Укрліт!

#панічний_марафон І наш наступний лот, любодрузі, — оповідання "Дикі дівчата" Євгенії Кужавської. Він нього в мене трішки менш розхристані відчуття, ніж від попереднього тексту, але теж не такі однозначні, які від перших трьох. По-перше, історія дуже поетична. Образи дівчат просто-таки виспівані: пластика, колір шкіри, дика грація руху. Безжалісність і природність у тому сенсі, у якому їх розуміє наратор. І степ — тут безмежно красивий степ біля моря (яким, сподіваюсь, ми його ще побачимо): Це був край степу, терпкого і солоного, помережаного неглибокими озерами і болітцями, край високих трав і золотих пісків, пересуваючись якими автівки мусили сковувати шини ланцюгами, аби не зсунутися на сипучому ґрунті. Ми доволі швидко дізнаємося, що оповідач зі своїми тарганами (зрештою, йому ок займатися сексом із неповнолітньою, а ще в нього явні іш'юз із мамою — ну, та в збірці він тут не один такий, і щось маю підозру, що далі будуть), тож те, що він викинув у фіналі, мене не те щоб дуже й шокувало. Чисто гіпотетично я б хотіла ще пару тривожних дзвіночків, але і так переконливо. Ну, і дівчата виявилися добряче з присвистом (чого теж варто було очікувати) — і як у них усе гарно й по любові, нові, так сказать, грані поняття "взаємна згода"! В останньому епізоді в історію вривається реальний світ — і стає геть негарно, не надто поетично й загалом сумно, і то є правильно. І тепер, коли я вам його отак переказала, уже не можу й пригадать, що мені конкретно не сподобалося. Може, діалоги у фіналі, які занадто різко й докладно все пояснюють. А, і повний шок! Слово рапан — насправді рапана! Жіночого роду. Як із цим жить🫠

Добрий вечір, із вами #панічний_марафон, і сьогодні в програмі оповідання "Килим" Євгена Товстонога. Мені страх як сподобався початок: оповідач не певний у тому, що пам'ятає і що бачив, його голос звучить не надто сміливо, але доволі розважливо. Він не робить висновків, намагається пригадувати деталі. Я налаштувалася на повільне розгортання кошмару: ну камон, дівчинка раптом зникла, мама якась стрьомна, дівчинку ув'язнив килим! Ковьор сожрав дитину, ковьор, передаю по буквах! Стопудовий східноєвропейський горор! Так що щодо загальної концепції килима в мене єдине зауваження: мав буть зі стіни, так страшніше. Але повернімося до історії. Герой дорослішає, віддаляється від матері, хоч шукає її уваги, і зрештою дізнається сумну правду (імовірно!) про дівчинку Ілону, із якою дружив, і про стосунки мами з татом. І ось десь після цього в розгортанні подій настає перелом: наступні епізоди здаються занадто квапливими, надто схематично накресленими. Я не те щоб вимагаю від оповідань повної ясності в дусі, шо за зяба, чого приходила, шо хотіла, чи була насправді, чи хтось потребує серйозної допомоги фахівців, але тут у трішки більшій кількості воно було б якось... доречне, певно. Вийшло так, ніби надкушено чимало важливих тем: і віджим приватної власності на користь радянської держави, і стрьомні артефакти, і подружня зрада, і едіпів комплекс. Але нічого з цього, як на мене, повною мірою не розгорнулося, не встигло за час, який вділив автор. Словом, історія з неабияким потенціалом, але дещо сама до себе не доскочила. А завтра в нас "Дикі дівчата" Євгенії Кужавської. Вони, на жаль, без ілюстрації.

Діти будь-якого віку, пам'ятайте! ✅Іпатій Потій — митрополит УГКЦ, засновник школи у Володимирі, письменник-полеміст, красунчик. ❌Іпатій Коловрат — якийсь рязанський богатир ХІІІ століття, ще й Євпатій, а це, погодьтеся, не те саме. Будьте свідомі: заміняйте матюки правильно!

Данило Корж із "Людоловів" міцно і радісно відчував своє кремезне тридцятилітнє тіло, повне сили і здоров'я. Тим часом я🫠

Слухаю стародавню озвучку "Людоловів" за виданням 1974 чи 5-го року, що починається з передмови Миколи Сиротюка (який називає місто першої чверті XVII століття середньовічним і вже двічі згадав епізодичного безіменного кацапа, словом, там майже все бентежно-дивовижне, із судомними спробами сказать про твір і козаків щось хороше й чесне, відзвичаїлася я від такого). Це неймовірний фонтан чогось, зупиницця неможливо. Між двома цими жінками є багато спільного. Письменниця ніби проводить їх по вузькому шпилю над прірвою, по гострому лезу меча і показує, як на цій хисткій стежці у їх свідомості, у серцях утверджуються інтернаціональні почуття. [по шпилю, горизонтальному, у небойовій позиції, і утверджуються, і тверднуть.] ...використання письменником побутового реквізиту для розкриття духовного світу героїв, тобто для поглиблення ідейного змісту твору... [береш лопату та й поглиблюєш, які питання] Ну і, історично правдива, художньо довершена і психологічно переконлива — як мантра на щодень, незаслужено призабута. Карочє, так, він мені прохи заспойлерив смерті героїв та побутовий реквізит, але нічо, зате я підкрутила свою мутну оптику на класовий підхід🫠 Будемо шукать, є чи не є в тексті все це направду.

#панічний_марафон Третє оповідання із "Панічної атаки" — "Домовина" від Дімки Ужасного. Із попереднім (і, забігаючи наперед, із наступним) текст перегукується темою дитячих травм і насильства. Але це оприявнено не одразу. Героїня змушена постійно відкладати власне життя, адже опікується молодшою сестрою, яка має психічний розлад. Утім, чи так уже безпросвітно Діна змушена це робити? Ліда, її сестра, не видається безпомічною: вона самозарадна в побуті й здатна дотримуватися правил. Діна порівняно нечасто навідує її, тож навряд чи це якось завадило б будувати стосунки чи кар'єру — якби не було актом самосаботажу. Із ретроспектив ми поступово дізнаємося, наскільки погано все було в дитинстві, наскільки знівечена Діна насправді, наскільки ненадійна її нарація. Ми не можемо бути певні в тому, що вона говорить, що бачить, як оцінює дії сестри (наскільки сестра реальна тут і зараз), зрештою, що пам'ятає. Поступово занурюємось у тягучу безодню її домовини — рідної оселі, де не живуть. Але автор однаково лишає нам простір для сумніву: а може, це таки щось, він. Може, таки приходило. Мені сумно від того, що наш будинок хиріє. Величезна тріщина на стіні, облуплені, обгризені собакою балясини. Запилені кімнати, іржа й мокрий сопух у ванній, закопчена котельня, темні закутки кухні окуповані павутинням та пліснявою. Переклейка шпалер не дуже допомогла — дім не житиме, якщо за ним постійно не доглядати. Окремо хотіла б відзначити, як гарно прописані дві речі: страшенно стрьомні сексуальні фантазії героїні — і бажання бути своєю в компанію однолітків, мати там високий статус (і як цьому заважає наявність причепа у вигляді молодшого сиблінга, особливо приставучого, — принаймні так це відчувається в дитинстві). Нагадаю, що наступний підхід — у понеділок, 17 серпня. Наздоганяйте, хто відстав.

Любодрузі! Ми дуже хочемо підтримати дебютний роман талановитої авторки, тож екстрено оголошуємо додатковий книжковий клуб! (Ні, не лусну.) 🗓26 серпня, у середу, приходьте в Дніпрі о 18:30 до "Впертої кози" — обговоримо "Скриню Ґріммів" Ксенії Шпак за онлайн-участі авторки. 🔗Тут у нас форма реєстрації Поспішайте записатися й придбати книжку, бо клуби зі "Скрині" цього місяця йдуть масово, а з огляду на срану русню примірників, на жаль, обмаль. У передчутті й загалом, обійняла🩵

А для тих, хто трішки побоюється "головної помиральної ями української історичної романістики" (с), чарівна пропозиція — трішки тревелогів! Китай початку ХХ століття і прекрасна Софія Яблонська — "З країни рижу та опію". Збираємося на обговорення в Zoom 28 серпня (п'ятниця) о 19:00. Запис до феміністичного клубу імені Джорджо Щербаненко у коментарях👇🏻

Книжковий клуб «Вчися.Медіа» у серпні: 📖 Що читає: роман «Українець Джонатан і двадцять сім мерців» Віктора Шепелєва 🏠 Де відбувається: онлайн 🎯 Як узяти участь: вхід вільний за реєстрацією Посилання на зустріч надійде напередодні 💫 Це події для вчителів і всіх охочих поділитися про прочитане. Хоча текст не входить до шкільної програми, але торкається актуальних тем, тож на події обговорять про структуру роману й думки довкола оповіді. На події відбудеться квіз за прочитаним Запрошений гість – автор, письменник, програміст, військовослужбовець Віктор Шепелєв Модераторка зустрічей – аналітикиня «Вчися.Медіа», кандидатка філологічних наук з української літератури Ірина Пасько 📆 Коли: 25 серпня (вівторок) о 17:00 📌 Анонс на сайті «Вчися.Медіа» фейсбук-сторінка медіа для зв'язку і запитань #книжковий_клуб_вчися_медіа #вчися_медіа #онлайн #українецьджонатанідвадцятьсіммерців #українецьджонатан #художня #серпень2026

На "Книжкових клубах" зробили такий розкішний анонс, що я, певно, підло використаю його як нагадування, бо луччого не втну😅 Отже, для всіх, хто пропустив зустріч з автором та обговорення "Українця Джонатана і двадцяти семи мерців" у липні — маєте нагоду приєднатися до повторної акції наприкінці серпня. Деталі в дописі👇🏻

#панічний_марафон Другий лот — оповідання Серафими Білої "Баффі". Любе мені, зокрема, тому, що міцно сиділа на цьому коксохімі в юності, а торік передивилася всю "Баффі" знову. Цей текст мені теж сподобався, але інакше, ніж "Сонце". Він сенсорно насичений, болючий і огидний. Сцена, яка відкриває історію, прям шкурно впізнавана: коли ти й так аутсайдер, і дружиш з аутсайдером, якому щиро симпатизуєш, але якого соромишся, бо тягнешся до чогось кращого (тобто, звісно, популярнішого), бо життя бридке, а якщо тебе ще й додатково чморитимуть за вибір дивного друга, стане тільки гірше (і потім ти, звісно, пошкодуєш про це рішення). І кожна наступна частина історії поглиблює відчуття бруду й загроженості: удома немає підтримки, лише якісь псевдоцінності псевдородини (свята водичка в табло, звісно, мда-а), на вулиці — псевдодружба і псевдоприв'язаності, і все прилито бухлом і заполіровано ґвалтом. Якщо мені чогось забракло, то це ще одного епізоду між другим з кінця й попереднім щодо нього, але некритично, бо цілком відтворювано в уяві. (Подібне згодом з'явилося і щодо композиції "Сонця": ніби це мали бути два домірніші галюцинаційні епізоди або яскравіше виражені три, щоб додати ритму, але це, знову ж таки, некритично для сприйняття меседжу й образного ладу.) "Баффі" — це текст багато про що, але, зокрема, про таке: певні світлі миті справжнього дитячого, попри об'єктивну пекельність контексту, здаватимуться втраченим раєм на тлі того, що настане потім, бо ото було щастя, то була радість, то була безпека. Імовірно, до внутрішньої дитини можна достукатися, але вона, імовірно, захоче звалити по хуба-бубу від усього цього, тримаючи за руку того, хто обіцяє захист. Окремо хочу відзначити мову: і говірку, і навмисні росіянізми, і загалом тропіку. Басейн, повний харчків, нескоро покине сумненьку уяву мою. Наступний сеанс, нагадую, у суботу, приєднуйтеся.

А це, любодрузі, пост, під яким можна пірнати в безодню. 31 серпня о 19:00 (Zoom) обговорюємо перший том "Людоловів" Зінаїди Тулуб. Чого тільки перший? Бо коли я надумаю обговорить за раз щось товщиною із "Колапс", це "Колапс" і буде. Записуємося в коментарях👇🏻, другий том — у вересні.

Любодрузі, як і було обіцяно, починаємо #панічний_марафон І перший лот нашої програми — оповідання "Сонце" Оксани Ковальчук. Якщо ви читали й любите "Залишену", воно вам сподобається. Якщо ще не читали — теж сподобається. Цей текст розгортається, як хворобливе марення, коли дивні вчинків героїв внутрішньо логічні, а вивихи світобудови не викликають у них запитань. Водночас усе надзвичайно стрьомне, це такий буквально daytime horror, що аж очі випіка. Загублене телятко чудово римується із фінальним твістом, а винесена в кінець присвята може прям у підручнику ілюструвати, як позатекстові елементи працюють зі сприйняттям тексту. Я не знаю, як ще розповідати, як не проспойлерити, давайте улюблену цитату: Доки бабин строгий голос бринів у його голові, як відлуння, Олег перебирав згадки про дивний сон. — Чому ти не павук, а муха? — промовив уголос. — Бо прясти мені ще замолоду надоїло. Мені направду дуже сподобалося, це страшне оповідання про нашу відповідальність перед нерожденними, густе, отруйне і безнадійне застереження (сподіваюсь, хтось почує).

моя щира перша реакція на цю новину звучала як "тю, блять"😅 ну, кльово, чого. марафон сьогодні буде обов'язково, до речі, готуйте свої враження.

Щоб ви розуміли, "Іра говорила мало, але гостро" означає "Іра повідомила, що в неї неметафорично потік дах, а різницю між горором і трилером вона після сімнадцяти років на філфаці в носі мала".👆🏻 Карочє, зголошуйтеся, це шмакофатц. Там тищу доларів дають.

ЖАХЛИВА СУДДЯ №2 Ми продовжуємо знайомство з суддями Жахливого конкурсу. І наша друга жахлива суддя – Ірина Пасько! Тут моє знайомство почалося з того, що минулого року я купив... (в книгарні СЕНС, на Хрещатику - це інфо, шоб буть модним)... я купив збірку укр горор оповідань від літкомʼюніті "Бабай", яка називається "Нічний сеанс". За пару днів зʼїв короче ту книгу і порадів, що принаймні в літературі є укр автори, які цікаво працюють в жанрі горор! І от коли ми запустили конкурс - одразу пішли знайомитись до спільноти "бабаїв", щоб залучити їх до суддійства та пошуку кіноталантів. На нашому першому дзвінку суддів Іра говорила мало. Але гостро. Тому стало одразу зрозуміло - здається у нас ще одна жорстка суддя)) бійтеся!! жартую)) Коротке жахливе досьє на Ірину: Письменниця, кандидатка філологічних наук; редакторка горор-спільноти "Бабай", видавництва "Жорж", літредакторка й аналітикиня онлайн-видання "Вчися.Медіа", модераторка телеграм-каналу "Укрліт!", кураторка літпрограми фентезі-фестивалю "Аль Мор". 🎬 5 улюблених фільмів жахів 1) Від заходу до світанку (1996) 2) Гра в хованки (2019) 3) It follows (2014) 4) Пункт призначення (2000—2025) 5) Snake Dick (2021) 1️⃣ Перший фільм який налякав — Чужий (1979, але налякав трохи пізніше, чесно!) Улюблений монстр 👻 — фура з дровами зомбі Фан факти: 🟠Колись за рік переглянула близько 150 фільмів жахів, переважно категорії Б, а потім ще рік жила на ютуб-каналі горорних короткометражок Alter, а Yami Shibai задивилася до дірок 🟠Зомбі зомбі зомбі 🟠Люблю усі свої пальці на ногах однаково Порада учасникам: "Не намагайтеся всунути 20 твістів у короткометражку — вона репне". Народ, залітайте до тг групи Бабай і також гляньте який у них сайт. А у Ірини є окремий авторський канал - зацініть! Долучайтесь до груп однодумців і... кайфуйте! Ну і ми чекаємо ваших заявок до 24 серпня 23:59! хев фан 😎

Любодрузі, от команда "Аль Мору" не вірила, що я і сюди влізла, а ось. ❓У чому поінт? Це конкурс сценаріїв для короткометражних горорів. ❗️Спочатку здайте ванпейджер, тобто опишіть свою ідею на одну сторінку. ➡️Детальніше про жахливих суддів, жахливі етапи жахливого конкурсу та жахливі правила можете почитати за лінком — переходьте на сайт Жахливого конкурсу. 🔹Щоб взяти участь в конкурсі — заповнюйте жахливу форму тут. 🗓Дедлайн подачі ванпейджерів: 24 серпня, 23:59 ⏰ Занімайтесь. Я таке абажаю, якби ви спитали😅

Видавництво «Жорж» на BestsellerFest — 2026! 🔥 Рептилоїд чи ні? Пройдіть тест на нашому стенді та дізнайтеся щось новеньке про себе! Новинки, які ви чекали, приїдуть просто на фестиваль! Бестселери нестерпно чекають, аби ви відкрили їхню знадливість. Як і великий безпрограшний квест (таємниче!) 🤫 Ваші улюблені автори і авторки, а також особлива гостя, яка доєднається онлайн, — вражаюча письменниця  Мона Авад, авторка легендарних романів «Зайчик» і «Rouge». Зібрали події «Жоржа», додавайте в свої календарі, щоб не пропустити! На подію з Моною Авад прохання зареєструватися за посиланням. 7–9 серпня, субота, 18:00 📍 м. Львів, !FESTrepubliс, вул. Старознесенська, 24–26 Квитки на фестиваль купуйте тут. До зустрічі!