психотерапевт Марія Хомів

🌸🌸🌸 Літо підходить до завершення. Але саме зараз у вас ще є можливість подарувати собі мрію. І зробити це майже за символічну вартість. ☑️ Вчора завершилися найвигідніші пропозиції на мої проєкти. І знаєте, на який із них уже записалося 10 людей? На грудневий проєкт про мрії. Ще кілька психологів приєдналися до проєкту про роботу з родинами безвісти зниклих, і одна людина — до проєкту для експертів. І я подумала: ми часто дуже легко витрачаємо гроші на те, що дає нам коротке задоволення. Скільки сьогодні коштує вечеря в хорошому ресторані? Нова сумка? Пара туфель, куплена на емоціях? Це може потішити нас на вечір, тиждень чи кілька місяців. А що, як за вартість однієї чашки кави на день, впродовж 14 днів, можна подарувати собі дещо значно більше? Знання. Новий досвід. Інший погляд на себе. І, можливо, ті зміни, які залишаться з вами на роки. Адже іноді одна правильна інвестиція в себе дає набагато більше, аніж ще одна річ у шафі. А якщо це ще й шлях до того, щоб стати щасливішою жінкою у стосунках, у любові й у власному житті? 🌸🌸🌸 Грудневий проект про мрії буде проведений точно. Залишаю до 15.00 ще вчорашню вартість, якої не буде навіть в анонсі- 1500 грн. Тривалість 10-24.12, онлайн, телеграм. Пишіть в дірект

Бути дорослим - означає зайняти зрілу позицію: поважати те, що в житті не піддається визначенню; достатньо серйозно ставитися до складності істини, щоб дозволити їй залишатися невловимою для нашого обмеженого розуму й уяви; бути здатним витримувати неоднозначність і невизначеність. Очевидно, що це нелегко для нас. Звідси всі ті хиткі угоди й практики, які так характерні для нашого виду. Але духовна зрілість означає жити посеред незнання й водночас робити все можливе, щоб залишатися вільною та відповідальною людиною. Це означає, що перед нами дедалі чіткіше постає завдання: розпізнати власні цінності, зрозуміти, звідки всередині нас вони походять, і жити відповідно до них настільки вірно, наскільки це можливо. У житті немає гарантій, але все одно треба ризикнути його прожити. Певність трапляється рідко, але вибір усе одно доводиться робити щодня. Яка частина нас робить цей вибір — дитина чи дорослий? Джеймс Холліс Розбите дзеркало: у пошуках цілісності (готується до друку) Еxist.Bookstore

Вона вигадала мумі-тролів, щоб пережити війну. А коли вони зробили її всесвітньо відомою, втекла вже від їхньої слави — на голий скелястий острів посеред моря. Усе життя Туве Янсон боролася за право залишатися собою — попри страх, чужі очікування і навіть власний успіх. Вчора минуло 112 років від дня її народження. Туве з’явилася на світ у Гельсінкі в родині митців. Батько був скульптором, мати — художницею та ілюстраторкою. Дівчинка росла серед фарб, глини й незавершених робіт. Першого схожого на мумі-троля персонажа вона намалювала після суперечки з братом — просто на стіні вуличної вбиральні. Сама Янсон передусім вважала себе художницею. Навчалася у Стокгольмі, Гельсінкі та Парижі, писала картини, створювала фрески, ілюструвала «Алісу в Країні Див» та «Гобіта». Під час Другої світової війни вона не мовчала: у політичних карикатурах висміювала і Гітлера, і Сталіна. У лютому 1944 року радянські бомби вибили шибки в її гельсінській майстерні. Родина жила майже без грошей, роботи та нормальної їжі. На одній із тогочасних карикатур Туве намалювала різдвяну ялинку, прикрашену продуктами, які стали недоступною розкішшю: какао, мармеладом, тютюном, а замість зірки — картоплиною. Саме тоді народилася Долина мумі-тролів. Мумі-тролі — це білі, округлі казкові істоти з великими мордочками, які живуть родиною у власній долині разом із дивакуватими друзями. Янсон присвятила їм цикл ілюстрованих казкових повістей та коміксів, розрахованих не лише на дітей. У першій книжці «Маленькі тролі та велика повінь» герої рятуються від катастрофи, шукають загублених рідних, їжу та новий дім. У «Кометі в Долині мумі-тролів» вони чекають на небесне тіло, яке може знищити їхній світ. За казковими пригодами ховалися цілком дорослі теми: війна, втрата дому, голод, самотність, страх перед майбутнім і боротьба за виживання. Але герої Янсон щоразу знаходили сили жити далі — завдяки дружбі, свободі та відчуттю, що на них десь чекають. Мумі-тролі стали міжнародним явищем. Комікси Янсон виходили у 40 країнах і мали понад 20 мільйонів читачів. Та щоденна робота над ними почала нагадувати конвеєр. У 1959 році Туве передала комікси братові. Вона втомилася не від своїх героїв, а від того, що світ хотів бачити в ній лише їхню авторку. Свобода була для неї важливою і в особистому житті. Найближчою людиною її зрілих років стала художниця Тууліккі Пієтіля. Вони познайомилися у 1950-х і залишалися разом до смерті Туве. Саме Тууліккі стала прообразом мудрої Туу-тіккі з мумі-історій. Вони мали окремі робочі простори, багато подорожували, а 26 літ провели на крихітному острові Кловгарун. Там не було електрики й звичних зручностей — лише маленький будиночок, море, вітер і можливість жити без чужого контролю. Після смерті матері, найближчої для неї людини, Янсон попрощалася і з мумі-тролями. У книжці «Наприкінці листопада» самої мумі-родини майже немає — інші персонажі приходять до порожнього будинку й намагаються прийняти відсутність тих, кого люблять. У прозі для дорослих — «Дочці скульптора», «Літній книжці», «Чесній грі» — Туве вже прямо писала про старіння, смерть, складність кохання, потребу в самотності та право людини самій визначати своє життя. Її власний девіз складався лише з 2 слів: «Працювати й любити». Туве Янсон померла 27 червня 2001 року у віці 86 років. Вона створила світ, у якому небезпека нікуди не зникає, дім можна втратити, а близьких — не втримати назавжди. Але вижити все одно можливо, якщо поруч є любов, а всередині залишається свобода. Можливо, саме тому мумі-тролі досі потрібні людям. Це не лише казки про дивних білих істот. Це історії про те, як не втратити себе, коли навколо руйнується звичний світ.

Ми дуже легко відкладаємо себе на потім. Спочатку навчання. Потім робота. Кар’єра. Діти. Дім. Побут. Обов’язки. Чужі очікування. І десь між усім цим залишається те, що колись було дуже вашим. Історія, яку хотілося написати. Думка, яку хотілося договорити. Текст, який роками живе в нотатках. Ідея, до якої ви час від часу повертаєтеся зі словами: «Колись я обов’язково це зроблю». Коли стане спокійніше. Коли закінчиться цей проєкт. Коли діти підростуть. Коли буде більше часу. Тільки життя рідко приносить нам готове вільне вікно з написом: «Тепер можна зайнятися собою». Роки йдуть. А те, що колись горіло всередині, поступово стає тихішим. І одного дня болючішим виявляється не те, що ви не встигли зробити все. А те, що ви так і не дали вийти назовні тому, що було важливим саме для вас. А що буде з вашими нотатками, невисловленими словами й недописаними рядками, якщо знову залишити їх на потім? Не чекайте ідеального моменту. Візьміть сьогодні хоча б 15 хвилин. Відкрийте нотатки. Не думайте про результат, структуру, якість чи про те, хто це буде читати. Просто напишіть перший рядок.

Щодня ми робимо десятки виборів. І часто навіть не помічаємо, що рішення приймає не лише наша логіка - їх дуже сильно визначає стан, у якому ми перебуваємо. Коли людина довго живе у стресі, її психіка насамперед шукає безпеку. У такому стані ми частіше повертаємося до знайомих реакцій, старих сценаріїв, автоматичних рішень. Не тому, що «не хочемо змінюватися», а тому, що мозок у напрузі обирає те, що вже знає. Тому розвиток починається не лише з питання: «Що мені робити?» Іноді значно важливіше запитати себе: «З якого стану я зараз це вирішую?» Зі страху? Виснаження? Злості? Бажання щось терміново довести? Чи з більшої внутрішньої стійкості, ясності й контакту із собою? Саме тому в тривалій психотерапії та моїх онлайн-проєктах ми багато працюємо не тільки з думками чи цілями. Ми вчимося помічати власні автоматичні реакції, регулювати стан, витримувати напругу, формувати нові способи поведінки й поступово створювати інший досвід. Мені близька метафора життя як гри з багатьма рівнями. Десь ми рухаємося вперед, десь повертаємося назад. Щось втрачаємо, щось знаходимо. Отримуємо досвід, робимо помилки, знову пробуємо. Але найбільша пастка - весь час жити лише наступним рівнем. «Ось досягну…» «Ось зміниться…» «Ось зароблю…» «Ось зустріну свою людину…» «Ось вирішу всі проблеми, і тоді нарешті почну жити». І так можна роками відкладати власне життя. Важливо знати чому у стресі мозок так легко повертає нас до старих сценаріїв, як формуються стійкі нейронні зв’язки, чому недостатньо просто «думати позитивно» і що насправді допомагає змінювати звичний спосіб реагування. І найважливіше - приходьте, я дам конкретний інструмент, який можна використовувати, коли ви помічаєте: я знову думаю так само, реагую так само і приходжу приблизно в ту саму точку. Після психотерапії, ви трохи інакше побачите не лише те, чому ваше життя зараз складається саме так, а й те, що у своїй частині цієї історії ви справді можете почати змінювати. До зустрічі. Є 2 місця на регулярну та тривалу психотерапію на вересень.

Вона відстоювала можливості для молоді, особливо для тих, хто стикався з труднощами, подібними до тих, які колись довелося долати їй самій. Вона померла в серпні 2025 року у віці 78 років після боротьби з деменцією з тільцями Леві. Її син повідомив про її смерть простими словами: «Вона люто взялася за найважливішу справу, любити мене». Життя Жаклін Безос доводить, що виховання дітей має величезне значення. Найцінніший подарунок, який ви можете зробити своїм дітям, це не гроші. Найцінніше, показати їм, що все можливо, якщо відмовитися приймати за істину те, що інші вважають неможливим. Вона була матір’ю підліткового віку, яку суспільство могло просто списати з рахунків. Натомість вона виховала сина, який змінив світ. І зробила це, спочатку змінивши власне життя.

У 1964 році в Альбукерке, штат Нью Мексико, сімнадцятирічна дівчина народила сина. Шкільна адміністрація заявила їй, що вона не зможе закінчити середню школу. Але вона відмовилася з цим миритися. Її звали Жаклін Ґіз. А дитина, яку вона була сповнена рішучості виховати, згодом стала однією з найвпливовіших людей на Землі. Бути вагітною підліткою в Альбукерке у 1960 ті роки було не просто складно, це вважалося скандалом. Коли після пологів Жаклін спробувала повернутися до школи, адміністрація відповіла їй відмовою. Але така відповідь її не влаштувала. «Я боролася і продовжувала боротися», згадувала вона пізніше. «Зрештою школа поступилася». Проте були певні умови. Вона не могла розмовляти з іншими учнями. Не могла їсти в їдальні. Мала приходити та йти через п’ять хвилин після дзвінка. Вона погодилася на всі ці умови. І закінчила школу. Її шлюб із біологічним батьком сина, Тедом Йоргенсеном, розпався. Коли вони одружилися, обоє були підлітками. Він мав проблеми з алкоголем. Вони розлучилися ще до того, як Джеффу виповнилося два роки. Раптово Жаклін опинилася сама з дитиною і без грошей. Вона влаштувалася секретаркою та заробляла 190 доларів на місяць. Цього ледве вистачало на оренду житла. Вона не могла заплатити навіть за телефон. Її батько встановив портативну рацію, щоб щоранку о сьомій годині вона могла зв’язуватися зі своїми батьками. «Саме завдяки цьому ми могли залишатися у квартирі», пояснювала вона пізніше. «Тому що мені не потрібно було платити за телефон». Вирішивши продовжити освіту, Жаклін вступила до вечірньої школи. Вона обирала заняття залежно від того, хто з викладачів дозволяв їй приводити із собою маленького сина. Вона приходила з двома спортивними сумками. В одній були підручники, в іншій, тканинні підгузки, пляшечки та іграшки, щоб зайняти маленького Джеффа. На одному з таких вечірніх занять вона познайомилася з молодим кубинським біженцем на ім’я Мігель Безос. Він приїхав до Сполучених Штатів у п’ятнадцятирічному віці, рятуючись від режиму Кастро, майже без грошей. Вони покохали одне одного. Майк, як його всі називали, усиновив Джеффа і дав йому своє прізвище. Разом Жаклін і Майк створили родину, у якій основою всього були наполеглива праця, освіта та великі мрії. Жаклін ніколи не припиняла вчитися. Вона відклала свої мрії про коледж, щоб виховувати сім’ю та підтримувати кар’єру Майка, але згодом повернулася до навчання. Коли їй було близько сорока років, вона знову вступила до коледжу. Вона була непохитною. У сорок років Жаклін Безос нарешті здобула вищу освіту. «Коли у сорок років я закінчила коледж Святої Єлизавети, я ще ніколи так не пишалася собою», розповідала вона. Потім, у 1995 році, її старший син звернувся до неї та Майка з пропозицією, яка звучала ризиковано. Джефф хотів звільнитися зі стабільної роботи на Волл Стріт, щоб заснувати компанію з продажу книжок через інтернет. Більшість людей тоді майже нічого не чули про інтернет. Практично ніхто не робив у ньому покупок. Він сказав батькам, що ймовірність банкрутства компанії становить 70 відсотків. Але вони все одно вирішили інвестувати. Жаклін і Майк вклали близько 245 тисяч доларів у стартап свого сина. Це був надзвичайно ризикований крок. Якби Джефф мав рацію щодо шансів, вони могли втратити все. Компанія називалася Amazon. До 2018 року вартість цих інвестицій зросла приблизно до 30 мільярдів доларів. Але гроші ніколи не були для Жаклін найголовнішими. Джефф Безос безліч разів публічно розповідав про свою матір. Він називав її історію «неймовірною». Він дякував їй не лише за фінансову підтримку, а й за фундамент, який вона заклала, за цінності, які прищепила, за приклад, який подала, за жертви, на які пішла, коли він був ще надто малим, щоб їх усвідомити. Жаклін Безос ніколи не прагнула бути в центрі уваги. Поки її син ставав одним із найвідоміших людей на планеті, вона тихо працювала за лаштунками. Вона стала однією із засновниць Фонду родини Безос, пожертвувавши сотні мільйонів доларів на освіту та охорону здоров’я.

Чотири дуже різні проєкти. І чотири різні точки, з яких може початися ваша зміна. Десь вам потрібно менше боятися. Десь стати сильнішим фахівцем для тих, хто проживає найскладніші втрати. Десь перестати зменшувати себе як експерта. А десь знову дозволити собі мріяти. Напишіть мені в особисті назву програми, яка відгукнулася найбільше.

Хто хоче зробити цей серпень точкою повороту - ловіть мої спеціальні пропозиції. Я зібрала кілька дуже різних програм. Для тих, кому зараз тривожно. Для тих, хто працює з найважчими людськими втратами. Для тих, хто професійно виріс і вперся у стелю. І для тих, хто наприкінці року хоче знову згадати, чого насправді хоче від свого життя. Обирайте. 1. КОЛИ СВІТ ТРИВОЖИТЬ Як жити, коли немає гарантій, і що робити, коли страшно за завтра 21-денна програма про тривогу, невизначеність і внутрішню стійкість. Попереду зима. Війна триває. Новини змінюються щодня. Ми хвилюємося за близьких, гроші, здоров’я, роботу, дітей, майбутнє. І дуже легко почати жити в режимі: ще трохи потерпіти; ще трохи почекати; от стане спокійніше - тоді я почну жити. Але життя не може весь час стояти на паузі. За 21 день ми будемо вчитися не «позбуватися тривоги», а краще розуміти себе в тривозі: що її запускає → що я думаю → що відбувається з тілом → що погіршує стан → що справді допомагає → як діяти наступного разу. І важливо: вам не потрібно буде багато вчитися. Короткі матеріали, практики, живі зустрічі, мої розбори ситуацій учасниць і простір, куди можна прийти зі своїм: «Мені страшно. Я знову себе накручую. Що зі мною і що я можу зробити?» Старт - 07.09 21 день, до 28.09 Вартість - 3000 грн до 15.08 - 2100 грн при оплаті сьогодні - 2000 грн 2. «МІЖ НАДІЄЮ І БОЛЕМ» Невизначена втрата: як бути поруч, коли немає відповідей Професійний курс для психологів, психотерапевтів, соціальних працівників, волонтерів, священників, координаторів допомоги та фахівців, які працюють із родинами зниклих безвісти, полонених, військових, ВПО та людей, які живуть у тривалій невизначеності. Невизначена втрата - один із найскладніших досвідів. Немає відповіді. Немає завершення. Немає внутрішньої крапки. І для фахівця тут недостатньо добрих намірів. Потрібна мова, яка не ранить. Розуміння родинної системи. Інструменти стабілізації. Уміння працювати з надією, безсиллям, мовчанням, сильними емоціями й конфліктом версій. Курс створений мною як лікаркою-психотерапевткою з 19 роками досвіду і поєднує клінічну глибину, реальні кейси, український контекст і практичні інструменти. Старт - 14.10 5 зустрічей у Zoom 1 раз на тиждень 19:00–21:00 Вартість - 5000 грн для ранніх пташок - 4500 грн до 15.08 - 4200 грн сьогодні - 4000 грн 3. 8-ТИЖНЕВА ОСІННЯ ПРОГРАМА ДЛЯ ЕКСПЕРТІВ Іноді наступний фінансовий рівень вимагає не ще одного курсу. А нових рішень. Я більше не хочу працювати по 12 годин. Я хочу чіткішу нішу. Я хочу практику, яка відповідає моєму життю, а не забирає його. Ідентичність експерта - це не те, що написано у шапці профілю. Її видно в рішеннях. У тому, яку ціну ви називаєте. Від чого відмовляєтеся. Яких клієнтів перестаєте «рятувати». Яку практику дозволяєте собі створити. Іноді стара модель практики просто перестає витримувати ваш професійний масштаб.Ви змінилися.А вона - ні. Саме тоді з’являється відчуття стелі. У цій програмі ми працюємо з професійною ідентичністю, позиціонуванням, цінністю, ціною, продуктом, внутрішніми обмеженнями й сміливістю перестати бути «зручним» експертом. Старт - 09.11 8 тижнів основної роботи + 3 тижні підтримки до Нового року у форматі відповідей на ваші питання. І ще важлива річ: я беру в цю програму не всіх. Перед участю ми говоримо особисто. Я хочу зрозуміти, де ви зараз як експерт, куди хочете прийти і чи справді ця програма відповідає вашому етапу. Мені важливо зібрати сильну групу людей, які готові не просто слухати, а змінювати. Умови та вартість - на особистій розмові. Усі, хто запишеться на розмову до 31.08, у разі зарахування отримають 10% знижки. Напишіть мені «ОСІНЬ». 4. КУДИ ПРИВОДЯТЬ МРІЇ? Передноворічний тренінг про мрії, потенціал і ваш 2027 рік Щороку я проводжу цей тренінг. І щороку він інший. Наше розуміння того, чого ми більше не хочемо і до чого вже готові.Ми підсумуємо 2026 рік, подивимося на свої обмежувальні переконання, повернемо собі здатність мріяти ширше, сформуємо образ 2027 року і знайдемо міст між мрією та реальністю 10–24 грудня Вартість - 2000 грн до 15.08 - 1500 грн при оплаті сьогодні - 1200 грн

1 липня 1976 року Тіна Тернер дочекалася, поки її чоловік Айк засне в номері готелю в Далласі. Для публіки вони були одним із найяскравіших музичних дуетів Америки. Айк Тернер — гітарист, композитор, продюсер і керівник гурту Kings of Rhythm — допоміг молодій Анні Мей Баллок розпочати професійну кар’єру. Саме він створив для неї сценічне ім’я Тіна Тернер, а згодом вони разом заснували Ike & Tina Turner Revue. Він допоміг їй увійти у світ великої музики, але поступово почав контролювати майже все: кар’єру, гроші й особисте життя Тіни. Того вечора її обличчя було набряклим, а на тілі залишилися сліди чергового побиття. Але цього разу вона вже ухвалила рішення. У кишені Тіна мала лише 36 центів і картку для оплати пального на заправках Mobil. Ні грошей. Ні чіткого плану. Ні людини, до якої можна було б звернутися по допомогу. Вона тихо вийшла з готелю Statler Hilton і побігла. Тіна перебігала шосе Interstate 30 у темряві, між автомобілями, що мчали на великій швидкості. Одна з вантажівок ледь її не збила. Вона не просто тікала від чоловіка. Вона рятувала власне життя. На іншому боці дороги стояв готель Ramada Inn. Керівник упізнав відому співачку, поселив її в номері та виставив біля дверей охорону. Три дні Тіна переховувалася там. Сліди на тілі поступово зникали. А її життя вже стало іншим. Через кілька тижнів вона подала на розлучення після 16 років спільного життя та роботи з Айком. Тіна не вимагала будинку, грошей чи прав на їхню спільну музику. Вона хотіла залишити собі лише одне — сценічне ім’я. Тіна Тернер. Вона пішла з боргами й майже без засобів до існування. У музичній індустрії були переконані, що її кар’єра завершена. Їй було 36 років, і доводилося починати все спочатку. Внутрішню опору Тіна знайшла ще 1973 року, коли почала практикувати буддизм Нітірена. В основі цього вчення — переконання, що кожна людина має в собі природу Будди й здатна змінювати власне життя: повторюючи «Нам-мьохо-ренге-кьо», послідовники прагнуть пробуджувати мудрість, мужність і співчуття та брати відповідальність за свої вчинки. За словами Тіни, ця щоденна практика допомогла їй повірити у власні сили й наважитися на зміни. Вона не збиралася зникати. Тіна погоджувалася майже на будь-яку роботу: знімалася в телевізійних програмах, співала в готелях, на місцевих ярмарках та корпоративних заходах. Крок за кроком вона будувала себе заново. А потім настав 1984 рік. У 44 роки Тіна випустила альбом «Private Dancer». І все змінилося. Альбом розійшовся мільйонними накладами, а пісня «What’s Love Got to Do with It» стала світовим хітом. Потім були «Греммі», виступ на Live Aid, роль у фільмі «Шалений Макс» і концерти на переповнених стадіонах. Жінка, яку музична індустрія вже списала з рахунків, стала світовою суперзіркою. Її новий творчий злет тривав десятиліттями. Понад 100 мільйонів проданих записів, вісім нагород «Греммі», почесна відзнака за життєві досягнення та любов мільйонів слухачів. Згодом у її житті з’явилася людина, з якою вона нарешті почувалася спокійною і захищеною. У 1986 році Тіна познайомилася з німецьким музичним менеджером Ервіном Бахом, який був молодший за неї на 16 років. Різниця у віці не стала для них перешкодою: вони прожили разом 27 років, а 2013 року одружилися у Швейцарії. Коли через кілька років нирки Тіни майже перестали працювати, Ервін віддав їй одну зі своїх. У 2023 році Тіна Тернер пішла з життя у своєму домі у Швейцарії. Їй було 83 роки. Вона залишила після себе не лише музику. Її життя стало доказом того, що можна втратити майже все — і все одно почати спочатку. У сорок. У п’ятдесят. У будь-якому віці. Іноді нове життя починається з 36 центів у кишені, картки для оплати пального і рішучості перейти на інший бік дороги. Тіна не чекала, що хтось прийде й урятує її. Того вечора вона сама перейшла дорогу, за якою почалося її нове життя.

Роман на все життя