written and directed by v

Прочитала збірку «На острові» Михайла Коцюбинського Як же я люблю українську літературу, і сучасну, і класику, завжди намагаюся міксувати її з читанням іноземними мовами Коцюбинський пише неймовірно вдумливо й красиво, він описує і передає не лише події, а й стани, атмосферу, почуття. У збірці багато різних оповідань та етюдів, але найбільше мене зачарувала саме його мова, хочеться багато зупинятися на окремих реченнях і перечитувати їх ще раз Дуже-дуже сподобалось!❤️ А ще це була моя 31 книжка у 2026 році, саме таку ціль я ставила собі на весь рік. Тому маю маленьку читацьку перемогу: свій книжковий challenge цього року я закрила вже в серпні #v_books

Дочитала щойно Yesteryear — книжку, про яку спочатку говорив, здається, весь американський букток, а згодом я почала все частіше бачити її й серед українських читачів 👀 Це історія про Наталі — популярну tradwife-інфлюенсерку, яка побудувала свій образ навколо «традиційного» життя, сімейних цінностей та ідеалізованої жіночності. Але одного дня вона прокидається у світі, який виглядає так, ніби вона буквально опинилася в минулому і дуже швидко ця красива картинка починає розсипатися. І мені не збрехали, коли казали, що останні 25% книжки просто неможливо відкласти. Сторінки реально летять 😭 В цілому я очікувала драматичну історію про tradwife lifestyle, його темний бік та все, що стоїть за красивою картинкою в соцмережах. Але сюжет закрутили так, що в якийсь момент книжка пішла зовсім в іншому напрямку і цим справді мене трохи здивувала. А обговорити тут можна ДУЖЕ багато: чого варта лише сама тема tradwife, а ще жіночність, материнство, соціальні мережі, образ «ідеального» життя та те, наскільки далеко ми готові зайти заради нього. Тому приходьте до нас на книжковий клуб 💌 Обговорюємо Yesteryear 03.09! Я прочитала її буквально за декілька днів, тож ви точно ще встигнете 👀 #v_books

і коли приходить час повертатися в місто, бо скоро знову почнеться школа, я кожного разу плачу. не стільки тому, що не хочу повертатися до школи в місті, а тому, що ще з самого дитинства я чомусь завжди боюся: а раптом це востаннє? востаннє я бачу дідуся…

і коли приходить час повертатися в місто, бо скоро знову почнеться школа, я кожного разу плачу. не стільки тому, що не хочу повертатися до школи в місті, а тому, що ще з самого дитинства я чомусь завжди боюся: а раптом це востаннє? востаннє я бачу дідуся й бабусю, востаннє засинаю в цьому домі під звук телевізора, востаннє виходжу в цей двір, де пахне трояндами. востаннє проживаю своє щасливе дитинство. мабуть, тому мені й було так сумно навіть у найщасливіші моменти — я ще не вміла називати це ностальгією, але вже знала, що все, що я так сильно люблю, одного дня залишиться тільки в моїй памʼяті.

22:00. в електричці майже пусто, за вікном уже зовсім темно, а всередині увімкнули світло, яке ледь-ледь жевріє. тато закінчує останній кросворд, а мама з сестрою обговорюють наші плани на літо. я просто сиджу й чекаю, бо знаю: залишилось зовсім трохи. потяг прибуває на кінцеву зупинку — Чаплине. я знаю, що зараз ми вийдемо на перон і будемо шукати машину дідуся, який приїхав забрати нас із сестрою на літо. знаходимо її, сідаємо всередину, де трохи пахне цигарками, і мостимось із сестрою на задньому сидінні. поки дорослі обговорюють усі останні новини, я всю дорогу дивлюсь у вікно. там — поля, темні обриси дерев, знайомі повороти й дороги, які я вже вивчила настільки добре, що, здається, могла б навіть уночі пішки дійти звідси до рідної хати. я знаю, що буде за кожним наступним поворотом, і від цього всередині стає так спокійно, ніби я нарешті повернулась туди, де все на своєму місці. тут навіть повітря відчувається інакше, в ньому є свобода нарешті зробити повний видих після міського життя, в яке тебе колись так різко помістили, і вдихнути все те, за чим встигла скучити: запах полів, теплу літню ніч, знайомі дороги й найкращі спогади місця, в якому ти народилась. тут усі твої друзі, рідна хата і ціле літо попереду і ти ще не знаєш, що саме станеться за ці три місяці, але чомусь точно знаєш, що це літо буде найкращим. [ бо кожне літо найкраще, коли воно починається з вокзалу в Чаплине] ми заїжджаємо на нашу вулицю — третій будинок від річки. бабуся вже заздалегідь відкрила ворота, а Шарік спокійно вітає дідуся і одразу біжить до мене. я завжди вважала його своїм особливим другом, бо дідусь врятував його в полі — знайшов з пробитим животом і приніс додому саме в рік мого народження, а значить, ми з ним однолітки, це мій перший песик. у дворі пахне трояндами, у величезному бабусиному саду саме вони займають найбільше місця. саме їх я буду зривати рано-вранці в день народження своєї сестри, і, напевно, саме через це червоні троянди досі її улюблені квіти — бо ними була засаджена величезна частина бабусиного саду. заходиш у дім, а там бабуся вже біля печі й приготувала всю нашу улюблену їжу. пахне смаженими пиріжками з капустою, і я знаю, що десь точно є ще й з картоплею, бо «може, вам ще таких захочеться». ми з сестрою йдемо в спальню обирати, де цього разу буде чиє ліжко, хоча завжди обираємо одні й ті самі. увечері всі сидять у залі й розмовляють, а я сиджу поруч і в свої шість років відчуваю стільки ностальгії, ніби мені сімдесят. я ніколи не розуміла, чому в такі моменти мені ставало так сумно та чому, коли все було добре і всі були поруч, я вже тоді так сильно боялася це все втратити. я йду спати й, як завжди, засинаю під звук телевізора, який дивиться дідусь, бо чомусь тільки цей звук мене по-справжньому заспокоює. перед сном уявляю собі ціле літо попереду, знаю, що завтра прокинуся, поснідаю солодкими варениками, а потім почую з-під воріт знайоме «Лєра Ліза!». ми підемо на річку, я знову скажу собі, що сьогодні точно буду стрибати з кладки, а потім ми візьмемо велосипеди — і так почнеться найкраща пригода кожного мого літа: ми будемо їздити всіма-всіма рідними вулицями, поки не стане пізно повертатися додому, а попереду ще буде ціле літо.

В тисячний раз скажу, що мої улюблені книжки — це ті, після яких ти не просто закриваєш останню сторінку, а йдеш читати ще десятки статей, гуглити, дивитися документалки й дізнаватися більше, особливо коли вони через особисту історію відкривають для тебе зовсім інший світ. Варіс розповідає про своє дитинство в Сомалі, втечу від примусового шлюбу в 13 років, коли батько хотів видати її заміж за якогось діда, щоб отримати 5 верблюдів 💀, шлях до кар’єри моделі та про все, що їй довелося пережити. Читаючи деякі розділи, важко повірити, що це відбувалося і, що ще страшніше, досі відбувається з мільйонами дівчат у різних країнах світу. Точно розширює кругозір та багато про що змушує задумуватись, однозначно 5/5. #v_books

Вчора нарешті сходили на «Одіссею» Нолана. Перед початком я сказала сестрі: «Маю відчуття, що це буде один із наших улюблених фільмів» і так воно і сталося Масштабно, красиво й емоційно! Захоплює від першої до останньої хвилини, дуже раджу швидше брати квиточки А я тим часом усе ще чекаю на екранізацію The Song of Achilles і, здається, нарешті настав час подивитися Troy (2004) #v_movies

Я знову ніяк не можу змусити себе читати. Замість цього без кінця дивлюся «Левів на джипі» — це моє комфорт-шоу зараз😭 І постійно ловлю себе на думці, що ніби запізнилася на вечірку, бо всі вже давно його подивилися, а я тільки зараз до нього дісталася Але! Вчора сходила в кіно на Obsession — психологічний трилер про хлопця, який загадав бажання, щоб у нього закохалася дівчина, в яку він був закоханий. Спойлерів не буде, але дуже швидко стає зрозуміло, що нічого здорового з такого кохання не вийде. Місцями було доволі кріпово, але загалом мені сподобалося. Якщо чесно, з усього, що зараз йде в кіно, це здалося найцікавішим варіантом. А завтра нарешті йду дивитись фільм, який так довго чекала! Буде ревʼю!

З країни рижу та опію, Софія Яблонська Тревелог української письменниці про її життя в Китаї в 1930х роках, де вона працювала операторкою та фотографувала для кінокомпанії. Книжка читається доволі повільно, тут немає особливих завʼязок сюжету, до яких ми звикли в романах, але розповідь стає динамічнішою, коли починаються зустрічі з людьми та пригоди. Тут і описи повсякденного життя китайців в ті часи, їх традиції та вірування, подорожі небезпечними регіонами та історії про піратів Захопливо! Дізналась про цю книжку від Інни 🧑🏻‍🩰 #v_books

Не пройшла повз нового фільму на нетфлікс Voicemails for Isabelle, не буду багато про нього писати, щоб не спойлерити. Скажу лише, що тут піднімаються теми втрати, смерті близької людини, але ще і шлях через це горе і, звичайно, кохання Раджу глянути на вечір! #v_movies

Додивилась я серіал Off Campus і шо я вам скажу: якщо ви якимось дивом досі його не дивились, то ви багато втрачаєте🤭 Я давно не відчувала стільки позитивних емоцій від серіалу. По-перше, там усі головні парочки неймовірно милі, і обрати улюблену неможливо. По-друге, там дуже багато men written by a woman, і я вже маю щонайменше 3 краші🙂‍↕️ Дізналась, що серіал знятий за книжкою, тож, можливо, комусь буде цікаво почати саме з неї. Anyways, це дуже легкий серіал, який дарує класний настрій, змушує знову повірити в хороші стосунки і хіхікати, ніби тобі знову 16! Якщо шукаєте саме таких емоцій — дуже раджу! А я тепер чекати 2 сезон 😭 Хто дивився? #v_series

Я зараз пораджу вам ідеальну книжку, якщо хочеться чогось легкого, милого й такого, що знову змусить повірити в кіношне кохання 🥹 Це — The Love Hypothesis. І я взялася за неї ще й тому, що у 2026 виходить екранізація з Lili Reinhart у головній ролі, а я її…

Я зараз пораджу вам ідеальну книжку, якщо хочеться чогось легкого, милого й такого, що знову змусить повірити в кіношне кохання 🥹 Це — The Love Hypothesis. І я взялася за неї ще й тому, що у 2026 виходить екранізація з Lili Reinhart у головній ролі, а я її просто обожнюю, моя крашиха!! Книжка про аспірантку Олів, яка, щоб переконати подругу, ніби вже рухається далі після невдалих стосунків, раптово цілує першого чоловіка, який трапляється їй під руку. А ним виявляється Адам Карлсен — суворий і дуже intimidating професор, якого боїться половина університету. (Але він не її професор, то все ок). І так починаються їхні фейкові стосунки, які, звісно, поступово стають зовсім не фейковими :) Ви ж знаєте, я дуже рідко читаю ромкоми, але ця історія мене прям підкорила. Смішна й комфортна книжка, драми теж вистачає. Я буквально 50% часу читала з посмішкою на обличчі. Прочитала за два дні, і це було саме те, що треба після всіх моїх останніх прочитаних важких історій #v_books

Мені тепер точно треба щось легеньке почитати (але все одно цікаве) 😅 Порадьте, будь ласочка!

Фух. Дочитала цю жахливо прекрасну книжку про Афганістан. Жахливу — бо я людина, яка зазвичай любить важкі й емоційні історії, а тут навіть я постійно мусила робити паузи, від деяких моментів ставало буквально фізично погано. Хоч сама історія головних персонажів вигадана, усе, що відбувається навколо героїв це реальна історія Афганістану. Це книжка про дружбу, провину, зраду і про те, як дитячі рішення можуть переслідувати все життя. А ще про Афганістан, який проходить крізь війну, втрати й зміни, ламаючи долі людей. Не знаю, чи правильно казати про такі книжки «рекомендую». Але все ж пораджу, тільки якщо ви прочитали опис, перевірили trigger warnings і готові до важкої історії. Для мене це 5/5 і так, весь вечір вчора провела за документалками #v_books

Я зараз читаю East of Eden — книжку про дві родини та кілька поколінь їхніх історій. Так, вона величезна, і так — я, мабуть, читатиму її ще місяць 🫪 Але в процесі постійно ловлю себе на думці, як сильно я люблю саме такі романи і взагалі класику. Для мене…

Для мене квартири завжди асоціюються з періодами життя, і ось один із таких періодів закінчується. Пишу цей текст у свою останню ніч у цій квартирці та згадую свою першу ніч тут. Дніпро — мій дім. Але самостійне життя у мене почалося в Іспанії, тому у 2025 році, коли я повернулася додому, я заїхала у свою першу окрему квартиру в Дніпрі та відкрила це місто для себе заново. Це було моє «вперше» — жити на правому березі, за 10 хвилин від найкращої подружки, 5 хвилин від парку і 7 хвилин від ТЦ, куди я постійно ходила в кінотеатр і за напоями. Відкрила для себе новий район і була в захваті від того, що можна швиденько їздити в центр. (Мої батьки живуть дуже-дуже далеко від нього.) Найкраща частина — це таки жити біля подружки: разом ходити на прогулянки та залишатися на ночівлі, йти до неї, коли нема світла чи води, і разом проводити масовані блекаути. Зима була складна для всіх, але завдяки їй навіть у такій ситуації я все одно згадую багато хороших моментів, бо ми пережили їх разом. За ці місяці стільки всього трапилося. Як завжди, одна з причин, чому я так люблю свій простір, — це можливість приймати друзів, і для мене це одна з ключових асоціацій і з цим місцем також. Тому думаю, що всі, хто був у мене, теж будуть сумувати за цим містечком. Любила тут приймати друзів, танцювати в темній квартирі, читати, робити йогу на балконі, милуватися видом, бути на самоті, багато подорожувати Україною та завжди повертатися натхненною, бо мені подобався цей простір. Тож, виходить, буду змінювати вже восьму домівку — з вдячністю за все, що тут було ❤️ P.S. Не питайте, що далі — я знаю своє життя тільки на пару місяців вперед 🤣

Я зараз читаю East of Eden — книжку про дві родини та кілька поколінь їхніх історій. Так, вона величезна, і так — я, мабуть, читатиму її ще місяць 🫪 Але в процесі постійно ловлю себе на думці, як сильно я люблю саме такі романи і взагалі класику. Для мене…

Я зараз читаю East of Eden — книжку про дві родини та кілька поколінь їхніх історій. Так, вона величезна, і так — я, мабуть, читатиму її ще місяць 🫪 Але в процесі постійно ловлю себе на думці, як сильно я люблю саме такі романи і взагалі класику. Для мене це десь поруч із The Count of Monte Cristo, Gone with the Wind чи The Thorn Birds, масштабні, глибокі й абсолютно феноменальні історії, які досі вражають. Перед цією книжкою я намагалася читати дві сучасні і взагалі не йшло. Потім зрозуміла, що зараз світ мене настільки перевантажує, що дуже хочеться зануритися в якийсь «інший». Де немає сучасного сленгу, нескінченного шуму й поспіху, де інші думки, традиції, спосіб життя. Цікаво завжди в то поринати, хоча й розміри цих книжок доволі intimidating Хто читав «На схід від Едему» — як вам?