Radial Matrix

І пропоную невеличкий інтерактивчик — поділитись своїми улюбленцями в коментарях. Най прекрасне буде тут останнім🙂 Не книжками ж єдиними ділитись) Мої дві мордасі: Моллі і Макс😸

Друзі, сталось непередбачуване — я беру перерву і трошки в серпні відпочину від книжок, інформації й каналу. Час погладити траву😅 До зустрічі восени з новими цікавинками й новим запалом та настроєм.

У 1970 році Майкл Крайтон у співавторстві зі своїм молодшим братом Дугласом Крайтоном написав роман під спільним псевдонімом Майкл Дуглас. Книга вийшла друком під назвою Dealing: Or the Berkeley-to-Boston Forty-Brick Lost-Bag Blues. І як для співавторства, брати працювали незвично — спершу Майкл написав рукопис від початку до кінця, потім Дуглас повністю його переписав, а після цього Майкл ще раз відредагував текст. Однак найцікавіше в цій історії інше. У 1994 році вийшла екранізація іншого роману Майкла Крайтона Disclosure, і головну роль у фільмі зіграв хто б ви думали — саме актор Майкл Дуглас — повний тезка їхнього спільного псевдоніма.

В 1950-х роках Кормак Маккарті під час служби у ВПС США близько двох років провів на Алясці. Його направили на базу Elmendorf AFB біля Анкориджа. Спочатку він виконував звичайні службові обов’язки, та згодом став ведучим нічного радіошоу на військовій станції, де крутив платівки й розважав слухачів довгими полярними ночами. (Лише уявіть Кормака саме в такій ролі — ото і я не можу😅) Цікаво, що саме там він по-справжньому занурився в читання, щоб убити час і не з’їхати з глузду від нудьги. Він наздоганяв літературу, яку майже не брав до рук у юності. (Що ото ще робити на тій Алясці? 😅) Після демобілізації він повернувся до університету в Теннесі, але, як стверджують дослідники, вже з іншим ставленням до книг і письма. (Однак той університет він так і не закінчив)

Справжнє ім'я письменника Льюїса Керрола — Чарльз Латвідж Доджсон. Утім, сам він називав себе Додо — так само, як і птаха. І навіть більше — він себе зробив героєм книги про Алісу, додавши у твір «Пригоди Аліси в Дивокраї» За найпоширенішою версією, це прізвисько було пов'язане з його заїканням: через ваду мовлення Доджсон іноді вимовляв своє прізвище як «До-до-Доджсон».

Роберт Гайнлайн здобув значний успіх завдяки серії юнацьких науково-фантастичних романів, написаних спеціально для підліткової аудиторії в 1950-х — на початку 1960-х років. Останньою в цій серії стала «Марсіанка Подкейн» — історія про кмітливу марсіанську дівчинку Подкейн Фріз та її брата, які потрапляють у небезпечні пригоди на шляху до Венери та Землі. У першій версії роману, яку Гайнлайн надіслав видавцеві, наприкінці книги головна героїня гине — вона повертається, щоб врятувати розумну венеріанську істоту, і помирає від вибуху, захищаючи її. Однак видавець відмовився приймати такий фінал для «дитячої» книги і зажадав переписати його, залишивши Подкейн живою — хай і з тяжкими травмами. Гайнлайн таки пішов на поступку, але вкрай неохоче: порівняв зміну з переписуванням «Ромео і Джульєтти» зі щасливим кінцем і заявив, що це буде його останній роман для цього видавництва. Утім оригінальний трагічний фінал усе ж було опубліковано 1993 року видавництвом Baen Books. І тепер, за наполяганням дружини Гайнлайна роман зазвичай видається з обома варіантами фіналу.

Лемоні Снікет — літературний псевдонім американського письменника Деніела Гендлера, автора серії книжок «Лихо та й годі» (A Series of Unfortunate Events), яка багатьом відома завдяки екранізаціям — фільму з Джимом Керрі та серіалу з Нілом Патріком Гаррісом, виявляється грав на акордеоні в проєктах інді-гурту The Magnetic Fields, зокрема на їхньому напевне найвідомішому потрійному альбомі 69 Love Songs. Гендлер хоча й був лише у ролі запрошеного виконавця для кількох композицій, але це не завадило йому давати інтерв'ю для буклета альбому. Також виступав із гуртом на кількох концертах.

У своєму щоденнику Віктор Гюго стверджував, що в першу шлюбну ніч 1822 року він займався коханням зі своєю дружиною Адель Фуше дев’ять разів (sic!). І можливо він там і перебільшує (як і майже кожен чоловік😅), але факт є фактом, що ця ніч виявилась непростою для молодої Адель. Дослідники пишуть, що після цього її почуття до чоловіка кардинально змінилися, і сексуальне життя подружжя швидко охололо. Згодом Адель взагалі припинила інтимні стосунки (щоправда після народження п’ятьох дітей), а Гюго активно шукав задоволення в інших місцях — ставши почесним відвідувачем борделів.

У 1847 році вийшов роман Емілі Бронте «Грозовий перевал», але тоді його було опубліковано лише як частину тритомного видання. Перші два томи займав саме «Грозовий перевал», а третій містив роман «Аґнес Ґрей» її сестри Анни Бронте. Хоча обидва твори вийшли в одному виданні й були написані приблизно в той самий період, та вони не мають між собою жодного сюжетного чи смислового зв'язку. Таке поєднання було суто видавничим рішенням. У тодішній Англії тритомні видання були надзвичайно поширеною формою публікації художньої прози, адже саме вони приносили найбільші прибутки видавцям і бібліотекам. Роман швидко здобув популярність, і вже за кілька років його почали видавати окремою книгою.