Дівчата, які чекають

Сьогодні День батька. І я знаю, що для когось це день теплих повідомлень, вдячності та спогадів. А для когось - день складних почуттів. Тому що стосунки з батьком були непростими. Або тому що його не вистачало поруч. Або тому що сьогодні його вже немає. Мені хочеться нагадати: будь-які почуття, які піднімаються - мають право бути. І якщо вам пощастило мати батька, поруч з яким було безпечно, тепло і надійно - це справді велика цінність. А ще сьогодні хочеться подякувати тим татам, які зараз захищають своїх дітей, свої родини і нашу країну.

Сьогодні бачу багато дописів людей, які радіють новинам. І частково засудження себе за цю радість. Мені хочеться нагадати одну важливу річ: емоції не говорять про те, якою людиною ми є. Це частина нас, лише сигнали, завдяки яким ми орієнтуємося що з нами відбувається, як відбувається і чи можна щось з цим зробити. Коли роками стикаєшся зі страхом, втратами і безсиллям - радість може народжуватися не з чужого болю, а з відчуття, що справедливість усе ще існує. Тому якщо сьогодні ви помітили в собі полегшення, задоволення чи навіть радість - це дуже природньо. Як і всі інші емоції, або їх відсутність. Поділіться як ви сьогодні? 👇🏻

Дивлюся на результати опитування і бачу, що багато хто з нас знайомий із життям “на потім”. Часто ми відкладаємо не тому, що не вміємо радіти чи жити теперішнім. Ми відкладаємо тому, що психіка намагається нас захистити. Вона каже: «Зараз не час розслаблятися.» або «Зараз треба дочекатися.» або «Спочатку нехай стане безпечніше.» І в цьому є своя логіка. Проблема починається тоді, коли ми відкладаємо не лише великі мрії, а і маленькі радості, турботу про себе, зустрічі, відпочинок, новий досвід. Тому мені здається важливим час від часу запитувати себе: А що з того, що я відкладаю, насправді можна дозволити собі вже зараз?

Хочу сьогодні зробити тут трохи більше живого контакту. Тому питання до вас: що вам останнім часом реально допомагає триматися? Навіть якщо це щось зовсім просте.

Новий тиждень. І я сьогодні думаю не про продуктивність, а про витримку. Про те, скільки всього зараз люди носять усередині паралельно зі звичайним життям. Тому хай цей понеділок буде не про «зібратись», а хоча б про трохи бережніше до себе. Навіть якщо зараз це виходить не дуже.

Знаю, що тут багато жінок із непростим досвідом, тому все ж напишу про це. У п’ятницю я починаю невелику онлайн-терапевтичну групу для жінок, чиє життя сильно змінила війна. Там уже є дружини військових, жінки з досвідом очікування, втрати, виснаження, самотності, еміграції. І це не формат лекцій чи групи підтримки від організації. Скоріше - живий терапевтичний простір, де можна поступово повертатися в контакт із собою й людьми поруч. Перед стартом звільнилось 2 місця. Якщо хочете дізнатися деталі - можете написати мені в інстаграм слово «група»: https://www.instagram.com/smn.special/ або в телеграм: @Someone_Special

Сьогодні День сімʼї. І вже багато років для багатьох українських родин це свято має зовсім інший зміст. Це про чекання. Про відстань. Про дзвінки між тривогами. Про дітей, які ростуть у відеозв’язку. Про звичку засинати без «на добраніч». Про втрати, після яких життя доводиться складати заново. Війна дуже сильно змінила значення слова «сімʼя». Але водночас показала, скільки в людях є любові, вірності, витримки й здатності залишатися поруч навіть через кілометри, час і біль. Сьогодні хочеться просто сказати «дякую» кожній жінці у цій групі. Тій, хто чекає. Тій, хто тримається. Тій, хто втратила. І тій, хто продовжує любити попри все. Бережіть себе 🫂

Після ночей з обстрілами наша психіка реагує по-різному. Незалежно від того, де ми знаходимося - в місті, яке обстрілюють чи в іншій країні, читаючи новини. Іноді це: • тремтіння • дратівливість • сльози без причини • складність зосередитися • неможливість щось відчувати Так психіка і тіло проживають перевантаження. Що може трохи допомогти сьогодні: • не вимагати від себе продуктивності • поїсти щось тепле і смачне • дати тілу опору - плед, душ, рух, сон • написати або подзвонити комусь «своєму» • і хоча б кілька разів за день помітити: «що я зараз відчуваю?» Після довгих тривог ми часто автоматично починаємо просто виживати. Але навіть маленький контакт із собою вже трохи повертає відчуття реальності. Якщо важливо - поділіться як ви зараз. Нехай цей простір стане вашою ще однією точкою опори.

Я довго не писала сюди. Цей канал я створила 4 роки тому - у травні. Тоді це був простір про жінок, які живуть в очікуванні, тривозі, невизначеності. Про підтримку, яка часто тримає просто словами. З часом багато змінилося і в моєму житті, і в тому, як я зараз дивлюсь на цей досвід. І я помітила, що цей простір ніби затих. Зараз я повертаюсь сюди без плану «як має бути», без регулярності і без спроб відтворити те, що було. Просто щоб перевірити, чи він (цей простір) ще має відгук. І мені цікаво вас почути. Як ви зараз тут? Залиште реакцію, яка найбільш відповідає стану: ❤️ більше хочеться тиші 🔥 більше хочеться контакту Або можна поділитися і в коментарях словами.

Те, що цей рік відбувся, стало можливим завдяки тим, хто боронить кожен клаптик української землі і тим, хто витримує невидимий фронт - у надії, вірності, втраті. Дякую тобі, мила, за це.

❤️‍🩹🫂

Нехай станеться світло не лише ззовні, але і всередині. З Різдвом, мила ✨

Військо тримається завдяки тим, хто стоїть за їх спинами. Дякую тобі, що гідно несеш досвід, який не обирала. Нехай станеться диво, на яке ти чекаєш.

Мила, я знаю, як непросто жити в очікуванні. Дякую тобі за те, що тримаєшся й продовжуєш любити, навіть коли важко. Сьогоднішній день і про тебе теж. Світла тим, хто втратив. Сили тим, хто тримається.

+ + + Пам’яті всіх, кого позбавили права, пам’яті всіх, кого викреслили зі списків, пам’яті всіх, кого випалила серпнева заграва, кому за жодних режимів не ставитимуть обелісків, пам’яті тих, кого викинули за кордони, пам’яті тих, хто говорив із зашитими вустами, пам’яті тих, хто залишився на лінії оборони пливуть небеса цього ранку, пливуть над містами. Пливуть над околицями, пливуть над урядовим кварталом, пливуть над парламентом, пливуть над університетом. Відбивається сонце в ріці червоним коралом. Останні дні літа. Пахне димом і медом. Пахне випаленим пшеничним полем. Виживи в цьому вогні, юний підранку. Географією твоєю і видноколом небо пливе над країною, де щоранку пам’яті тих, хто пішов, розряджаються телефони, пам’яті тих, хто зник, працюють судноремонтні заводи, пам’яті тих, кого немає, переганяють вагони, і жінки, говорячи про дітей, видихають тепло свободи. Пам’яті тих, хто впав, пливуть вантажні пороми, пам’яті тих, кого не назвали, починаються зливи, працюють невидимі меліоратори та агрономи, працюють удень і вночі, тому що важливо, аби влітку не пересихали ріки, аби в грудні не завмирали пекарні, аби в містах можна було купити молоко і ліки, аби не зупиняли роботу вокзали й друкарні, щоби всім в радість була їхня праця, щоби всім ставало уважності й сили, щоби пам’яті тих, хто боїться, хтось підіймався. щоби пам’яті тих, хто мовчить, щось говорили. Сергій Жадан

В контексті останніх новин в інфо просторі хочу тобі нагадати: Ти маєш право вибирати себе. Жодні обставини, навіть війна, не виправдовують приниження, контроль чи насильство - психологічне, фізичне чи будь-яке інше. Бути поруч можна тільки там, де є повага. Не погоджуйся на роль жертви - ти вартісна, сильна й гідна любові без болю.

Привіт. На звʼязку Марія, авторка каналу. Завтра у четвер 7 серпня о 19.00 (за Києвом) я та моя подруга і колега-психологиня Ніна проведемо дуже щиру і особливу зустріч не під запис. Вона для мам і тих, хто думає про цей досвід - «Материнство під час війни». Одна з нас - мама хлопчика, якому трохи більше року. Інша - зовсім поруч із народженням свого первістка. Обидві ми дружини військових і добре знаємо, як це - виношувати, народжувати, виховувати малюків у реальності, яка щодня змінюється. Відчувати тривогу й водночас ніжність. Втому й велику любов. Безпорадність і силу. Цією зустріччю ми хочемо зібратися в колі, де можна поділитися, вислухати, бути поряд. Ми трохи поговоримо з тобою про наш досвід - щиро й без прикрас. Подумаємо разом, що допомагає в моменти безпорадності. Відповімо на твої питання. Це не лекція з порадами «як правильно», а жива зустріч між мамами і тими, хто планує нею стати. Щоб зареєструватися - перейди за посиланням у кінці посту. Зроби донат, який піде на розвиток нашого проєкту про ментальне здоровʼя «Поєднані» і отримаєш посилання на канал у телеграм з усіма деталями. Чекаю на тебе з трепетом і любовʼю ❤️ https://secure.wayforpay.com/donate/moms