Велесовь внукъ

На згарищах української книжкової ниви зростають чорні квіти книг, виданих посмертно. Для видавців нині найбільша честь і найважчий сум - публікувати книги авторів, які полегли, захищаючи рідну землю. Хотілося б видавати книги Велеслава Шипота прижиттєво, але 9 серпня 2024 року його життя обірвалося внаслідок російського обстрілу в Серебрянському лісі. Та залишилися написані ним тексти, і спільно з друзями та одновірцями полеглого, які зібрали ці тексти в один том, наше видавництво долучиться до вшанування пам'яті Велеслава в той спосіб, яким видавці можуть віддати шану героям. Наразі книжка в роботі. Сподіваємося, що ми зможемо її надрукувати в цьому році, й вона допоможе українським язичникам не забувати глибокі питання, які ставив друг "Шипіт", перебуваючи серед нас. Хай кожен відповість на ці питання на власний розсуд, але закликаємо сьогодні згадати цього воїна та інтелектуала, і вшанувати його належним чином. Присутній!

7го липня 2026року на Святилищі Рода Хрещатого яру над Майданом Незалежності був вшанований наш побратим однодумець та єдиновірець - Велеслав Шипіт (Іван Вовчанський) який 9го серпня 2024року віддав своє життя за Рідну батьківщину народ і Віру, їх свободу та процвітання, у складі підрозділу ЛюбАрт НГУ Азов. Також Велеслав приймав участь у боротьбі за незалежність України в часи АТО у складі 24-ї ОМБр ім. короля Данила, та під час Революції Гідності. 29го червня Велеслав міг би відзначати свій 35й день народження. Велеслав був переконаним рідновіром та активним духовним діячем розвиваючим рідну традицію. Він зробив вагомий внесок в нашу культуру та духовний розвиток, та залишив по собі духовно-культурне насліддя - книжки, альманахи, статті та дослідження, безліч проведених практик та духовно-просвітницької діяльності. У майбутньому ми маємо намір встановити під фотографією Велеслава також і камінний насипний курган що наближує вшанування до традиції наших предків Вічна Слава Герою! Хай його дух і душа, його рід, та усе що залишилось по ньому буде єдине із Богами! Хай буде направлений він у Найкращі Світи! Хай Продовжує Шлях свій під проведенням та опікою Рода та Рідних Богів! На Святилищі Рода ми Вшановуємо наших побратимів що боролись за Волю України. Тому якщо ви маєте бажання щоб біля святилища були проведені вшанування та встановлені меморіали - звертайтесь, ми зможемо скооперуватись та спільно зайнятись цією почесною справою. Ми нагадуємо що зараз ми відстоюємо Святилище Рода Хрещатого яру над Майданом Незалежності, для затвердження якого ми збираємо голоси усіх небайдужих громад, організацій, підрозділів та військових. Закликаємо долучатись за для нашого ВідРодження! Збереження нашої Рідної Святині, нашої Рідної Культури, Традиції та Свободи Віросповідання! Мусимо діяти негайно! З цього приводу будь ласка надсилайте свої відгуки у приватні повідомлення - Telegramm - @Gr3m3nr3 Бажаємо усім Натхнення! Хай Боги Благословляють та направляють вас! Слава Роду!

До іконографії слов'янських Богів Матеріальне зображення Божества є давнім явищем, адже такий виріб є зручним для спілкування з Священним. Тому ідол або ікона (в значенні двовимірного зображення) швидко стали центром культів. Не є винятком і слов'янське язичество. Важливою складовою відродження давньої релігії є повторення старих канонів зображення Богів, тому про се трошки і поговоримо Головним об'єктом уваги в даному дописі є фібули, підвіски та інші культові речі із зображенням істоти з кінцівками у вигляді тварин, птахів чи плазунів. Прикраси з таким образом знаходять в багатьох культурах різних часів, тож се, вочевидь, інтернаціональний мотив. Але ми зупинимося лише на слов'янах. Найвідомішою симетричною прикрасою в слов'ян є пеньківська пальчата фібула (рис. 1). Зображення на двох кінцях різних істот може говорити про культ парних Богів або про одного двоголового Бога, який, вочевидь, господарює над тваринами, що замінюють йому руки Неможливо тут не згадати ще два мотиви. Перший се зображення русалій на малюнках часів Русі (рис. 2). Тут, щоправда, панянка не має "живих" рук, проте варто зауважити на схожість стилю такого зображення та його часткову симетрію. Другий мотив найбільш живучий, адже зберігся у вишивці. Т.зв. "Берегиня". (рис. 3) Образ жінки з двома тваринами або птахами. В ролі своєрідного супроводу можуть виступати коні, півні або інші істоти, шо мають важливе значення в руському звичаї Наостанок можна згадати про казкових героїв, які мають парну кількість помічників на початку (наприклад кіт і пес або двоє мисливських псів). Можливо така описова характеристика натякає на божественний статус героя, який був забутий з часом. Можна згадати ще багато прикладів симетричної "ікони", зокрема зображення Світового Дерева. Але про се якось іншим разом. #теологія

1488 День війни Катарсис - Підписатися

https://youtu.be/fa5Lu1S_agw?si=qW8a3341qaIhD2H1

https://youtu.be/K0mnbhysE8Q?si=DDt_VsML4lCQyFyR

ОБРАЗ ВОВКА У ФОЛЬКЛОРІ (ІІ) Чимало фактів пошанування вовка на Поліссі подає Борис Грінченко в роботі "Етнографічні матеріали, зібрані у Чернігівській і сусідніх з нею губерніях" та "Із вуст народу". Записані наприкінці XIX - початку XX ст., вони чудово відбивають не лише район поширення уявлень про вовкулаків як етнографічне явище, а й на основі окремих повір'їв, пов'язаних не з вовкулаками, а таки з вовками, дають більш-менш чітке уявлення про походження вірувань, пов'язаних з пошануванням вовка: "Як оступлять вовки чоловіка, то треба назвать якого-небудь умерлого чоловіка імення: чи родича, чи знакомого, то й підуть геть". Здавалося б, який стосунок до вовків мають померлі родичі чи й просто знайомі? Але в гуцулів на Коляду за родинний стіл закликали й вовка. Причини такого пошанування досі не з'ясовані. Та, як свідчить Леонід Залізняк, у нартському епосі осетинів (їх вважають за нащадків стародавніх іранців) колись військову дружину і вовчу зграю називали однаково. Походження цього явища вчений вбачає в особливому обряді ініціації, що становив специфічне навчання та посвячення у воїни. Початок ініціації збігався у часі зі святом на честь покровителя вовків та воїнів Стир-Тутира, що припадало на жовтень-листопад. А сама суть ініціальних випробувань полягала в тому, що юнаки мали пожити вовчим життям, здобуваючи собі їжу у військових походах.¹ Література: ¹ Залізняк Л. "Українська міфологія: образ воїна-звіра" #міфологія

стаття опинилася під загрозою вилучення... кому не байдуже – візьміть участь в обговоренні, будь ласка...

Людина — воїн, жрець та богослов. Лишиться в наших серцях та пам'яті нових поколінь слов'янських язичників. Честь та Світлого Вирію, братику! https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%A8%D0%B8%D0%BF%D1%96%D1%82?fbclid=PAQ0xDSwOUzhNleHRuA2FlbQIxMABzcnRjBmFwcF9pZA81NjcwNjczNDMzNTI0MjcAAafnuJs-OFeQMmXctXopoeskPMl5vJD5ewDJkinJIDup0OGnLBd-OVyaQnp8lw_aem_UwOOpDSKvKzOZHWZjPrNPg

ЯРИЛО ВОВЧИЙ ПАСТИР Складаючи шану світлому лику Весняного Ярила, свято якого наша громада відзначає наприкінці квітня, ми також шануємо і темний лик цього амбівалентного Бога, якого недарма називають Вовчим Пастирем, Холодним, або Осіннім Ярилом. Як відомо, період від Осінніх Дідів до Коляди вважається найтемнішим в році не тільки через малу кількість сонячного проміння, але й через сваволю потойбічних сил, які можуть легко приходити в цей час до світу Яві. Одним з їхніх проявів вважаються Дикі лови - популярний сюжет народних легенд і переказів у багатьох европейських народів, що розповідає про ватагу примарних мисливців на чорних конях і з чорними вовками (або собаками), які полюють на необачних подорожніх і є провісниками майбутніх лих. Тому в цей період люди намагалися менше виходити з дому, аби не натрапити на Дикий гін. Зазвичай ватажком таких ловів є Віщий Бог - Вотан, Одін, Велес. Так як наша громада вважає Ярила "молодим" проявом Велеса і покровителем вовків, тому і лідерство над ловами визнає за Вовчим Пастирем. І саме тому 29 листопада (в цю суботу) ми запрошуємо всіх бажаючих разом із нами вшанувати славленнями і требами Ярила, аби Дикі лови обходили нас стороною. Також за бажанням на святі можна буде позмагатись у спритності і витривалості, аби показати свою молодецьку силу Ярому Богу. Збір о 14:30 біля Сільпо на Видубичах. #обряд #свято

https://youtu.be/5SgKLSTZv-s?si=6Dlzuh_fw3-M68R- вот ещё похожее про наши реалии

Чому ми, будучи язичниками, використовуємо християнське літочислення? Часто ми можемо спостерігати, як деякі язичники, не бажаючи мати нічого спільного з християнами, вигадують власні системи літочислення, котрі, як правило, зрозумілі лише їхньому вузькому колу. З одного боку це виглядає як лицемірство, адже в світському житті вони продовжують використовувати таке ненависне ними літочислення від початку era vulgaris. З іншого боку, на мою скромну думку, таке явище є дуже шкідливим, адже ці люди всього-навсього вигадують собі заміну модерного часу, можна сказати «міняють шило на мило», замість того, щоб вчитись відчувати час традиційний. Лінійний час можна порівняти зі стрілою, яка рухається від початку до певної мети, цією метою може бути «царство небесне» у християн чи розвиток науки та цивілізації у атеїстів. З точки зору Традиції така модель - це профанація сакральних циклів. Для традиційного суспільства характерним є саме циклічний час, бо час - це не історія, а повторення архетипу. Традиційна людина живе не в історії, а в світовому ладі (космосі), у вічному «тепер», в якому завжди присутній початок світу. Для циклічного часу характерним є твердження, що «минуле віджило, майбутнє ще не настало, а теперішнє миттєве», приймаючи для себе таку парадигму, ми розриваємо звʼязок з вічністю і кожен момент нашого життя втрачає сакральну глибину. Саме тому, якщо ми дійсно хочемо наблизитись до трансцендентного, ми повинні не плодити симулякри, а вчитись жити в Традиції. Звісно ж, почати варто з міфів, мотиви циклів представлені в античній, індійській, словʼянській, скандинавській міфологіях. Менші цикли ми можемо відслідкувати в колі року, вивчаючи і проживаючи солярні свята та їх вплив на нас. Ще значніше на більшість людей впливає місячний цикл, котрий є ще меншим. Ну і не забуваємо про класичне, але дуже актуальне «пізнай себе», адже наше життя і все, що в ньому відбувається, становить собою цикл. Ще однією важливою складовою повернення до Традиції є обряд. Можливо, варто уточнити, що мається на увазі не розкладання китайських кристалів навколо парафінової свічки, а обряд як спосіб повернення до міфічного початку світу, щоб знову і знову оживити його силу. Як відомо, кожен обряд відтворює космогонічний міф (в нашому випадку - Першожертву Рода), на обряді ми не пригадуємо минуле, а переживаємо його знову і знову в теперішньому часі як в вічному циклі. Під час обряду ми виходимо за межі історії, час для нас стирається, капище стає центром світу, а момент «зараз» перетворюється на «завжди», тобто таким чином ми досягаємо вічності, що стоїть понад часом. Таким чином на обряді ми не просто щось робимо, а відновлюємо світовий лад, повертаємо себе і світ до витоків, де все ще не розділене на «до» та «після» та наближаємось до Богів. #традиція