natka.io

Чотири місяці без роботи. Що змінилося? Перші два місяці безробіття були дивними. З одного боку, я була щаслива, що нарешті не треба думати про дедлайни, задачі й робити роботу, яка вже певний час перестала приносити задоволення. А з іншого — було неприємно. Відчуття, ніби я втратила статус. І як це так, що мені більше не приходять гроші щомісяця? Я навіть періодично думала, що, може, все ж таки почну знову розглядати якісь варіанти фрілансу. Тож перші місяці я ще час від часу заходила в LinkedIn, дивилась опції, просто читала думки спільноти. Зараз, коли відкриваю його, розумію, що ні, я більше повертатись не хочу. Десь після другого місяця все почало потроху ставати на свої місця. Особливо після того, як я почала регулярно займатися спортом. Це дає енергію і свіжість мозку. А ще дуже допомогла поїздка в Хорватію. Там я вперше за довгий час дозволила собі просто відключитися. Не планувати, не шукати відповіді. І саме там якось само собою прийшло розуміння, що я хочу спробувати вступити до університету. Коли перестаєш себе постійно підганяти й вимагати негайно зрозуміти, що робити далі, відповідь дуже часто приходить сама. Тільки зараз, на четвертому місяці, я вперше відчула, що справді відпочила. Мої звичні два тижні відпустки — це було занадто мало. Якби мене зараз запитали, яку пораду я можу дати, коли вигораєш чи все набридло, то вона була б дуже очевидна. Дати собі час. І дозволити собі якийсь період не знати відповіді на питання «що далі?». Розумію, що це привілей і така можливість є не в кожного. Якщо потрібно працювати, щоб вижити, просто взяти паузу дуже складно. Але якщо така можливість є — здається, це одна з найцінніших речей, яку можна собі дозволити. Поки що все рухається саме туди, куди мені хочеться. А вже цього місяця в мене вступні іспити 🤞🏻

Як я залишилась без авто або тест на стресостійкість [частина 2] Відправивши зламану машину додому, стало трохи легше, бо це вже мінус одна проблема. Точніше – це була відстрочена в часі проблема 🫢 Тепер треба дістатись до Хорватії без літака, бо собаку в багаж здавати я не планувала. Шукаю авто в оренду. Сезон відпусток. Там нема, там “не сьогодні”, десь варіанти не дуже, або треба відвалити такі гроші, наче ти купуєш те авто… Врешті я додзвонилась і домовилась за нормальну автівку на зараз. Але і тут халепа. Кажуть: “З собакою не можна” ❌🐶 Я такого навіть передбачити не могла, бо Варшава дуже pet-friendly і тут я ніколи не стикалась з тим, що щось з собакою не можна. Ну але шо я через це відмовлюся від відпустки?! 😈 Йду заново до консультанта і кажу: “Моє авто зламалось серед дороги. Я дуже втомилась і мені треба якось поїхати таки з собакою. Давайте щось придумаємо?!” Чесно, я не покладалась ні на який свій шарм, бо через вчорашній день я виглядала як пом’ята лохина у тісній коробці. Але, на диво, консультант погодився. Сказав купити переноску і дав поїхати по неї на цьому ж авто. Вкотре дякую своєму батьку, що навчив мене НІКОЛИ не здаватись одразу 😉 Тож свою відпустку я таки провела в Хорватії й дуже задоволена, що ми не вернулись до Варшави через зламане авто. Повернувшись я почала шукати варіанти ремонту авто. Спершу були українці (СТО), які ремонтують в моєму районі. Потім – офіційний Ford. Далі – українці, які ремонтують чисто гібриди. Перші двоє до кінця не розуміють причини поломки. На сьогодні на діагностики та перевезення по Варшаві витрачено ще 700-800 євро (тут знову має бути оцей звук "тинь", коли твій рахунок мінусується 😆) Зрозумівши, що ремонт або ще не скоро, або взагалі може бути недоцільним через дороговизну батареї, я вже купила нове авто. Що робити зі старим – питання. З цієї пригоди зрозуміла, що я таки стресостійка. Однак чомусь ніколи про це не казала на співбесідах 😅

Як я залишилась без авто або тест на стресостійкість [частина 1] Їду на початку липня в Хорватію на авто. Уже заброньована вілла біля моря + квартира на ніч у Словенії. На дворі +38, в авто грає улюблена музика. До зупинки на ночівлю лишилось ще 2-3 години. Аж тут машина каже “Stop car safely” 🤯 Рух дуже жвавий, бо це Відень. На щастя (?) вдається протягнути ще може з кілометр до зручного місця на обочині. Машина більше не їде. Біля дороги є SOS-кнопка. Ну ок, якось ламаною німецько-англійською вдається викликати евакуатор. А поки він їде, доводиться стояти у кущах під рушником і поїти собаку вже гарячою водою з пляшки. Нагадую, на дворі +38 🥵 За 20 хвилин дядя вже буксирує нас на СТО, яка, як він запевнив, нам підійде. "Зараз все буде добре!" – подумала я. Ото наївна.. СТО неправильна і тут такі авто не ремонтують. А дядя уже здимів, взявши за буксирування 200 євро. Ну що далі? Додзвонитись будь-куди дуже складно, бо я забула німецьку, а всі рОботи говорять німецькою. Ще гірше – евакуатори кажуть чекати 8 годин. А офіційні СТО повідомляють, що запис на тижні вперед. Неофіційні теж не факт, що поможуть, бо авто гібридне (з батареєю). Я точно у Відні?! Далі вже без сил шукаю готель. Машина лишається відімкнена біля СТО, бо нічого в ній не працює і ключ зачиняє лише двері водія. Хохма. Думок і ідей було багато: від “покинути нахрін це авто і їхати далі на відпочинок” до “повернутися назад у Варшаву й ну його ту відпустку в Хорватії”. Гроші за віллу поверненню не підлягають. Врешті, трохи віддихавшись в номері готелю, починаємо шукати будь-які варіанти евакуаторів до Варшави. Так як вже пізно, то всі або не відповідають, або “не сьогодні”. Знайшли українця з Братислави, який визвався допомогти. Машина відправилась до Варшави за 1100 євро (тут має бути оцей звук "тинь", коли твій рахунок мінусується 😆) Лишалось придумати, як доїхати з собакою з Відня до Хорватії. Частина 2 про подальші пригоди та долю мого авто буде далі.

Мене «відшила» компанія, якій я сама запропонувала співпрацю ☹️ А нещодавно я в черговий раз переконалася, що деякі (на перший погляд) негативні події в житті відбуваються навіть на благо. Було це в 2024 чи 2025 році. Я вже звільнилась з фул тайму і була достатньо завантажена роботою на фрілансі, але мені так хотілося мати проєкт «для душі»… Раніше я працювала з одним застосунком, не напряму. Він був частиною іншого. Тестувала сама, і він мені сподобався тим, що мав гарну місію. Колись вони пропонували мені спробувати у них фул тайм, але я не планувала лишати свою роботу. Відмовилась. А тепер, коли я на фрілансі.. що чекати? Ще й знайомий сказав, що працює з ними як фрілансер. Тож я написала їм сама. Мені досить швидко відповіли, розглянули моє портфоліо і… сказали, що їм все пасує, АЛЕ Скільки я хочу грошей? 🧐 Я назвала звичну мені суму, і вони одразу дали задню. Важливий нюанс: я була готова обговорити. І я про це уточнила! Нагадую, що шукала цікавий проєкт для задоволення. На той момент я могла б піти на значно нижчу оплату своєї роботи. Проте мені більше не відповіли, хоч і прочитали повідомлення. Подумала: «тю.. якось непрофесійно». Я звикла працювати з людьми з високою культурою комунікації… Ок. Далі я успішно про них забула. А тепер дізналась, що компанія недобросовісна по відношенню до користувачів. Не буду вдаватися в деталі, але мені було б соромно, якби я мала з ними будь-які співпраці. Раніше я вже через подібний випадок звільнялась з іншої компанії за тиждень після того, як мене найняли. Так що якщо у вас стається якась відмова чи подібна негативна подія, то, може, вона й не варта переживань ☺️

Робити щось лиш заради $ – погана стратегія Днями натрапила на “прогрівчик” стосовно монетизації себе. Йшлося про те, що “де гроші, там маєш бути і ти” 🤑 Раніше я не вбачала нічого дивного в таких поглядах. Пам’ятаю, батьку колись розказувала, що зроблю один проєкт, бо там гроші. А він питав: “Навіщо, якщо тобі це не цікаво?!” Зараз мене вже такі заманухи в чужих сторісах не “прогріють”. Я щиро вважаю, що треба робити те, до чого є великий інтерес, натхнення, бажання прокидатися зранку. Навіть якщо здається, що там нема грошей. Ну але якщо хочеться у вигорання, то можна спробувати погратися в пошуки заняття виключно за критерієм “багато грошей”. І знову таки... ті, хто продає нам ці заняття, рідко кажуть, що треба буде ПРАЦЮВАТИ 😆

В останні дні циклу почуваю себе як 💩 Найдивніше, що раніше я ніколи такого не помічала. Ну трохи слабкість траплялась в перші 2 дні, але все рівно я була досить активна. А зараз ще ДО в мене якась несвіжа голова, слабкість, болить живіт.. НАЙГІРШЕ: мені все бачиться в негативному світлі. Здається, що ні в чому нема сенсу і все буде погано. Дівчат, в кого таке є? Як ви проводите цей час? Чи маєте якісь лайфхаки?

Viber нагадав мені про день батька пропозицією створити та відправити листівку. Але вже от як 2 роки, як я більше не маю кому. Моє останнє вітання 16 червня 2024. А менш ніж за 3 місяці його не стало. Я досі не знаю, як я це пережила і чи прожила до кінця. Я часто згадую, як ми разом каталися на гойдалці-човнику, як водив мене всю зиму щовихідних на каток, як читав за мене книжку на урок, як зустрічав після роботи, бо в підʼїзді темно, як виходив до зупинки, щоб піднести пакети з продуктами, як купував парфуми, які для нас були не дуже по кишені, але для Наташі найкраще. О котрій би годині я не прилетіла в аеропорт чи не приїхала потягом, я знала, що мене забере мій батько. Будь то 10 км чи 200, йому не буде лінь. А коли я їздила на масаж і у справах, він вивозив в місто, а потім забирав. По суті їхав двічі. Я могла їхати автобусом чи на таксі. А він казав: «Мені для тебе неважко!» Останнім нашим літом я пішла до косметолога трохи зробити губи. Памʼятаю, як він мене чекав в авто і потім сказав: «Незвично, але тобі гарно». Хоча я знаю, що було жахливо, і я їх дуже швидко потім розчинила. Він завжди питав мою думку, в який колір фарбувати стіни чи будинок, що я думаю з приводу того, щоб підібрати собак, як мені та чи інша книжка… навіть коли я була дитиною, я відчувала, що я теж щось значу. І хоч батько написав, що нема за що йому дякувати, бо знав, що далеко не ідеальний, я все рівно щиро переконана, що великою мірою завдяки йому я маю свої досягнення в карʼєрі, здорові стосунки й відчуття, що я себе люблю.

Нахабна в гарному сенсі цього слова. Сильна. Можу брати те, що хочу і маю свободу діяти з принципу. Таке про мене сказали. Так цікаво, що в період, коли я дала слабину через втому й трохи розклеїлась, хтось всупереч бачить в мені силу. Я прям аж плечі підрозправила 😎

Якби більше не треба було ходити на роботу... У квітні, після 12 років в одній сфері, я вирішила, що припиняю працювати. Років 5-10 тому я не раз уявляла, як звільнилась назавжди й тепер мій день – це суцільне блаженство. Ото дурне))) В реальності вже в перші тижні відпочинку в голові неслися питання: “Пора вже чи не пора щось шукати? Якщо так, то що?” “Міняти сферу чи не міняти?” “Робити щось своє?” Гадаю, це зі звички бачити й відчувати себе в ролі тієї, що весь час активна. Тепер же я опинилась в обставинах, де робота перестала бути необхідністю. Тож хочеться копнути глибше: НАВІЩО я хочу щось робити? І головне, чи дійсно хочу? Не одразу, але приходить нове цікаве усвідомлення: Я НЕ ХОЧУ ЗАРАЗ НІЧОГО БУДУВАТИ МАСШТАБУВАТИ, ДОСЯГАТИ І РОЗВИВАТИ. Спочатку це звучить як заборонена думка. Але принаймні я з собою чесна. Раніше у мене були чіткі мотиватори: гроші і статус. Тепер вони не працюють. Мені не треба дбати про гроші завдяки чоловіку і я маю достатньо своїх заощаджень. А моя потреба у зовнішній валідації чомусь значно знизилась. Я хотіла: “О, вона працює на такій посаді! Вау!” Після смерті батька зрозуміла (хоч і не одразу), що хочу орієнтуватися на інші речі. У цій ситуації найболючіше усвідомлювати, що я в своїй погоні не давала простору (або давала дуже мало) на дослідження. Тому зараз я не до кінця розумію, що мені подобається робити. Не треба, а саме подобається. Не побачила в когось і позаздрила, а саме подобається! В якийсь момент почала згадувати, як колись любила писати й читати художню літературу. Просто так, не через гроші. А ще я 3 роки підряд по 3 рази на тиждень займалась у спортзалі. Не для інстаграму. Щось же в цьому для мене було. У висновку не буде крайнощів. Я не з тих людей, що кажуть “Гроші неважливі (ну прям фу на ці гроші). Краще люди навколо/сім’я/здоров’я/вільний час” Не краще. Рівноцінно важливо. І круто, коли ти вмієш класно інтегрувати всі частинки в життя, щоб воно відчувалось наповненим. Я не вмію. Поки що.

Що несеться зі сферою ІТ? 🥵 Одразу скажу, що я не претендую на роль експерта. Все, що я напишу, це мої спостереження + досвід моїх знайомих. Ситуація: Компанії поскорочували прям великий % працівників. В мене 2 знайомих звільнили одним днем і цілим департментом 😥 Інших знайомих попереджали за 2 тижні або ж в компанії були активні сигнали, що щось «несеться». Причини скорочень? Оптимізувати витрати. Компанії активно залучають ШІ, закриваючи ним багато задач, які раніше виконувала людина. Також працювати треба більше, але хвальоних айтішних переглядів зарплати раз на рік більше не відбувається. Масово скорочуються бенефіти (психологи, медичні страховки, спортзали, обіди, навчання, тощо). Багатьом працівникам ставлять задачу: «Тобі треба навчити ШІ робити твої задачі». Тобто людина натреновує машину, а потім людину, вірогідно, звільнять, або дадуть сильно менше грошей за супровід цієї машини. З хорошого: Декому зі звільнених компанії виплачують severance package у розмірі 1-2-3 зарплат + якісь бонуси. АЛЕ! Як каже досвід моїх знайомих, цих грошей не вистачить, щоб перебитися до того часу, поки зміниш роботу. Знайти щось адекватне (в ІТ) люди не можуть пів року і більше. Не те щоб роботи зовсім нема. Просто зарплату пропонують значно меншу, ніж вони мали до того. Багато відмов. Чи є в мене знайомі, які працюють з хорошою зп? Є. Переважно це сініори/тім ліди. Які можуть бути сценарії розвитку подій? Велику кількість компаній влаштує ШІ і вони будуть згодні радше платити за токени, ніж за живого працівника. Прям щоб зовсім люди не треба були — це навряд. Але таких кайфів з грошима і бенефітами як раніше не буде. Компанії побачать, що ШІ недостатньо добре виконує задачі людини. І, припустимо, розробники ШІ будуть здорожчувати свої сервіси. Тоді знову буде найм людей, але навряд масовий. Зрозуміло, що це торкнулось не всіх вакансій і не всіх рівнів працівників (у мене робота була і з ШІ), але глобальний тренд намітився. Який ваш досвід чи ваших знайомих?

Думала, що буду робити без ІТ 👇🏻 Критерії вибору заняття були такі: 👉🏻 має давати автономію 👉🏻 має інтелектуальну складову 👉🏻 є сумісною з моїм темпом життя 👉🏻 перетинається з моїми інтересами та цінностями 1. Психологія Як би цікаво мені не було, цю ідею я відсіяла одразу. Як тільки я попрацювала з психологом і прочитала кілька десятків книжок «на тему», бажання ставати психологом значно зменшилось. Вірогідно, за допомогою психології я все ж хотіла вирішити свої моменти в першу чергу. Також зупиняє те, що потрібно здобувати освіту, а це у випадку з психологією дуже довго. 2. Школа англійської Це моя компетенція. Я маю освіту лінгвістики + 12 років роботи з мовою в ІТ + досвід репетиторства. Можна було б зробити фокус на айтівцях. Приваблює момент можливості працювати віддалено. Цікавить більше менеджерська сторона, не викладацька. Тому є сумніви. По знайомих власницях шкіл бачу, що цей бізнес нелегко масштабувати (особливо якщо ще й сама викладаєш). На 100% не відкидала б. Але більше «ні» ніж «так». 3. Своє вегетаріанське кафе / кондитерська Ця ідея дуже давно зі мною, але раніше не було достатньо грошей. В голові маю концепцію і навіть знайомого супер крутого кухаря, який допомагав у Києві відкривати не один заклад. Оця задумка для мене найстрашніша, бо тут під ризиком великі кошти + віддалено працювати варіанту не буде. Але дуже подобається ідея того, що тут є фізичний «продукт», який можна «потрогать» 😄🍰 Можливо, це варіант на перспективу. Поки не відкидаю. 4. Ще одна ідея фізичного продукту + ще одна ідея віддаленого заняття, але їх поки залишу нерозкритими) Ну або є варіант далі безпроблемно залишатись household manager 🏡🪻👩🏼‍🌾👩🏻‍🍳🛒🚗😄 поки що мені подобається

Батька вже нема скоро як 2 роки, а я лише сьогодні до кінця усвідомила, через що я пройшла. 18 місяців його хвороби я жила в постійній напрузі й повній невідомості.. частково в очікуванні того, що він помре, а я не знаю як це буде. Тільки зараз я відчула як це було жахливо і страшно. Не знаю, як я тоді така сильна змогла бути. Так шкода себе стало.. Пишу це не щоб мене пожаліли. Більше щоб залишити собі нагадування про те, що ми можем багато, але як іноді важливо зупинятись і виявляти до себе співчуття.

Типова руйнівна поведінка людини з вигоранням та пошуки себе 🥵 Останнім часом прям масово спостерігаю трансформаційні пости та відео зі змістом: «вигоріла-пошукала 1-2 місяці себе-тепер беру тільки улюблену роботу-скоро створю новий проєкт!» Вангую, чим всі ці «перемоги» та «зцілення» закінчаться 👇🏻 Ще гіршим станом, новими безкінечними пошуками себе, або депресією. Проблема багатьох людей з вигоранням в тому, що вони намагаються вирішити проблему виснаження тим самим механізмом, який їх і виснажив 🤷🏻‍♀️ Замість того, щоб зайнятися пошуком та усуненням причин вигорання, люди починають шукати «хто я і що мені робити далі в плані роботи». «Знайти себе» психологічно виглядає як дуже приваблива ідея. Людина не помічає, що проблема в її установках та паттернах поведінки. Вона спрощує все до «я ще просто не знайшла себе». Коли людина придумає собі нове покликання, скоріше за все, прилив енергії та відчуття зодоволення будуть тимчасовими. Далі — те саме замкнуте коло. Бо вигорання настало від дитячих установок, тривоги, невміння оцінювати та регулювати кількість вимог до себе та свої можливості. Знаю про що пишу. Сама такими шляхами ходила. Шукала «що зробити ЩЕ». І довго НЕ могла відʼїбатись від себе. Я часто бачу, як людям психологи радять «ну спробуй таку діяльність, а потім таку й відчуй, де твоя», «а познайомся з собою», «а напиши, яка ти». Як на мене, людину з вигоранням це ще більше виснажує. Я пригадала і зацінила варіант моєї психологині, бо саме він і виявився найбільш помічним для мене 👇🏻 👉🏻 Витримувати періоди, коли ти не знаєш. (маю на увазі, не знаю, чим займатись далі і не шукаю відповідей). 👉🏻 Усвідомити, що коли ти нічого не робиш, не стаєш тупішою чи гіршою людиною. 👉🏻 Зменшити шум навколо. 👉🏻 Йти спершу не в пошуки себе та своєї ідентичності, а копати в сторону «чому я живу в режимі постійного внутрішнього тиску» і «на чому тримається моя самоцінність». Коли самоцінність менше прив’язана до досягнення, людина часто менше женеться за статусом і краще відчуває свої інтереси. Для мене це виглядає наче ти спочатку дивилась на пошук себе через затемнені окуляри, а потім зняла і бачиш краще. Якось так)

Вони не порівнювали мене з іншими Я не пам’ятаю жодного разу, щоб батьки сказали, що в когось дитина як дитина, а я не така. Ні. У мами я безумовно була найкраща. Вона, знаючи, що з точних наук у мене всі бали низькі, ніби сліпа і глуха розказувала людям, яка я в неї молодець. Коли я жалілась батьку, що в мене проблеми зі вступом в київський університет, мовляв: «Не повезло тобі, па, не геніальна в тебе дочка». Він відповідав: «Нам генії і не треба. Вони рідко бувають щасливі». Зараз сиджу і усвідомлюю, наскільки я щаслива людина. Через те, що батьки не хотіли, щоб я була як хтось, я живу спокійніше, ніж ті люди, яких постійно порівнювали. Я не самостверджуюсь за чийсь рахунок, щоб зробити собі легше, не ненавиджу інших людей, бо в них щось краще чи дорожче, ніж в мене, не страждаю через те, що хтось зміг, а я ні. Так, сучасний світ постійно провокує схотіти собі «так само», але все таки коли всередині ти не поламаний, то це не так вже й зачіпає.

Коли мій батько хворів і нам треба були великі гроші на лікування, я дуже стресувала. Мені обов’язково треба було мати кожні 20 днів не менше 100 тисяч, а крім них ще й оплачувати проїзди між містами, їжу та ліки для менеджменту симптомів. А заробляла я тоді трохи меншу суму + життя у Варшаві далеке від дешевого. Ну от я ці гроші стягую, хвилююся, і одного дня дізнаюсь, що батько замовив якісь ліки в інтернеті. Явно повну хрінь, яка йому не треба. Наложкою. Я йому не дозволяю їх забрати з пошти. Він погоджується , що це його розвели по телефону, а він повівся. Людина з онкодіагнозом вразлива і може бути довірливою. А деякі «бізнесмени» цим користуються, забувши про совість. І наче вже ми про ті ліки забули, аж тут мама мені каже, що він таки їх забрав, бо ось лежить в його авто препарат під назвою «ххх ххх» (*зачитує назву; зараз не пригадаю). Мама, звісно, спитала в нього, що це. Він: «Це Наташа мені купила. Чесно». А я знаю, що нічого під такою назвою не купувала! Тож на емоціях дзвоню батьку й лаю його як малу дитину. Хоча дійсно в той період життя воно так майже весь час і відчувалося. Я стала йому ніби мамою 😟 Батько божиться, що він не забирав ті ліки. І тут ми приходимо до того, що я дійсно купила йому якісь краплі сама, але через велику кількість назв всього того, що він приймав, я саме цю назву забула… Як же мені було соромно, що я на нервах не повірила батьку і образила його. Попросила вибачення. Він одразу прийняв. Сказав, що мене розуміє. По правді, він завжди розумів, навіть коли було важко. Після цього я винесла для себе урок — НЕ ДІЯТИ НА ЕМОЦІЯХ. Краще перечекати пів дня-день, а потім казати чи робити щось. Часто в мене бувало таке, що зранку зʼясовувались нові обставини, або я розуміла, наскільки неважливою і дрібʼязковою є моя претензія. Вчора таким чином не посварилась з мамою. Спершу хотіла написати на емоціях, а потім , давши собі трохи часу, усвідомила, що на другому боці жива людина. А я не провидиця, щоб точно зчитувати її думки чи розуміти мотиви її дій. Іноді думаєш, що бачиш наскрізь, знаєш когось як облупленого, а потім доходить до смішного, коли дізнаєшся, чому людина вчинила так чи інакше. Мотив прям кардинально інший, ніж той, що ти собі малювала. Чи завжди в мене виходить охолонути, а потім говорити або й взагалі забути про «ситуацію»? Ні. Але більше виходить, ніж ні 👌🏻 Схотілося цей прогрес відзначити в собі.

Мати емоційно стабільного партнера – це як виграти джекпот 💰 Він послідовний. Ти не опинишся в ситуації, коли він говорить, що все вирішить, а потім всі проблеми лишаються на тобі. Він не казатиме, що хоче сім’ю, а сам уникатиме будь-яких розмов про майбутнє. Його дії збігаються зі словами. Він відповідальний. Ти не опинишся в ситуації, коли після роботи в тебе починається друга зміна, а в нього — відпочинок. Спільна дитина не буде тільки твоєю. Він без проблем вкладе її спати чи відведе до лікаря. І не скаже “Це в нас тільки мама знає..” Він емоційно зрілий. Ти не опинишся в ситуації, коли він звинуватить тебе у тому, що це ти довела його до агресії чи холодності. Він не живе у світі, де твій одяг, погляд чи спілкування з кимось можуть стати причиною контролю, ревнощів або, ще гірше, покарання. Конфлікти з ним не перетворюються на скандали з істериками. Навпаки, він досить передбачуваний і його ставлення до тебе не змінюється радикально. Він поважає твої кордони. Тобі не доведеться пояснювати, чому тобі потрібен час на себе чи власні інтереси. Він не сприймає твою автономність як загрозу. Він уважний. Ти не матимеш роками повторювати одне й те саме про свої потреби чи те, що тебе ранить. Він чує не тільки себе. Якщо тебе щось турбує, він помітить, запитає, а головне – буде готовий робити кроки й змінювати щось замість того, щоб казати “Я такий, який є.”

322К - найбільше, що я заробляла в гривнях за місяць. Це чиясь зп за рік. Я мала б радіти за себе. А знаєте, що я відчула? Радість? Насолоду? Гордість? Нічого з цього. Я подумала: що якось би придумати, щоб вдвічі більше. Чи купила я собі щось коштовне з цього заробітку? Зробила якийсь подарунок? Теж ні. Не було бажання. Не хотілось нічого особливого. Довгий час я не розуміла навіть, що з цією ситуацією не так. Коли вирішила виходити з гонки, щоб просто ПОБУТИ, то спливло що: Раніше я гналася за цифрою, ніби щоб довести всім і собі, яка я класна. Хтось міряє успіх лайками, хтось — Картьє, а я міряла заробітком за місяць. При цьому я могла навіть нікому нічого не розказувати. Достатньо було самій зробити результат. Припускаю, з цією метою мені хотілося вести блог. Зараз в мене є весь час і можливості, щоб робити це для розваги. А я не роблю. Вірогідно, я себе десь обманювала. Вгадайте в якому аспекті 😁💰 Поки не впевнена. Так цікаво дізнаватись про себе такі речі. Відкривати в 35 «Яка я». Саббатікал проходить добре 👌🏻

Заздриш і хочеш так само. Але чи треба воно тобі? Раніше я могла побачити людину, в якої є, скажімо, великий освітній продукт. Там і команда, і великі зусилля, і серйозний результат. В мене одразу перша думка: “Я теж так хочу. А чого досі не роблю?” Коли я вже знаю себе краще, то маю інше бачення. Тепер я визнаю, яка людина крута/сильна/впевнена/цілеспрямована. Але в мене більше немає цього автоматичного “Я теж так повинна”. Бо в якийсь момент до мене дійшло, що ми просто різні. У когось є оця внутрішня штука — навчати, збирати людей, будувати системи, робити великі продукти. Їх це драйвить. А в мене інше. І в тебе інше. Хтось вміє малювати і буде робити на цій базі освітні продукти, бо має поклик вчити інших. А хтось хоче просто малювати сам вдома і продавати ці роботи на виставках. А можна взагалі робити лише діджитальний арт. Коли я почала більше розуміти свої сильні сторони та цінності, стало сильно легше. Бо я припинила перейматися, що я занадто ледача, вигорівша, втомлена від роботи. Ні. Я збагнула, що я не реалізовую свої найкращі якості через конкретно цю роботу. І що мені не треба точно так, як у інших. Мені треба по-своєму. Це усвідомлення дуже звільняє.

Про звільнення Я пропрацювала 12 років в маркетингу в ІТ. За всі роки у мене жодного разу не було перерви між роботами чи повноцінної місячної відпустки. Як тільки я звільнялась, то одразу брала в роботу проєкти на фрілансі. Минулого літа я вирішила трохи почілити без роботи, але мені це не вдалося повноцінно. Знову були пропозиції роботи і я їх приймала. У квітні 2026 нарешті вирішила зробити перерву в роботі. Тільки тепер вже по-чесному. Спочатку планувала на місяць, але в ході експерименту зрозуміла, що, скоріше за все, вже не повертатимусь в цю сферу. Принаймні поки що я себе там не бачу в таких форматах, які я знаю. Що я відчуваю? З одного боку — полегшення. Хочеться побути з собою без думок, що від мене хтось щось очікує. З іншого боку — є якесь відчуття втрати статусу. Я звикла, що я — Наташа, яка шось постійно вирішує й перебуває в потоці. Стихшення й відсутність (?) амбіцій навіть на певний час мене дещо лякає. Але це повністю мій вибір. Встановила собі гру „Sims” 😆

Пані, що прибирає у мене, перед новим роком підняла ціну на 20%. Я одразу погодилась. Минуло 4 місяці і вона каже, що піднімає ціну ще на 30%. Пояснила це тим, що засоби подорожчали. В результаті 5 годин прибирання тепер буде коштувати 5500 грн. Також треба платити за доїзд. Пані привозить її чоловік. Для повної картини: Я ніколи не прискіпуюсь до деталей прибирання. Не стою над душею, не дивлюсь нічого в кінці. Роби що хочеш, мене нема. Ринкова ціна прибирання тут орієнтовно 450-550 грн за годину. Вона хоче 1100. Я ніколи не знецінюю працю і не є жаднюгою. Якщо прибирання хороше, я готова платити вище ринку. АЛЕ! Мені здалось нераціональним це підняття на 50% протягом лише 4 місяців. До слова, ціна на засоби не піднялась. Я перевірила. Прибирала в мене рік. Мене ця ситуація зачепила. Маю підозру, але озвучу трохи пізніше в коментарях, якщо буде цікаво. Не знаю, як тепер вчинити. Що б робили ви?