Сьогодні про

Сьогодні про пекарні «БоХліб» Насправді, це не просто мережа пекарень, а частина великої історії холдингу «Хлібні інвестиції». В 2025-му він займав близько 8% українського ринку та входить до трійки лідерів хлібопекарської галузі. Зокрема, постачає продукцію в мережі супермаркетів «Сільпо», Novus, АТБ, «Ашан», «Фора». Усе почалося у 2018 році, з заводу Chanta Mount, на якому впровадили нову культуру: заморожений хлібний напівфабрикат без аналогів. Уже через рік в засновника Данила Триндюка з’явилася ідея створити «БоХліб» – мережу сучасних пекарень із акцентом на якісний, свіжий хліб. «Наші технологи передають рецепти та секрети приготування з покоління в покоління. Саме тому кожен хліб, круасан чи багет – частинка культури», – розпоавів мені про особливість пекарні Триндюк. Позиціонування «БоХліб» – простір хліба і кави. Асортимент хлібу – від класичного до бананового. Крім випічки, є власна кулінарія і напої. Розвивається «БоХліб» за франшизою. Сьогодні в мережі 20 пекарень. Якщо ви раптом захочете купити франшизу, підготуйте $7000 на паушальний внесок. Ще від $30 000 доведеться інвестувати у відкриття, яке окупиться за 18-24 місяців, кажуть в «БоХліб». Виторг «БоХліб» за 2024 рік – 96 млн грн. На секундочку, це майже в 3,5 рази більше показника роком раніше. Того ж року компанія увійшла до списку перспективних МСБ за версією Forbes – NEXT 250. Зупинятися мережа не планує. Наступний крок – стати національним брендом. Глобальна мета – 150 пекарень по всій країні. На фото: тато «БоХліб» Данило Триндюк.

Сьогодні про Riot Division Riot Division почався не з модної освіти й не з бізнес-плану. А з 30 худі, які простий хлопець Олег Мороз пошив для друзів. На початку 2000-х він жив у середовищі футбольних фанатів і вуличних бійок – це був період пошуку себе й способу виплеснути внутрішню напругу. Саме тоді з’явилася ідея одягу з вбудованими масками, конструкціями й функціональністю. Їх Олег шив сам. І з цього імпровізованого старту поступово оформилася спроба бренду: тоді він називався Out Law, а назва Riot Division з’являлася лише дрібним підписом унизу. Якість була далекою від ідеалу, але саме цей етап дав засновнику практичне розуміння, як працює індустрія зсередини. Після кількох невдалих спроб Мороз перезапускає бренд уже під назвою Riot Division і випускає мініколекцію: куртку з tyvek (паперової тканини), футболки, шорти та якісно зроблені худі. Паралельно він працює – у логістиці та продакшені – й вкладає зароблені гроші в пошив. Саме тоді формується ДНК Riot Division: технологічний одяг, складна конструкція, утилітарність і принципова відмова від декоративної моди. Важливим етапом стає перезбірка команди – Мороз припиняє співпрацю з партнерами, яких він трохи залучав на старті. Спершу знайомого з футбольного середовища, а пізніше – чувака, з яким познайомився в барі. Останній вклав в бізнес $1000 і займався продажами. Проте з ними не було спільних цінностей, тож Мороз почав працювати з давнім другом Андрієм Титаренком, який відповідає за маркетингові комунікації. Тоді ж з’явилася структура, нормальна робота з ритейлом і зрозуміла стратегія росту. Поступово бренд виходить за межі київського контексту. У 2017 році Riot Division уперше показується на міжнародній виставці SEEK у Берліні. Далі – повторні участі в Берліні, шоурум Cube у Парижі, Pitti Uomo в Мілані. Одяг Riot Division починають купувати в Європі, США та Азії. Після початку повномасштабної війни Riot Division не зупинився, як і концепт-стор на Рейтарській в Києві, та у Львові. В перші тижні команда безкоштовно передавала одяг військовим, теробороні та волонтерам – загалом більш ніж на 1 млн грн. Частина команди йде в ТРО, сам Мороз виконує бойові завдання. Для військових, медиків і рятувальників, до речі, діє довічна знижка 50% – не як кампанія, а як позиція. А цього місяця бренд анонсував велику колаборацію з ГУР. Сьогодні Riot Division – київський techwear-бренд із міжнародною аудиторією і чіткою ДНК: функціональний одяг, складна конструкція, технологічні матеріали. Без спроб сподобатися всім. Дуже мені подобається. На фото (автор – Serge Pro): тато бренду Олег Мороз.

Сьогодні про Sac Décoratif Цей бренд аксесуарів почався не з бізнес-плану і не з аналізу трендів. А з однієї сумки 1920-х років, повністю вишитої бісером. Її засновниця Sac Décoratif Маргарита Пятак розглядала годинами – і в якийсь момент стало ясно: «Хочу відтворювати архівні моделі у сучасному прочитанні, зберігаючи кутюрну майстерність», – розповідає вона. До моди Маргарита прийшла з ІТ. Після навчання на стиліста і роботи з клієнтками вона почала відчувати внутрішній конфлікт. Сучасна індустрія живе надто швидко: тренди з’являються і зникають щотижня. Їй же була ближча інша логіка – гардероб як колекція. Речі, які обирають надовго, а не «на сезон». Це і привело Маргариту до архівів – періоду, коли одяг і аксесуари були ближчими до мистецтва, ніж до масового продукту. Так сформувався Sac Décoratif – бренд, у якому історичні техніки не копіюють буквально, а переосмислюють, розповіла мені Маргарита. Дебютна колекція Roaring 20s – омаж «ревучим двадцятим»: епосі джазу, флаперок, театру і мистецтва жити красиво. До неї увійшли шість моделей сумок і три моделі рукавичок. Кожен виріб – у дуже обмеженій кількості: від трьох до двадцяти екземплярів. Ціни теж одразу задають рамку: сумки стартують від 620 євро, рукавички – від 130 євро. І це якраз той випадок, коли ціна напряму пояснюється процесом. У виробах – складна ручна вишивка бісером і стеклярусом, натуральні перли й корали, китиці, експериментальні поєднання кольорів і фактур. На одну сумку в середньому йде 25–30 годин ручної роботи. В окремих моделях з’являються тканини з «полірованою» поверхнею – характерна риса арт-деко й естетики Тамари де Лемпіцької, культової художниці міжвоєнної Європи. Назви сумок і рукавичок теж працюють як культурні маркери: Simultane – відсилання до Соні Делоне, художниці-авангардистки українського походження; Josephine – до Джозефін Бейкер, ікони джазової епохи; Greta – до Грети Гарбо, зірки німого та раннього звукового кіно. Sac Décoratif уже працює над наступними дропами, зберігаючи фокус на ремеслі й історії моди. На фото: мама Sac Décoratif Маргарита Пятак.

Сьогодні про INDX Нещодавно познайомилася з Мері Волошиною. Вона – співзасновниця британської агенції з операційного управління, що спеціалізується на відкритті закладів «під ключ». Прикольно, скажіть? З вас гроші, з INDX – будь-якого формату ресторан, налаштування усіх процесів, і подальша підтримка. У 2022 році Мері переїхала до Великої Британії через війну. До INDX у неї вже була сильна операційна база: власна кондитерська сучасних десертів, генеральне управління готелем Premier Hotels & Resorts, COO мережі 365Studio, побудова команд і процесів, відкриття нових локацій. Працюючи в топових ресторанних консалтингах Лондона, Мері бачила: різні фаундери, бюджети, амбіції – але однакова відсутність структури: «Десятки фаундерів з різними концептами, бюджетами, масштабами, але майже в усіх були однакові запити й однакові проблеми, які ніхто системно не вирішував», – розповіла мені Мері. Так з’явилася ідея INDX – сервіс, який бере на себе складність ресторанного бізнесу і робить його передбачуваним. Починалося все з кількох маленьких проєктів і «сарафану». У Британії це головний інструмент: поки тебе не рекомендують, тебе ніби не існує. Мері та партнер навмисно робили більше, ніж від них очікували, інколи – безкоштовно. Перші кейси, відгуки – і ланцюг запрацював. Маркером, що бізнес «відбувся», стали запити з інших країн – Азії та Європи. Великі мережі приїжджали відкривати заклади в Лондон і довіряли INDX весь процес. А найціннішим показником стали повторні клієнти. Були і помилки. Головна – занадто широке позиціонування на старті, каже Мері Компанія витрачала час на аудиторії, які не збігалися по цінностях. Правильним рішенням виявилося інше: документувати все з першого дня. Стандартизувати процес відкриття до найдрібніших підзадач, і будувати прозору комунікацію, щоб вирівнювати очікування. Наостанок – п’ять порад від Мері українським підприємцям у ресторанній сфері: 1. Будуйте процеси, а не сподівайтеся на таланти. Команда згорає в хаосі. Стандарти – тримають. 2. Делегуйте управління. Фаундер не має бути головним менеджером. 3. Якщо хочете масштабуватися – створюйте систему. Документація, стандарти, операційний фундамент. 4. Введіть щотижневі фінансові ритуали. P&L, кешфлоу, лейбор кост, відходи – це база для рішень. 5. Працюйте зі сценаріями. План мінімум на два варіанти розвитку подій дає контроль навіть у кризу. INDX сьогодні працює тільки в Лондоні, але ядро в Мері лишається українським – рух уперед, системність і віра в те, що бізнес можна робити по-іншому. На фото: мама INDX Мері Волошина.

Чергові сумні новини від українського бізнесу. Сьогодні підараша знищила одне з виробництв Juna Bags у Дніпрі. На жаль, є загиблі. Про це повідомила засновниця бренду Аріне Багдасарян в Instagram. Ракета прилетіла в швейний цех. На момент влучання, там були всі essence та матеріали на них. «Але це не зрівняється з людським життям», – написала Аріне. Наразі Juna очікує інформацію щодо допомоги сім‘ям загиблих. Про бізнеси Аріне розповідала раніше: В 2024 році в AmicaBag відбулося гучне відкриття магазину в центрі Києва. Я давно знайома з цим бізнесом і завжди було цікаво, хто за цим стоїть. Особливість бренду – це ритейл. Тобто AmicaBag не має власного виробництва, а працює з фабричним Китаєм, Італією і Україною. І засновниці Аріне Багдасарян вдалося побудувати з ритейлу лавмарк. Починалося все Запоріжжі в 2019 році. Аріне навчалася на магістратурі на вчителя англійської, і працювала контент-менеджером в ІТ-компанії. «Писала статті про програмне забезпечення і страшно це не любила», – розповіла мені Аріне. В той час, не знаю чи ви пам‘ятаєте, але були дуже популярні клатчі-пельмені від Ботега Венета. І от Аріне знайшла виробника сумок в цьому стилі, замовила їх на $300, зробила фотосесію вдома і виклала в інтернети. Першу сумку купили на ОLX, пригадує Аріне. А далі, як я люблю казати, – понеслося. До речі, Amica в перекладі з італійської – подружка. І тут важко не погодитися, сумка – дійсно є подружкою для дівчат. «Наші сумки мають привабливу ціну, щоб кожна дівчина могла собі дозволити бути в тренді та помоднічать», – говорить Аріне. За останній рік штат бренду збільшився втричі – з 7 до 21 людей. А оберт за попередні два роки – вп‘ятеро, за словами Аріне. Бустом стало відкриття офлайн-магазину: це збільшило Amica оберт на 30%. Аріне також власниця бренду сумок Juna, який стрімко набуває популярності. Це дитя – результат прагнення засновниці сворювати щось своє та особливе, яке виникло два роки тому. «Планувала запускати, як окрему лінійку в Amica. Але за півтора місяці до запуску, поспілкувавшись з іншими підприємицями, вирішила робити окремий бренд». У відкриття виробництва, першу партію в 150 сумок і запуск бренду Аріне вклала $20 000 (без маркетингу). Більшість сумок Juna –ручна робота. Шкіра та фурнітура в основному італійська. В асортименті – шопери, асиметричні багети, кросбоді, гаманці та ключниці з натуральної шкіри і замші. Juna дуже полюбився аудиторії не тільки за моїми відчуттями. Продажі за останній рік виросли в 10 разів, каже Аріне. Juna носять українські та іноземні інфлюенсери, про нього пишуть модні ЗМІ. На запитання щодо планів по обом брендам Аріне впевнено відповідає: в Amica з‘являться ще декілька магазинів по Україні. Juna ж чекає вихід на стабільні продажі за кордоном. На фото: Аріне Багдасарян, мама AmicaBag і Juna.

Сьогодні про Anoeses Влітку 2022 року в шкіряному корсеті цього бренду дала концерт Мадонна, панчохи Anoeses носить гітаристка Maneskin, його обирає актриса Джулія Фокс, співачка Charli XCX і ще купа світових зірок. Виторг бренду може бути до $3 млн на рік, рахував Forbes. Заснували бізнес українське подружжя Кості і Катерини Саввопуло, і Anoeses для них – не перша дитина. Почали в 2018-му з відкриття S39 – простору еротичних аксесуарів від різних виробників на столичній Шулявці. Вклали $5000 власних заощаджень і поставили за мету знайомити людей з різноманітністю еротичних ігор. Пробитися допоміг якісний контент. Костя – досвідчений майстер ню-фотографії – сам проводив усі фотосесії, моделлю була Катерина. З першими успіхами, подружжя вирішило закрити бізнес і перезапуститися, як бренд з власним виробництвом. «Хотіли зреалізувати свої естетичні ідеї та продумувати функційність речей до дрібниць», – розповідав Костя Саввопуло в одному з інтерв‘ю. Сфокусувалися одразу на міжнарожний ринок, і запустили продажі на Etsy. В асортименті – все для поціновувачів БДСМ‐культури. Це і шкіряні портупеї, і корсети, і бандажні комплекти, одяг із латексу... На Etsy український БДСМ-бренд виділявся ціною – вдвічі вищою за найдорожчий подібний товар на платформі. Це свідоме рішення засновників. Кажуть, було лячно, але клієнт всерівно прийшов. Допоміг, зокрема, кастомний підхід до виробів. Клієнти могли обрати колір шкіри і фурнітуру, говорить Костя. Ось так розвивалися рік, а потім вирішили піти шляхом власних онлайн-каналів продажів і працювати з світовими офлайн шоурумами. Магазин на Etsy, натомість, продали. Виробництво Anoeses до початку великої війни знаходилось в Києві, звідки його перенесли до Івано-Франківська, а потім назад в Київ. На жаль, в листопаді 2025 року підараша його зруйнувала, а бренду знову довелося шукати приміщення( Продаються товари бренду не тільки в Україні, а ще й їдуть до магазинів-партнерів по світу. Географія потужна – від США до Австралії. Крім одягу, білизни і аксесуарів, є свічки і парфуми. Якщо що, у бренду зараз розпродаж до чорної п‘ятниці🤫 «Наші аксесуари можуть служити роками, вони виготовлені з твердої та м’якої шкіри, яку ми замовляємо в Італії». Ще один проект бренду — освітня платформа ANOESES Education. Її Саввопуло запустили аби надати безпечний простір для вивчення сексуальності та інструментарій для втілення прихованих бажань у реальності. Anoeses працює над створенням розвиненої спільноти однодумців, які цінують відкрите спілкування між партнерами. І в них доволі непогано виходить, погодьтесь. На фото: батьки Anoeses Катерина і Костя Саввопуло. Джерело: Instagram Катерини.

Сьогодні про Ancient Smithy Це український бренд, який продає дизайнерські сокири на $1,5 млн на рік і відправляє 700–1300 замовлень щомісяця, 98% – за кордоном. Серед клієнтів – американські спецпідрозділи, астронавт NASA і Sony PlayStation, пише Forbes. Історія почалася у 2017 році, коли айтівець Михайло Пересунько захотів власний бізнес і вийшов на Etsy та eBay. Спершу пробував продавати ножі, але виробництво не масштабувалося. Потім на горизонті з’явився коваль, який мріяв робити сокири й був готовий «тягнути» обсяги. Михайло ризикнув – і за кілька років дійшов до $10 000 на місяць, після чого пішов з ІТ. Зараз у Ancient Smithy є своя майстерня в Ірпені, три партнерські кузні, кілька команд різьбярів і майстрів зі шкіри. В асортименті близько 150 позицій: сокири, томагавки, молоти та аксесуари. Частина моделей – за мотивами ігор та фільмів (God of War, Dark Souls, «Відьмак», молот Тора). Окремі дизайни перед запуском перевіряють американські юристи, щоб не полетіти з порушенням авторського права. Окремий буст бізнесу дала вірусність: наприклад, ролик на YouTube, де американський блогер Кайл Хілл тестує сокиру Кратоса від Ancient Smithy, зібрав понад 600 000 переглядів і утричі підняв продажі цієї моделі. Частина сокир йде фанатам, частина – корпораціям і спецпідрозділам як подарунки та відзнаки, частина – у форматі «весільних» сетів для дружбів. Основний трафік бренду – Google Ads і внутрішня реклама маркетплейсів, плюс свій сайт на Shopify. Цікаво, що прямі колаборації з блогерами себе не виправдали – найкраще спрацьовували відгуки тих, хто сам купував продукт. Через постійний дефіцит майстрів команда зараз запускає нове виробництво в Ірпені й робить ставку на власний сайт, бо магазини на маркетплейсах не раз блокували. Наступна планка — вийти в офлайн у США. На фото: тато Ancient Smithy Михайло Пересунько.