З непокритою головою

Від подруги-підписниці Національний музей у Львові ім. А.Шептицького

Європейські мовники перестали демонструвати спортсменок нижче талії. Правила трансляції змагань з жіночих видів спорту змінили через сексуалізацію спортсменок. Глядачі вже помітили, що жінок показують лише з тих ракурсів, які не фокусують увагу на окремих частинах тіла.

Дуже прикольна практика Зараз іде ЧЄ з легкої атлетики Я слідкую 🫂 Дуже люблю стрибки у висоту

Моя нова крашиха🫶😂 Членкиня міської ради Данідіна, Нова Зеландія, Джо Галер долучилася до офіційної відеоконференціі просто з ванної кімнати.

Ви бачили в Шакіри в шоу балеті скільки дівчат plus size танцювали?

В мене поки три варіанти, але це дуже інтуїтивно, також без дослідження. Тому може бути зовсім інша причина. Наскільки це чоловіки відібрали. Можливо жінки наскільки були виснажені після війни, і хотіли чоловіків які будуть цим займатись, що самі віддали все. І мали високі очікування. Проте коли зрозуміли що це за авторитарний патріархат, було вже пізно. Або чоловіки підсвідомо відчували почуття провини і сорому, бо ж були також ухилянти і ті хто відсиджувалися, і замість визнати заслуги жінок, змусили їх замовчати. Бо в жінках бачили свою слабкість. Або після війни чоловікам не хватало адреналіну чорного-білого, і чоловіки вирішили боротись з жінками. Щоб отримати сатисфакцію в боротьбі.

Думки автора (Дмитра) Він дозволив поділитися

Думка №2 Коли в країні війна, переслідування чи криза, церква бореться за виживання Їй вде все одно до формальних правил Потрібно вижити Але коли настає мир, усе змінюється Церква виходить із підпілля і хоче повертатись до стабільності, яка асоціювалась з обмеженнями, правилами та консервативним трактуванням біблійних текстів А ще, в багатьох суспільствах того часу офіційне лідерство асоціювалося насамперед із чоловіками Це могло повпливати й на церкви, які прагнули виглядати легітимними та відновити порядок

Чому сини заглушили голос своїх матерів? Цього тижня колега презентувала свою докторську на тему жіночого лідерства в євангельських церквах Румунії, на яку її вмотивував американський місіонер який постійно вказував їй «біблійно» місце жінки в церкві. І…

Чому сини заглушили голос своїх матерів? Цього тижня колега презентувала свою докторську на тему жіночого лідерства в євангельських церквах Румунії, на яку її вмотивував американський місіонер який постійно вказував їй «біблійно» місце жінки в церкві. І в нас виникло питання: чому досвід жінок після Другої світової війни так і не привів до їхнього повноцінного і легітимного лідерства в церкві? Бо в цьому Східні і Західні церкви дуже відрізняються. Поки чоловіків не було, (були на війні або були дітьми ще), жінки все організували і фактично брали на себе відповідальність в умовах війни. Але, після закінчення війни, цей досвід не був визнаний і прийнятий. Жінкам довелося шукати обхідні форми комунікації: довгі «молитви-проповіді», читання віршів з повчальними вступами, свідчення і пророцтва та ін. Чому сини придушили голос своїх матерів? Які бачили як багато матері робили для збереження і відновлення церкви? Зараз це знову актуально. Бо між інтерпретацією біблійних текстів і реальною практикою знову на цю тему виникає все більша і більша відстань. Через війну, чоловіків у громадах стає менше: (воюють, поранені, загинули, ухиляються, виїхали). Тому жінки беруть на себе лідерство, приймають рішення, координують служіння і фактично тримають церковні спільноти. Але переважно — неофіційно. Чоловіки можуть залишатися публічно консервативними, водночас де факто дозволяти (хмм) жінкам виконувати лідерські функції. Виходить дивна конструкція: жіноче лідерство існує, але не називається лідерством; відповідальність є, а визнання немає. Всі лаври перемоги — чоловікам; всі обовʼязки — жінкам. Питання не лише в тому, чи допустять жінок до лідерського служіння після війни. А в тому, чи не повторимо ми знову стару модель: скористаємося вкладом жінок в часи воєнної кризи, а потім повернемо їм статус мовчання.

Дуже гарні питання

Ось книга Артем (мій друг) порекомендував до читання І колись Оля (пасторка моєї церкви) згадувала цю книгу в проповіді Дописую повідомку і згадала, що Артем теж пастор церкви)

Читаю зараз книгу отця Кшиштофа Ґживоча По суті, це цикл лекцій, які о. Ґживоч читав в Опольському університеті. Він нагадує нам про те, що людина це суміш світла й тіні (за словами папи Франциска) Його книга - спроба чесно звести докупи духовне й психопатологічне, показати, де закінчується нормальний духовний досвід і починається те, що вже потребує психіатричного чи психологічного втручання, і навпаки, де психологічну проблему помилково тлумачать як демонічну атаку чи духовну хворобу На секундочку, отець був дієцезіальним екзорцистом. Тобто в кожній єпархії зазвичай є лише один священник, якому єпископ офіційно дає дозвіл проводити обряд екзорцизму. Звичайний священник сам, без цього спеціального дозволу, цього робити не може. Ось ним він і був. А ще він дуже надихався Бальтазаром та захистив докторську у Люблінському католицькому університеті за темою про втілення святості в Церкві на основі творчості Ганса Урса фон Бальтазара Ені вей... Я зараз на главі, де отець розмірковує про здорову духовність та її складові. Він, спираючись на заповідь любові з Матвія 22:37–39, пропонує розуміти здорову духовність не як ієрархію: * спочатку Бог; * потім люди; * в останню чергу я сам, а як систему трьох взаємопов'язаних стосунків із Богом, з іншими та із самим собою. Патологія виникає не через нестачу уваги до одного з полюсів, а через порушення гармонії між ними Людина, яка каже, що їй досить самого Бога, люди їй не потрібні, так само хвора (духовно мається на увазі), як і та, що каже, що не заслуговує на турботу, важливі лише інші. Цф фрази звучать по-різному. Одна навіть здається побожною, а друга більш жертовною. Але структурно це одне і те саме - розлад одного з трьох вимірів цієї системи. Ще років 5–10 тому в наших протестантських колах, якби я написала щось про любов до себе, то мене, в кращому разі, ідентифікували б як недуховну або як людину, в якої відсутні стосунки з Богом, та ще й егоїстку. Зараз стан справ трохи кращий, але все ще це достатньо контроверсійна думка, плюс додається її неправильне або якесь викривлене інтерпретування. Любов до себе Ґживоч ставить нарівні з любов'ю до Бога й ближнього, а не як їхній додаток. Аргумент він будує у два кроки. По-перше, психологічно людина, яка не здатна дбати про себе, не здатна по-справжньому дбати й про інших. Те, що вона називає турботою, часто виявляється проєкцією власних невирішених потреб на іншого, тобто формою насильства, а не любові По-друге, теологічно, цитуючи одного з отців-пустельників, Евагрія Понтійського: «Подбай про себе, і тоді Бог подбає про тебе». Логіка тут не егоцентрична, а дзеркальна, якщо я не вмію дбати про себе, я підсвідомо ношу образ Бога, який так само про мене не дбає Тобто спосіб, у який я ставлюся до себе - це неусвідомлена теологія, яку я проживаю, навіть не формулюючи її словами І, мабуть, саме тому питання не лише в тому, чи я люблю Бога, а й у тому, яким Бога я насправді знаю. Бо якщо мої стосунки з собою, наприклад, побудовані на постійному самознеціненні, зневазі до власних меж, почуттів і потреб, варто чесно запитати чи не такий самий образ Бога я ношу всередині? Бога, який теж не дбає, не співчуває, лише вимагає. Те саме стосується й інших. Мені дуже відгукується думка Ґживоча, що здорова духовність - це не змагання, кого любити більше. Це гармонія трьох стосунків із Богом, із ближнім і з собою. І коли один із цих вимірів руйнується, рано чи пізно страждають усі три Схоже, любов до себе - це не альтернатива любові до Бога. Це одна з мов, якою людина вчиться приймати Його любов.

Моя улюблена картонка 😂

Найбільшим викликом для будь-якої спільноти є не бунтівні люди, а вільні Бо вільні не поклоняються авторитетам, а все частіше ставлять запитання, критично мислять і шукають не просто вказівок, а зрілості та відповідальності Не мовчать, коли бачать проблему, але й не руйнують заради руйнування Вільні люди готові бути партнерами, а не підлеглими Саме про це пише о. Даріуш Клейновський у передмові до книги о. Кшиштофа Ґживоча Розширення простору внутрішньої свободи може здаватися багатьом людям тривожним, навіть породжувати відчуття загрози, оскільки в традиційному душпастирстві ми не звикли до виховання в умовах справжньої свободи. Вільні люди, які усвідомлюють свою незалежність, автономність, цінність, можуть виявляти бажання бути партнерами, наприклад, у формуванні душпастирства, парафії, можуть своєю ерудицією, рівнем культури й знаннями вказувати на недоліки керівників, вимагати чогось від душпастирів, без претензій, а обґрунтовано, можуть виявитися компетентнішими в духовних справах від своїх душпастирів, від усіх, хто їх навчає (пор. Пс. 119, 99). І саме тому пересічні душпастирі, які займаються поточною навчальною діяльністю, сприйматимуть формування вірних до свободи радше як загрозу, а не як шанс і нормальний шлях християнського розвитку.

дЄвачки, просте нагадування

У Пакистані скасовують 18% «податок на менструацію» та контрацептиви Основні засоби для жіночого здоров’я, такі як гігієнічні прокладки та супутні товари, є предметами щоденної необхідності, незамінними для здоров’я, гідності та повноцінної участі жінок у соціальній діяльності. Тому пропонується скасувати податок на гігієнічні прокладки та супутні товари» — Міністр фінансів Пакистану Мухаммад Аурангзеб У Пакистані тема менструацій залишається табуйованою, а брак доступу до гігієнічних засобів лише поглиблює цю стигму. У підсумку це посилює гендерну нерівність у сферах освіти, охорони здоров’я та соціального захисту За даними UNICEF, лише близько 12% жінок та дівчат у Пакистані користуються комерційними гігієнічними засобами; більшість вдаються до тканини та домашніх альтернатив Без активістів та ініціативи порушити це питання було б неможливо Поки хтось вважає, що менструація - це соромно, що про це не можна говорити, інші своїм прикладом надихають боротись за гідність та справедливість Цього б не було без пакистанської юристки Махнур Омер та її колеги Ахсаном Джехагніром Ханом, Вони звернулися до суду з позовом проти уряду Пакистану, вимагаючи скасувати податок на засоби менструальної гігієни і добились гарних результатів На світлинах пакистанські учасниці Синдської жіночої мусульманської національної гвардії тренуються в бойовому мистецтві з бамбуковими палицями латхі, які традиційно використовувала індійська поліція