помічаю таку душевність, вкладену автором в персонажів. Залюбки прочитала б окрему книжку про цього слідчого. 🤎«Діти-тіні» — Володимир Кузнєцов Хочеться відзначити увагу автора до деталей і кінематографічність описів. Завдяки цьому дуже добре відчуваються наслідки людської халатності, виснаженість суспільства в післявоєнний період і водночас сила небайдужості, яка зрештою стає початком змін. Оповідання викликає найбільше дискусій саме через масштабність заподіяних злочинів та сіру мораль. 🤎«Кров, хрести і клей момент»— Дімка Прекрасний Ужасний Найбільше оповідання в збірці — це мені на новий рік, 8-ме березня і день народження. Мені сподобалося все: наскільки розкрита проблема дітей з неблагополучних сімей, залежності та кримінал, жага покинутих до звичайної людської любові та підтримки, якою б збоченною вона не була. А також боляче б'є під дих байдужість суспільства. Я ніби побувала в Одесі, яку не знаю, від якої мені стає лячно, але в реальність якої я повірила. 🤎«Лабіринт» — Наталія Волошина Справа про даркнетівські злочини з непередбачуваною кінцівкою вразила своєю жорстокістю. Тут найбільше тригерів (тварини, діти). І тут міг би бути шалений розмах на екстримальний горор, але я рада, що такого не сталось, все-таки, збірка трукрайму. Дуже чекаю від пані авторки роман, а поки читаю вже третє оповідання. 🤎«Богом забуте місце» — Денис Лучук Історія викликала в мене дуже суперечливі емоції, але потрапила однозначно в топ. Я одночасно ненавиділа головного героя і була в захваті від того, як він написаний. Це, мабуть, найвідбитіший і наймерзенніший слідчий у збірці. Він огидний настільки, що хочеться його прибити, але водночас не можеш зупинитись, бо страшенно цікаво, куди ж приведе його розслідування. 💎 10/10 поставила без роздумів, потім подумала, і прийла до вас її радити. #OwlsBookWhispers Збірка вийшла різною, але такою прекрасною. Десь зачаровує стилем, десь тримає інтригою та викликає огиду, а подекуди змушує замислитися над проблемами, які ми звикли не помічати. В художній формі набагато цікавіше та комфортніше знайомитися з жанром.