🇺🇦Дубовик. Право та держава

Channel photo updated

Українці – це нація, яка вміє і має право ставити складні питання та вимагати відповідей. Це ознака нашого внутрішнього здоров’я та усвідомленої громадянської позиції. Сьогоднішні дискусії навколо державного управління вкотре доводять: наше суспільство не є байдужим, і кожне слово, сказане громадянином, має значення. Це і є та свобода, за яку ми боремося. Водночас дискусія повинна робити нас сильнішими і призводити до правильних висновків. При цьому жодні особисті емоції чи симпатії не можуть підважувати спільну боротьбу проти ворога. Ми не маємо права дозволити емоціям чи суперечкам послабити нашу головну силу – єдність. Ми маємо спрямувати всю нашу енергію та силу в єдине русло – для боротьби проти окупанта. Наша сила – у здатності дискутувати, але залишатися єдиним фронтом, де кожен на своєму місці продовжує наближати наш спільний успіх. Єдність, витримка й довіра до української держави сьогодні є такою ж зброєю, як професіоналізм наших військових. Ми зупинили навалу ворога, продемонструвавши окупантам та всьому світу безпрецедентну єдність. Маємо зберігати її: громадянське суспільство, парламент, Президент, уряд, Сили безпеки та оборони. Працюємо разом. З холодним розумом і гарячим серцем. Саме від нашої відповідальності сьогодні залежить майбутнє наступних поколінь. Україна вистоїть. Слава Україні!

Що таке Українська державність? Вона не дорівнює незалежності та охоплює набагто довший період - більш ніж тисячолітню історію від Київської Русі. Державність пройшла крізь різні епохи, випробування та боротьбу, але ніколи не переривалася у прагненні українців мати власну державу. Державність для України є результаом багатовікових процесів творення процесів та інститутів, мудрості, жертовності та незламної волі багатьох поколінь. Сьогодні ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи. Державність проявляється у чесній праці, служінні суспільству, повазі до закону та вірі у власну країну. Саме так ми будуємо сильну, сучасну та справедливу Україну. Нехай цей день надихає берегти нашу державу, зміцнювати її інституції, примножувати її здобутки та пам'ятати, що найбільша сила України - у її людях. З Днем Української Державності! Слава Україні!

А виявляється ніхто навіть не думав робити такий переклад документів. Тобто особи, які мають визначальні голоси, навіть не здогадаються змісту наданих документів й не мають уявлення про що вони. І я зараз навіть не говорю про необхідність розуміння українського законодавства чи історичних правових реалій, у яких формувалися відповідні документи з 1991 року. ☝️Ну і про голосування, коли 4 голоси важать менше ніж 2, вже здається обговорено-переговорено. Свідомо надаючи, навіть в якості тимчасового заходу, більшу вагу певним голосам перед іншими, ми перетворюємо українських представників конкурсної комісії - в статистів, роль яких, в кращому випадку, надати легітимності процедурі в вже сформованому рішенні. Не більше. Наступний мій допис буде про те, що ж варто робити та змінювати та чи варто робити. Спойлер - варто.

ЯКІ КОНКУРСИ НАМ (НЕ)ПОТРІБНІ? Частина 2. Враховуючи кількість подій за останній час, які надають як прихильникам та й опонентам конкурсних процедур занадто багато аргументів, переходжу до обіцяної другої частини своїх роздумів та нотаток, які зроблені за останні роки спостереження за всіма змагальними процедурами в публічному секторі. Й цього разу частина, присвячена не сутісним, а процедурним моментам конкурсів. Судячи з тих питань, які я отримував в особисті повідомлення, механіка проведення конкурсів залишається для багатьох тайною вкритою темрявою. Від широкої громадськості приховані багато процесів, які на мій погляд мають бути навпаки максимально відкритими, адже є вирішальними під час конкурсних процедур. ☝️Перший з них - висування членів конкурсних комісій. І не має значення представниками міжнародної чи української частини вони є. Механізм висування є непрозорим в обох випадках. Особливо цікавими виглядають дискусії щодо доброчесності окремих членів конкурсних комісій, при відсутності взагали механізму перевірки їхньої власної доброчесності. Це ж напевно не ок, коли чоловік однієї поважної голови однієї з комісій, отримує заробітну плату в компанії, яка продовжує працювати в державі-агресорі? Й ця голова при цьому є представником міжнародної частини комісії. Кандидату на посаду за таких обставин, поставили б таку незлічену кількість питань, які, скоріш за все, були б ще й предметом публічного обговорення в засобах масової інформації. Але якщо ти голова комісії - то хто тобі буде задавати питання? А напевно треба. Але всьому свій час. ☝️Наступним кроком є формування переліку так званих помічників членів комісії або робочої групи конкурсної комісії. За таким неприкметним визначенням приховані насправді люди, дискреція повноважень яких, перебуває десь на рівні диктаторів з другої сотні Democracy Index by The Economist. Адже тут й отримання інформації з усіх можливих та неможливих джерел. Й формування дос’є на кандидатів, яке в кращому випадку захищене чесним словом. Й формування переліку питань до кандидатів та багато всього іншого. При цьому, якщо ПІБ членів комісії хоч б відомі, то прізвища помічників та механізми їх визначення захищені кращі ніж українські державні реєстри. Особисто направляв запити щодо помічників конкурсних комісій й на жоден не отримав відповіді. При цьому відповідальність за ненадання такої інформації - не передбачена. Уявляю якби держслужбовці мали б таки дискреційні повноваження, то через скількі б постало питання про реформування такої системи? ☝️А далі йде етап, який насправді є найбільш контраверсійним й частково я його піднімав в своєму попередньому пості. Це - формування переліку питань кандидатам та визначення часу надання відповіді на них. Такий абсурд, як під час цього кроку, можна зустріти тільки під час голосування та визначення переможців. Адже: ✅Перелік питань не затверджується конкурсними комісіями. В кращому випадку кандидат отримує перелік питань підписаних головою або членом конкурсної комісії, в гіршому - лист на email без підпису взагалі будь кого. ✅На відповіді кандидатам надаються від 3 до 7 днів, як правило, з вимогою встигнути не просто надати відповіді, а ще й надати підвтерджуючі документи. Про питання про будинок бабусі 1986 року побудови я вже писав, а ось як читачам вимога надати підтверджуючі документи витрат на таку побудову? Напевно треба було зберігати їх як скарб протягом 40 років. ✅Після надання відповідей на перший раунд запитань за декілька днів кандидат отримує другий та наступні раунди, які насправді не обмежені за кількістю й нерідкі ситуації, коли кандидат ледь не в день співбесіди вимушений надавати якісь ще додаткові відповіді. ☝️І от нарешті кандидат, пройшовши всі попередні кола пекла, опиняється перед конкурсною комісією й раптом дізнається, що якась частина цієї конкурсної комісії не володіє державною Українською мовою. Він задає цілком логічне питання - чи було здійснено переклад наданих відповідей та долучених документів, щоб іноземні члени конкурсної комісії могли зрозуміти та проаналізувати відповіді.

Один з чергових тисяч фотодоказів, які будуть досліджуватися під час невідворотного майбутнього Спецтрибуналу над причетними до війни проти України російськими посадовцями. Відповідальність неминуча та агресор буде обовʼязково покараний!

Ну а далі розпочинаються питання обмежені лише простором для фантазії, віком кандидата та кількістю життєвих обставин, в яких йому доводилося побувати. Тут і питання від конкурсної комісії про «неправильні» на думку когось, голосування в різних процедурах, й неправильні місця роботи, й повідомлення в різних засобах масової інформації, які розміщуються на сайтах-помийках, які навіть не індексуються в пошукових системах. Особисто дивився співбесіду, на якій кандидата питали про повідомлення про нього на форумі (пам’ятаєте багато років тому були такі способи комунікаціЇ) й вимагали надати пояснення стосовно розміщеної там інформації. В наступному пості розберу технічні моменти діяльності комісій (а вони є дуууже важливими), в тому числі щодо процедури прийняття рішень, а потім вже перейду й до власних висновків та пропозицій. Адже не обговорюючи наявні проблеми, а роблячи вигляд, що все ідеально, ми стаємо заручниками тих самих вад, які мають неконкурсні процедури призначень, перетворюючи конкурси лише в легітимізацію заздалегідь визначених переможців.

ЯКІ КОНКУРСИ НАМ (НЕ)ПОТРІБНІ? #роздуминаприкінцітижня. Частина 1. Спостерігаючи за черговою дискусією, яка розгортається стосовно необхідності запровадження конкурсів на ті, чи інші посади та прийнявши участь в обговоренні презентованого Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives дослідження щодо наявної практики участі міжнародних експертів в таких конкурсних комісіях, не можу не озвучити свої думки. Як людина, яка за останні три роки передивилася сотні годин співбесід під час різних конкурсів на різні посади та дослідивши майже всі наявні конкурсні процедури (після держслужби можу сміливо йти працювати експертом з проведення конкурсів), в тому числі прийнявши участь в деяких з них особисто, сформував власну точку зору, яку готовий відстоювати та дебатувати на будь яких майданчиках. Всі конкурсні процедури умовно можна розділити на три великих узагальнених етапи. 1️⃣ Будь-який вид перевірки знань (тести або практичне завдання, або і те, і те) 2️⃣ Будь-який вид перевірки психологічно-когнітивних здібностей 3️⃣ Будь-який вид співбесіди з конкурсною комісією (модель голосування після таких співбесід не така важлива, адже суть та сенс питань, які ставляться кандидатам є тотожними) ☝️Перевірка знань та навичків нажаль є намейнш важливою складовою. Вона може бути повністю автоматизовоною, або з фактором людського втручання, й в кращому випадку повпливає на якесь рейтингове розташування перед фінальним етапом співбесіди, але за великим рахунком її завдання не виявити найрозумнішого претендента на посаду, а не пустити далі найслабкіших. ☝️Проблематика перевірки психологічно-когнітивних здібностей десь багато в чому перекликається з попереднім моїм твердженням, але трохи ускладнюється різними моделями перевірки таких здібностей й відповідно різними підходами компаніями-монополістами, які представляють послуги проведення таких тестувань (сподіваюся я не розкрив секрет Полішинеля, що цей ринок є агресивно антиконкурентним й замонополізованим?). ☝️Ну і перейдемо до найцікавішого етапу на мій погляд - співбесіди на перевірку доброчесності. Першим та найвищим національним законодавчим джерелом, де вживається термін «доброчесність» є стаття 127 Конституції України яка визначає, що «на посаду судді може бути призначений громадянин України, який є компетентним та доброчесним». При цьому Закон України «Про запобігання корупції» не містить визначення терміну «доброчесність», хоча містить згадки про нього. Закон України «Про державну службу» трактує це поняття наступним чином: доброчесність – це коли дієш в інтересах суспільства, а не у власних цілях. Вікіпедія надає декілька визначень поняття доброчесності, але в контексти конкурсів найбільш релевантним є таке: ✅доброчесність — це необхідна морально-етична складова діяльності державного службовця, яка визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго відношення до громадян та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов'язків та розпорядженні державними ресурсами. Верховний суд зробив декілька спроб надати визначення доброчесності, зокрема в справі №9901/355/21. Однак, що ж насправді є предметом дослідження під час таких співбесід та які дискреційні межі питань членів конкурсних комісій? Розпочинається все з дослідження родинних зв’язків. При цьому на ключове питання, яким чином конкурсант може відповідати за дії чи вчинки своїх родичів, з якими він навіть може не спілкуватися - невідомо. Незрозумілим також залишається питання, якою має бути глибина дослідження родинного дерева з боку конкурсної комісії та яким рівнем доброчесності мають володіти родичі такого кандидата. Адже може хтось з них вбив останнього мамонта або з’їв яблуко з не того дерева. Продовжується все питаннями підстав набуття майна без жодного обмеження щодо строків надбання такого майна. Особисто надавав пояснення щодо підстав набуття майна моєю бабусею в 1986 році (за три роки до мого народження). Абсурд? Та ні, звичайний опитувальник від звичайної конкурсної комісії.

«Історики майбутнього сперечатимуться, - хто, коли й де винайшов це слово - рашизм. Зрозуміло лише, що виникло воно майже одночасно в багатьох українських головах, охоплених гнівом і гіркотою. Слово це одразу стало загальнонародним, широковживаним знаком ненависті до російського агресора. Уже 22 квітня 2022 року відомий американський історик Тімоті Снайдер у статті в The New York Times Magazine зафіксував появу нового терміна рашизм на тлі повідомлень про злочини російської вояччи-ни на українській землі в Ірпені, Бучі, Маріуполі.»

Продовжуючи роботу над дослідженням стану сучасної судової системи в Україні в порівнянні з іншими країнами, заглибився в питання подання різного виду декларацій суддями. Порівняльний аналіз міжнародного досвіду демонструє цікаву тенденцію: універсальної моделі не існує. Україна наразі застосовує одну з найбільш інтенсивних моделей контролю за суддями у світі. Більшість розвинених демократичних держав не вимагають від суддів одночасного щорічного майнового декларування, декларування родинних зв'язків та декларацій доброчесності. Натомість вони концентруються на запобіганні конфлікту інтересів, контролі додаткової діяльності та точковому фінансовому контролі щодо окремих категорій суддів. Існують дві принципово різні філософії контролю Східноєвропейська модель (Україна, Румунія, Болгарія, країни Балтії) Базується на: ✅ повному фінансовому контролі ✅ регулярному декларуванні майна ✅ перевірці доброчесності ✅ контролі родинних зв'язків Західноєвропейська модель (Велика Британія, Німеччина, Нідерланди) Базується переважно на: ✅ контролі конфлікту інтересів ✅ декларуванні додаткової діяльності ✅ декларуванні зовнішніх доходів Повного майнового декларування для всіх суддів переважно немає. Окремої уваги заслуговує французька модель, яка поєднує елементи обох підходів: ☝️майнове декларування застосовується до окремих категорій суддів та подається при вступі на посаду, припиненні повноважень або за наявності істотних змін майнового стану. Цей досвід вкотре підтверджує - ефективність побудови судової системи визначається не кількістю декларацій, а її здатністю забезпечувати довіру суспільства, запобігати конфлікту інтересів та гарантувати доброчесність судової влади.

З ДНЕМ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ! Цього року виникло бажання не обмежитись лише привітанням до цього дня, а трохи скористатись власними посадовими правами та дослідити архівні документи, які стосуються листування Президентів України з передбаченими Конституцією України органами та гілками влади. На це бажання наштовхнула одна зі статей присвячених Дню Конституції, де це свято названо «найхимернішим святом» з усіх державних свят. Не дивлячись на певну контраверсійність цієї тези, мені, як правнику, складно було втриматися та не пошукати одні з перших прикладів застосування наданого Президенту України статтею 94 Конституції України права повернути закон (право вето) зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду через його суперечність Основному Закону. Цим конституційним правом Президенти України користувалися неодноразово й на мій погляд воно є одним з базових елементів системи стримань та противаг, закладених в нашу Конституцію, який працює. Одним із ранніх і показових прикладів реалізації цього конституційного механізму стала історія ухвалення Закону України «Про місцеві державні адміністрації». У 1997–1998 роках Президент України чотири (❗️) рази повертав його до Верховної Ради України з пропозиціями щодо приведення окремих положень у відповідність до Конституції України. Серед ключових аргументів - необхідність неухильного дотримання конституційних норм щодо організації виконавчої влади та недопустимість ухвалення законів, які суперечать Основному Закону. Верховенство Конституції - це не абстрактний принцип, а щоденна відповідальність усіх, хто бере участь у творенні права. Це основа сильної влади, справедливого правосуддя, ефективного управління та фундаменту української державності. Сьогодні, коли Україна бореться за свою свободу, незалежність і європейське майбутнє, повага до Конституції залишається однією з найважливіших передумов сильної держави. Адже саме верховенство права і верховенство Конституції має бути корінням української державності. Шануймо Конституцію. Захищаймо верховенство права. Будуймо сильну Українську державу. З Днем Конституції України! Слава Україні! 🇺🇦

КОНКУРС АРМА. РОЗПОЧАТИ НЕ МОЖНА ПРОДОВЖУВАТИ. ДЕ СТАВИТИ КОМУ? Є речі, які в певний момент стають не особистим питанням, а ціннісним конфліктом, який проходить червоною ниткою крізь функціонування державного апарату та систему державного управління. І з цього часу розмір цієї проблеми виходить далеко за межі однієї ситуації та одного прикладу. Для мене таким ціннісним конфліктом став конкурс на посаду голови АРМА. Залишаючись прихильником меритократичних піходів до державної служби не припиню дивуватися та не збираюся замовчувати дискреційні та волюнтариські підходи деяких людей та інституцій до, як виявляється, обтяжливих для них завдань та повноважень, які іноді значно перевищують їхні можливості. Вчора вийшло моє інтерв’ю на Youtube каналі «Особистість з Сергієм Дойком», де ми говорили про конкурс на посаду Голови АРМА, реформу правосуддя та довіру до державних інституцій. Для мене ця розмова особлива, адже вперше я доносив свою позицію не через власну FB сторінку, а значно ширшим інструментарієм спілкування з громадськістю. Під час ефіру обговорили: ❓чому ситуація навколо конкурсу в АРМА стала показовою для всієї діючої системи конкурсів за участю міжнародних експертів ❓навіщо в фундамент нового конкурсу вже закладаються проблеми, які матимуть юридичні наслідки ❓чому проведення нового конкурсу в законний спосіб можливо лише після внесення змін до закону про АРМА ❓що відбувається, коли механізми конкурсних процедур перестають бути прогнозованими та результативними ❓чому я, як кандидат, який отримав найвищі результати за підсумками оцінювань, які не передбачали людського фактору, так і не був рекомендований до призначення ❓яке значення має АРМА для управління арештованими активами та економічної безпеки держави ❓як затягування конкурсів впливає на довіру до державних інституцій та державної служби загалом ❓чому питання незалежних та професійних конкурсів напряму пов'язане з верховенством права та європейським майбутнім України Це не лише розмова про АРМА. Це розмова про те, чи готові ми всі дотримуватися правил, коли результат конкурсу не збігається з очікуваннями тих, хто має вирішальний вплив на такий конкурс. https://youtu.be/ewuznzpuJgI?si=QsTBY8bJh2o8u4D4

Запальне літо в Криму від ССО 🚀

З Днем державного службовця! 👨‍💼🧑‍💼Сьогодні день людей, які вміють одночасно готувати проєкти актів, відповідати на десятки листів, пояснювати очевидне, погоджувати непогоджуване та нести відповідальність за рішення, які часто ухвалюють зовсім інші люди. Адже бути державним службовцем в Україні у 2026 році - це: ✅читати документи обсягом у сотні сторінок швидше, ніж більшість читає новини ✅отримувати завдання з позначкою «терміново» настільки часто, що вже виникає питання, чи існують завдання без цієї позначки ✅працювати в умовах постійного дефіциту часу, людей і ресурсів ✅бути винним у всьому - від затримки реформи до поганої погоди ✅пояснювати громадянам, керівникам, міжнародним партнерам і журналістам одну й ту саму річ різними словами ✅знати, що таке дедлайн, і водночас розуміти, що справжній дедлайн настає тоді, коли тобі пишуть: «Треба було ще вчора». Але якщо без жартів, державна служба сьогодні - це про людей, які щодня забезпечують роботу держави під час війни, реформ, криз і постійних викликів. Тому вітаю всіх колег, які продовжують працювати заради того, щоб державні механізми рухалися. І нехай хоча б сьогодні «дуже термінове» завдання дочекається завтра. Зі святом!

#книгатижня 📕 Американська система влади. Повноваження та мета (17 видання) «Однак 1990 року Верховний Суд залишив в силі наказ суду нижчої інстанції, що заборонив «Cable News Network» (CNN) транслювати записи розмов між колишнім панамським диктатором Мануелем Норʼєґою та його адвокатом, які нібито були зроблені американським урядом. Було вирішено, що CNN можна заборонити транслювати ці записи, допоки суд першої інстанції не прослухає їх і не вирішить, чи порушить їх трансляція право Норʼєґи на справедливий судовий розгляд»

Взяв участь у фаховій дискусії щодо майбутнього адвокатури в Україні. Саме адвокатура є одним із ключових інститутів правової держави. Саме вона забезпечує реалізацію права на захист, доступ до правосуддя та зміцнює довіру громадян до правової системи. Під час обговорення окремо зупинився на питанні реформи адвокатури. Висловив припущення, що каталізатором для її актуалізації стала тривала відсутність повноцінних демократичних виборчих процесів в органах адвокатського самоврядування. Окремо наголосив, що адвокатура в країнах Європейського Союзу не є уніфікованим інститутом та її реформа не є обов’зковою вимогою для всіх кандидатів в члени товариства. Європейські країни мають різні моделі організації адвокатури та її діяльності, і жодної універсальної системи не існує. Головне питання полягає не у виборі конкретної моделі, а у відповідності інституцій демократичним стандартам, принципам прозорості, підзвітності та ефективного самоврядування. Переконаний, що майбутнє української адвокатури має формуватися через відкритий професійний діалог між адвокатською спільнотою, державою, науковцями та громадянським суспільством. Лише спільно можна знайти рішення, які зміцнять незалежність адвокатури та сприятимуть розвитку правової держави в Україні.