Кримський херес

Рік від загибелі Давида Чичкана. Неймовірно важко без нього. Тепер у важких життєвих ситуаціях, при складному виборі, я не можу звернутися до нього за порадою чи поглядом зі сторони. Тепер він - моральний (політичний) імператив. Роби так, як у твоєму розумінні, вчинив би Давид. Для мене особисто, крім іншого, відсутність Давида поряд ознаменувала минувшість юності, проведеної у панку, відстоюванні справедливості та глибоких системних потугах до кращого і справедливішого світу. Я дуже вдячний посестрам і побратимам, які стали до лав, відгукнувшись на останній заклик Давида. Ми ведемо праведну, справедливу боротьбу проти фашизму, за поступ і можливість іншого світу. Образи наших мучеників і мучениць додають моральних сил і напувають розрадою. На фото «Передсмертний тріп», 2012, фото з архіву Костянтина Дорошенка

Даємо новому головкому генералу Драпатому кредит довіри. Але й усвідомлюємо широку варіативність майбутнього і свою необізнаність у питанні. Мене не запрошували на наради з генералом Сирським, а вас? Про його особистість ми знаємо скоріше з пропаганди й від ідеологічної обслуги правлячих класів (інфлюенсерів). Солдату нема за що любити генерала. А от що ми упевнено знаєм - це свій колективний інтерес. На протестах було забагато ідеології (хибної свідомості) і технопопулізму у порівнянні з правами й інтересами військових. У пʼятницю 24.7 вони мають продовжитися. Товариство, прошу, пишіть на своїх картонках, вимагайте: встановлення термінів служби (хоча б обмеження термінів служби у піхоті), збільшення грошового забезпечення для військових, відповідальності командирів за необґрунтовані втрати людей.

Вийшла перша частина докладної розмови з нашим другом і товаришем Іскрою. Тут він розказує про свої антиавторитарні погляди, долучення до армії, зустріч повномасштабки, оборону Маріуполя і полон. Це вкрай цікаві свідчення. І радісні, адже Іскра нещодавно був обміняний. Інший наш друг і товариш, оборонець Маріуполя Денис Мацола все ще у ворожій неволі. Докладаєм усі сподівання і зусилля для його скорішого звільнення. Подкаст «Сирена» випускає Анна Кравець для медіа Ґрати, чекайте продовження.

Ви на протести ідіть! Я підтримую! Але бачення ситуації трошки складніше. Нема чого ідеалізувати міністра Федорова. Не складно бути кращим міністром, ніж його попередники. А деякі здобутки (mission control) справді значні. При цьому мені не симпатичний ліберальний популізм, амплуа якого сформувалось довколо Михайла на цих протестах (примітивізація і популізм завжди присутні на протестах). Генерал Сирський - це наш батька, він веде нас до Вальгали. І припустити, це ми так програємо війну, чи виграємо, можемо з однаковою вірогідністю. Ситуація в штурмових полках - це його відповідальність. Хоча б за це вже треба було знімати. Але оця вся історія про совка щодо генерала, який ефективно масштабував Сили безпілотних систем з їх високими результатами, демонструє, що тут працює ідеологія або це просто профанство. Це дуже гарна риса сучасного українського суспільства - протестувати і вимагати від влади. Це показник здоров’я суспільства і можливості кращого майбутнього для всіх нас. І хоча це подекуди може виглядати несерйозно, необґрунтовано, честолюбно, без розуміння інтересів і перспектив, ідеологічно оманливо, це краще (я обґрунтовано у цьому впевнений!), ніж суспільна пасивність. Бути ліберальним зумером було б зовсім соромно, якби не протести з картонками.

Забавною була доля самого Бульби-Боровця в останні місяці і тижні війни. Він був звільнений з vip-концтабору і погодився колаборувати з німцями, коли їхній крах був вже очевидним. Він прийнявся до формування Української національної армії у складі військ Третього райху, яке мало зібрати усіх українських колаборантів, в т.ч. забрати їх з військ генерала Власова. Група Бульби-Боровця «продавали» себе як командос і просили десантувати їх з парашутами у Поліссі для ведення партизанської боротьби в запіллі. Але на той час це було вже не можливо. Десантуватися ж у Чехословаччині чи Югославії вони не могли, адже це була чужа для них територія й про глибоке підпілля не могло йти мови. Таким чином вони зібрали кого могли й організовано здались у полон військам Союзників.

28 червня 2026 були 85-і роковини створення першої, оригінальної УПА (Поліська січ). Пізніше її збройно рейдернули бандерівці і придумали створення УПА двома роками пізніше. Ця сторінка історії невиправдано замовчується, вона не зручна для примітивної пропаганди. Але розуміння цих перепетій вкрай важливо для уявлення про всі складнощі й особливості українського національного руху. Справа не в тому, що, мовляв, Тарас Бульба-Боровець був позитивним персонажем, а Бандера і Мельник — негативними. Бульба-Боровець і його люди не рідко колаборували з німцями, імовірно брали участь у злочинах проти цивільних, можливо і голокості. Але терор, розв’язаний проти них бандерівцями, мав політичне підґрунтя. Оригінальна УПА вважала себе армією без держави і визнавало формальну зверхність уряду УНР в екзилі, хоча фактично діяла самостійно. Але це була така символічність — прихильність тяглості української державності і її республіканській формі. ОУН же (обидві) не визнавали нічию зверхність, а в майбутню українську державу бачили однопартійною диктатурою. Бульба-Боровець наполягав на багатопартійності. Більш дієві бандерівці влаштували акцію проти Поліської січі УПА, когось убили, більшість перейшла на їх бік, сам Бульба-Боровець втік, а його дружину закатували до смерті. В національно-визвольних рухах завжди присутні й емансипативні, й реакційні тенденції. Ми маємо їх вирізняти, плекати перші і бути обачними щодо других. Зрештою за підсумком Другої світової значна частина (колишніх) ОУНівців й самі відійшли від тоталітарної ідеології, сприйняла важливість питання соціальної справедливості, частина стала в опозицію до Бандери (який і сам вже був вимушений змінити деякі позиції). Але щодо якихось рефлексій стосовно репресій проти поліських партизан я нічого не чув.

Направду, людям лівих поглядів сьогодні значно легше морально. Глибоких системних поглядів, не постмодерністських. Криза капіталізму, монополізація капіталів, імперіалізм. І на війні легше, бо це війна з сучасним фашизмом. Це так і не інакше, навіть усвідомлюючи всі українські Міндічі, Медічі, Скелі і апологетів дерегуляції економіки та жорсткого батіного ременя. І бути українцями й українками лівакам легше. Нація - це політичний конструкт модерного часу. Українці - це соціалістична нація, мабуть з другої половини ХІХ ст. Наша сучасна конституція гарантує соціальну державу, а в гімні співається, що в ріднім краї панувати не дамо нікому. Ми маємо реалізувати, зберегти та розширити статті Конституції, що гарантують права та можливості для більшості працюючих українців. Це - шанс на майбутнє для України.

Схоже є шанс, що хоч якісь терміни служби будуть встановлені і деяким категоріям військових піднімуть грошове забезпечення. Подивимось. Поки серед військових, з ким це обговорювали, панує скепсис.

З полону повернувся наш товариш, друг і побратим, захисник Маріуполя Владислав «Іскра» Журавльов. Сльози на очах від цієї новини. Чекаємо на швидке повернення і Дениса Мацоли. Ось тут можна прочитати про них: https://zmina.info/articles/maczola-zhuravlev/

Чому соцмережі пропонують вам пости про загрози трудової міграції в Україну? Вам же алгоритми підсовували таке протягом останнього місяця. Значить, по-любому щось сталося, але медіа це приховують. Ні. Єдине, що сталося, — це заява Кирила Буданова про плани перегляду правил трудової міграції до України (їх спрощення). Ви скажете: так це ж вилами по воді писано — для цього потрібне завершення гарячої фази війни й зарплати не нижчі, ніж у сусідів. А я скажу: зачекайте. Міфи й спекуляції на тему трудової міграції — це як додані цукри й трансжири в тому, чим вас годують популісти (у поганому значенні цього слова). Пара не топових правих партій, я вірю, випустили контент про «загрозу», бо це їхній хліб (хоч ви цього могли й не бачити). Але більшість — це боти нейтрального типу. Не хочу розводити конспірологію, але я пов’язую це з приходом (який формально так і не завершився?) на український ринок медіаімперії Дональда Трампа. Фішка Трампа — розганяти моральну паніку на рівному місці, що, зрештою, й зробило Америку слабшою. Її, до речі, вигадали геї та євреї))) Припускаю, це проба технології (в черговій ітерації) в Україні, а місцевих безпринципних підрядників у нас достатньо. Що ж до становища іноземної й уже натуралізованої робочої сили в країнах ЄС (і взагалі становища капіталізму в країнах його центру), то головною помилкою став економічний відхід правих урядів від соціал-демократичного підходу. Навіть філософ Володимир Єрмоленко визнає, що в сучасному світі — в умовах неоліберального капіталізму — колосально зріс розрив між найбагатшими та більшістю, а це призвело до розчарування мас у ліберальній демократії. У культурній та ідеологічній царині сьогодні домінує політика ідентичностей, де людину визначає не її соціальне становище, а те, ким вона себе з різних причин відчуває і кому себе протиставляє. А таких ідентичностей — племен, вірувань, субкультур — може існувати безкінечно багато. Ми, як людство, опинилися в ситуації, де завтрашній день для більшості бачиться біднішим, а світ навколо — наповненим ворожими «іншими». Очевидно, що це породжує напруження. Не було б мігрантів та їхніх нащадків — були б гостро- чи тупоконечники. В Україні для нейтралізації цього ефекту необхідно вибудовувати більш соціально справедливу систему: не лібералізувати трудове законодавство (зокрема є ризик ухвалення нового Трудового кодексу), запровадити прогресивне оподаткування, антитрансферне законодавство (тобто заборону на виведення прибутків в офшорні зони), а також вивести трудові відносини з тіні — подолати неформальну зайнятість і практику компаній із десятків чи сотень ФОПів. Тоді й гіпотетичний приїзд іноземних працівників не спричинить якихось криз (але вони ще мають захотіти сюди приїхати). Ну і є ще один варіант, як влити кілька мільйонів людей в український ринок праці, — повернути туди військових. А для цього їх треба кимось замінити, наприклад тими кількома мільйонами людей, які ухиляються від служби. Це я реформістський шлях описую. Питання про трудову міграцію, питання про працю, — це завжди питання соціальної справедливості і розподілу благ.

Вимога: обмежити термін служби в піхоті!

Історичні аналогії завжди хибні. Але наш слабИй розум їх потребує. І найочевидніша тут - Друга імперіалістична (чи Друга світова, як ви її називаєте) війна. Звісно для нас це вітчизняна, національно-визвольна війна. Відносини сьогоднішніх ЗША з РФ можна назвати пактом Молотова-Рібентропа. Трамп - це, очевидно, наш Сталін. Історичний Сталін дочекався потоплення Варшавського повстання в крові, а вже потім вже ввів війська. Радісно через смерть кривавого диктатора. Але й образливо, що Трамп так сильно підтримує Путіна, замість завдати удар.

Вже 4 роки у полумʼї великої визвольної війни. Останнім часом ворог намагається переконати нас в безнадійності, апатії, замиренні зі злом, виснажити фізично і морально. Не можна цьому піддаватися. Я не відчуваю, що війна закінчиться скоро. Але зараз настає новий її етап, коли ми можемо покращити свій стан. Найбільшою помилкою сьогодні була б зневіра.

Найбільш прогресивна, найбільш демократична, найбільш порядна, найбільш світська, найбільш національно (в питомому значені) орієнтована сила на Близькому Сході - це курди-апочисти. Ви, друзі, скажете, так вони ж були 60 років тому союзниками СРСР і взагалі комуняки. Але ж і ви не ідеальні. А з корпусу лівих ідей цей рух взяв в ході свого розвитку найкраще - демократію, соціальну справедливість, права жіноцтва, право народів на самовизначення. У хаосі громадянської війни в Сирії вони зброєю і домовленостями вибороли собі автономію з найбільш демократичною системою у всьому регіоні. Вони (за підтримки НАТО) найбільш ефективно били ІДІЛ. В постасадівський період вони припинили збройну боротьбу зі своїм запеклим ворогом Турцією. Курдська самооборона (Сирійські демократичні сили) мала бути інтегрована у нову сирійську армію. А зараз сили Дамаску розпочали проти них військову операцію. Вся підтримка Сирійським демократичним силам!

Сьогодні вкотре нагадую. Збройні сили України - це найбільш чисельна і найбільш дієва антифашистська організація нашого часу. Її силами знищено найбільшу кількість військ агресивної імперіалістичної держави з ультраконсервативним капіталістичним режимом. Та й ЗСУ, мабуть, - найбільший чинник, що може сьогодні знищити цей сучасний фашистський режим. Бо капіталістичні еліти світу обрали умиротворити хижака. Ультраправі і псевдо ліві авторитарії разом з ними.