Пороблено Подкаст

На ярмарках купували й продавали, укладали угоди, обмінювалися новинами, слухали музику, куштували місцеві страви та дивилися вистави. На кілька днів ярмарок перетворював місто чи село на великий економічний і культурний центр. У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо з Вадимом Назаренком — кандидатом історичних наук і співробітником Національного музею народної архітектури та побуту України. З’ясовуємо, коли в Україні з’явилися ярмарки та чим вони відрізнялися від торгів і базарів. Дізнаємося, як працювало ярмаркове коло, наскільки далеко раніше їздили за товарами та яку екзотику можна було знайти на українських прилавках — від керобу й лимонів до тростинного цукру та товарів з Османської імперії. Вмикайте новий епізод, щоб дізнатися: 🍅 наскільки популярним товаром були книги і що саме читали в ХІХ ст., 🍏 чи можна вважати давній ярмарок предком сучасних фестивалів вуличної їжі, 🍇 як трансформувалася ярмаркова культура за останні сто років, 🍒 чим цікавий приклад з Сорочинським ярмарком і де сьогодні варто було б відроджувати справжні українські ярмарки: https://youtu.be/TqvyBLXFBRw Перевірте, чи підписані ви на канал, дивіться новий випуск і розповідайте про ваше ставлення до ярмаркової культури.

Руни знають усі — як загадкові знаки на каменях, амулетах і зброї, пов’язані з вікінгами, богами та магією. Але чим вони були насправді: звичайним алфавітом, таємним знанням, способом звертатися до надприродного чи всім цим водночас? Гостя четвертої камерної зустрічі — Марина Люта, журналістка, радіодокументалістка, незалежна дослідниця мантичних практик. Разом з нею простежимо історію рун від найдавніших написів і скандинавських міфів до магічних амулетів, ворожіння та сучасних рунічних практик. Поговоримо про футарк і його різновиди, Одіна та міфічне походження рун, віщунок і знавців рунічного письма, археологічні знахідки — зокрема на українських землях — та про те, як руни пережили світ вікінгів і отримали нове життя через багато століть. Запрошуємо всіх спонсорів «Пороблено», які підтримують нас від 10$ (від рівня «Мольфари-хмаридники» і вище). 🔸Посилання на зустріч надішлемо окремо. Якщо раптом не знайдете його у повідомленнях — напишіть нам у приватні. Доєднуйтеся до нашої спільноти! До зустрічі 💛

☕️Як кримськотатарська кавова традиція пережила депортації й збереглася в абсолютно чайних регіонах? Кавова традиція кримських татар триває майже 500 років. Ще Сулейман Пишний, відомий нам як чоловік Роксолани, зробив каву брендом в Османській імперії. Він перейняв цю традицію під час походів на Ємен та в Аравію. Після цього османи поширили каву по всьому Середземномор'ю. Кава стала частиною щоденного раціону ханської та кримськотатарської еліти, чиновників. А приблизно з середини XVII ст. гостей палацу Османської імперії теж почали частувати нею. З часом це переросло у живий і самобутній ритуал, який вже багато поколінь допомагає кримським татарам зберігати власні звичаї й ідентичність навіть попри депортації та утиски. «Є багато історій, як після депортації кримським татарам вдавалося зберегти власну кавову традицію в абсолютно "чайних" регіонах. Наприклад, той самий Узбекистан. У той період кава стала своєрідним маркером "свій — не свій"», — розповідає Олексій Савченко, дослідник кримськотатарської спадщини. Зрозуміло, що на чужині її було дуже складно роздобути, тому доводилося використовувати замінники. Приміром, брали нут, який обсмажували, перемелювали й додавали до нього трохи справжньої кави, щоб напій мав хоча б знайомий запах. Після повернення, в перші роки в Криму теж доводилося практикувати цей рецепт. Важливо було хоча б формально поставити каву на стіл. У кримських татар досі заведено, йдучи в гості, приносити із собою каву. Це своєрідна данина тим часам, коли кава була дефіцитним продуктом. Чому кава настільки важлива для кримських татар, що без неї навіть одружитися чи народитися не можна? Як смакувала кава 300 років тому? Чому кримські татари кажуть, що «не можна лякати каву»? Який спосіб заварювання давніший: на вугіллі чи піску? Яку каву подавали ханам? І що то за «злі гази», з якими боролися за допомогою цього напою? Більше цікавого — у випуску «Кава навіть без кави: кримськотатарська традиція від ханів до депортації» з Олексієм Савченком — кандидатом історичних наук, дослідником кримськотатарської спадщини, автором телеграм-каналу @orientalistnotes: https://www.youtube.com/watch?v=eQV1CQrytyI

Кримськотатарській каві майже пів тисячоліття — і головне в ній не рецепт, а контекст. Це неодмінна частина гостинності й етикету, політичної та родинної культури, а після депортації – ще й один зі способів зберегти зв’язок із Кримом. У цьому епізоді говоримо з Олексієм Савченком з @orientalistnotes – дослідником кримськотатарської спадщини, кандидатом історичних наук, заступником генерального директора з наукової роботи Національного музею історії України: ☕️Як кава потрапила до Криму? ☕️Як вона смакувала кількасот років тому? ☕️У чому її готували? ☕️Чому кав’ярні були передусім чоловічим простором і до чого тут казкарі, музиканти та мандрівники? ☕️Чи правда, що за чашкою кави слухали казкарів? ☕️Де тим часом пили каву жінки? ☕️Як виглядали весільна кава, кава радісних новин та які ще бувають кави? ☕️Які зміни переживає кавова культура кримських татар сьогодні? Вмикайте новий епізод “Пороблено, щоб дізнатися, як формувалася кримськотатарська кавова культура, як виглядала кавова культурна дипломатія та які ліки заміняла кава у XVIII столітті: https://www.youtube.com/watch?v=eQV1CQrytyI

Як наші предки ворожили, лікували та знімали зурочення хлібом? Вчора говорили про магічні функції маку, а сьогодні розбираємо приклади лікувальної магії та ворожінь на хлібі. Наприклад, на четвертому тижні Великого посту була традиція готувати спеціальний хліб у формі хрестів, куди під час формування встромляли зерна різних озимих культур. Якщо під час випікання якесь зерно згоряло, то вважалося, що на урожай цієї культури цього року чекати не варто. Шматочки обрядових хлібів, як-от паска й карачун, наші прапрабабусі зберігали не просто так, а на випадок хвороби. Начебто вони мали цілющі властивості і могли відвернути недугу. Рецепт був універсальний і для людей, і для тварин: якщо хворіла худоба, їй теж давали з'їсти ці шматочки. До речі, мед, який іноді запікали всередині різдвяного карачуна, мав специфічну функцію — ним лікували хвороби очей. Хліб допомагав і від зурочення. Хворого ним «викачували» — проводили по тілу, щоб забрати негативну енергію. А після обряду цей хліб давали з'їсти собаці. Начебто пес мав «викашляти» чи «вигавкати» зурочення. Якщо звичайний хліб раптом забували у печі, він ставав цілющим. Такий хліб називали «забудьком». Сім'я вже його не їла. Натомість давали хворим: начебто після цього недуга забуде про людину і відійде. Також «забудька» брали навесні, коли обходили поля, щоб гризуни забули дорогу до врожаю, а також щоб ниви оминули бурі. Нагадування для тих, хто ще не встиг переглянути випуск «Український хліб в історії та обрядах: калита, коровай, забудько, дивень, побігун» з етнологинею Людмилою Герус — вмикайте епізод і дізнавайтеся ще більше цікавого про хліб в українській культурі. Чи правда, що не всі господині вміли пекти паску й замовляли її у паскарів? Який хліб українці їли щодня, а який випікали лише на великі свята? Чому наречена сто років тому приходила до гостей не з паперовими запрошеннями, а з хлібом? Які магічні ритуали супроводжували процес випікання? Що спільного у короваю і корови? Дивитися тут: https://youtu.be/2HmtSIkS2uo

Магічні властивості маку в українській традиції Сьогодні всі говорять про мотанку як про головний оберіг українців. Насправді ж наші предки в разі небезпеки зверталися саме до маку — це був найпотужніший захисний засіб в українській традиції. Мак був справжньою магічною сигналізацією — він захищав дім від усілякої нечисті. Наші прапрабабусі обсипали ним себе та хату довкола. Крім того, мак був оберегом від ходячих мерців. Якщо снився покійник або чулося, наче хтось стукає, грюкає, ходить по дому, відразу бігли по мак і сипали ним у кутки хати чи на саму могилу. На Поліссі він допомагав і від домовика, який тут має негативну конотацію, подібну до мерця, і може завдати шкоди. У чому ж секрет маку? У маковій коробочці є дуже багато зернят. Висипавши їх, порахувати всі до одного практично неможливо. Українці вірили, що саме це здатне заплутати нечисть. Адже поки та рахуватиме мак, проспівають треті півні — і вона вже втратить свою силу. Виявляється, мак застосовували не лише проти нечисті, а й проти прикордонників. «Під час експедицій на Поліссі я записувала неймовірно цікаві свідчення. Жінки розповідали, що коли їхали торгувати на ринок у Білорусь, то обсипали себе маком. Вони вірили, що так прикордонник не причепиться, нічого не знайде й вдасться непомітно перевезти контрабанду. Тобто мак для них також був своєрідним захистом від невдачі та будь-яких перешкод», — розповідає Анна Ніколаєва у випуску «Мак, відьми, дощ, кутя: несподівана історія українського оберега». Також записували, що матері й бабусі обсипали маком голови дітей та онуків, які вирушали в далеку дорогу, щоб уберегти найрідніших від усілякого лиха. А ще мак умів викликати дощ. Поширеним у різних регіонах був такий метод: вдова мала обійти 3, 9 чи 12 колодязів і всипати в них свяченого маку, промовляючи при цьому «Отче наш» або спеціальне замовляння. Цей спосіб подекуди практикують і досі. На Поліссі вважають, що чим більше вдів насиплять маку в колодязі, тим швидше прийде дощ. Мак замість заспокійливого: як це працює? Який мак мав суперсилу, а який — ні? Чому наші предки давали йому людське ім'я? Чому не можна говорити слово «мак» на Святвечір? Чи справді дівчата вплітали макові квіти у вінки? А ще привідкриваємо лаштунки і розповідаємо, чому ми обрали саме мак як емблему подкасту Пороблено. Більше цікавого — у новому випуску «Мак, відьми, дощ, кутя: несподівана історія українського оберега» з Анною Ніколаєвою та Дар'єю Анцибор: https://youtu.be/V4VEQtxomfM Епізод створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation. Витоки – це проєкт Zagoriy Foundation про інтеграцію традиційної культури в сьогодення – у корпоративну культуру, освітні процеси, сімейні святкування тощо. Фізично він представлений в ілюстрованих електронних путівниках, які можна безоплатно завантажити на сайті проєкту Витоки – https://vytoky.com/series/ Також завантажуйте диджитал-календар від «Витоків» — зручний навігатор українськими святами, який завжди буде напохваті у вашому телефоні. Щоб додати календар собі: http://cal.ae/smhisgw А тоді додайте його у свій календар на телефоні.

Мак — оберіг усіх оберегів. У традиційній культурі українців ця рослина була не просто інгредієнтом для куті, пиріжків чи святкової випічки, а потужним символом захисту, родючості та пам’яті. У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо про мак в українській традиційній культурі — від Маковія до Святвечора, від оберегів до сороміцьких натяків, від народних ігор до ритуальних страв. Чому мак вважали таким сильним оберегом? Чому любов до маку могла викликати підозру у відьомстві? І як ця маленька рослина стала частиною обрядів, вірувань і святкової кухні? У цьому випуску говоримо про: — захисну й магічну силу маку; — мак у ритуальних стравах і фольклорі; — зв’язок маку з відьмами, чарами та уявленнями про небезпеку; — сороміцькі паралелі з макогоном; — міфологічні зв’язки маку з дощами: https://youtu.be/V4VEQtxomfM Епізод створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation. Витоки – це проєкт Zagoriy Foundation про інтеграцію традиційної культури в сьогодення – у корпоративну культуру, освітні процеси, сімейні святкування тощо. Фізично він представлений в ілюстрованих електронних путівниках, які можна безоплатно завантажити на сайті проєкту Витоки – https://vytoky.com/series/ Також завантажуйте диджитал-календар від «Витоків» — зручний навігатор українськими святами, який завжди буде напохваті у вашому телефоні. Щоб додати календар собі: http://cal.ae/smhisgw А тоді додайте його у свій календар на телефоні. Підписуйтеся на канал, ставте вподобайку й пишіть у коментарях: з чим у вас асоціюється мак — з Маковієм, кутею, пиріжками чи оберегами?

Хліб в українській культурі — це не просто їжа. Це справжній символ життя, добробуту, святості й зв’язку між людьми. Він супроводжував людину від народження до смерті, був частиною щоденного побуту, святкового столу, весільних і календарних обрядів, поминань, магічних і лікувальних практик. У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо про хліб в українській традиційній культурі разом із Людмилою Герус — етнологинею, докторкою історичних наук. У цьому випуску говоримо про: — коли наші предки почали випікати хліб; — яким був хліб у давнину і чи існував «трипільський хліб»; — які заборони й ритуали існували довкола хліба; — як часто пекли хліб і як його зберігали — якою були роль різдвяних і весняних хлібів; — чому коровай був одним із найважливіших символів весілля; — що означають дивень, забудько і побігун та інші незвичні назви випіків; — як хліб використовували в магії та лікуванні: https://youtu.be/2HmtSIkS2uo Підписуйтеся на канал, ставте вподобайку і пишіть у коментарях, які хлібні вироби випікали у вашій сім’ї. Серед коментарів під відео ми розігруємо книжку Людмили Герус “Історія українського хліба” з підписом авторки.

Українцями народжуються чи стають? Походження саме по собі не гарантує української ідентичності. Наприклад, Микола Гоголь був етнічним українцем, але обрав російську мову і культурний простір Російської імперії. А ось Олена Теліга чи Марко Вовчок не мали українського коріння, але свідомо ввійшли в українську культуру і залишили в ній величезний слід. Крім того, людина може мати кілька ідентичностей протягом життя. Приміром, коли Іван Франко народився, у його родині навіть не знали слова «українці». Хоча в фольклорі Україна згадувалася, і це долинало до галицьких теренів, до так званої Червоної Русі, тут була русинська ідентичність. «Тому Франко народився бойком, русином, був охрещений як греко-католик, а от українцем він себе створив», — пояснює Богдан Тихолоз. Ці та інші приклади доводять, що ідентичність не успадковують — її обирають. Але рішення ніколи не виникає у порожнечі. На те, ким людина себе відчуває, впливають родина, школа, культура, медіа, суспільство й середовище, у якому вона живе. А один із найпотужніших таких факторів — традиція. Що ж формує нашу ідентичність? Хто такі справжні українці? Які саме традиції важливі для сучасного українця? Намагаємось знайти відповідь разом із Богданом Тихолозом, директором Дому Франка, кандидатом філологічних наук, літературознавцем, у випуску «Ідентичність як вибір, шлях чи призначення: як і коли ми обираємо бути українцями»: https://youtu.be/vwr7-Vry49Y

Що нас робить українцями? Мова, походження, культура, традиції, політичний вибір – чи внутрішнє рішення бути частиною українського світу? У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо про національну ідентичність: як вона формується, змінюється, успадковується або свідомо обирається. Гість випуску – Богдан Тихолоз, директор Дому Франка, кандидат філологічних наук, літературознавець. Разом розбираємося, чому одні люди, маючи всі «стартові» ознаки українськості, від неї відмовляються, а інші – навпаки приходять до неї через зусилля, внутрішню роботу і часто всупереч середовищу. У випуску говоримо про таке: — що впливало на вибір української ідентичності на межі ХІХ–ХХ століть; — як формувалася українськість Франка, Антоновича, Хвильового, Липинського, Теліги, Стуса та інших вагомих діячів нашої історії? — як боротися з вибірковим переосмисленням культурної спадщини; — як впливають на усвідомлення власної ідентичності традиції і тиск суспільства; — як подолати страх перед різноманіттям і перевинайти українську ідентичність у часи війни. https://youtu.be/vwr7-Vry49Y Цей випуск створено у партнерстві з проєктом «Витоки» Витоки від Zagoriy Foundation.

А чи знали ви, що на півдні сучасної України у XV–XVIII століттях жили ногаї і навіть існувало місто Ногайськ? Після розпаду Золотої Орди почали формуватися нові народи. Одним із них стали ногаї, які спершу оселилися на Волзі. Однак після того, як у XVI столітті московський цар Іван IV (Грозний) розгромив Ногайську Орду на Волзі, значна частина була змушена переселитися на захід. У ті часи землі від Дунаю до Дону зовсім не були безлюдними. Хоча дехто й досі уявляє їх як «Дике поле» чи «нічийні землі», насправді тут жили різні кочові тюркські народи. «Коли сюди прийшли ногаї, вони поступово підкорили чимало з них. І до XVIII століття більшість кочового населення степу становили саме ногаї», — розповідає Ігор Ходжаніязов, дослідник історії традиційної музики, музикант, дослідник тюркських народів України. Саме тому козаки на Запорізькій Січі фактично жили посеред так званого «Великого Ногайського моря». Про добросусідські стосунки між козаками й ногаями у XVIII столітті годі було й говорити. Набіги, грабунки й захоплення полонених були звичною практикою для обох сторін. Просто у шкільних підручниках не акцентують увагу на розбійницьких практиках запорожців. Куди ж поділися ногаї? Після того, як південь України захопила Російська імперія, кочівників ногаїв почали виселяти, а на їхні землі натомість запрошували колоністів, які мали займатися землеробством.Коли ногаї повстали проти виселення, російське військо під командуванням Олександра Суворова жорстоко придушило повстання. Ці події досі згадують як геноцид. Тому значна частина ногаїв змушена була переселитися до Османської імперії, а дехто — на Кавказ. В Україні залишилася лише невелика група ногаїв на території сучасної Мелітопольщини за умови, що вони відмовляться від кочового способу життя. Для них навіть заснували місто Ногайськ (нині Приморськ). Водночас імперська влада прагнула повністю зруйнувати традиційний уклад життя цього народу, змусити його забути рідну мову та звичаї. Після Кримської війни більшість ногаїв остаточно пішла з українських степів. А ті, хто залишився, швидко асимілювалися серед кримських татар. Уже в 1880-х роках лише старше покоління ще зберігало ногайську ідентичність. Фактично осередки ногайської культури в Україні зникли до кінця XIX століття. Що об'єднувало ногаїв і козаків попри постійні конфлікти? Чому українська чабанська культура має ногайський слід? Як українські думи можуть бути повʼязані з ногайським епосом? Скільки ногайського досі залишилося в нашій мові? Перевірте, можливо, ви чи ваші бабусі та дідусі й досі послуговуєтеся словами ногайського походження? Вмикайте випуск «Хто такі ногаї і чому ми про них нічого не знаємо? Стерта історія Дикого Півдня» з Ігорем Ходжаніязовим — дослідником історії традиційної музики, музикантом і дослідником тюркських народів України: https://www.youtube.com/watch?v=k-F0SrLeDow ... Цей випуск ми записали за кілька місяців до мобілізації Ігоря Ходжаніязова до лав ЗСУ. На превеликий жаль, Ігор загинув 28 червня 2026 року під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина і троє малих синів. Просимо підтримати родину: 🫙Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/5t1FbPYvYm 💳 Моно 4874 1000 3016 7061 ✉️ Приватбанку: 5168 7521 5313 1795 PayPal: olena.shykura@gmail.com

Хто такі ногаї — і чому ми так мало про них знаємо? Яким був Південь України до колонізації Російською імперією? І який слід ногаї залишили в українському побуті, мові, музиці та уявленнях про степ і степову культуру? У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо про тюркський народ ногаїв, який жив на українському Півдні і був важливою частиною історії степу. Гість випуску — Ігор Ходжаніязов, дослідник історії традиційної музики, музикант, дослідник тюркських народів України, автор телеграм-каналу @anonimny_avtor. Тема Півдня України та його колонізації лише починає відкриватися для більшості українців. Дехто й досі уявляє ці території як «порожній степ», «нічийні землі», «Дике поле», де до приходу імперії ніхто не затримувався. Але насправді тут постійно жили різні народи, існували складні зв’язки, конфлікти, торгівля, взаємні впливи й жорстокі реалії свого часу. У цьому випуску говоримо про те: — хто такі ногаї, де вони жили і яке місце займали в історії українського Півдня; — який стосунок до колонізації степу мали українці; — якою була історія стосунків козаків і ногаїв і до чого тут чабани; — які ногайські слова досі побутують в українській мові; — як Російська імперія розправлялася з ногайцями та ламала їхній спосіб життя; — хто сьогодні називає себе ногаями і де в Україні збереглися їхні поселення: https://www.youtube.com/watch?v=k-F0SrLeDow Цей випуск ми записали за кілька місяців до мобілізації Ігоря Ходжаніязова до лав ЗСУ. На превеликий жаль, Ігор загинув 28 червня 2026 року під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина і троє малих синів. Просимо підтримати родину: 🫙Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/5t1FbPYvYm 💳 Моно 4874 1000 3016 7061 ✉️ Приватбанку: 5168 7521 5313 1795 PayPal: olena.shykura@gmail.com Якщо Ви знали Ігоря особисто або просто хочете долучитися до збору і систематизації його наукової та творчої спадщини, запрошуємо долучитися до групи “Спадок Ігоря Ходжаніязова” у фейсбуку та в телеграмі.

Поляки, які на початку повномасштабного вторгнення відкривали для українців свої домівки, сьогодні дедалі частіше говорять про «невдячних біженців», «українців на соцвиплатах» і те, що нас у Польщі «забагато». Що сталося? За даними CBOS (Attitude to Other Nationalities, 2026), 43% поляків сьогодні висловлюють негативне ставлення до українців, а позитивне — лише 29%. У соцмережах українцям бажають розправи, в коментарях пишуть, що ми «нахабні», «невдячні» і «живемо коштом поляків». А політики дедалі охочіше підіграють цим настроям. Особливо сильні хвилі хейту здіймаються в моменти політичного загострення. Коли знову спалахують дискусії про Волинь, ексгумації або правила перебування українців у Польщі. І тут дехто каже, що, мовляв, це все російські боти, а самі поляки такого б не написали. «Я знаю людей, які подають до польської прокуратури заяви на особливо ненависницькі коментарі. І коли такі справи розслідують, інколи справді виявляється російський слід. Але в більшості випадків за цими коментарями стоять реальні поляки. Не якісь скінхеди чи фанати ультраправих ідей, а, наприклад, 70-річний дідусь із провінції чи 60-річна жінка з маленького містечка. Ось у неї фото з песиком, із внуком, а ось — коментар про те, що треба вирізати всіх українців», — каже Олена Бабакова. Антиукраїнські настрої поступово перетворюються на політичний інструмент. Ненависть до українців не залишається лише в коментарях. Хейт в соцмережах створює у політиків враження, що чергові обмеження щодо України та українців будуть користуватися підтримкою виборців. Наша гостя пояснює: «Уже наприкінці наступного року в Польщі стартує парламентська кампанія. І тут неважко здогадатися, що робитимуть політики. Реформуватимуть медицину, пенсійну систему чи знову хейтитимуть мігрантів? На жаль, тема мігрантів — легка, емоційна й завжди лежить на поверхні. Тим більше, що українці доволі рідко отримують польське громадянство, а отже не є політичною силою, з якою в Польщі справді доводиться рахуватися». Крім того, це все може впливати й на євроінтеграцію України. За даними IBRiS за червень 2026 року, 59,7% поляків виступають проти вступу України до Європейського Союзу. Як так трапилося, що в Польщі так легко повірили в міф про «українців на соцвиплатах», «багатих біженців» і «недостатньо вдячних» українців? І чому ці настрої — проблема не лише для українців у Польщі, а й для України загалом? Вмикайте епізод «Що насправді дратує поляків в українцях? Багаті біженці, українські жінки і “недостатня вдячність”» з Оленою Бабаковою — журналісткою, докторкою гуманітарних наук, дослідницею української еміграції та польсько-українських стосунків. https://youtu.be/caw3LOX0WOI

Як поляки бачили українців до повномасштабного вторгнення — і як цей образ змінюється тепер? Що виявилося сильнішим: досвід близькості після 2022 року чи старі стереотипи? І як сьогодні в Польщі співіснують солідарність, втома, повсякденне сусідство та політичні маніпуляції довкола українців? У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо з Оленою Бабаковою — журналісткою, докторкою гуманітарних наук, дослідницею української еміграції та польсько-українських стосунків. Разом розбираємося, чи можна називати українців у Польщі діаспорою, скільки українців живе в Польщі насправді, як змінювалися хвилі міграції до і після 2022 року, чому ставлення поляків до українців стало політичною темою і які стереотипи досі залишаються живучими. У цьому випуску говоримо про: 🇺🇦 як повномасштабне вторгнення змінило польсько-українське сусідство; 🇵🇱 міфи про «недостатньо вдячних» українців; 🇺🇦 стереотипи про соцдопомогу, багатих переселенців і жінок-мігранток; 🇵🇱 різницю між онлайн-ненавистю та реальним досвідом життя поруч; 🇺🇦 антиукраїнські наративи в Польщі; 🇵🇱 те, як політичний клімат впливає на українців за кордоном. Це розмова про близьке сусідство без ілюзій: із вдячністю, напругою, стереотипами, взаємною допомогою і питаннями, на які немає простих відповідей. Підписуйтеся на канал, ставте вподобайку й пишіть у коментарях: як, на вашу думку, змінилися стосунки українців і поляків після 2022 року? https://youtu.be/caw3LOX0WOI

28 червня на Харківщині під час використання бойового завдання загинув Ігор Ходжаніязов – дослідник історії музики, сходознавець, мовознавець, мультиінструменталіст, співак, поет, перекладач, автор телеграм-каналу "Анонімний автор 18 ст.", чоловік художниці Олени Шикури, батько трьох маленьких синів, великий друг багатьох із нашої спільноти. Ми встигли записати кілька випусків з Ігорем, коли були у Вінниці. Хай пам'ять про цю неймовірно талановиту, абсолютно унікальну і глибоку людину живе в кожному з нас. Дублюємо тут посилання на два епізоди, які вже вийшли: «Маргінали, святі чи музиканти: ким насправді були кобзарі та лірники» – https://www.youtube.com/watch?v=hDE9VIJAbj8 «Дитячі музичні інструменти: брязкальця зі свинячого міхура, дудки з кульбаби та сопілки з очерету» – https://www.youtube.com/watch?v=YW1U4zxGKGE Також наступного тижня готуємо до випуску останній епізод, записаний з Ігорем. На жаль, уже у пам'ять про нього. Банка для підтримки родини Ігоря: https://send.monobank.ua/jar/A1wYbx53VR

Як Львів став кавовою столицею України, якщо кавова культура на наших землях зародилася зовсім в інших містах? Насправді саме південь України був кавовою столицею ще в середині XVII століття — тоді в Карасубазарі та Бахчисараї працювало близько 30–50 кав'ярень. Навіть у Кам'янці-Подільському з 1672 року існувало понад 10 кавʼярень. Відкрили їх турки, але відвідували ці заклади люди з різних верств населення. У Ніжині функціонували грецькі кав'ярні приблизно у XVIII столітті. А ще там використовували справжню кавомашину 😲 — про це згадував Олексій Сокирко в нашому відео «Козацька люлька, османська кава. Культура вживання стимуляторів у мирний та воєнний час». Як бачимо, Львів у цій історії пасе задніх. І це логічно, адже кава приходила до нас морським шляхом, тож першими її отримували саме території біля моря. Існує версія, що кавову культуру до Львова принесли вірмени, які переселилися сюди з Криму. Інші стверджують, що львів'яни вперше познайомилися з кавою в районі сучасної вулиці Староєврейської, де розташовувалося представництво турецьких купців. Але це були скоріше випадкові домашні приготування кави для гостей під час торгових переговорів. «А от першою документально підтвердженою кав'ярнею Львова є кав'ярня Ликовського. Ми точно знаємо, що вона працювала вже у 1804 році, коли її описав чеський мандрівник. Оскільки на той момент заклад уже існував певний час, можна припустити, що він відкрився близько 1800 року», — розповідає Всеволод Поліщук, ресторатор, дослідник гастрономічної культури. Якщо першість не мала значення, то чому ж тоді, приміром, Києву не судилося стати кавовою столицею України? Насправді в Києві історія кави, як і у Львові, починається у XVII столітті. Тут часто проводили кавові вечірки. Але про це майже ніхто не говорив. Гіди цього не розповідали туристам, та й місцеві поціновувачі кави часто цього не знали. Натомість у Львові завжди робили акцент на історії. «Львів став кавовою столицею не тому, що тут була найкраща кава. А за рахунок творчості, креативності й уміння подати історію. Тут розповідали легенди про Юрія Кульчицького та інші красиві історії. І що більшало туристів, то сильніше це все працювало. Навіть попри те, що в більшості місць каву просто заливали окропом із чайника, її настільки красиво подавали, настільки добре створювали атмосферу, що людина ще до першого ковтка була переконана, що вона має бути смачною», — ділиться наш гість. Чим вражали культові львівські кав'ярні? Що не так зі «Спартаком»? Чому українцям сьогодні буквально доводиться боротися за медівник? Чи дійсно кава 90-х була «найкращою», як багато хто каже? Як у 90-х робили піну на пиві і чому деякі методи зараз можуть шокувати? Вмикайте випуск «Кавова столиця, пивні 90-х і радянські десерти: історія смаків Львова» з Всеволодом Поліщуком, ресторатором, дослідником гастрономічної культури, щоб дізнатися відповіді. https://youtu.be/s_Vfh4zUZyI?is=MRCjGG-Hnd_8uk4o

Як Львів став кавовою столицею? Хто створив бренд галицької кухні? Який український десерт має несподіваний зв’язок із білоруським КДБ? І в чому був секрет пива у львівських закладах 1990-х? У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо про каву, пиво, десерти, ресторани й гастрономічні міфи Львова та Галичини і не тільки. Гість випуску — Всеволод Поліщук, ресторатор, дослідник гастрономічної культури, автор книги «Фантастична історія української кухні» і телеграм-каналу @PolishchukRecoomends. Разом розбираємося, чому Львів вважають кавовою столицею, як змінювалася культура кавоваріння, у чому феномен Юрія Кульчицького, як змінювалася культура пиття пива та чому деякі радянські десерти потребують уважнішого погляду. У цьому випуску говоримо про: ☕️ перші кав’ярні на українських теренах; ☕️ «Вірменку», культуру зустрічей і міські субкультури; проблеми з кавою у 1980–1990-х; 🍻пивні Львова й культуру споживання пива у 90-ті; 🍰торт «Спартак» і радянську гастрономічну спадщину; ☕️ як створювався бренд галицької кухні. Вмикайте цей випуск за вечерею — буде смачно, несподівано й дуже по-львівськи: https://youtu.be/s_Vfh4zUZyI?is=MRCjGG-Hnd_8uk4o До речі, серед коментарів під відео ми розігруємо книжку «Фантастична історія української кухні» з підписом автора

Друзі, ми раді анонсувати третю камерну зустріч і познайомити з нашою наступною гостею: Ярина Сізик – фольклористка, популяризаторка української традиційної культури, консультантка брендів з питань культурної спадщини, учасниця гурту ЩукаРиба. 24 червня…

Друзі, ми раді анонсувати третю камерну зустріч і познайомити з нашою наступною гостею: Ярина Сізик – фольклористка, популяризаторка української традиційної культури, консультантка брендів з питань культурної спадщини, учасниця гурту ЩукаРиба. 24 червня о 19:00 поговоримо про тяглість традиції та етику відродження: 🔸 Як правильно популяризувати українську традиційну культуру і робити це етично? 🔸 Які помилки ще досі роблять бізнеси, інфлуенсери та медіа у цих комунікаціях та як цього уникати? 🔸 Яка межа декоративності, трендовості та заглиблення у прагненні відтворювати культуру сьогодні? Запрошуємо всіх наших спонсорів від «Мольфарів-хмаридників». 🔸 Посилання на зустріч розішлемо додатково. Також продублюємо у дописах для спонсорів на Патреоні, BuyMeACoffee, YouTube i Монобазі. Якщо раптом не знайдете запрошення там чи на пошті — напишіть нам. Якщо Ви ще досі не з нами і хочете доєднатися до нашої спільноти, будемо щиро раді: https://linktr.ee/porobleno (у вкладці "Підтримати нас") До зустрічі 💛

Запах – один із найсильніших провідників пам’яті. Він може за мить повернути давно забуте, нагадати про тих, кого вже немає поруч, викликати піднесення, смуток чи навіть відразу. У традиційних уявленнях українців пахощі були не лише частиною побуту, а й важливим елементом обрядів, свят та лікування. У цьому випуску говоримо про те: 🌿 як запахи пов’язані з пам’яттю та емоціями; 🌿 наскільки глибоко вкорінені запахи у традиційних уявленнях; 🌿 чому запах допомагає впізнавати «своїх» і «чужих» та як це впливає на тяглість дискримінації за етнічною ознакою; 🌿 якого значення раніше надавали підкурюванням; 🌿 навіщо музеям продумувати запахи своїх експозицій. Пишіть у коментарях, які запахи повертають вас у дитинство, а які – асоціюється з домівкою: https://www.youtube.com/watch?v=yacK3tmKWoo Цей випуск створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation. Витоки – це проєкт Zagoriy Foundation про інтеграцію традиційної культури в сьогодення – у корпоративну культуру, освітні процеси, сімейні святкування тощо. Фізично він виражається у ілюстрованих електронних путівниках, які можна безоплатно завантажити на сайті проєкту Витоки. Путівники розповідають про ключові традиції святкування різних свят, пропонують сценарії залучення звичаїв у сучасне життя: від простих до складних; дає перелік майстрів, науковців та бізнесів, до яких можна звернутись за заглибленням у процес. Скачати путівники по сезонах: https://vytoky.com/series/ Диджитал-календар від «Витоків» — зручний навігатор українськими святами, який завжди буде напохваті у вашому телефоні. Щоб додати календар собі: Перейдіть за посиланням: http://cal.ae/smhisgw Додайте його у свій календар на телефоні.