Записки пасквілянта

Закінчення. Початок отут.   Розповідь «казначея» Князева стосувалась дуже «жирної» справи №916/2500/15, у якій вирішувалось питання власності рухомого майна Іллічівського (Чорноморського) порту – причальних контейнерних перевантажувачів вартістю 50 млн доларів, без якого функціонування порту є неможливим.   Російський інвестор у 2015 році звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання права власності й суд позов задовольнив:    https://reyestr.court.gov.ua/Review/54542298   Але Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і в позові відмовив.   Верховний Суд України розглянув касаційну скаргу російських інвесторів і 6 липня 2016 року поставив, як тоді здавалось, остаточну крапку – відмовив росіянам у претензіях на Іллічівський морський порт:   https://reyestr.court.gov.ua/Review/58928619   Але невдовзі був утворений Верховний Суд (без слова України), де суддею Касаційного господарського суду стала працювати «громадська діячка» Кібенко.   Попри те, що спір був вирішений остаточно, російські інвестори знову подали касаційну скаргу, яка урешті-решт потрапила до Олени Рувімівни. Для того, щоби виконати російське замовлення, Кібенко домоглась передачі абсолютно безпідставної касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду, при цьому вона ж і була доповідачем по справі та готувала текст рішення.   Щоби кричуще беззаконня на користь росіян не так кидалось в очі, Кібенко наполягла на тому, щоби справа розглядалась без виклику сторін – у письмовому провадженні. Зрозуміло, що це було потрібно для того, щоби інші судді не почули виступу представників державного підприємства.   Щоправда, не все так пішло гладко – судді Світлана Бакуліна та Віталій Уркевич написали окрему думку   https://reyestr.court.gov.ua/Review/79161939   Категорично з Кібенко, яка пропонувала віддати росіянам Іллічівський (зараз – Чорноморський) порт не погодились судді Олександр Прокопенко та Наталія Антонюк:   https://reyestr.court.gov.ua/Review/81643364..   З лютого по квітень 2019 року декілька разів збиралися судді Великої Палати, доки Кібенко, урешті-решт, не вдалось переломити ситуацію й умовити колег задовольнити касаційну скаргу росіян:   https://reyestr.court.gov.ua/Review/81691823   Зі слів «казначея» Князева, при колегіальному вирішенні справ дуже багато залежить від судді-доповідача (і це, дійсно, так), при цьому негласний позаштатний співробітник НАБУ в інтерв’ю Бігусу стверджує, що суддя Кібенко взяла з росіян за «правильне вирішення» касаційної скарги 200 тисяч доларів (поділившись з Князевим, ясна річ).   Чому «громадська активістка» Олена Кібенко досі не притягнута до кримінальної відповідальності, якщо в НАБУ знають, що вона за 200 тисяч доларів продала росіянам Чорноморський порт – запитання риторичне. Інтереси держави, законність чи, тим більше, боротьба з корупцією – це не те, що цікавить Семена Кривоноса. Максимум, на що він здатний – це запускати своїх «позаштатників» на інтерв’ю до Бігуса, щоби шантажувати корумпованих чиновників і суддів.   Але тепер, опинившись в ізоляторі СБУ, негласний позаштатний співробітник НАБУ Гончар-Тороп неминуче стане ділитись своїми знаннями з правнуками Дзержинського. Тож не треба дивуватись, якщо найближчим часом СБУ затримає суддю Верховного Суду Олену Кібенко. Тільки не за хабарництво (корупційні злочини, вчинені суддями, належать до виключної підслідності НАБУ), а за державну зраду.

12 серпня 2026 року Департамент військової контррозвідки СБУ затримав у центрі Києва позаштатного співробітника НАБУ – легендарного шахрая та провокатора Олексія Гончара (він же ж Шевченко, він же ж Карпенко, він же ж Тороп). Затриманий Гончар-Тороп був через те, що під «дахом» НАБУ він за гроші організовував фіктивне працевлаштування чоловіків призовного віку до Головного управління розвідки Міноборони з метою ухилення від мобілізації.   Ця подія може потягнути далекосяжні наслідки для професійних «громадських активістів», які живуть з розкрадання міжнародної допомоги, передусім – для судді Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Олени Кібенко, яка добре знає, хто такий Олексій Гончар.   Насправді цього Гончара звати Карпенко Олексій Вікторович, він народився в 1974 році в м.Оренбург (Росія), у 2005 році був засуджений в Омську до 6 років позбавлення волі за шахрайство в особливо великих розмірах. Перебравшись до України, Гончар-Тороп і тут вчинив низку злочинів, зараз він притягнутий до кримінальної відповідальності за шахрайство в двох кримінальних провадженнях. Але попри домашній арешт, Гончар-Тороп вільно пересувається Україною, ходить вдягнутим у військову форму й торгує посадами в Головному управлінні розвідки. Причина такої недоторканності відома – шахрай давно співпрацює з НАБУ та є негласним позаштатним співробітником цієї установи.   Так ось, виявляється, оцей самий Гончар-Тороп був приставлений директором НАБУ до колишнього голови Верховного Суду Всеволода Князева в ролі «казначея» і допомагав Всеволоду Сергійовичу торгувати справами. У вересні 2025 року Кривонос направив Гончара-Торопа на інтерв’ю до негласного позаштатного співробітника НАБУ (за сумісництвом – гласного позаштатного співробітника СБУ) Бігуса на інтерв’ю. Під час інтерв’ю Гончар-Тороп заливався солов’єм, розповідаючи про торгівлю справами у Верховному Суді – з прізвищами, сумами та іншими подробицями. Напевно, у такий спосіб Кривонос сподівався шантажувати суддів – щоби вони ділились з директором НАБУ своїми нетрудовими доходами.   Ось це інтерв’ю:   https://youtu.be/3gbEOeyBeG0?si=v4_8PVVzVKWMYvk6   Не звертайте уваги на військову форму шахрая Гончара-Торопа – він такий же ж «військовий», як і Бігус, який, коли нюхне, розповідає, що з першого дня перебуває на фронті.   Найцікавіше в інтерв’ю негласного позаштатного співробітника НАБУ – це розповідь про те, як суддя Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Олена Кібенко передала (точніше – продала) росіянам Чорноморський (Іллічівський) морський порт – цей сюжет викладений на відео о 12:23.   Насамперед слід зазначити, що Олена Рувімівна Кібенко – це професійна «громадська активістка», яка до призначення суддею Верховного Суду жодного дня не працювала в судовій системі – навіть секретаркою судового засідання. На своїй фейсбук-сторінці Олена Рувімівна зазначає, що вона є «громадською діячкою». Значну (якщо не більшу) частину свого часу вона присвячує засвоєнню різноманітних грантів і поїздкам за кордон, де слухає лекції про суддівську доброчесність та непідкупність.   Закінчення отут.

Під рубрикою «У світі прекрасного».

На запитання одного з журналістів під час прес-брифінгу Клименка і Кривоноса про те, чому вони не розпочинають розслідування щодо Железняка, Кривонос відверто почав його обезцінювати, говорячи про те, що на телеграм-помийках кожного дня задають таке питання по 5 разів. Якби Кривонос не читав помийки, а займався роботою, то давно би вже ініціював питання щодо внесення відомостей в ЄРДР відносно Железняка. І в медіа підняв би шум, як вони це роблять, коли питання не торкається близьких друзів. Ні один, ні другий не скажуть журналістам правду про те, що їхня бездіяльність викликана виключно особистісними довірливими відносинами, спільними поїздками та постійним спілкуванням. Ось це фото - ще одне тому підтвердження. Спільна поїздка та фотографування в аеропорту однієї далекої країни по прильоту. Тому всі твердження, про те, що в їхній бездіяльності винуватий Генеральний прокурор - брехня та окозамилювання. Ворон ворону око не виклює. А питання про дохід від реклами на Ютуб залишається відкритим.

Під рубрикою «Безсмертний полк» – фронтові фотографії сліпого інваліда Сергія Стерненка, який у перший день повномасштабного вторгнення, затиснувши в зубах пенсійну книжку, став на захист Батьківщини. Судячи з фотографій, розміщених ним у соцмережах, Стерненко був третім, хто разом з Татаровим і Малюком знищував чеченців у Києві в складі ЦСО А СБУ (до речі, разом з Денисом Бігусом – Бігус, коли нюхне, любить розповідати про свої фронтові подвиги). Одночасно Стерненко був прийнятий на службу в патрульну поліцію, а також проходив службу в артилерійському підрозділі 72 окремої механізованої бригади та знищував ворожі танки в с.Дмитрівка під Києвом. Оскільки в незрячих добре розвинутий нюх, Стерненко наводив гармату, напевно, по запаху. Дякуємо, що живий! #безсмертний_полк

Правило девʼятки, найсуперечливіше та напевно найненависніше правило української мови! Коротко: воно визначає, коли в іншомовних словах писати “и”, а коли “і”. Згідно з українським правописом (§129), у запозичених словах після приголосних д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р пишемо “и” замість “і”. Щоб легко це запам’ятати, є зручна фраза: 👉 “Де Ти З’їСи Цю ЧаШу ЖиРу” — де великі літери вказують на приголосні, після яких пишемо “и”. Тому правильно: • чипси, а не чіпси • чизбургер, а не чізбургер • бутик, а не бутік • зигзаг, а не зігзаг • принтер, а не прінтер • диджей, а не діджей До речі, раніше у нас уже був допис із добіркою слів іншомовного походження, у яких часто плутають “і” та “и”: https://t.me/kazutarozymi/2783 Важливий виняток Якщо після “і/и” стоїть “й” або будь-яка голосна то правило дев’ятки не діє. Тому правильно писати: • чіабата • адажіо • аксіома • рієлтор Тут пишемо “і”, бо далі стоїть голосна. Якщо “і” стоїть у кінці слова Коли “і” стоїть наприкінці слова, її не змінюємо, навіть якщо перед нею є приголосний із правила дев’ятки. Тому правильно: • спагеті • журі • візаві • пенальті Імена та прізвища Правило дев’ятки не поширюється на власні назви. У них після приголосного перед іншим приголосним або в кінці слова пишемо “і”. • Наприклад: Беатріче, Овідій, Річард, Дідро, Дізель, Грімм, Медічі, Россіні, Анрі. До речі, мене у минулий раз, коли я так само писав про це правило, питали, а що робити зі словом «сіті», що писати його як «ситі»? Тоді я написав, що це слово повинно бути винятком, як-от «стріт», бо його пишемо саме через «і» коли вживаємо у компоненті власних назв: Волл-стріт, Бейкер-стріт. Так ось уважніше прочитавши правила правопису я знайшов те, що сам правопис легалізує написання слова «сіті» з двома «і» ось у цьому пункті: У географічних назвах після приголосних, крім дж, ж, ч, ш, щ, ц, р перед наступним приголосним, крім [j], і в кінці слова, а також у похідних прикметниках: І ось які приклади наводить правопис: Канзас-Сіті, Лісабон, Міссісіпі, Монтевідео, Ніл, Севілья, Сідней, Замбезі, Капрі, Сомалі, лісабонський, сомалійський. Тобто, оскільки слово «сіті» здебільшого є частиною географічної назви, то і пишемо його, як «сіті». Традиційні винятки У деяких географічних назвах за традицією пишемо “и”, навіть там, де очікували б “і”: • Ватикан • Единбург • Кордильєри • Медина • Палестина • Сардинія • Скандинавія • Тибет І ще кілька назв, де теж пишемо “и” • Бразилія • Вифлеєм • Єрусалим • Китай • Пакистан • Сиракузи • Сирія • Сицилія #правопис Розумій & Кажи. Підписуйсяシ!

Влітку 2019 року замість єгоркі соболєва, Грішіна-Семенченка та Дейдея у Верховну Раду зайшла нова поросль аферистів. З видатною борчинею з корупцією Галиною Янченко, яка принципово ніде не працювала, повністю віддаючись «громадській діяльності», я мав честь поспілкуватись 26 липня 2019 року в передачі «Народ проти», Ця профура була включена у виборчий список партії «Слуга народу» під №5 за квотою Авакова (Арсен Борисович мав кілька місць у прохідній частині списку цього проєкту, пані Янченко туди потрапила завдяки своєму чоловікові – вірному соратнику Арсена Борисовича Віктору Андрусіву, якого Аваков поставив керувати однією зі своїх розваг – псевдо-громадською організацією під пишномовною назвою «Український інститут майбутнього»). З 2013 року пані Янченко нужденно бореться з корупцією під орудою сумновідомого Шабуніна. Вона – професійна «активістка» лобістської фірми «Центр протидії корупції» та колишня голова Ради громадського контролю при НАБУ. У числі найбільш успішних її проектів – відмивання Артема Ситника від скандалу з розкраданням Свинарчуком-молодшим за допомогою співробітників НАБУ коштів «Укроборонпрому» та крадіжка через ТОВ «Міранда» грошей, призначених для розробки програмового забезпечення для Національного агентства з питань запобігання корупції. Втім, у тій передачі я спитав народну депутатку про інше – яким чином борці з корупцією планують забезпечити явку до суду директора НАБУ Артема Ситника, відносно якого були складені два протоколи про вчинення ним корупційного правопорушення – Ситник коштом магната Бахматюка систематично відпочивав у мисливському господарстві в м.Сарни Рівненської області, не задекларувавши отримані послуги на сотні тисяч гривень. Я сподівався почути від Янченко, що вона з Шабуніним влаштує мітинг під стінами НАБУ й особисто супроводжуватиме Ситника до суду. Але почув інше – професійна «активістка» відмовилась відповідати на запитання, бо воно їй, бачте, не сподобалось.