Львівський історичний клуб

Англійський довгий лук vs арбалет Перед битвою з англійськими лучниками дощ намочив тятиви генуезьких арбалетів, через що вони втратили міцність. Натомість лляні тятиви довгих луків не слабшали навіть після кількох днів у воді. Згідно з хронікою Жана Фруассара (бл. 1337 - бл. 1405): Вони (генуезці) просунулися ще далі, натягли тятиви своїх арбалетів і почали стріляти. Коли англійські лучники побачили, що відбувається, то зробили один крок уперед і випустили свої стріли, які почали падати і сипатися на генуезців настільки густо, що це нагадувало сніг...Коли вони (генуезці) відчули стріли, що встромлялися ним у руки, груди і летіли їм у обличчя, причому з такої далекої відстані, на яку вони самі стріляти не могли, то збентежилися і відразу були розбиті. Англійські лучники з довгими луками мали більш ніж утричі вищу швидкість стрільби. Поразці арбалетників також сприяла відсутність павез, що залишала їх без захисту від стріл. #ХI_XIV_ст #військова_історія

Столітня війна (1337-1453): битва при Кресі (26 серпня 1346) 12 липня 1346 р. англійці під командуванням Едуарда III (1327-1377) висадилися в Сен-Ва-ла-Уг (регіон Нормандії) і звідси рушили на південь. Англійська армія спустошувала французькі землі, доки армія короля Філіппа VI (1328-1350) не перегородила їй шлях через річку Сомму. 24 серпня англійці форсували брід Бланштак, унаслідок чого армія Едуарда вирвалася з оточення. 26 серпня Едуард наказав своїй армії зайняти вигідну оборонну позицію на схилі пагорба поблизу Кресі-ан-Понтьє. Точна кількість і склад англійських та французьких сил невідомі. Історики оцінюють чисельність англійських сил від 7 до 15 тис. На думку Роберта Гарді, англійська армія налічувала 12-13 тис. осіб, з яких 8-9 тис. були лучниками, тоді як французька армія налічувала 36-40 тис. осіб, з яких приблизно 6 тис. становили генуезькі арбалетники. #ХI_XIV_ст #військова_історія

Жах, що холодив серця Саме лише виверження вулкана Тамбора забрало життя 70–90 тисяч людей, що вже казати про спричинені ним лиха. Одразу в кількох регіонах світу через незаплановані холоди загинуло чимало свійської худоби, а в Східній Європі та Азії через порушення погодних циклів сталося лихо протилежного, хоча й однаково нищівного характеру — страшні посухи. Вважається, що саме ці події спричинили нову хвилю міграції у світі: з Європи до Америки, а у самих Штатах — углиб континенту, ближче до врожайного Заходу. Того морозного року кожен викручувався як міг. Карл Драйс, винахідник першого прототипу велосипеда — дрезини, — намагався розробити бігову машину, яка дозволила б пересуватися дорогами за умов масової загибелі коней від голоду й холоду. Водночас творилися шедеври світової класики — «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» пера Мері Шеллі та «Вампір» авторства Джона Полідорі. Відомі в майбутньому митці тоді опинилися разом на віллі Діодаті, де заради розваги стали писати готичні жахастики, аби читати їх одне одному. #XIX_ст #історія_науки_і_техніки #джерела_та_література

Тисяча вісімсот на смерть замерзлий В нинішню епоху глобального потепління нам важко уявити літо із холодом, заморозками і навіть снігопадами, проте для людей XIX століття така одноразова «акція» була справжнім лихом. Врожаї загинули, ціни на їжу злетіли, розгорілися хвороби та соціальні заворушення, а ніхто не міг пояснити причину такої негоди. «Роком без літа» називають 1816 рік, коли Північну Америку та Західну Європу накрила неочікувана хвиля похолодання. У червні 1816 року в США випало до 30 сантиметрів снігу, а в Ірландії крижаний дощ не вщухав упродовж восьми днів. Як не парадоксально, в Україні того часу, навпаки, було рекордно спекотне літо. Лише у 1920 році американський дослідник клімату Вільям Хамфрейс знайшов пояснення цьому явищу: він пов'язав зміну клімату з виверженням вулкана Тамбора на індонезійському острові Сумбава 5 квітня 1815 року. Це виверження було одним із найпотужніших в історії спостережень за вулканічною активністю, а масивний викид попелу та сірчаних аерозолів спричинив ефект вулканічної зими в Північній півкулі. #XIX_ст #історія_науки_і_техніки

Перший офіційний знак розрізнення українських військовиків Наприкінці 1917 року українська влада почала створювати власну систему військової символіки. Наказом Військового Секретарства УНР від 26 листопада (9 грудня) 1917 р. № 32 українським офіцерам, козакам і матросам наказали носити під кокардою на головному уборі тридюймову стрічку національних кольорів. Цікаво, що стрічка мала розміщуватися саме під російською кокардою. Це відображало тодішній федеративний статус УНР та водночас дозволяло виокремити українських військовиків із загальної маси армії. Існує дискусія щодо порядку кольорів. Традиційно вважають, що верхньою була жовта смуга. Проте зіставлення тогочасних українського та російського текстів наказу дозволяє припустити протилежне: синя смуга була верхньою, а жовта — нижньою. Наказ № 32 можна вважати першим нормативним актом у сфері української військової символіки 1917–1920 років. #XX_ст #військова_історія

Антигеральдика Відмінність герба від емблеми полягає у сталих геральдичних правилах побудови герба, як-от наявність щита, відповідних йому пропорцій, заборона накладання геральдичних кольорів один на одного (металів на метали, фініфтей на фініфті). Попри те, у радянський період правила побудови гербів системно порушувалися, тому герби СРСР не є геральдичними у класичному розумінні, а є здебільшого партійною творчістю. Майже всюди створювалися довільні, неканонічні щити, системно порушувалися правила нанесення кольорів; здебільшого використовувалися червоні й лазурові барви, а також колоски та шестерні. У сучасному українському герботворенні поки не існує закону, який би регулював процес створення гербів, тому наразі рекомендації Комісії державних нагород та геральдики й Українського геральдичного товариства є фактичним стандартом для розробки гербів. Чимало територіальних гербів потребують оновлення, а частина досі складена довільно. #XX_ст #XXI_ст

Від династичного знака — до символа держави Один із найдавніших символів Східної Європи — герб "Гедимінові стовпи", що виник разом із династією Гедиміновичів у XIV столітті й уособлював владу ВКЛ. Цікаво, що спершу це був особистий родовий знак правителів, подібний до тризуба Рюриковичів, і лише з часом він перетворився на ширший символ легітимності самої держави. Назва "Стовпи" закріпилася не одразу — у середньовіччі знак рідко мав власну назву, часто входячи до складніших композицій. Термін "Стовпи Гедиміна" ввів в обіг лише литовський дослідник Теодор Нарбут у XIX столітті. В українській традиції відомий і варіант "Колюмни" — слово, що через білоруське посередництво походить від латини. Форма герба лаконічна: горизонтальна основа з двома вертикальними лініями по краях і квадратом посередині, звідки здіймається ще одна лінія — усе разом нагадує стилізований тризуб. Тинктури — срібло або золото на червоному тлі, хоча язичницька Литва не дотримувалася суворих геральдичних канонів, тож варіацій знака існує чимало. #ХIІ_XIV_ст #XV_XVІ_ст

Іслам – одна із найбільш поширених у світі релігій поруч із християнством та буддизмом. Однак, на відміну від двох вищезазначених вчень, мусульманська віра вважається відносно “молодою”. Відтак відправною точкою в історії ісламу прийнято вважати першу половину VII ст. н. е. (610 р.), коли пророку Мухаммеду було зіслане перше одкровення від Аллаха через архангела Джібріла.   Іслам об’єднав спільноти Близького Сходу та Аравійського півострова. Поява Корану залучила арабський світ до кола “народів Книги”, однак стрімке розширення й внутрішні суперечності невдовзі призвели до розколу на сунізм і шиїзм. У запропонованій публікації досліджуємо витоки та розвиток шиїзму в Арабському халіфаті. Простежимо, як звичайне політичне протистояння довкола правонаступництва після смерті Пророка Мухаммеда зрештою трансформувалося в окреме релігійно-теологічне вчення. #VІ_ХI_ст #історія_сходу #історія_релігії #чорнила_історії

«Дзехі насі». Остання ніч Тим часом увечері 1 червня Акеті Міцухіде на чолі 13-тисячного загону виступив із замку Камеяма в провінції Тамба. Замість того щоб іти на захід на допомогу Хасібі Хідейосі, він повернув на схід — до столиці. Про свій намір убити Нобунаґу він повідомив лише чотирьом наближеним. Решті воїнів сказали, що у-сама хоче провести огляд військ у Кіото. До ранку загін увійшов у столицю й оточив храм Хонно. Нобунаґа прокинувся близько шостої ранку. Почувши стрілянину, він дізнався, що це люди Акеті Міцухіде.  Його реакція була короткою — він промовив лише два слова: «дзехі насі» («нічого не вдієш», «що буде — те буде»). Схопивши лук, Нобунаґа вибіг у двір і вступив у бій. Після кількох пострілів тятива лопнула, він узяв спис, але одразу дістав поранення в руку. Зрозумівши безнадійність ситуації, він повернувся всередину, наказав одному зі своїх людей підпалити покої й учинив ритуальне самогубство — сеппуку. #історія_сходу #XV_XVI_ст #постать_в_історії