АШ-паблік

моя (Олексія Шмурака) лекція про музику Павла Сениц

Наша з Дашею Подольцевою відеоробота "В кінці все буде добре, і, якщо не добре, значить, це ще не кінець", експонована минулої осени у львівському Домі Звуку і цієї весни в київській галереї "Без назви" (книгарня "Збірка"), буде показана на фестивалі сучасної анімації і медіаарта "Лінолеум" в програмі Contra spem spero експериментальної анімації і відеоарту. Це буде 2 жовтня цього року в Unit city в Києві. Так, до жовтня ще треба дожити, але мені дуже приємно анонсувати, тому пишу вже зараз 😊 Нагадую, що цей твір зроблений на основі аудіоархівів англомовної радіореклами і українських радіопередач про культуру 1980х; це саркастична і сюрреалістична робота, яка втілює нашу маніакальну жагу до надійного і зрозумілого майбутнього, бажання контролювати. Твір стає актуальнішим буквально з кожною наступною новиною, з кожним новим днем, тижнем, місяцем і роком 😈

Київ: запрошую на кураторську програму піаніста і дослідника Тимоша Мельника на фестивалі Bouquet Kyiv Stage. Це музика українських композиторів-модерністів (першої половини XX сторіччя), або маловідома, або забута, або взагалі не опублікована. ❗️UPD: на жаль, концерт Petrichor Ensemblе, що мав бути 13 серпня, в четвер, о 19:00, в Хлібні, відміняється і переноситься через хворобу одного з виконавців. ✅ Але в силі те, що цього дня на Ютуб-каналі та Facebook-сторінці фестивалю буде опублікована моя (Олексія Шмурака) лекція про музику Павла Сениці. 15го серпня, субота, 15:00, Сцена Національний президентський оркестр; Максим Гусак, диригент зіграють твори Костянтина Шиповича і Бориса Яновського. 16го серпня, неділя, 19:00, Хлібня Сам Тиміш зіграє фортепіанну програму: Леоніда Лісовського, Павла Сеницю, Костянтина Шиповича, Федора Якименка, Оттомара Берндта, Бориса Яновського, Всеволода Задерацького, Романа Сімовича, Юлія Мейтуса і Володимира Грудина умови входу на фестиваль — 👉 вхідний квиток (денний); їх можна придбати на сайті Софії Київської 👈

Написав невеликий текст про те, що я думаю / відчуваю щодо ситуації, коли нішовий експерт вимушений виступати в популістському жанрі. І на досвіді перегляду такого контенту, і на власному досвіді, коли я потрапляв у роль такого експерта. Тема доволі болюча, тому, якщо у вас зовсім інша точка зору й інший досвід — діліться в каментах.

Спілкування з LLM стає все більш небезпечним. Розповідаю історію, як моя довірливість і лінь могла призвести до того, що я почав би розповідати теорію змови про відомий лейбл класичної музики.

Хто буде у Львові у п'ятницю 7 серпня заходьте в артцентр Дзиґа, там Petrichor ансамбль в складі 4 скрипок зіграють програму нової української музики (фейсбук-подія), зокрема мій Bildungsroman 👉квитки👈

Написав невеликий текст, де 👇 порівнюю розвиток людських словесних мов з розвитком музики (👈читати) 👆 Коротко: 1. відкритість новому призводить до спрощення правил, руху від догматичності до інтуїтивності; це вимиває складні багатошарові сенси, але робить інформацію більш стійкою для інтуїтивної комунікації; 2. здоровий розвиток супроводжується запозиченням чужої лексики (тобто значень, ароматів тощо); 3. є велика різниця між "писемною" і "живою" мовою, і в музиці ця різниця набула драматичної гостроти в останні десятиліття; і не факт, що можна якоюсь універсальною "писемністю" осягнути всю сучасну музику. При цьому спираюсь на думки лінгвіста Пітера Традгілла, статтю якого (англійською) додаю до цього посту.

Можна подивитись-послухати Rosa donetzica (відео на Youtube) — мою кантату для голосу, скрипки і альта на слова представників громад Краматорського району в Полтаві. Ця музика створена для проєкту "Музей забування: Полтава" — спільний з Дашею Подольцевою. Rosa donetzica — латинська назва шипшини донецької, ендемічної рослини Донеччини та Приазов'я, що росте на кам'янистих схилах і степових відслоненнях. Вона стала образом укоріненості — і стійкості. Даша Подольцева провела серію воркшопів з представниками громад Краматорського району в Полтаві — збираючи особисті та колективні історії про покинутий дім, звичний ландшафт, спільноту, яку довелося залишити. На тексти цих свідчень я створив музику. Спогади про затишок і природу, турботу і важку працю зустрічаються з нинішніми тривогами і надіями. Виконавці — вокалістка Владислава Павлович, скрипалька Катерина Березникова і альтист Акім Зварич. Детальніше про проєкт — в статті Аміни Ахмед на сайті artslooker

Історія, яка мене вразила Моріс Метерлінк (1862-1949) свої основні твори, які принесли йому славу, гроші і визнання в культурних колах, написав у 1890ті-1900ті. Відомий як символіст: теми невидимого, фатуму, смерті, таємничих сил. У 1926 році він зробив ось що. Він захотів продовжити серію філософських есе, де він порівнює людей з тваринами, і видав чергову книгу, "Життя термітів", в якій він... ... краде спостереження південноафриканського письменника Ежена Маре (1871–1936), які той публікував у 1923-26 на мові африкаанс (мова голландських колонізаторів в Південній Африці) в місцевих журналах. Метерлінк жодним чином не згадує Маре. Мова африкаанс була відносно молода і ще не оформлена в чітку суб'єктність на міжнародному рівні (історія, добре зрозуміла нам, чи не так?). Звісно ж, Маре був, м'яко кажучи, незадоволений плагіатом Метерлінка, почав протестувати, і це спричинило сильний резонанс в африканерському середовищі, оскільки воно було наелектризоване політично (через пам'ять про наслідки Англо-бурської війни). Вчинок Метерлінка потрапив в самісіньке серце тодішніх дискусій про культурну емансипацію, антиколоніалізм і соціальне становище африканерів. Вони навіть хотіли подати міжнародний позов проти Метерлінку, але фінансово не потягнули. Ця історія особливо цікава тим, що сам Ежен Маре був активістом африкаанс як мови і африканерів як громадянської нації, і, таким чином, плагіат Метерлінка був гарним "паливом" для активістського вибуху, вибуху національної самосвідомості. Теза протестувальників була така: "Європейський нобелівський лауреат краде ідеї у нашого дослідника просто тому, що той пише на африкаанс, а не англійською чи французькою". Протестувальники не отримали сатисфакції — тоді ще не існувало ані потужного антиколоніального дискурсу, ані, в сучасному розумінні, cancel culture, — і Метерлінка майже не "відміняли" (в європейському середовищі). На долі особисто Маре ця історія відобразилася значно гірше — він, і так схильний до депресій і наркозалежності, впав в ще гірший стан; за декілька років він покінчив з собою, що прихильники сприйняли зокрема і у зв'язку з історією з Метерлінком. Але значно цікавіше все стало вже у другій половині XX сторіччя — коли і Метерлінк, і Маре вже були мертві. Африканерський націоналізм, а згодом і режим апартеїду (тобто білої сегрегації і утисків по відношенню до всіх небілих), зробили Маре обличчям своєї гордості, частиною державницького і національного канону. І опозиціонери режиму апартеїду вже Маре звинувачували в апропріації, і, треба сказати, зовсім не без причин: Маре у своїй збірці казок літературно опрацював фольклор бушменів мовою африканерів; а також в своїх дослідженнях природи він майже не документував внесок місцевих провідників і мисливців, хоча сучасні дослідники вважають, що їхні знання істотно вплинули на його польові спостереження. В цій історії мене вразила ця "матрьошка" апропріації: Метерлінк привласнює роботу Маре, написану мовою, що тоді майже не мала міжнародного статусу; сам же Маре працював у колоніальному середовищі, де знання і культурний спадок не білих нерідко використовувалися без належного визнання. І, враховуючи наступні історичні події — різкий антиколоніалістський і антирасистський поворот в західному світі; і, з іншого боку, апартеїд в ПАР, а потім і пост-апартеїд вже в XXI сторіччі — ця історія починає звучати особливо гостро. Стаття про Маре англійською, доволі цікава, змістовна і багатовимірна

Володимир Хоменко (відео), Олексій Шмурак (звук) — Таємне опромінення (2026) 👆дивитись на Youtube Аудіовізуальний твір рефлексує психологічні і медійні наслідки вибуху на Чорнобильскій АЕС (1986). Людська психіка, щоб впоратися з невідомим в період катастроф, захищається магічним мисленням: теоріями змов, міфами, сповненими чужості і дивної тілесності. Централізація, планова економіка, закритість суспільства призводить до інформаційної лакуни: держава не інформує громадян і не створює реалістичний наратив про катастрофічну подію; і цю лакуну заповнює своєрідний фольклор індустріальної епохи. Стилістично в відео і звуці ми працюємо з медійними кліше того часу: поетично-езотеричне кіно, відсторонені теле- і радіоновини, ранній візуальний кіберпанк, документальні фільми епохи перебудови. Твір був зроблений на замовлення Національного центру "Український дім" в рамках виставки "Чорнобиль. Об'єкт укриття. 40 років потому" (квітень-червень 2026 року).

Визначення поняття життя з однієї з наукових статей. Як послідовний споживач наукпоп контенту, на досвіді можу сказати, що це ненайдовше, але і ненайкоротше визначення: можна елегантніше, але менш описово; а можна більш описово, але не так елегантно. Кумедно і парадоксально, але цей баланс (описовості і елегантності), необхідний для ефективного визначення, є і в самому житті: закодована інформація має достатньо ефективно пристосовувати організм (тобто реалізацію коду) до подальшого розповсюдження, не переобтяжуючи його нічим зайвим і неефективним. Мені також, звісно, було б приємно бачити подібну риму і щодо творчості. Пошук балансу під час творчого акту (написання музики зокрема) — особливе обсесивне задоволення. Як енциклопедії і визначення постійно переписуються, як еволюція постійно (вимушено, звісно, але все ж) перевинаходить адаптаційні механізми, так само і людина-творець (з обсесією на довершеності) постійно переписував би свої твори. По собі знаю.

Я ненавиджу реальність. А реальність, на превеликий мій жаль, поки що єдине місце, де на обід дають добру порцію стейка. Ймовірно, це у мене з дитинства — я постійно тікав у кіно. Я був досить вразливим хлопчиком і якраз застав так звану золоту добу кінематографа, коли виходили один за одним абсолютно чудові фільми. Я занурювався в них із головою: нестатки в родині, проблеми в сім'ї та в школі — все залишалося за дверима; ти заходиш у кінотеатр, а у них там пентхауси, білі телефони, всі жінки прекрасні, чоловіки завжди вдало жартують, навколо суцільні веселощі, при цьому все закінчується добре, герої — завжди справжні герої, словом, світ прекрасний і захопливий. Вплив кінематографа був нищівним, все це справило на мене неймовірне враження. Я знаю безліч людей мого віку, яким так і не вдалося цього враження позбутися, яким воно створило безліч проблем у реальному житті, тому що вони досі — а їм уже за п'ятдесят і за шістдесят — не можуть зрозуміти, чому в житті нічого не виходить як у кіно, чому все, на чому вони виросли, у що вони вірили, про що мріяли і що сприймали як реальність, не здійснилося, чому реальність виявилася куди жорсткішою і потворнішою. У ті часи ти сидів у кінотеатрі й думав, що ось вона, реальність. Навіть у голову не могло прийти, що так буває лише в кіно. Навпаки, ти казав собі: так, я живу інакше. Я живу в Брукліні, живу бідно, але безліч людей у світі живуть у таких ось будинках, займаються верховою їздою, зустрічають найкрасивіших жінок у світі й усю ніч безперервно п'ють коктейлі. Це просто інше життя. Це настільки нищівна річ, що я так і не зміг її подолати, вона раз у раз виринає в моїх картинах. Бажання контролювати реальність, написати для неї сценарій, керувати подіями, щоб усе вийшло саме так, як ти хочеш. з книги інтерв'ю з Вуді Аленом — мені здається, тут дуже точно вхоплена причина ностальгії, тобто ностальгія не за тим, якою було життя, а за тим, яким воно здавалося через наївну віру в те, що показують на екрані, в книжці, в музиці тощо. Але навіть коли ця наївна віра минає, і красиве життя з екрану (чи сторінок книги) вже не здається реалістичним, і коли людина стає цинічною, і, цитуючи відомий мем, "уже нікому не вірить і нічого не чекає", все одно залишається спогад про те, якими були почуття надії на це красиве життя. Ця цитата особливо сильно звучить зараз, під час довгої війни і кризи.

Більшість композицій була створена в атональній конвенції, але завдяки яскравому інструментуванню та безтурботному настрою це не заважало їм користуватися масовим визнанням. з Вікіпедії рос. мовою про одного композитора, який жив в Німеччині в 30ті-70ті XX століття. Я сильно здивувався, прочитавши цей курйозний пасаж. Зайшов на німецькомовну Вікі, знайшов те ж місце, і там вже не так смішно: Хоча його музика переважно атональна, вона звучить дуже зрозуміло. Вона характеризується танцювальною легкістю, чіткими структурами, дотепною та елегантною інструментацією та гострим гумором. Завдяки майже аскетично лаконічному стилю письма, вона вільна від будь-якого хибного пафосу. Так, це вже не так смішно, але я все ж зацікавився, як атональність поєднується зі "зрозумілістю". Послухав композиції — виявилося, що, так, є і гумор, і дотепність, і розважальна оркестровка, і відсилки до масової музики, кіношність, я б навіть сказав. Але прям атональною в тому сенсі, як ми говоримо про умовного Шенберга, я б цю музику не назвав. Це відповідає найдоступнішим зразкам модернізму. В цій музиці немає ані надмірної формальності, ані штучності, ані примітивності, ані невротичності, — тобто тих вад, які можуть відлякувати від модерністської музики. З іншого боку, ці вади можуть бути як раз додатковими стимулами. Слухати музику цього композитора приємно, комфортно і безпечно. Це як... безалкогольне пиво?) Присмак є, але справжнього сп'яніння, екзальтації не дає.

... окрім постійного тапера, у кінотеатрах був свій «експлікадор», тобто людина, яка поряд з екраном голосно пояснювала те, що відбувається. Скажімо, він казав: — І ось граф Уго бачить, що його дружина йде під руку з іншим чоловіком. А зараз, пані та панове, ви побачите, як він відкриває ящик свого столу і дістає револьвер, щоб убити невірну жінку. Кіно принесло настільки нову, настільки незвичайну форму оповідання, що більшість глядачів насилу розуміла те, що відбувається на екрані і не завжди вловлювала послідовність подій. Ми поступово звикали до кіномови, несвідомо освоювали монтаж, основну та паралельну дію і навіть повернення назад. У ті часи публіка насилу розбиралася у всьому цьому. Звідси і присутність "експлікадору". (зі спогадів Бунюеля. йдеться про 1910ті) Мені здається, дуже тонкий і точний образ, оскільки "кіномова", ширше, — інтегративна мова інформаційних мереж (музика, література, театр, екранні медіа тощо), постійно змінюється, оновлюється; і те, що недосвіченій людині може здатися розірваним і незрозумілим, з часом / досвідом вже "склеюється" в щось суцільне і самозрозуміле.

Чи є в мене підписники з Полтави? А може, у моїх підписників є там друзі чи родичі чи знайомі? Rosa donetzica 🗓 четвер, 25 червня / 18:00 🚪 Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, вул. Конституції, 2. Вхід вільний Rosa donetzica — латинська назва шипшини донецької, ендемічної рослини Донеччини та Приазов'я, що росте на кам'янистих схилах і степових відслоненнях. Вона стала образом укоріненості — і стійкості. Даша Подольцева провела серію воркшопів з представниками Краматорської громади в Полтаві — збираючи особисті та колективні історії про покинутий дім, звичний ландшафт, спільноту, яку довелося залишити. На основі цих свідчень я створив кантату Rosa donetzica для голосу, скрипки і альта. Спогади про затишок і природу, турботу і важку працю зустрічаються з нинішніми тривогами і надіями. Виконавці: Владислава Павлович (голос), Катерина Березникова (скрипка), Акім Зварич (альт) Декорації: Даша Подольцева та представники Краматорської громади в місті Полтава.

Київ. Не повірите, але я знову кличу вас на прем'єру свого твору 10 липня о 19:00 в VERE MUSIC HUB музика для доволі незвичного складу — дві скрипки у виконанні Акіма Кравченка і Павла Ульянченка будуть обрані дуети Бартока, п'єси з колективного проєкту (Максим Іванов, Антон Баришевський, Михайло Чедрик, Назар Стець, Максим Шалигін), п'єса одного зі скрипалів-виконавців (Акіма Кравченка) і моя п'єса Six Seven, в якій я втілюю ідеї вірусності і компульсивності Все, окрім Бартока — це прем'єри ось реєстраційна форма

Кияни і гості міста, 26 червня о 19:00 в VERE MUSIC HUB справжня антологія сучасної української клавесинної музики у виконанні Паоли Прокопенко — дуже різні твори за задумом і звучанням — Золтан Алмаші, Антоній Баришевський, Андрій Барсов, Віталій Вишинський, Олексій Войтенко, Максим Іванов — а також прем'єра спеціально написанного для проєкту мого твору — "Танцю семи серпанків", в якому я втілюю своє бачення образу Саломеї Оскара Вайлда приходьте, ось реєстраційна форма

Київ. Наступного тижня можна відвідати два концерти, на яких звучатиме моя музика. Понеділок 25 травня о 16:00 Філармонія фойє — скрипка соло — Lust Study у виконанні Антонія Кедровського квитки Неділя 31 травня о 18:00 Філармонія колонний зал — На порозі у виконанні Тимоша Мельника (фортепіано) і Національного симфонічного оркестру під орудою диригента Володимира Сіренка — квитки

👉Як працювати з музикою та звуком у танці й хореографії? 👉Як ефективно співтворити з композитором? 👉Які аспекти варто враховувати, коли плануєш співіснування руху, сценічної дії, музики і звуку? 📌Запрошую на лекцію «Музика і звук- гід для танцівників і хореографів» ⏺️ Де: онлайн в Zoom ⏺️ Коли: 16 травня (субота), 11:00-13:00 ⏺️ Вартість участі: 300 грн ➡️ Лекція відбувається онлайн на платформі Zoom. Є можливість поставити питання за умови участі в онлайн-події; передбачено запис лекції з сесією питань-відповідей; відеозапис лекції можна придбати окремо. ▶️ Для участі пишіть @LyoshaShmurak в особисті повідомлення

Володимир Хоменко, Олексій Шмурак — Таємне опромінення де? Київ, Український дім що? виставка "Чорнобиль. Об'єкт укриття" коли? з 24 квітня по 7 червня 2026 року з вівторка по неділю, з 11:00 до 19:00 ✍️квитки Аудіовізуальний твір рефлексує психологічні і медійні наслідки вибуху на Чорнобильскій АЕС (1986). Людська психіка, щоб впоратися з невідомим в період катастроф, захищається магічним мисленням: теоріями змов, міфами, сповненими чужості і дивної тілесності. Централізація, планова економіка, закритість суспільства призводить до інформаційної лакуни: держава не інформує громадян і не створює реалістичний наратив про катастрофічну подію; і цю лакуну заповнює своєрідний фольклор індустріальної епохи. Стилістично в відео і звуці ми працюємо з медійними кліше того часу: поетично-езотеричне кіно, відсторонені теле- і радіоновини, ранній візуальний кіберпанк, документальні фільми епохи перебудови.