Помилка

це інтерпретація дуже старого скетчу з початку повномасштабного вторгнення, я шукаю його, сорі, але поки знайшла тільки це

це інтерпретація дуже старого скетчу з початку повномасштабного вторгнення, я шукаю його, сорі, але поки знайшла тільки це

не їж мене війна - я зʼїм себе сама

Якщо тільки писати - ставатиме легше. Ставатиме легше, якщо ховатися за реченнями. Якщо писатиму то ніхто не заперечуватиме, я писатиму і ніхто не заперечуватиме. хіба щось може залишитись непрочитаним Можна, хіба що, так бути не вразливою, мати час на роздуми, підібрати правильне слово. Хіба що, так можна говорити щиро із тобою, із іншим, з кожним, чи, не дай боже, з собою. Поставити вірний наголос, змалювати гарний образ, лишити його порожнім. Якщо Купідон існує, напевно, поезія - його спонсор. Але хіба так можна?

вагітна плачем ти як велика чорна куля - місячний диск у сонячне затемнення, ти як тремтіння неба після влучання ворожої ракети, як плач на поминках, сльозотичивий як запах кримських кедрів, як одиничний код без одиниці, як хвіст відірваний від тіла ящірки, не можу шкодувати, не можу йти, не можу падати. усе заполонив цей дим від парусів усе реве, розхитуючи палубу. 18.06.2026

До когось ми приходимо із щастя, До когось - із розпачу. На кожне імʼя, Що не можна казати, Я чавлю на носі По одній чорній точці. На кожну помилку Я відриваю одну заусеницю І нехай, щодня, Доводиться мести - Такими темпами Скоро можна буде, напевно, Скласти себе у пазл, Хоч він і не простий. 11.03.2005 Мій день народження

Йо, любі підписники, проголосуйте за мене, будь ласка, лайком на відборі світового Litslam-y🪽😘 https://youtu.be/08vNxMJ2hxo?si=sA3Zi9ZUE1GB9_4n

Я просто навчилася жити у цьому місті Благаю, не давайте мені громадянства - дайте мені амністію. Насолоджуйся! Насолоджуйся, поки не пізно. Сумуй! Сумуй за присутністю і її швидкоплинністю. Втрачай! Втрачай її кожної миті, так як було приписано. Годуй! Годуй надію на те що вона тут залишиться. Чіпай! Чіпай мене, лишай на мені доторки. Любов - це бруд бо ти залишаєш плями. Бруд - це кохання і я жодного разу не мила свої шию та щоки. Не мила ні стопи, ні лікті, ні голову. Ступала тільки босою і голою, Ступала тільки босою і голою. Відійди! Відійди у сторону, кожен раз я малюю слідами коло, Я протоптую ров, таким чином, Його заливають любовʼю. Я протоптую ров, його заливають й мені по горло! Місто тепер в безпеці. Перша лінія оборони. Затискаю ніс, Опускаю голову І лягаю додолу.

Усім привіт, любі шалені мої підписники!!! Ось вам віршик)

Йо, любі підписники, проголосуйте за мене, будь ласка, лайком на відборі світового Litslam-y🪽😘 https://youtu.be/08vNxMJ2hxo?si=sA3Zi9ZUE1GB9_4n

Писати про дім Сьогодні я живу в Берліні, Стерильні документи, форми - Бюрократичне божевілля, Брати в німецькій школі, Речі, що вціліли, вивезені з дому, Який здаємо за копійки, а любимо так само сильно. Писати про дім завжди дивно - В дитинстві я міняла за тиждень по три квартири: Мама, бабуся, тато Живе на зеленій гілці, Метро “23 серпня”, вихід до “Солдату” В вагоні тісно, Як і в горлянці від того що комуняки назвали окупацію Днем Міста. Зараз тато описує, як вдруге тікав від буса ТЦК. “Добре що я спортсмен” - каже він. Я думаю - “їм розум не потрібен.” Їм розум пообіді, Міркуючи про доречність його питання “за што ваюєт Украіна?” Це каже людина яка гріє вечерю в коридорі на горілці - А що робити? Шахеди над містом й за графіком вимкнули світло. За що воює Україна? Мама, тато, бабуся питає як користуватись новим мобільним - Завантажила їй усі провідні соцмережі, Щоб після прильотів вона казала що “нас бамбят сваі же”. В дитинстві я міняла по три сімʼї на тиждень: Тато, бабуся, мама, Яка навіть не була в країні коли її донька тікала автостопом з Києву, Коли на світанку лунали перші вибухи, Коли кожен ранок починався із питання чи всі живі. Писати про дім мені завжди до біса дивно - В дитинстві я міняла на тиждень по три квартири І в жодній не мала своєї кімнати - Про який дім мені писати?! Сьогодні я живу в Берліні, Мене вже не лякають форми, А бюрократія все менш схожа божевілля. Напевно, тату, Україна воює за те, Щоб в мене зʼявилась своя кімната.

Христос ся рождає, любі читачі! Я прпорвела чудові півтора місяці на онлайн воркшопах та літературній резиденції від Fem Bringing Cultures, загальною темою якої був Дім, втрата дому, біженство та вимушена міграція. Познайомилась та особисто по спілкувалась з сучасними українськими та білоруськими авторками, перекладачками та редакторками й мала змогу працювати разом із ще 15-ю авторками-початківицями з України та Білорусі. Захоплюючий ждосвід, дивовижні жінки, важка й широка тема і ось я презентую вам, любі друзі, фінальний текст, над яким працювала весь цей час. Нехай це буде такий болючий але якісний та влучний подарунок на Різдво, нехай разом із Христосом у кожного народиться сміливість говорити, а найголовніше - сміливість чути. Стосовно співпраці з білорусками - це жінки, мої колеги, що покинули батьківщину і кожен раз, як звільнюють чергову групу політичних увʼязнених, передивляються достеменно усі списки в пошуку своїх близьких, друзів і знайомих. Я розумію як нам усім болить і якщо там людей саджають, то українців щодня вбивають і це, беззапееречно, ввикликає злість і в мене так само. Але чомусь виходить, що людина людині - друг, а жертва жертві - ворог хоча, на мою думку, так не має бути. Ворог в нас один і це - росія, росіяни, "хороші руськи", і будь-які, ще існуючі, руські. Щасливого Різдва! Слава Україні!

Я сьогодні не виходила з дому, поки в пралці не доперуться речі, Перевірила чи все вимкнено, забезпечила твій спокій. Щоб ввечері зовсім розклеїтись, я ж бо не герметик й навряд вистою перед холодом, яким відлунює кожне, тобою сказане, речення. Відлунює аж сусідям, через ці гіпсокартонові стіни, через весь цей будинок, з якого я не зможу вийти, ні старою, ні теперішньою, ні іншою. І найжахливіше, що я б не тобі - нікому Нізащо й ніколи б Не хотіла Писати таких віршів.

Всім дуже дякую за підтримку!!!