ПІДПІЛЛЯ КОРИФЕЯ

1 квітня — чудовий день для встановлення діагнозу. Собі та всім довкола. «Ржака» Дмитра Томашпольського — авторський фільм-притча, абсурдистська трагікомедія, непомічена аудиторією та проклята українськими кіноробами. За сюжетом, до українського режисера авторського кіно приходять бандити з вимогою зняти таку комедію, щоб усі критики в залі ржали до сліз. Інакше постраждає і сам головний герой, і його кар'єра, і навіть мама. Часу обмаль, а з акторів є тільки смертельно хвора клоунеса, яка не може посміхатися, і не менш дивний гегмен. «Ржака» як лакмусовий папірець — витягує на поверхню снобізм, точно оцінює почуття гумору і тестує на відкритість до нового. А також входить у топ українських фільмів за версією редакції ПОТОПу, тож чекаємо вас на показі. 📍 Kino42, Костянтинівська 17б 🗓 1 квітня, 19:00 Ржака або смерть. Квитки тут.

ВИ НЕ МОЖЕТЕ ЦЕ ПРОПУСТИТИ

ПІДПІЛЛЯ КОРИФЕЯ pinned a photo

«Чистота моменту» — книга, яка з кожним новим роком набуває інших значень. Репортажі з міст, які вже окуповані. Розповіді про людей, яких немає в живих. Роздуми, які набувають нових барв у поточному контексті. Гонзо - щоденник сучасної України, який описує не лише фронтове життя, а й андеграундні реалії воєнного Києва. Рік після друку — ідеальний час для витримки «Чистоти моменту» Щоб замовити пишіть в коментарі

https://www.instagram.com/p/DUDMThcCDV3/?igsh=amlsbnd6OHZxeWU4

Якщо без пафосу — будемо читати вірші. Без мікрофону, без черги і, прости господи, без вільного мікрофону. Лише Стефан Музика, Макс Чорний та прямокутний деревʼяний стіл на Спаській 12В. Згадаємо літній жар та уважимо осінній прорізаний вітер. Поговоримо про друзів, дівчат та про усе те, про що говорять поети. Ну чи ті, хто поетами звуться Спаська 12В 19:00 Сьогодні

Книга «Чистота моменту» вийшла друком рік тому. Гонзо-портрет сучасної України, який набуває нових форм та значень з кожним наступним місяцем. У часи такої стрімкої глобалізації та медіапотоку, розділи книги несуть в собі не лише літературну, а й історичну цінність. Репортажі з міст, які вже окуповані. Діалоги людей, котрі загинули. Імена, котрі стають забутими. Поруч із минулорічними пиятиками у барах, постали пиятики сьогоденні. І сидячи за стійкою з книгою в руках, та нагостреними вухами, можна чітко виділити для себе зміни в суспільстві. Зміни в настрої людей. Зміни в мотивації. Все пізнається в порівнянні. І чим більше тобі є чого порівнювати, тим більше й пізнається. Приходьте в Сквот на презентацію книги «Чистота моменту» слухати й говорити про воєнні репортажі, дитячі мирні спогади, труднощі самвидаву в Україні та андеграундну київську літературу. Терещенківська 17б

«Чистота моменту» — хроніка контрастів: між запахом випічки та смородом крові, між чорним гумором і глибоким болем, між життям і смертю. Зміст не обмежується фронтовими історіями: випадкові сни, відверті — подекуди вульгарні — історії про секс, а також буденні спогади й абсурдні дрібниці, які формують авторське «я». Це не класичний репортаж і не вигаданий роман. «Чистота моменту» — мозаїка досвіду, який показує Україну та людину зсередини: чесно, без прикрас, водночас болісно й смішно. Це книга для тих, хто хоче побачити правду у всій її повноті — світлу і темну, ніжну і жорстку, буденну і виняткову. Щоб придбати книгу зі стікерпаком пишіть в коментарі під цим дописом.

⁃ якраз вірші писати пора. він каже. ⁃ яка така пора? відповідаю я. ⁃ ну от, струнко натягнуті небеса, волога земля, листя стелиться килимом, жовтизна, всі діла. всі діла, всі справи зроблено, вода до ранку твердне, сильнішає відчуття холоду. дім наближається із кожним новим кілометром. поезія набуває ваги лише зі смертю свого поета. речі набувають ваги, як калоші — дощової води. суши ноги швидше, вбережи себе від біди. дурням завше легше живеться, повторює він. із кожним новим кілометром наближається дім. і ось, вага речей, переповнює тебе сповна. спочатку тепла, приємна, а згодом льодяна вода. все-таки, думаєш, варто, нести цю ношу важку. заносиш болото у дім, дістаєш промоклу стопу. грієш пальці полум‘ям, слухаєш, як тріщить вишня. вибираєш м‘ясо із олова, запиваєш вином ніжним, згадуєш, скільки праведних, бачив, скільки людей грішних. хто з них був бідними, хто був із грішми, хто подавав набої, хто ставив підніжки, хто виїдав останнє, хто стріляв сіжки. згадуєш кожного, хто траплявся тобі на шляху… ⁃ ну, так напишеш шось? осінь ж, ностальгія, всі діла? всі діла, всі справи зроблено. взуття сохне, все менше відчуття холоду. поезія ця, не має поки жодного значення, допоки триває життя, допоки все так однозначно. допоки є чорне і біле, допоки є крила і стріли, допоки всякі дебіли пишуть про осінь змарнілу, лишається тільки одне: йти, як дорога веде.

скоріш за все, зранку мене вже не буде. скоріш за все, сонце вже нагріє кімнату. і тіло пружнє твоє, богоугодне, у подушці пом‘ятій розп‘яттям упаде. дорога устелиться теплим мені арабеском. і шлях проториться чистим юнацьиким повір‘ям. протестанти уславлять Бога черговим благодійним внеском, і кімната моя стане знову порожня, знову позбавлена сенсу. і позбавлена будеш ти земних тягостей, життя у тліннім цім тілі. розлетяться перса твої у шаленім серпневім вітриську. у чому досі була ти не певна — перевіриш на ділі. у кімнаті залишилась твоя майка, недопалки і брудна миска. шлях твій далекий, люба, невизначений, і від того прекрасний. ти така вперта, доконана, і час тобі, як срібна монета: підкидай її мила щоразу, коли в переході, коли плачеш, коли місяць кривавий, чи над головою комета. скоріш за все, зранку мене вже не буде. скоріш за все, постіль залишиться теплою. можливо, я спізнюсь на потяг цей невідворотній. скільки непевностей тут. і ти одна така вперта.