Людина мисляча

«Обережно, стороннім вхід заборонено» — написано на дверях з нашвидкоруч криво встановленою табличкою «депресія». Вже саме це слово тисне своєю вагою, створює «прес», який тягне додолу, створює дистанцію, яку не здолати пішки самій. Під цим написом-діагнозом, який ніби навіть не пристойно вимовляти вголос, стаєш чимось незначним, невидимим, незрозумілим для інших. Це такий стан, хвороба, збій, поломка, чи просто темна смуга життя? Суцільний клубок питань до себе, який чим більше намагаєшся розплутати, тим більше засмоктує в трясовину смутку, безнадії та відчаю… Мене питають як я, але я досі не можу описати краще це, аніж сказати словами С.Плат, що ти ніби опиняєшся під скляним ковпаком. Ще «вчора» твоє життя палало кольорами, звуками, запахами, фактурами — енергія життя била ключем — в мені, через мене і з мене. А вже «сьогодні», тобто десь майже місяць в гострій формі, я відчуваю лише одне — все втратило свій смак, колір, звук, а я опинилась всередині прозорого ковпаку, крізь який ніби все бачу, але воно не моє, недосяжне і неосяжне. Між мною та світом — нездоланна прірва, між мною та іншою людиною — мовчання. І абсолютно немає сил щось з цим робити — лише помічаю та визнаю, якби боляче це не було. Ніколи не любила ані коли інші так роблять, ані сама намагаюсь не відповідати на питання про справи — «нормально». Якимсь воно таким ніяким здавалось, як то кажуть, «ні риба ні мʼясо». Парадоксально, але зараз це такий омріяний стан просто знову відчувати себе «нормально», бути в змозі робити прості буденні речі, відчувати свої маленькі та великі сенси, і взагалі, відчувати щось більше за порожнечу, яка немов чорна діра, засмоктує в себе все. Всередині оселились дементори, і вони в одну мить (яка насправді була тривалим прихованим процесом їхнього захоплення влади всередині) забрали все те, що мало вагу та ціну. Тепер все стало не безцінним, а просто не цінним. Тепер стан «нормально» став чимось омріяним, бо поки бере гору страх ніколи знову «не стати нормальною». Залишитись ніким… Віктор Франкл любить цитувати Ніцше: «той, хто знає навіщо жити, може витримати майже будь-яке як». Та чи не виникає тут конфлікт між тілом та духом? Припустимо, розум знає, точніше, дуже правдоподібно переконує що є це «навіщо», але що, якщо воно залишається лише теорією, яку не здатне пережити тіло, в очах не запалюється вогник, кінцівки не приходять в рух від цього «навіщо»?.. А щоб витримати будь-яке «як» не достатньо пісочних замків розуму, має бути сила духу всередині, яка йде зі здорового тіла, з тої самої «волі до сенсу». Наразі воля в конфлікті — вона хоче сенсу, вона шукає і ніби знає його, але тіло незворушне, ніби хтось забрав із нього всі життєві сили. Душа та тіло в розладі. Надто багато протиріч. Їх витворює зовнішній світ, в них заплутується внутрішній світ. Як полагодити людину в собі? Може їй потрібен не стільки сенс, скільки просто банально сон — за всі ті дні та ночі, коли вона гадала, що відірвалась від власної тіні, від всіх інших, і вловила якусь химерну особливу птаху? Все, що лишається на зараз: спостерігати, слухати та пізнавати саму себе — в тисячний раз, але робити це немов вперше, щоб почути нарешті саме свій, хай поки тихий і кволий, голос. В усій своїй безнадії тримаюсь за цю надію…

Звісно, це відео не замінить моє мовчання на каналі, проте може бути такою собі ниточкою звʼязку між мною та вами🫂💫 https://youtu.be/_vxCYOxIYOI?si=4D10S0YMRQ6Nkbxg

Людина мисляча pinned a photo

Іноді філософія не дає опори, а навпаки її забирає🌪️ У новому потоці мого філософського клубу «Людина мисляча» ми читатимемо «По той бік добра і зла» Фрідріха Ніцше — невеликий текст, який уже понад століття дратує, захоплює і вибиває ґрунт з-під ніг. До речі, той рідкий випадок, коли книга доступна і в паперовому, і в електронному варіанті 🙌🏻 В ній Ніцше ставить під сумнів речі, які більшість людей ніколи не наважуються переглядати: мораль, істину, співчуття, релігію, «правильність» і навіть саму потребу мати готові відповіді. Але ця книга — не про цинізм і не про руйнування всього. Вона про людину, яка намагається жити не за інерцією чужих цінностей, а свідомо. 📖 Про що говоритимемо: — чому мораль може бути не проявом сили, а наслідком страху; — як суспільство формує наше уявлення про «добре» і «погане»; — що Ніцше має на увазі під свободою і самотворенням; — чому істина не завжди є чимось абсолютним; — чи можливо витримати життя без готових сенсів і опор. 👥 Кому буде цікаво: — тим, хто хоче глибше зрозуміти сучасну кризу цінностей; — тим, кого цікавить філософія свободи, сили й внутрішньої чесності; — тим, хто готовий сперечатися з текстом, а не просто погоджуватися. 🍿Що ще окрім читання книги: Щоденне спілкування по книзі в закритій групі, обмін додатковими матеріалами, а головне — кіно клуб по фільму «Мотузка» А.Гічкока в контексті книги та обговорення ідеї надлюдини Ніцше. 💬 Формат клубу: Онлайн. Можете обрати один з трьох найбільш комфортних для себе (більш детально про кожен з них — на слайдах). І головне, ми не будемо намагатися «зрозуміти Ніцше правильно». Ми спробуємо подивитися на себе без звичних моральних декорацій. Кількість місць обмежена. Щоб долучитися, пишіть мені в особисті @varvara_bosco 💌

Наразі для себе прийняла рішення, що найближчі філософські ретрити (які планую робити не лише в Афінах, а й інші цікавих місцях, які я вже активно обдумую) будуть доступні поки що лише для учасників мого філософського клубу «Людина мисляча». По цій причині, і головне по тій, що одна людина мисляча завжди потребує іншої — для власного самопізнання, для відчуття «своєї зграї», для розвитку і руху вперед, я щиро запрошую всіх бажаючих до нового потоку свого клубу👇🏻