nesvidomo

немає нічого складного в тому аби любити гарну двадцятирічну дівчину з гарної родини в якій готові на все заради щастя своєї доньки немає нічого складного це найпростіша річ у світі це майже так само як вставати в понеділок коли в тебе вихідний навіть не заводячи будильник або так само складно як стримувати бажання їсти солодке коли тобі не подобаються торти, тістечка, цукерки та печиво в кожному з драматичних любовних романів автори забувають важливу деталь дуже легко любити гарну дівчину з гарною освітою та поставленою мовою виразними вилицями та пластичними рухами з симетричним обличчям довгими ногами гарна порода таких розбирають ще цуценятами і обіцяють їм господарів які куплять усі найблискучіші бантики для їхньої шовковистої шерсті я ще ніколи не бачила цуценят які б переймалися візуальними параметрами своїх власників

Я — Кафк Франца Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він не обернувся на страхітливу комаху. Він просто прокинувся — і Слава Богу. Я — Кафц Франка Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, страхітлива комаха побачила, що вона обернулася на Грегора Замзу. Дві ноги вже в ліжку здалися нестійкою опорою. Акфак Цнарф — Я Іншого вечора, заснувши в умиротворенні, Рогерг Азмаз не помітив, як перестав бути лагідною людиною.

Цього ранку нагадую вам, що якщо не помилятися, то нічого не вийде https://www.instagram.com/reel/DbEJU9jCmH0/?igsh=MW5udmgxbXdiM3YzMQ==

ніяк не вдається зупинитися плакати і гризти нігті рвати волосся на голові чхати, не закривши обличчя від мене відпадають шматочки як від вівсяного печива крихти лежать усюди тонкою цівкою-стежкою куди не піду всі знають де мене можна знайти за мною повзуть мурахи та усілякі інші жучки я розсипаюсь ще швидше після нічних землетрусів хвилі проходять крізь тіло і виходять назовні із хрустом кістки стають дуже мʼякими сльози обпалюють щоки від мене лишиться тільки кругле кільце із носу

на майстер-класі з акторської майстерності я знайшла себе біля крейдяного напису на підлозі там було слово «відсутність» і воно мені так сподобалось я стояла там дуже довго навіть думала там заснути була купа інших крейдяних слів наприклад любов сором і сила але відсутність була найзагадковішою я боялася поруч дихати і рух застрягав у жилах біля ніжності було досить просто я мугикала якусь колискову вдихала без звуку та рухів влягалася на підлогу поруч зі страхом нервово ходила тупала ніжкою гризла нігті біля свободи тримала спину розводила руки й обіймала пів світу а що робити із відсутністю яка має бути тілесна реакція на неї? як мені варто стояти? сидіти? лежати? дивитися як на експонат у музеї? чого в мене немає? наприклад, машини ну й добре, що так отже я не потраплю в аварію не доведеться розбиратися з страхуванням і моя машина не згорить під час прямого або побічного потрапляння ракети, шахеда або ще чогось відсутність машини здавалася приємною поки я не подумала про все інше, що в мене є виявилось що дуже багато виявилося в мене є все а отже мені є що втрачати відсутність все одно всіх дожене і кожен пройде, як в аеропортах, крізь двері зі знаком «nothing to declare»

в світі квадратів фізики хімії та біології в світі «дорівнює», в світі «помножити» в світі термометрів та двигунів аксіом теорем і гострих кутів перевірок і норм задач і схем формул і правил — тобто в світі речей лишається хіба що єдина проблема людина смішна людина дурна людина жива і тому не системна саме тому у літаках які ми підняли понад хмари і страх вище за гори і за птахів швидше за вітер і за хвилі морів напханих сотнями видів рацій чомусь немає цілого ряду «13»

мурашко моя ти наробиш в цьому житті стільки помилок що якби за кожну з них тобі давали гілочку то ти збудувала б собі хатинку з міцним дахом і ще б їх вистачило на паркан аби захищатися від інших потенційних помилок а якщо не витратиш всі гілочки то зможеш зробити місток через озеро його правда теж треба зробити але ти наплачеш як не впораєшся — допоможуть подружки вони ж якраз для того аби разом плакати мурашко моя нічого страшного хочеш я правда даватиму тобі гілочку? я обкраду заради цього всі голубині гнізда якщо треба буде більше — обірву всі дерева а якщо й цього не вистачить то я надрукую їх тобі на три де принтері мурашко моя ну нічого не вийде якщо не помилятися а якщо нічого не вийде то за це тобі гілочку ніхто не дасть

оригамі я грала у твістер з половиною всесвіту переплелася з ним як абрикоси з персиками як виноградна лоза з решітками на вікнах як долоні закоханих в одному ліжку як волосся сплелося в одну косичку як книжки встали на хиткеньку поличку як кроки склалися в довгу дорогу як північ дерев й острівці моху усе переплуталося руки з ногами наче пʼятирічка складав оригамі і десь помилково зігнув папірець замість кораблика чи журавля вийшла людина така ж точно, як я і таких ще десяток та пару сотень на одному столі з обмеженим простором лежали всі поруч щільними рядами хомо папірацеус — люди-оригамі а потім як часто ставалося в світі знайшлось щось загрозливе і дуже велике пройшлося по нас паперових і ніжних махнуло хвостиком і невинно покліпало тож стали всі ми, люди з паперу, чимось скаліченим і цупко зʼєднаним

besame mucho метелик стрибає з квітки на квітку із орхідеї на чорнобривці метилик може стати пантерою раз на пів року за сильної потреби раз на пів року два на пів року повзіть до мене ближче хоч на пів кроку я вас побачила ввечері у тропіках метеликам потрібні квіточки і дощик в цьому кліматі багато рослин поруч з баобабом виріс апельсин зелені ліани помітили монстеру раз доторкнулись ніби непевно два доторкнулись і припинили ліани як відомо грайливі рослини

на жаль земне життя таке просте що метафори легко закінчуються точніше вони невичерпні але мало що є ними описати є означник але немає означуваного в світі людей подібні речі називаються симулякрами але я не впевнена в мене залік з філософії був автоматом я можу сказати метафорично що щось настільки красиве що мої очі перестають кліпати і пересихаючи, перетворюються на намистинки випадають з моїх очниць і розбиваються на друзки але мені немає що описати цією метафорою хай їй грець! така красива і безглузда власне настільки красива що мої очі нібито забувають, що вони мали б кліпати від того пересихають від вітру, стають твердими як скло і перетворюються на намистинки що випадуть з мого черепа одразу на мармурову підлогу і розлетяться тисячею друзок

страх більший за мене в десятки тисяч разів він стоїть як гора, як привид і дивиться згори вниз я перед ним маленька років максимум десяти із водяним пістолетом і бантиком на голові ще в мене був тоді циркуль під олівцями в пеналі це всі мої тодішні обладунки на диво, їх цілком вистачало а зараз я куплю дорогий шолом на всі суглоби закріплюю захист обмотую пальці пластирами на ніс та рот натягую маску кладу в кишеню іконку за комір чіпляю булавку і ніколи не вийду з дому аби не перечепитися і не впасти щоб не захворіти на вірус чи грип щоб голову не пробила випадкова цеглина щоб дорогу не перебіг вуличний чорний кіт щоб ненароком перехожий не вколов ніж у спину я знаю що світ небезпечний і знаю який страшний то навіщо із ним боротися я буду точно така ж як він

лицарю кубків чоловіче ти такий ефемерний такий шовковий та пелюстковий як біла троянда в моєму саду що видно з вікна покоїв в тебе руки здається з тонкого фаянсу рівно від краю ліктів до самих кінчиків пальців я боюсь на тебе дивитись жодну зайву секунду бо думаю ти тріснеш і розсипешся на дрібнесенькі друзки ти хотів би змішатися з простором стати частиною замку його камʼяної стіни там чим менше ти хочеш уваги все тим більше її на тобі я не можу відірвати очей від ледь згорбленої постави соромʼязливість насправді так сильно розгойдує вітрила уяви руківʼя твого меча оздоблене квітами та коралами вістря не бачило крові не було приводу когось ранити ах чоловіче чому ти такий жіночний звідки в тобі ця ніжність звідки всі чари ночі

експансія переліземо усі кострубаті стіни та зелені живі паркани розтрощимо усі стелі стіни та підлоги моралі станемо тиграми-леопардами бігтимемо зі швидкістю вітру перетинаючи паралелі та меридіани летітимемо дрібною пилюкою в очі всьому, що вʼїдливо заважає лежатимемо бруківкою в європейських старих містах об нас спотикатимуться перехожі і сміятимуться до болю у животах кому власне яка різниця будемо усім у світі по-трохи живемо ж все ж таки один раз і цього разу вистачить вдосталь

краса в очах глядача? так а хто дивиться? і як їй у тих очах? краса всеохопна і нічия краса по-американськи краса що вислиза краса абсолютна краса недосяжна і не жива краса залишає жінок краса залишає жінок без лиця краса хвороблива краса це єдина мета я готова зламати ноги і повзти за нею кілометр чи два я готова перешити обличчя чи замінити очі шматками скла все, що вона просить я зроблю віддано жертовно сама

Щойно дочитала «Золотий храм» Юкіо Місіми і зрозуміла, що роки 4 тому я написала цей вірш. Виявляється, він про цю книжку

10 круть верть і всі ми на горі верть круть лежимо на землі крутиться вертиться і не зупиняється колесо долі бурхливе й розжарене з дня коли вигадали бездоганний винахід круглий як сонце плинний як час людина наївна й природно дурна продовжила дивуватись як після зими все одно настає весна перед світанком завжди буде ніч після горя звучатиме сміх бо колесо все ж таки крутиться і людина йому не вісь

тонкий шматок вершкового масла посипаний перцем і сіллю плавиться моментально щойно торкнеться гарячого хліба розтікається в усі його отвори заповнює весь відомий простір стає частиною пухкого тіста закутує в свою тяглість і млосність тонкий шматок вершкового масла посипаний перцем і сіллю існує не довше ніж деревʼяний сірник від моменту найпершої іскри він беззахисний до жару вогню перетвориться переміниться так само від тепла людських рук тонкий шматок вершкового масла найтендітніша субстанція в світі кухарі усіх ресторанів мішлен захоплені його неуявною ніжністю памʼятайте! обережно з брудними пальцями масло розчиняється від кількох доторків і розповзається липкими каламутними краплями

Задонатьте на збір, це підтримає мою поетичну продуктивність🪽 https://send.monobank.ua/jar/8eD6n2NQ5K

14 redux I’m crying over a person who never understood even a single line of my texts and honestly I don’t have the guts to expect anything more from someone so small and plain — like candy with an ordinary caramel taste no fancy filling no delicate crispy coating just a caramel candy you always keep in your pocket