Думай придумуй

«Гра на вибування» —Бойченко. Дуже класні, іронічні, болючі, політичні, прямі, талановиті фейлетони. Дуже чекаю на щось більш свіже від Олександра, бо вже відбулось стільки всього за час, як він зібрав ці короткі тексті в книгу. Від початку повномасштабного вторгнення він нічого не писав, а стільки всього відбулось, що хотілось би прочитати саме від нього Читала знову з таким видом

Читаю отак зараз

Але «Часосховище» — на 7 голів краще, тому, якщо плануєте відкривати для себе автора, починайте з неї

І от читаю я цю книжку і бачу альтернативну реальність, альтернативу гілку розвитку подій, коли тато помирає і ти почуваєшся так, як Ґеоргі. Це цікаво! Але от зараз сестра мого тата Олена, побачила, що я на морі і згадала, що тато дуже любив море, і я теж це, якимось чином знаю і море теж люблю (а ви знали, що не всі люблять море?)

Ґеоргі Ґосподінов «Садівник і смерть» Це книжка спогад про батька автора, про його сад і те, як рак забрав його життя (двічі). Не дивлячись на те, що текст про смерть він світлий і обнадійливий, про родину і памʼять. Цікаво, що я випадково взяла з собою дві книжки, що пронизують різні культурні особливості: обряди, їжа і так далі. У Філіпа Рота — євреї. Тут — болгари. Книга гарна, тема для мене цікава тим, що ми з Сонею теж втратили батька, він помер 2 роки тому, у нас була велика пригода з тим, щоб розшукати його тіло в Європі і поховати, але те, що описує автор зовсім не схоже на наш досвід. Він описує перше Різдво без тата, першу мандрівку перед якою тато не побажав йому «безпечної дороги», (Ґосподінов вже й сам тато), і інші точки, де він відчуває, що тата більше нема. Важко втратити те, чого ніколи не мав, тому нас всі ці сентименти недоступні, бо ми ніколи не були близькі і присутні в житті один одного, хоча ми до кінця його життя підтримували звʼязок, але звʼязок і близькість не одне й те саме.

Значить, коротка єврейська історія родини. Село Велика Сейдеменуха засноване 1807 року переселенцями з Могилівської, Чернігівської та Вітебської губерній — це були єврейські землероби, яких Російська імперія цілеспрямовано переселяла на південь, щоб залучити до сільського господарства. (Наші серед них) Радянський період — єврейський національний район. 8 вересня 1926 року окружний виконком утворив національний єврейський Сейдеменуйський район, який у 1927-му перейменували на Калініндорфський, а село стало Калініндорфом. Це був справжній центр — на початку 1930-х район населяли понад 16 тисяч осіб, з них 12 916 євреїв, 3492 українці, 722 німці Занепад. У 1920-х частина єврейського населення справді покладала надії на радянську владу, яка обіцяла соціальний захист і розвиток, але вже в 1930-х репресії, розкуркулення, розстріли й політичні чистки знищили чимало жителів громади. Після війни громада фактично перестала існувати — ті, хто вижив, або емігрували, або стали жертвами радянських репресій. (Ця частина нашої гілки емігрували до Ізраїлю) Це все татові родичи, татового тата, і там теж тато, бо скоріш за все наш дід позашлюбний син одного з представників цього древнього роду, але єврейську кров я відчувала в собі завжди)))))

Враховуючи що я знайшла за допомогою генетичного тесту наших єврейських родичів, які є нащадками єврейського роду, історія якого відома їх родині на 200 років назад, то думаю, я цілком, можу колись сказати своєму сину «не приводь додому цю шиксу» ахаххахахахахах

Синдром Портноя Філіп Рот Суцільний монолог, потік мовлення в кріслі психоаналітика. Александр — єврей, син єврейський батьків в еміграції до Америки. Александр Портной вивалює все: мастурбацію, матір, провину, ненависть до себе, сексуальні невдачі — і робить це голосно й безсоромно «У мене відчуття що я син з єврейських анекдотів, тільки не анекдот, а моє життя, докторе» Істеричний, наростаючий, комічний голос. На деяких сторінках прям хіхікала, не часто таке буває. Майже вся історія побудована навколо мастурбаціі. Гарного читання))) Читати варто не заради сюжету, його тут нема, а заради форми. Книгу порадила Ніка Чулаєвська на Літосвіті, яку була її редактором.

Що беру з собою в Грецію: + два купальника

Нескінченна історія Міхаель Енде Я її купила, бо думала, шо це фентезі, а виявилось, шо це фентезі «класика дитячої літератури» Прочитала більше половини, завершувати не буду, бо це така ідеальна книга, щоб читати дітям перед сном (6-12 років, думаю), щоб мандрувати разом з героям. Теми дуже класні: про бажання, сміливість, дружбу, впевненість. Я от прям читала і згадала, як мені читали батьки в дитинстві і треба було почекати завтра, щоб дізнатись, що буде далі!