L та її вигадані світи

Багато планів було на контент сьогодні, та мій штучний джетлаг сказав “фіг тобі!” – і майже весь день проспала. Що, в принципі, не є найгіршим способом відсвяткувати другий день народження, та трішки сумно, що так і не вибралась в якесь з улюблених місць на коктейль. Хоча спати я теж люблю, тому план “робити улюблене у важливу для себе дату”, в цілому, виконано. Ну а далі читатоньки, бо ж не менш улюблене. Нового в списку не буде нічого, бо ж понадкусувала – і тепер треба подочитувати, бо вже переживаю, що у month read є якісь обмеження по кількості початих книг. На диво сильно смакує “І спалахне пожежа”: треба було охолодитись, бо трішки післянаркозно лихоманило, і пішла читати у двір – сподіваюсь, нікому з сусідів не навіяла кошмарів своїм реготом о третій ночі на всю вулицю. Думаю, продовжу одразу після Мітчелла 🙂 По загальному стану я ок, хоча і рада, що зробила стратегічні запаси грибного супу-пюре, яке можна і через трубочку пити. В ході вчорашніх втручань довелось розпрощатись з коронкою, тому оголошую головною піснею цього тижня And weʼll never be royals…ладно, ок, в голові цей жарт звучав смішнішим. Ах, так. Рівно чотири роки тому я зробила собі неймовірний подарунок, і по цій квартирі вперше зацокотіли лапки ще зовсім маленького пана Ґарруса. З чим себе (і весь його міні-фанклуб) щиро вітаю. Перші спільні фото для історії додаю 🙂 Також показую розширення шаф: трішки попереставляла, десь пересортувала – роботи ще багато, але вже вельми симпатично.

Ідеальних початків розділів не існ… Так, як розумієте, я обрала «і спалахне пожежа». Мені обіцяли миле і літнє, та чому не попередили, що я верещатиму гієною так багато?

Шановні коти, пізнє включення – тож сподіваюсь що телеграм ніде не глюкне, і тихе сповіщення справді надішлеться тихо. Мій день відпочинку і розслаблення (не втомлюсь про це жартувати!) закінчився, і… зрештою, хочеш розсмішити анестезіологиню – розкажи про свої плани. Клуб по Каск? Активна соціалізація з кимось, хто не є моїм чоловіком? Гагага. Короче, замість запланованих 4-5 годин сну я мала 9 – і, з одного боку, хто в Києві має 9 годин поспіль здорового міцного сну (з бонусом у вигляді стоматологічних втручань), з іншого – окрім мене на клуб не потрапила Оленка, що знову несла важливу місію “Няшити Елю, щоб вона лобом нікуди не вписалась” (на щастя, хоч за мозаїку «боревітер» Горської можна не переживати – її я розбила ще минулого разу).  Але зараз маємо іншу проблему. Фактично, я проспала 9 годин, а значить, незалежно від безпекової ситуації, буду зараз куковать з книжечкою. Та післяседаційні досвіди мені кажуть, що будь-яку (КІСТЯНІ ГОДИННИКИ АААААА) обрати фізично не можу, бо час концентрації в мене десь близько 15 хвилин (цей пост, якщо що, пишу близько години – постійно відволікаюсь). Тож слідкувати за постмодерним письмом, великою кількістю персонажів і екзистенційними метанями (а також – довгими і соковитими описами природи) теж не зможу. Допоможете обрати? пс Ларссон вибивається з загального списку, бо його вже читала. Не раз. І не два – тож всі твісти знайомі. Ппс хвіст і шикарні морди детектед

Ну що, черговий мій заїзд до Запоріжжя. Якщо минулого разу я захоплювалась тим, яке це місто миле і симпатичне, зараз з повною впевненістю і від всього мурчальця кажу, що я в нього прям закохалась. Чи то спрацювало те, що мені показали нарешті Хортицю (хоч і здаля, зі зрозумілих причин), чи то просто погода приємна, чи то поруч з коханим чоловіком заціню і чорта лисого – та факт лишається фактом: ходжу вулицями-парками – і щиро кайфую. Омрачає мій приїзд русня (тим, що в принципі існує, і тут це існування часто чути), і той факт, що хутряне панство дуже погано в Києві переносить готель для котів. Була в кроці від того, щоб поміняти квитки і приїхати назад вже сьогодні зранку, та наче почали спроби знову їсти… але на відосах все ще дуже, дуже ображені. Як повернусь – відчуваю, що буде мені цілий квест з підлизуванням до них і спробами повернути довіру, пу-пу-пу – не мала баба клопоту.    Минулого разу я розвідувала місцеву книгарню Є, тепер дійшла до КСД, яких тут дві. Все ще слаба в топонімах, але, якщо вірно розумію, цей знаходиться районі Кічкас – що б це не означало. І от тут консультантка (Юлія, так?..) одразу потрапляє в топ-10 улюблених евер: мала час та натхнення, була не проти поговорити за життя (знову ж таки, завалу теж не було: в запару я б з таким не підходила б), і нарекомендувала мені зверху пару книг, яких не було в наявності. З того, що таки було – збірка віршів Медгобліна і відносно свіженька від Сафрана, яку і так збиралась купляти, але забула передзамовити. Кайф!   До слова! Минулого року не встигла собі вихопити Зошит Незалежності в Сільпо, та тепер змогла – і дуже з цього задоволена.  Потяг за дві години, більшість з яких присвячу збору манаток і чоловікові, але повернутись сюди планую достатньо скоро: і там, можливо, буде дещо більше самостійних прогулянок і детальнішого дослідження міста. Але і поки що – любоооооов! (А ще ми знайшли бар, який з першого кроку в нього перейшов в категорію «наш» – та це вже зовсім інша історія…) Читала більш успішно, ніж минулого разу: надкусила все, що брала з собою, і навіть yesteryear продовжила. Але тут далась взнаки дорога до Зп, що була неочікувано безпроблемна – навіть з урахуванням пересадки на електричку в Дніпрі. Тримайте кулачки, щоб і зворотня такою ж була, ну правда.

Котички хороші, хвилин 10 затримки розіграшу – застрягла в трафіку

Наразі ситуація наступна. Плюс, усвідомила, що це я вперше в житті складаю меблі (раніше або не було на то грошів, або делегувала чоловіку), складного нічого, але краще б Лего. А на фоні ввімкнула…ні, не аудіокнижку, для різноманіття – а серію відеороликів про такмед для цивільних. Так-так, я одна з тих, в кого руки все не доходили цим зайнятись, і за це дуже соромно. Знайшла в Мегого в розділі «освіта», і там в принципі є багато цікавого з розряду «краще знатиму, але не знадобиться», ніж «ЩОРОБИТЬ, КУДИБІГТИ!!» в екстреній ситуації. До слова, доступ до таких штук безкоштовний, від мене навіть авторизації не попросило. …а на практичні курси запишусь, головне – цей тиждень вистояти. ПС – пан Ґібсон, як бачите, теж дуже корисний і дуже допомагає

Котусі, всі ок? Якщо треба перед сном направити злість – нагадаю про збір Яструбам, розіграш 7 книг вже завтра…тобто, вже сьогодні

Кульбабове місто – Ілля Макаренко Книжки про Донецьк початку війни – моя слабкість. Не в сенсі guilty pleasure, і навіть не просто pleasure – ні, просто є образ міста перед окупацією, і все тиняюсь-тичусь носом, шукаючи, що хтось памʼятає те ж саме, що і я. І так, зазвичай розчаровуюсь: то перекос, то безпросвітність, то декому Донецьк в 2012 році “местєчковий і одноповерховий, де всі підʼїзди загажені котами” (без шансів було, щоб я це і тут не згадала, вірно?). Тому я і очікувала, що до книги пана Макаренка буду супер прискіплива. Але – #топ_взагалі Видавництво ХХІ Осінь 2013 года у головного героя співпадає з роздоріжжям: на відміну від своїх колишніх однокласників він не вступив у виш, а просто підпрацьовує на ринку, у вільний час читаючи книги з історії і готуючись до нових екзаменів. Тим часом, у країни своє роздоріжжя, і кожній людині треба буде обрати свою подальшу долю і погляди. … І-і-і-і це той самий випадок, коли мене влаштовує в книзі по сабжу практично все. Так, навколо все неідеальне, але герой проживає свою юність, як може, попутно розбираючись, чого ж він хоче від життя. Та те, що русня має звичку вносити свої корективи – для всіх нас давно не новина, просто дехто витягнув цю карту ще з 2013 року. Тож і доводиться якось жити з цією отруйною пухлиною під боком, можливо навіть спробувати їй протидіяти, а якщо є можливість – втекти, лишивши в якості відкупу свої плани і мрії. Найбільше в героях пана Макаренка мені зрезонувало те, що вони не були показані з самого початку свідомими патріотами – просто дорослими дітьми, які вміють вмикати  логіку (знову ж таки, не проводитиму паралелей з одним конкретним твором) і співпереживати (ревіла над історією старого єврея на кладовищі). Та найбільше мені було щемко від описів самого міста, яке поступово впадає в гібернацію, інкапсулюється з приходом ворога – аби тільки змогло прокинутись, коли прийдуть підходящі умови… Хоч зараз я і в процесі розрідження вмісту поличок, бо немає місця для нового, цю точно лишу на майбутнє. І точно хочу її перечитати… просто в конкретному місці – на набережній Кальміуса від проспекту ілліча (на той момент, сподіваюсь, вже давно перейменованого).  пс До слова, стільки кульбабок, скільки їх було в місті мого дитинства, більше ніде не бачила.

Життя, знаєте, якось бʼє ключем цими днями. Правда, розвідним, і по видатним мʼяким місцям – що вже добре, бо могло бути і по голові. Обнімемось всі, в кого теж повальний німасил і відсутність бажання до хоч будь-чого. Читання рятує, хоча і знову впали концентрація зі швидкістю, та, знову ж таки – могло бути все одно гірше. Не памʼятаю, коли востаннє мала такий маленький стосик книжок в планах на тиждень, але він за планами буде ну дуже активним: спробую знову скататись в Запоріжжя на декілька днів, з собою якщо і братиму, то або Вінтерсон (бо треба, нарешті, розібратись зі ставленням до неї, “пристрасть” свого часу не смакувала), або і просто обійдусь електронкою. “Кістяні годинники” переносяться з уявної полиці “повільне читання”, бо мені терміново треба знати, що було далі (ну і повернути книгу в бібліотеку, але то сильно не основна причина). Памʼятаєте, як я казала, що на сотій сторінці, і досі нічого не можу зрозуміти по світобудові? Так от, зараз я на середині – і досі не розумію, в чому там заміс. Але дуже нравиться, дуже захоплююче, вже на цій стадії йде в найкраще прочитане року. Та ж сама історія з “Життям хлопця”: шикарна книга, особливо на зараз. До слова, дивним чином знайшла там паралелі з книжкою Бакмана “Мої друзі”, яку вчора обговорили на клубі – але довести, що мені не здалось, не змогла; може зможу, коли дочитаю. Ну і, раптово – “Пригоди фізичних законів”, бо якось я підозріло давно не читала нонфік, тим паче що про цей я давно вже думаю.  В аудіокнигах – незмінно Грабовська, вже на середині другої книги серії “Земля крилатих”, і от взагалі не шкодую, що вирішила собі її нагадати: виявилось, що декілька важливих сюжетних ліній взагалі стерлись з памʼяті. З електронними книгами веселіше: там в мене запаси, як у пристойної білочки перед складною зимою – і по тайтлам, і по жанрам, і по авторам/авторкам. Та УЗ вже надіслала сповіщення, що мій потяг знову курсуватиме до Дніпра, де нас пересадять в електричку – а значить, на можливість читати щось складніше за “Беладону” не розраховую. Та раптом будуть сили – продовжу Yesteryear, прям хороша. О, забула в список додати дочитування “Контуру”, за яким в мене клуб в неділю. А ще в неділю до того – друга частина стоматологічної операції, і дівчатка матимуть змогу поспостерігати за післянаркозною екстраверткою, на яку я в таких ситуаціях перетворююсь. Вдалого, так сказать, всім нам клубу гг Не забудьте показати і мені свої плани, а я поки задвину на всі свої плани і спроби логістичних вивертів, і, нарешті, піду дозберу шафу – страшенно хочеться вже результатами похизуватись.