Ніколассон

елегія склотари кожного ранку — те ж саме. небо шаліє від жару. літо спливає ночами, повними співом склотари, тихим музлом із колонок, звуком петельно-скрипучим... літо тече крізь долоні і розманіжено мучить. кожна опівніч — як сповідь, просто без слів або речень. я наливаю, щоб знову, вкотре за нинішній вечір, висіяти через сито довгі понурі години. зараз би хоч покурити (чорт, я ж давно вже покинув), вийти у заспане місто, попід засвічене небо, і крізь каштанове листя бачити, як коло тебе в пізніх оселях трамваїв їдуть додому планети… все, що тебе не вбиває, робить із тебе поета. (2017)

дай Боже, любі друзі мене попросили пошерити збір, а я прошу вас до нього долучитися, бо ціль тут не те щоб захмарна, і ми могли б із її досягненням добряче допомогти далі, як то кажуть, пряма мова: _______________________________________________ ТЕРМІНОВИЙ ЗБІР ДЛЯ 9 ПКШР 📡 Збираємо на два Starlink, які необхідні нашим захисникам для стабільного зв’язку та ефективного виконання бойових завдань, а також на EcoFlow для Starlink. 🔗 Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/A9VCohvhGh 💳 Номер картки: 4874 1000 3033 1071 Соцмережі волонтерки, яка буде надавати звітування, МОЖНА ЗНАЙТИ ОСЬ ТУТ _______________________________________________

дороги білих лисиць коли ми підемо до самого краю дорогами білих лисиць, лякаючи в нивах воронячі зграї, турбуючи сплячі ліси, минаючи села, забуті богами, обходячи краєм міста, не ляже травинки стебло під ногами, не рипне дощина моста. не будуть до нас говорити зустрічні, згубивши із зору за мить, бо тим, хто прямує із плинного в вічність, написано бути самим. не маючи змоги розвіяти смуток, зайшовши в дорожній трактир, допоки не станемо всіми забуті, ми будемо вперто іти. і духи брестимуть узбіччями поряд, і місяць сріблитиме пил, і будуть мінятись низини і гори, сніги і квітучі степи, і в кожного буде і каптур, і посох, аби не збиватися з ніг, і в кожного в торбі лежатиме посаг: легенди, вино і пісні. і блиском роси і зорі, що вмирає, карбуючи тіні крізь дим, дороги лисиць доведуть нас до краю, де ми відшукаємо дім. ///

Рефлексія порожніх чарок А заходи все сумніші. Як давні фото. Гіркіші думки і все більше іржі на кронах. І знову ти пишеш, аби не забути, хто ти, І знову когось хорониш. Розпечено-жовтий колір із теплих фільтрів Тьмяніє у сутичці проти холодних духів, І крутиться колесо, ніби пакет на вітрі, І в тиші його повороту така задуха — Лишається просто лягти у відкриту пащу Осіннього вовка, готового жерти серпень. Із літом вмираєш і ти, І щоразу важче, Повільно, немовби плювок, що усе повзе по Підвальній стіні, розмальованій у п'ятнадцять, В таке ж, як і нині, пивне тютюнове літо, Коли, не шкодуючи ніг, ти усе тинявся Своїм невеличким світом. Дощі на підході. Понурі. Холодні. Інші. Безбарвні світанки, тумани, кручині чвари. А там із погодою будуть мінятись вірші, Бо поки це — так, рефлексíя порожніх чарок Лягає на захід, рудий, як зів'яла хвоя. Потрібно писати, Аби не забути хто я. ///

Кілька відосів із минулотижневого слему: Нью-Гемпширська балада Дефект Велика Зима

Львів відгримів потужно, а це означає, що наші гастролі разом із Літагенцією OVO, у межах яких ми відбирали найкращих слемерів до фіналу World Poetry Slam UA, завершилися 🥹 Ви, мабуть, уже знаєте, хто став львівськими фіналістами, але ще раз нагадаємо: до Києва зі Львова поїде чоловіче тріо — Остап Кудлатий, Євген Малиночка та Ніколассон 🔥 А вже зовсім скоро ми оголосимо наших lucky losers. Що ще можемо сказати? Любимо вас і тішимося, що ви з нами, бо ВСЕ БУДЕ СЛЕМ 🥁 Побачимося на фіналі в Києві 😎 А поки що — полюбуйтеся світлинами львівської події від Галини Зварич 📷 Більше фото тут

гнізда а наші дороги, малий, поросли кущами, лелеки покинули гнізда, які вінчали стовби край дороги, немов мовчазна сторожа. тепер же вони порожні. пригадуєш липень? собаки гасали збоку. в неспокої літа ховався найбільший спокій. сюрчали комахи. зганяли корів на пашу, і їхні боки роздувались міхами важко. відвозили сіно. літали шуліки. пахло сухою травою. проміння потік на да́х лив, розпечений шифер тремтів і коптив повітря, під брижами листя тополі хитали вістря, і в їхні гілки заплітала оме́ла коси. городи чекали, аби розродитись, осінь. малі лелечата під крила до старших лізли — і їх захищали гнізда. тепер же подвір'я, малий, заросло і вчахло, у сірому небі кричать журавлі і чаплі, посохли тополі. без варти порожні вежі. із ран, де ріллю розтинають ровами межі, зростають дими, щоб у виварку хмар чадíти. убравшись у пір’я, незграбні лелечі діти розправили крила, аби обігнати зими, а ми подались за ними. і наші дороги, малий, не ведуть зворотно, пустивши вперед, не пропустять назад ворота, у вічному русі під сонцем немає статик — ти рушив із липня, аби, врешті, мною стати. подвір'я зосталося вище за плином течій, та погляд за спину щоразу чіпляє дечим: у гніздах — нікого. і важко зробити видих. і ми б повернулись туди, та Туди — не вийде. (2021)

любі друзі на наших веб-просторах, схоже, зʼявилася нова поетична платформа для авторів (ну і для читачів, звичайно). я туди вже закинув кілька віршів, тож можете мене там також читати. (це, якщо що, не реклама; якби була реклама, я б мусив це все якось гарніше й солідніше написати, а в мене на таке не вистачає клепки) https://wyrd.ink/uk/a/nikolasson

/ Білий Бог / лютневі дороги — порожні, самотні і сірі. холодне сталеве небо кінця зими. не буде нічого, щоб дати усім по вірі, не буде нікого, щоб "я" обернути в "ми". ворота із вотчини Білого Бога — тут же. з підталої криги, стемнілої від нещасть, відкинувши спогади, скресне остання мужність, потрібна для того, щоб вийти в майбутній час. рядами дерев, що стоять у німій пошані, рипінням заметів, вітрами, що рвуться в ніч, зима підбирає слова для свого прощання, покірно приймаючи знаки останніх днів… нічого не лишиться — тільки фантомні болі. як тіло, яке підіймéться на сьомий горн, зима помирає. і цим замикає Коло. чекаючи Суду на славу і гнів Його. ///

привіт. подався я, значить, на world poetry slam. ось тут ви можете глянути моє відео з заявки. і лайкнути, якшо хочете, бо там іде глядацьке голосування. а якщо не хочете, то не лайкайте, бо все одно наші дії не мають сенсу в контексті всесвіту.

на початку лютого. із коминів — дим, а із рота — пара злітають у перший лютневий ранок. погода — байдужа зимова старість, закрита на обріях в сірі грані. погода надмірно лункої тиші, в якій потопають маленькі села, коли шарудять у підлозі миші, а кіт із горища штурмує стелю. погода вогню у домашній грубі і тріску полін, що лежать із січня; погода — понура зимова грубість, яка флегматично тече у вічність. погода, в якій, крізь гучне мовчання, доносяться звуки курей та ко́ней; погода — святенна, бо всі прочани за милі вчувають церковні дзвони. погода круків у густих дібровах. погода важкої задуми світу. погода — якраз щоб рубати дрова і довго грітись. ///

а ще на ці мої слова торік вийшла дуже вайбова пісня від гурту меседж. ось тут: https://youtu.be/Mek0KeK_LOE?si=ZtVPYyoocEfCCbPT

лінія дотику. цей вечір настирно змушує пити і слухати пісню віконних протягів. мені би усе найцінніше на світі звести до лінії твого дотику. ловити твій обрис в імлі опівночі, у ньому побачивши центр Всесвіту. мені би завмерти, на тебе дивлячись і просячи час ненадовго щезнути. мені би сховати за ребер ґратами кожного твого подиху паростки. знаєш, я доти на тебе чекатиму, доки час не зістариться. ///