колючий светр

буду закінчувать так всі свої робочі імейли ~~~~

😉

новина про вимирання масмаркетовських книжок в м'яких обкладинках is that deep for me. відчувається як перехід в дивний новий світ

обіцяла списочок треба якось купить ще тойбіна та о'коннора (останнього перекладала ярослава стріха кстаті)

не знаю чи ви знали, що фотографія оргазмуючого чоловіка на обкладинці "маленького життя" ганьї янаґігари була зроблена пітером гуджаром, фотографом українського походження (перше фото) він виховувався і жив у бабусі українки, говорив українською (не обійшлося правда без кризи ідентичності пізніше), а його студія була в центрі ukrainian village, поряд із рестораном "веселка", куди він часто ходив був топовим представником квір культури богемного нью-йорку. випустив книжку, передмову до якої написала зонтаґ (чому вона мене переслідує....), яку він фотографував (а ще борровза, френ лебовіц та ін) та з якою товаришував. передмову ту вона писала вже перебуваючи в лікарні, буквально за день до першої із довгої серії операцій, внаслідок яких вона і померла 30 років по тому книжку хочу цю капетс (коштує біля 5 тис грн, до речі 👀). крім портретів, туди включені фото із катакомб в палермо. більшість людей, фото яких є в книжці, померли або від сніду (як і він сам), раку або покінчили життя самогубством "We no longer study the art of dying... The body knows. And the camera shows, inexorably" — зонтаґ у передмові

У мене є прекрасна подруга, з якою ми гоняли нещодавно у Париж… І ця подруга буквально на днях одружилась із не менш прекрасним хлопом, який паяє дрони на фронті… Так от, чи не хотіли б ви привітати цих файних молодят донатиком на БпАК на Покровський напрямок? 👉🏻👈🏻 В плюсі і молодята, і бригада, і ми з вами 🤗

відповідаю на решту ваших питань ще з минулого разу: 💬Які книжки плануєш купувати найближчим часом? взагалі ніякі, у мене купа непрочитаних на полицях, але з останнього, чим я зацікавилась: "Дублінці" Джойса — читала в університеті, але то було галопом по європам, нічорта не пам'ятаю вже Вірші Посвятовської хочу "Спостереження за болем інших" Зонтаґ — я постійно бачу згадки про цю книжку в інших книжках, і мене бісе, що я досі її не прочитала..... 💬Як вам Місто самоти Олівії Ленг? якби ж я її прочитала;))) вона лежить у стосі надкушених — загалом, непогано, бо мені подобається концепт споглядання багатьох мистецьких творів, але її манера письма мені все ще не дуже заходить 💬який кращий рестік/кафе миколаєва?💘 друзя.... якщо чисто попить кофі/під'їсти в комфорті, то лавацца (там де обітає кот денис) roast.one філіжанка (паста із вершками/грибами/куркою — імба) франсуа (багато хто не любить, але мені нравиця там спостерігать за людьми — їх там завжди багато) 13 кофі бар і останнім часом знову почала подобатись львівська майстерня шоколаду (там люблю брать фільтр зі спеціями) покушац: каліфорнія ріпаблік (воґи там супір) зерно (пітссссаа) yummy kim (рамен хароший) по ресторанам не люблю ходить, але zizu та daily cafe — noicce 💬чи буває у вас нечитун і чи маєте кілька порад, як вилізти?🥹 я вже трохи схиляюсь до думки, що мій лайфстайл — це постійний нечитун зі спалахами раптової читацької бодрості, яку треба використовувать на сто процентов. тому моя порада — не вважайте періоди нечитання нечитуном, це просто жизнь, скоріше за все концентрація з'явиться рано чи пізно, коли ваша нервова система перезагрузиться. я особисто дуже залежна від моїх гіперфіксацій на якихось нішевих темах, які я потім "досліджую" в книжках. з останніх: тиша каміння дерева + жіноча тілесність коли лазю по інтернетах в пошуках якоїсь інфи по своїх інтересах, то я полюбом натикаюсь на згадки якихось робіт і починаю читать. а взагалі "нечитун" це not that deep, не зациклюйтесь https://ngl.link/dimintsweater

#neurospicyproblemsolving

після foster клер кіґан рісьорчила про тему тиші в ірландському літературному/історичному контексті і в процесі прочитала есей зонтаґ the aesthetic of silence. вона там розсуждала над тим, що часто модерне мистецтво є по суті анти-мистецтвом, яке за допомогою…

у січні я була that bitch who was going places!! 5 книжок і один slow burn gay фанфік на +50к слів, який написаний прям достойно (+кілька есеїв/статей на джисторі) — SHE READS OMG *должна ще пост про "короткі миті потрібності", яку мені надіслали із віхоли. пишууу

yes because why я більше не можу писати про книжки по-людськи. все пов'язано між собою, і я можу це довести....

після foster клер кіґан рісьорчила про тему тиші в ірландському літературному/історичному контексті і в процесі прочитала есей зонтаґ the aesthetic of silence. вона там розсуждала над тим, що часто модерне мистецтво є по суті анти-мистецтвом, яке за допомогою мінімальних засобів намагається виразити те, що не можна скласти в слова. "isn't that what many people do want today — to say everything that can be said?" — мені так сподобались ці її слова, та й загалом весь есей, але зонтаґ писала (респектфулі!!!) дуже по-академічному зайобісто🙆‍♂️, тому я читала той есей сто лєт. так от, я подумала про те, що вона казала і зрозуміла, чому мені дуже сподобався комікс Аліни Борисової "мистецтво під вогнем" який надіслали мені із видавництва КІТ. коли рісьорчила тему тиші вже в контексті ірландської короткої прози, то дізналась, що наприклад, у джойсових "дублінцях" еліпсис було заюзано аж 150 разів (хто не вчив стилістичні засоби: еліпсис — це упущення членів речення або цілих словосполучень). проте упущення автоматично не означає, що було сказано менше. зонтаґ у тому ж есеї казала, що тиша не тільки є природнім способом підживити творчий процес, а й може "підкоригувати" мову та мовлення, коли слова здаються штучними. я подумала, що коли люди говорять про війну або інші травматичні події, це часто якраз про недоречність або неповноту, бо виразити свої емоції словесно просто не получається про комікс — це по суті скетчі, мінімалістичні, трохи наївні. такі, які часто побачиш у скетчбуках митців, які малюють в стіл, заради відпрацювання техніки. коли читаєш таку роботу, то в голові стає тихіше, хоча книжка по суті про травму — є 3 pov-и митців, які розповідають про їхні почуття після обстрілу академії мистецтв імені бойчука в києві. мені запам'ятався момент, коли викладач академії повів студентів малювати в ботсад через декілька днів після влучання. вони годинами малювали магнолії в абсолютній тиші; йшов дощ, співали пташки, ніхто не говорив між собою. була тиша, яка собою заповнювала почуття, які не можна виразити словами повертаючись до ірландського контексту, наприклад, у тій же foster, герої балакають про те, як часто люди недооцінюють рішення промовчати про речі, які здаються важливими. ірландці й досі не здатні глибоко прорефлексувати в своїх текстах період лихоліття (the troubles) та голод. натомість вони використовують тишу. наприклад, шеймас гіні у вірші digging вводить болото як символ "мовчазної" історії, яка існує в землі, а не у мові загалом приємно було читати комікс, який теж по своєму використовує тишу та наївність, щоб розказати страшну історію війни. та й я взагалі останнім часом якось природньо почала схилятись до фізичного медіа та більш тактильних хобі, щоб переключити фокус із словесного на щось інше — тихіше примірник коміксу можна, до речі, отримати за донат 400 гривень видавництву кіт